Чемериця зеленоцвіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Чемериця зеленоцвіта
Veratrum lobelianum - inflorescence.jpg
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Ряд: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Мелантієві (Melanthiaceae)
Рід: Чемериця (Veratrum)
Вид:
Чемериця зеленоцвіта (V. lobelianum)
Біноміальна назва
Veratrum lobelianum
Bernh., 1808
Commons-logo.svg Вікісховище: Veratrum lobelianum

Чемериця зеленоцвіта[1], Чемери́ця Лобеля[2] (Veratrum lobelianum Bernh.) — отруйна травяниста рослина родини лілійні. Названа на честь фламандського ботаніка Матіаса Лобеля. Місцеві назви — чемірник, чимір, чемера тощо. Може також використовуватися як лікарська рослина.

Морфологічна характеристика[ред. | ред. код]

Трав'яниста багаторічна рослина родини лілійних (15-160 см заввишки) з потовщеним кореневищем і товстим, круглим стеблом. Листки чергові, численні, нижні округло-овальні (8 — 12 см завдовжки, 5—7 см завширшки) з короткими піхвами, верхні — поступово звужуються до яйцеподібноланцетних, з довгими піхвами. Всі листки складчасті, зісподу опушені, з дугоподібним жилкуванням. Квітки зібрані у верхівкову пірамідальну волоть з колоскових китиць. Квітконіжки і квітконоси опушені. Приквітки яйцеподібні або округло-яйцеподібні, довші за квітконіжки. Квітки (до 2,5 см у діаметрі) правильні, вільнопелюсткові, шестичленні з простою віночкоподібною оцвітиною. Квітки двостатеві, інколи одностатеві, жовтуваті або білуваті. Тичинок шість, маточка одна, зав'язь верхня. Плід — яйцеподібна коробочка (до 2,5 см завдовжки), до середини трироздільна.

Екологічна приуроченість[ред. | ред. код]

Чемериця Лобеля росте в листяних і мішаних лісах, на сирих луках, по окраїнах вільхових боліт. Тіньовитривала рослина. Цвіте в червні — липні.

Поширення[ред. | ред. код]

Поширена майже по всій Україні, крім крайнього Степу. Заготівля можлива у Волинській, Житомирській, Київській, Львівській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській областях і в Карпатах. Запаси сировини значні.

Близький вид[ред. | ред. код]

Чемериця чорна (V. nigrum L.) Відрізняється від попереднього виду темно-червоною оцвітиною, листочки якої дорівнюють квітконіжкам. Росте в тих же умовах, що і чемериця Лобеля.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Лікарська, отруйна, інсектицидна рослина.

У науковій медицині використовують висушені кореневища з коренями — Rhizoma cum radicibus Veratri при неврологічних і ревматичних болях.

У народній медицині корені та кореневища використовують при екземі, внутрішньо — як жарознижувальний засіб, при запаленні легень, ревматизмі, тифі.

У ветеринарії досить часто застосовують настій чемериці як протипаразитний засіб (від вошей, ґедзів); як засіб, що поліпшує травлення (для посилення ремиґання у великої рогатої худоби), як блювотний засіб для свиней і собак; при гіподерматозі рогатої худоби. Екстракт коренів має протикоростяну дію. Чемерицею отруюються навесні коні, велика рогата худоба, вівці.

Чемериця — дуже отруйна рослина, її корені містять п'ять-шість алкалоїдів, з яких найбільш отруйний протовератрин, що здатний пригнічувати центральну нервову систему, шкідливо діє на шлунково-кишковий тракт і серцево-судинну систему.

Інсектицидна і ратицидна дія коренів чемериці була відома ще за часів Римської імперії. З цією метою використовували настої кореневищ з коренями, або водні відвари. Обприскуванням знищують гнізда плодової молі, кільчастого шовкопряда, псевдогусінь вишневого слизистого пильщика, попелиці, капустяного білана тощо.

Настої ефективні не тільки проти личинок, а й проти дорослих комах. Особливо цінна чемериця тим, що її можна використовувати і в період достигання плодів. Чемериця чорна використовується так само, як і чемериця Лобеля.

Збирання, переробка та зберігання[ред. | ред. код]

Збирають корені восени, рідше навесні, викопуючи їх разом з кореневищами. Товсті кореневища розрізують уздовж, промивають і пров'ялюють на повітрі. Сушать у затінку або на горищах, розстилаючи корені шаром 5—10 см на папері або тканині. Висушену сировину пакують у тюки вагою по 25 або 50 кг. Зберігають у сухих, провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання — три роки, зберігають окремо від інших рослин. При обробці коренів слід дотримуватись обережності, бо її дрібні шматочки викликають запалення слизових оболонок.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979