Чемпіонат СРСР з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Soviet Union football federation.gif

Чемпіона́т СРСР з футбо́лу (рос. Чемпионат СССР по футболу) — щорічна першість серед футбольних команд Радянського Союзу. Перший регулярний чемпіонат провели у 1936 році (до того першість розігрували спорадично), останній — у 1991 році. Всього було розіграно 54 першості. Найбільше чемпіонських титулів здобуло «Динамо» (Київ) — 13.

У найвищому дивізіоні радянського футболу в різні роки грали команди з усіх союзних республік окрім Киргизької і Туркменської РСР.

Календар і структура[ред.ред. код]

Календар[ред.ред. код]

Тоді як у більшості європейських чемпіонатів сезон проводять за системою «осінь-весна», радянська першість відмовилась від цієї ідеї. Кліматичні особливості північних районів Росії не дозволяли проведення футбольних поєдинків найвищого рівня у листопаді-грудні та березні, як практикують у Англії, Італії чи Іспанії.

Зазвичай чемпіонат СРСР починався у квітні та закінчувались у листопаді, тобто відбувався у межах одного календарного року. Чемпіонат проводили щороку, крім 1936 і 1976 років, коли було проведено по дві короткі першості — весняну та осінню. Також першість не проводили у роки німецької окупації Радянського Союзу (1941–1944) — у 1941 році чемпіонат почали, але не закінчили, а перша повоєнна першість відбулася у 1945 році.

Структура[ред.ред. код]

Форма турніру змінювалася що кілька років, а кількість команд у найвищому дивізіоні коливався від 7 (у першому чемпіонаті, весна 1936) до 26-ти (1938). Чемпіонат розігрували переважно у 2 кола — кожна команда зустрічалася з іншою двічі: вдома і на виїзді. У 1938 році через велику кількість команд змагання провели у одне коло, а в 60-х роках провели експерименти з розділенням колективів на 2 підгрупи, найкращі команди яких потім виборювали звання чемпіона у фінальному турнірі.

1970 рік став часом остаточного формування структури вищої ліги (таку назву отримав клас «А»): у ній було 16 (або 18) команд — вони розігрували між собою круговий турнір у 2 кола (кожен з кожним зіграв домашній і виїзний матч). Дві найгірші команди опускалися у першу лігу. Натомість найкращі клуби першої ліги наступного сезону посідали місце тих команд, які вибули.

Історія[ред.ред. код]

Нерегулярні першості 1922–1935 років[ред.ред. код]

У перші роки після створення Радянського Союзу першість розігрували між собою збірні міст або союзних республік. До 1935 року проведено 7 таких турнірів. Календар і форма проведення змагань змінювалася кожного турніру.

В I чемпіонаті країни брали участь збірні команди 3 міст і 1 округу. Через відсутність футболістів Петрограду турнір виграла команда Москви. Наступні 3 чемпіонати провели у рамках найбільших спортивних змагань тих років: Всесоюзних свят фізкультури 1923 і 1924 та Всесоюзної спартакіади 1928. У 1923 році першими стали москвичі, в 1924 — Україна, котру представляли харків'яни. У змаганнях Всесоюзної спартакіади разом з радянськими командами брали участь 4 колективи закордонних робочих спортивних організацій (усього 21 команда). Це викликало підвищений інтерес до турніру з боку уболівальників. Окремі ігри відвідувало понад 40 000 глядачів — рекордна на ті часи цифра. Перемогла команда Москви.

У першості 1931 року переможцями стала збірна РРФСР, а у 1932 — збірна Москви. Останній чемпіонат для збірних команд міст відбувся у 1935 році. У ньому взяли участь команди 6 міст (Москва, Ленінград, Харків, Київ, Баку і Тифліс). Перемогу здобула команда Москви.

Крім всерадянських першостей популярними у 1920-х, 30-х рр. були чемпіонати окремих союзних республік та традиційні матчі між збірними міст. Тоді ж виникли і найстаріші футбольні клуби СРСР: московські «Динамо», ДПМВ (згодом ЦСКА), КОР (пізніший «Локомотив») (1923), «Пролетарська кузня» (згодом «Торпедо») (1924) і «Спартак» (1935); ленінградське і тбіліське «Динамо» (1925); київське «Динамо» (1927) і донецький «Стахановець» (потім «Шахтар») (1935).

«Стахановець», потім «Шахтар» (Донецьк). Фото 1937 року, коли клуб посів 3 місце у класі «Б» та вийшов до елітного дивізіону

Довоєнні чемпіонати 1936–1940[ред.ред. код]

Першості з 1936 року вирішили проводити щорічно між командами спортивних клубів і урядництв (відомств).

Перша гра чемпіонату СРСР відбулась 22 травня 1936 року в Ленінграді між «Динамо» (Ленінград) і «Локомотивом» (Москва). Рахунок відкрив на 5 хв. нападник гостей Віктор Лавров, але у підсумку «Локомотив» програв 3:1.

У довоєнний період лідерами радянського футболу були московські «Динамо» і «Спартак». На двох команди й виграви усі чемпіонати до початку радянсько-німецької війни. Динамівці тріумфували у чемпіонатах 1936 (весна), 1937 та 1940, а спартаківці — 1936 (осінь), 1938 і 1939. «Спартак» одним з перших на теренах Союзу випробував тактичну систему «дубль-ве». Таке новаторське рішення дозволило «червоно-білим» два роки поспіль робити «дубль» — у 1938 і 1939 роках команда вигравала і чемпіонат і Кубок СРСР. Це досягнення так ніколи й не було повторено чи побито.

Повоєнні роки (1945–1951)[ред.ред. код]

Перші роки по війні набрав силу армійський клуб ЦСКА (Москва) — той сильний колектив кінця 1940-х рр. прославилась під прізвиськом «команда лейтенантів». ЦСКА перемагало у чемпіонаті СРСР три роки поспіль (1946–1948). Повторити це досягнення за всю історію радянських чемпіонатів зуміла лише одна команда — київське «Динамо» у 60-х роках. У лінії нападу армійців виділялись результативні нападники Григорій Федотов і Всеволод Бобров.

1952–1960[ред.ред. код]

Радянська асоціація футболу нарешті вступила у ФІФА і збірна СРСР дебютувала на Олімпійських іграх (1952) та чемпіонатах світу (1958). Флагманами футболу стали московські «Спартак» і «Динамо». Обидві команди мали у своїх рядах майстрів найвищого класу, спартаківці: Ігоря Нетто і Микиту Симоняна, а динамівці — Лева Яшина — одного з найкращих воротарів у історії футболу.

1961–1970 — кінець московської гегемонії[ред.ред. код]

У 1961 році чемпіоном вперше стає немосковський колектив — «Динамо» (Київ). У 1966-68 роках динамівці тричі поспіль вигравали першість СРСР, у чому велика заслуга наставника киян — Віктора Маслова, який впровадив у команді новітню тактичну систему 4-4-2. Київський колектив мав у своїх рядах таких виконавців, як Андрій Біба, Анатолій Бишовець, Василь Турянчик, Йожеф Сабо та Євген Рудаков.

1970-ті[ред.ред. код]

Протягом 1970-х років «Динамо» (Київ) тільки у двох чемпіонатах залишався без медалей. Почав кар'єру бомбардир Олег Блохін — майбутній найкращий голеадор чемпіонатів СРСР (211 голів) і гравець, який проведе рекордну кількість ігор у «вишці» — 432. Наставником киян призначено Валерія Лобановського.

Після 1977 року, коли майже половина ігор (44,6%) завершилось унічию, Федерація футболу СРСР пішла на радикальний крок — ввела т. зв. «ліміт нічиїх». Тобто команди не мали права звести унічию більше ігор, ніж було передбачено обмеженням (спочатку 8 ігор, потім — 10). Врешті-решт цей штучний ліміт відмінили у 1988 році.

1980-ті і 1990-ті[ред.ред. код]

Найпринциповішим протистоянням першості стали ігри «Спартак» (Москва)«Динамо» (Київ). Ці два клуби мали найбільше представників у збірній СРСР, яку тренував Валерій Лобановський. До еліти радянського футболу увійшло українське «Дніпро» (Дніпропетровськ) — чемпіон країни у 1983 і 1988 роках.

Першим радянським легіонером у закордонних чемпіонатах став восени 1980 року Анатолій Зінченко.[1] Масовий від'їзд футболістів закордон почався у 1988–1989 роках — після початку «перестройки», яка зачепила і спорт.

У 1991 році завершився останній, 54-й чемпіонат Радянського Союзу з футболу. Його виграв ЦСКА (Москва).

Велика турнірна таблиця[ред.ред. код]

Показано статистику команд, які грали у вищій лізі чемпіонату СРСР. Всі 54 турніри провели лише два клуби: «Динамо» (Москва) і «Динамо» (Київ). За перемогу нараховано 2 очки, за нічию — одне.

Медалі Команда Т І В Н П М'ячів Очок %
Gold medal icon.svg Silver medal icon.svg Bronze medal icon.svg
12 12 9 Росія 1. «Спартак» (Москва) 53 1453 722 385 346 2483 — 1467 1829 62,9
11 11 5 Росія 2. «Динамо» (Москва) 54 1487 707 405 375 2438 — 1461 1819 61,2
13 11 3 Україна 3. «Динамо» (Київ) 54 1483 681 456 346 2306 — 1566 1818 61,3
2 5 13 Грузія 4. «Динамо» (Тбілісі) 51 1424 621 406 397 2176 — 1677 1648 57,9
3 3 6 Росія 5. «Торпедо» (Москва) 51 1455 601 433 421 2059 — 1656 1635 56,2
7 4 6 Росія 6. ЦСКА (Москва) 48 1328 586 364 378 2034 — 1454 1536 57,8
1 1 Росія 7. «Зеніт» (Ленінград) 49 1402 464 411 527 1725 — 1914 1339 47,8
2 2 Україна 8. «Шахтар» (Донецьк) 44 1288 434 379 475 1522 — 1641 1247 48,4
1 3 Білорусь 9. «Динамо» (Мінськ) 39 1145 372 340 433 1257 — 1421 1084 47,3
1 2 Вірменія 10. «Арарат» (Єреван) 33 1026 352 280 394 1150 — 1306 984 48,0
1 Росія 11. «Локомотив» (Москва) 39 1001 303 289 409 1218 — 1431 895 44,7
1 Азербайджан 12. «Нефтчі» (Баку) 27 884 253 270 361 907 — 1141 776 43,9
1 Україна 13. «Чорноморець» 24 738 244 217 277 777 — 884 705 47,8
Казахстан 14. «Кайрат» (Алма-Ата) 24 780 226 234 320 742 — 983 686 44,0
Узбекистан 15. «Пахтакор» (Ташкент) 22 722 212 211 299 805 — 1035 635 44,0
1 Росія 16. СКА (Ростов-на-Дону) 21 680 218 194 268 843 — 911 630 46,3
2 2 2 Україна 17. «Дніпро» 19 554 227 154 173 729 — 634 608 54,9
Росія 18. «Крила Рад» (Куйбишев) 26 715 185 209 321 675 — 996 579 40,5
Україна 19. «Металіст» (Харків) 14 438 133 124 181 413 — 530 390
1 Україна 20. «Зоря» 14 412 125 135 152 416 — 469 385 46,7
Росія 21. «Динамо» (Ленінград) 17 397 135 102 160 589 — 649 372 46,9
Грузія 22. «Торпедо» (Кутаїсі) 13 439 104 129 206 395 — 655 337 38,4
1 Литва 23. «Жальгіріс» (Вільнюс) 11 330 107 93 130 349 — 463 705 46,5
Росія 24. «Ротор» (Волгоград) 11 293 91 66 136 352 — 488 248 42,3
Молдова 25. «Ністру» (Кишинів) 11 312 69 84 159 312 — 534 635 35,6
Україна 26. «Карпати» (Львів) 9 244 68 85 91 250 — 301 221 45,3
Латвія 27. «Даугава» (Рига) 7 203 51 48 104 198 — 311 150 37,0
Росія 28. ВПС (Москва) 6 161 58 32 71 235 — 270 148 46,0
Росія 29. «Крила Рад» (Москва) 6 143 32 39 72 525 — 706 103 36,0
1 Росія 30. «Металург» (Москва) 4 91 40 17 34 173 — 170 97 53,3
Україна 31. «Локомотив» (Харків) 4 114 34 23 57 112 — 176 91 42,5
Росія 32. «Кубань» (Краснодар) 3 102 29 26 47 111 — 145 84 41,2
Росія 33. «Адміралтієць» (Ленінград) 3 84 26 17 41 122 — 149 69 41.1
34. «Памір» (Душанбе) 3 84 21 27 36 74 — 104 69 41.1
Росія 35. «Електрик» (Ленінград) 5 80 22 18 40 112 — 163 62 38.8
Росія 36. «Факел» (Воронеж) 2 66 20 17 29 63 — 83 57 43.2
Росія 37. «Трудові резерви» 3 68 16 23 29 82 — 113 55 40.4
Росія 38. «Волга» (Горький) 3 85 14 27 44 58 — 143 55 32.3
Грузія 39. «Спартак» (Тбілісі) 2 64 21 11 32 82 — 109 53 41.4
Росія 40. «Спартак» (Владикавказ) 2 62 16 16 30 64 — 89 48 38.7
Україна 41. «Динамо» (Одеса) 2 51 16 13 22 64 — 102 45 44.1
Україна 42. СКА (Одеса) 2 68 4 19 45 38 — 121 27 19.9
Україна 43. «Металург» (Запоріжжя) 1 30 9 7 14 27 — 38 25 41.7
Росія 44. ВМС (Москва) 1 28 7 9 12 30 — 50 23 41.1
Україна 45. «Таврія» (Сімферополь) 1 34 8 7 19 27 — 54 23 33.8
Україна 46. «Сільмаш» (Харків) 1 25 8 6 11 34 — 45 22 44.0
Росія 47. «Уралмаш» (Свердловьск) 1 34 7 8 19 19 — 39 22 32.4
Росія 48. «Сталінець» (Москва) 1 25 8 5 12 36 — 44 21 42.0
Україна 49. «Локомотив» (Київ) 1 25 8 5 12 43 — 64 21 42.0
Росія 50. «Шинник» (Ярославль) 1 32 6 9 17 20 — 48 21 32.8
Росія 51. «Динамо» (Ростов-на-Дону) 1 25 7 6 12 39 — 43 20 40.0
Азербайджан 52. «Темп» (Баку) 1 25 6 8 11 33 — 40 20 40.0
Росія 53. «Спартак» (Ленінград) 1 25 6 8 11 30 — 39 20 40.0
54. «Калев» (Таллінн) 2 58 3 14 41 46 — 146 20 17.2
55. «Динамо» (Кіровабад) 1 38 5 9 24 25 — 59 19 25.0
Грузія 56. «Гурія» (Ланчхуті) 1 30 5 8 17 18 — 38 18 30.0
Україна 57. «Спартак» (Харків) 1 25 5 7 13 43 — 63 17 34.0
Росія 58. «Більшовик» (Ленінград)[ru] 1 25 7 3 15 35 — 57 17 34,0
Росія 59. ОБО (Свердловськ) 1 22 6 4 12 31 — 45 16 36.4
Росія 60. «Харчовик» (Москва) 1 25 5 6 14 25 — 53 16 32,0
Грузія 61. «Локомотив» (Тбілісі) 1 25 5 5 15 44 — 62 15 30,0
Росія 62. м. Калінін 1 13 5 4 4 19 — 19 14 53.9
Росія 63. «Буревісник» (Москва) 1 25 4 4 17 28 — 87 12 24,0

Особисті досягнення і рекорди[ред.ред. код]

Тренери-чемпіони[ред.ред. код]

Таблиця всіх головних тренерів, які ставали чемпіонами СРСР з футболу та клуби, з якими вони здобували медалі різного ґатунку.

Місце Тренер Медалі Команди, з якими здобуто медалі
зол сріб брон
1. Валерій Лобановський 8 4 2 «Динамо» (Київ)
2. Михайло Якушин 6 6 1 «Динамо» (Москва)
3. Борис Аркадьєв 6 2 2 ЦБЧА (Москва), «Динамо» (Москва)
4. Віктор Маслов 4 4 «Динамо» (Київ), «Торпедо» (Москва)
5. Микита Симонян 3 2 2 «Спартак» (Москва), «Арарат» (Єреван)
6. Костянтин Бєсков 2 7 2 «Спартак» (Москва), «Динамо» (Москва)
7. Олександр Севідов 2 2 2 «Динамо» (Москва), «Динамо» (Київ), «Динамо» (Мінськ)
8-9. Костянтин Квашнін 2 2 1 «Динамо» (Москва), «Спартак» (Москва)
8-9. Микола Гуляєв 2 2 1 «Спартак» (Москва)
10-11. Василь Соколов 2 1 «Спартак» (Москва)
10-11. Павло Садирін 2 1 ЦСКА (Москва), «Зеніт» (Ленінград)
12. Євген Кучеревський 1 2 «Дніпро» (Дніпропетровськ)
13. Нодар Ахалкаці 1 1 3 «Динамо» (Тбілісі)
14. В'ячеслав Соловйов 1 1 1 «Динамо» (Київ), «Динамо» (Тбілісі)
15-17. Олег Романцев 1 1 «Спартак» (Москва)
15-17. Віктор Дубінін 1 1 «Динамо» (Москва)
15-17. Едуард Малофеєв 1 1 «Динамо» (Мінськ), «Динамо» (Москва)
18. Валентин Іванов 1 4 «Торпедо» (Москва)
19. Гаврило Качалін 1 3 «Динамо» (Тбілісі), «Динамо» (Москва)
20-21. Володимир Ємець 1 2 «Дніпро» (Дніпропетровськ)
20-21. Валентин Ніколаєв 1 2 ЦСКА (Москва)
22-27. Анатолій Пузач 1 «Динамо» (Київ)
22-27. Петро Попов 1 «Спартак» (Москва)
22-27. Герман Зонін 1 «Зоря» (Ворошиловград)
22-27. Олександр Пономарьов 1 «Динамо» (Москва)
22-27. Віктор Мар'єнко 1 «Торпедо» (Москва)
22-27. Михайло Козлов 1 «Спартак» (Москва)

Зауваження: У осіній першості 1936 «Спартаком» (Москва) керувала тренерська рада. У таблиці цей чемпіонський титул записано на Михайла Козлова. У 1990 році Валерій Лобановський керував «Динамо» (Київ) протягом першої половини першості, потім старшим тренером став Анатолій Пузач. Чемпіонський титул враховано обидвом спеціалістам.

Футболісти-чемпіони[ред.ред. код]

Таблиця найтитулованіших гравців (понад 5 золотих медалей), які ставали чемпіонами СРСР з футболу.

Місце Футболіст Чемпіонств Команди, з якими здобуто титул і роки
1. Олег Блохін 8 «Динамо» (Київ): 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986
2-4. Володимир Веремеєв 7 «Динамо» (Київ): 1968, 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981
2-4. Володимир Мунтян 7 «Динамо» (Київ): 1966, 1967, 1968, 1971, 1974, 1975, 1977
2-4. Євген Рудаков 7 «Динамо» (Київ): 1966, 1967, 1968, 1971, 1974, 1975, 1977
5-7. Володимир Безсонов 6 «Динамо» (Київ): 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990
5-7. Володимир Дьомін 6 «Спартак» (Москва): 1939; ЦСКА (Москва): 1946, 1947, 1948, 1950, 1951
5-7. Віктор Колотов 6 «Динамо» (Київ): 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981

300 матчів[ред.ред. код]

Список гравців, які провели 300 і більше матчів у вищій лізі[2].

М Гравець Ігри
1. Олег Блохін — 432
2. Віктор Шустиков — 427
3. Галімзян Хусаїнов — 410
4. Микола Осянін — 402
5. Лев Бурчалкін — 400
6. Михайло Соколовський  — 400
7. Сергій Бондаренко — 392
8. Володимир Федотов — 382
9. Леонід Буряк — 377
10. Слава Метревелі — 375
11. Олександр Бубнов — 375
12. Володимир Сахаров — 372
13. Володимир Плоскіна — 371
14. Едуард Маркаров — 370
15. Анатолій Давидов — 370
16. Ігор Нетто — 367
17. Федір Черенков — 366
18. Ашот Хачатрян — 366
19. Віктор Кузнецов — 355
20. Анатолій Дем'яненко — 353
21. Геннадій Логофет — 349
22. Михайло Лохов — 346
23. Володимир Полікарпов — 342
24. Автанділ Гогоберідзе — 341
25. Берадор Абдураїмов — 340
26. Олександр Полукаров — 339
27. Норайр Месропян — 336
28. Володимир Голубєв — 336
29. Рінат Дасаєв — 335
30. Сергій Сальников — 333
31. Павло Садирін — 333
32. Віктор Ворошилов — 330
33. Олександр Ткаченко — 328
М Гравець Ігри
34. Олександр Новіков — 327
35. Лев Яшин — 326
36. Сергій Пригода — 325
37. Манучар Мачаїдзе — 324
38. Олександр Чивадзе — 324
39. Дмитро Багрич — 322
40. В'ячеслав Семиглазов — 320
41. Валерій Маслов — 319
42. Юрій Гаврилов — 318
43. Йожеф Сабо — 317
44. Василь Іщак — 316
45. Володимир Маслаченко  — 315
46. Гіві Нодія — 314
47. Бабкен Мелікян — 313
48. Анатолій Куксов — 312
49. Олексій Єськов — 312
50. Олексій Петрушин — 312
51. Сергій Крамаренко — 312
52. Володимир Веремєєв — 319
53. Василь Турянчик — 308
54. Михайло Гершкович — 308
55. Олександр Журавльов — 304
56. Володимир Юрін — 304
57. Володимир Гуцаєв — 303
58. Анатолій Коньков — 303
59. Анатолій Крутиков — 303
60. Володимир Мунтян — 302
61. Реваз Дзодзуашвілі — 301
62. Шота Яманідзе — 300
63. Олександр Мінаєв — 300
64. Андрій Якубик — 300
65. Отарі Габелія — 300

Сто бомбардирів[ред.ред. код]

Список ста найрезультативніших гравців елітного дивізіону радянського футболу[3].

М Гравець Голи
1. Олег Блохін — 211
2. Олександр Пономарьов  — 152
3. Микита Симонян — 144
4. Сергій Соловйов — 143
5. Григорій Федотов — 132
6. Едуард Маркаров — 129
7. Автанділ Гогоберідзе — 128
8. Валентин Іванов — 125
9. Олег Протасов — 125
10. Рамаз Шенгелія — 120
11. Олег Копаєв — 119
12. Сергій Родіонов — 119
13. Заур Калоєв — 117
14. Галімзян Хусаїнов — 115
15. Борис Пайчадзе — 106
16. Костянтин Бєсков — 106
17. Віктор Ворошилов — 106
18. Андрій Якубик — 105
19. Геннадій Красницький — 102
20. Борис Казаков — 101
21. Сергій Сальников — 101
22. Едуард Малофєєв — 100
23. Едуард Стрєльцов — 100
24. Всеволод Бобров — 97
25. Берадор Абдураїмов — 96
26. Гіві Нодія — 93
27. Хорен Оганесян — 93
28. Георгій Кондратьєв — 93
29. Володимир Федотов — 92
30. Микола Дементьєв — 91
31. Геннадій Гусаров — 91
32. Юрій Гаврилов — 91
33. Олексій Гринін — 89
34. Валерій Газзаєв — 89
35. Федір Черенков — 89
36. Михайло Мустигін — 88
37. Віктор Каневський — 88
38. Михайло Соколовський — 87
39. Володимир Дьомін — 86
40. Василь Карцев — 86
41. Анатолій Ільїн — 84
42. Слава Метревелі — 84
43. Віталій Старухін — 84
44. Валентин Ніколаєв — 83
45. Сергій Андрєєв — 82
46. Віктор Соколов — 81
47. Анатолій Банішевський — 81
48. Юрій Чесноков — 80
49. Сергій Коршунов — 78
50. Лев Бурчалкін — 78
М Гравець Голи
51. Володимир Казачонок — 78
52. Давид Кіпіані — 78
53. Володимир Полікарпов — 76
54. Іван Конов — 73
55. Василь Лотков — 72
56. Юрій Фалін — 72
57. Володимир Козлов — 72
58. Володимир Клементьєв  — 72
59. Валерій Лобановський — 71
60. Микола Осянін — 71
61. Борис Копєйкін — 71
62. Геннадій Матвєєв — 70
63. Віктор Серебряніков — 70
64. Олег Базилевич — 69
65. Андрій Біба — 69
66. Валерій Петраков — 69
67. Євстахій Пехлеваніді — 69
68. Юрій Желудков — 69
69. Василь Трофімов — 68
70. Ігор Численко — 68
71. Гайоз Джеджелава — 67
72. Валентин Бубукін — 67
73. Володимир Баркая — 67
74. Микола Казарян — 67
75. Павло Віньковатов — 66
76. Шота Яманідзе — 66
77. Ігор Пономарьов — 66
78. Віктор Грачов — 66
79. Ігор Бєланов — 65
80. Борис Чучелов — 64
81. Андрій Зазроєв — 64
82. Андрій Рєдкоус — 64
83. Михайло Коман — 63
84. Олексій Парамонов — 63
85. Володимир Ільїн — 63
86. Машалла Ахмедов — 63
87. Леонід Буряк — 63
88. Володимир Савдунін — 62
89. Олександр Гулевський — 62
90. Віталій Хмельницький — 62
91. Віктор Колотов — 62
92. Сергій Квочкін — 61
93. Олександр Тарханов — 61
94. Аркадій Андріасян — 61
95. Георгій Жарков — 60
96. Юрій Тарасов — 60
97. Казбек Туаєв — 59
98. Вадим Євтушенко — 59
99. Петро Петров — 58
100. Михайло Гершкович — 58

Сто українських бомбардирів[ред.ред. код]

Список найвлучніших футболістів українських команд в іграх елітної ліги радянського футболу[4].

М Гравець Голи
1. Олег Блохін — 211
2. Олег Протасов — 125
3. Віктор Каневський — 88
4. Михайло Соколовський  — 87
5. Віталій Старухін — 84
6. Валерій Лобановський — 71
7. Віктор Серебряніков — 70
8. Олег Базилевич — 69
9. Андрій Біба — 69
10. Павло Віньковатов — 66
11. Ігор Бєланов — 65
12. Віктор Грачов — 65
13. Михайло Коман — 63
14. Леонід Буряк — 63
15. Віталій Хмельницький — 62
16. Віктор Колотов — 62
17. Юрій Тарасов — 61
18. Вадим Євтушенко — 59
19. Володимир Мунтян — 57
20. Геннадій Литовченко — 56
21. Володимир Онищенко — 55
22. Ігор Петров — 52
23. Анатолій Бишовець — 49
24. Анатолій Пузач — 49
25. Володимир Лютий — 49
26. Йожеф Сабо — 48
27. Олег Таран — 45
28. Володимир Плоскина — 45
29. Валерій Поркуян — 43
30. Олександр Заваров — 43
31. Юрій Ананченко — 42
32. Володимир Данилюк — 42
33. Анатолій Куксов — 42
34. Микола Федоренко — 41
35. Віктор Кузнецов — 40
36. Олександр Погорєлов — 40
37. Олексій Михайличенко — 39
38. Григорій Балаба — 38
39. Іштван Секеч — 38
40. Павло Комаров — 36
41. Федір Дашков — 36
42. Юрій Єлісєєв — 36
43. Євген Шахов — 36
44. Едвард Козинкевич — 35
45. Анатолій Пилипчук — 35
46. Станіслав Євсєєнко — 35
47. Віктор Фомін — 34
48. Віталій Шевченко — 34
49. Володимир Устимчик — 34
50. В'ячеслав Семенов — 33
51. Володимир Веремєєв — 33
М Гравець Голи
52. Роман Хижак — 32
53. Віктор Хлус — 31
54. Віктор Шиловський — 31
55. Макар Гончаренко — 30
56. Сергій Ященко — 30
57. Петро Лайко — 29
58. Анатолій Родін — 29
59. Іван Федосов — 29
60. Анатолій Дем'яненко — 29
61. Микола Кудрицький — 29
62. Андрій Зазроєв — 28
63. Микола Корольов — 28
64. Георгій Борзенко — 27
65. Василь Москаленко — 27
66. Валентин Сапронов — 27
67. Юрій Горячев[ru] — 27
68. Володимир Безсонов — 27
69. Едуард Сон — 27
70. Олександр Щербаков — 27
71. Віталій Савельєв[ru] — 26
72. Петро Пономаренко[ru] — 26
73. Володимир Фінк — 26
74. Олександр Малишенко — 26
75. Іван Шарій — 25
76. Сергій Чижов — 25
77. Сергій Кравченко[ru] — 25
78. Олександр Васін — 24
79. Валерій Яремченко — 24
80. Дезидерій Товт — 24
81. Лев Броварський — 24
82. Василь Рац — 24
83. Юрій Захаров — 23
84. Олексій Христян — 23
85. Юрій Войнов — 22
86. Віктор Романюк — 22
87. Іван Бобошко — 22
88. Станіслав Костюк — 22
89. Георгій Граматикопуло — 22
90. Сергій Морозов — 22
91. Віктор Колесников — 22
92. Геннадій Лихачов — 21
93. Володимир Трошкін — 21
94. Анатолій Коньков — 21
95. Володимир Роговський — 21
96. Олег Саленко — 21
97. Володимир Макаров — 20
98. Георгій Пономарьов — 20
99. Олександр Пономарьов  — 20
100. Юрій Резник — 20
101.  Юрій Бондаренко — 20

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Анатолий Алексеевич Зинченко — первый советский легионер (peoples.ru)
  2. Пирогов Б. А. Футбол. — Москва: «Советский спорт», 1995. — 512 с., ил. — (История отечественного спорта).
  3. Пирогов Б. А. Футбол. — Москва: «Советский спорт», 1995. — 512 с., ил. — (История отечественного спорта).
  4. Статистика футболістів. «Історія та статистика українського футболу». Процитовано 23 січня 2016. 

Література[ред.ред. код]

  • Санин А. Футбол 1965. Справочник-календарь. — Москва, 1965. — 80 с.
  • Соскин А. Всё о футболе. Страны. Клуби. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва, «Физкультура и спорт», 1972.
  • Романенко А. М. Футбол-89. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1989. — 128 с.
  • «Великие клубы» № 3 (26), березень 2007 р.

Веб-ресурси[ред.ред. код]