Матчі Групи 2 чемпіонату світу з футболу 1970 відбувалися з 2 по 11 червня 1970 року на стадіонах Куаутемок та Немесіо Діес. Учасниками змагання в групі були збірні Ізраїлю, Італії, Уругваю і Швеції. Переможцями групи стали італійці, а друге місце і, відповідно, другу путівку до стадії плей-оф з Групи 2 здобули уругвайці завдяки кращій різниці голів, ніж у Швеції.
Асболютний новачок фінальних частин чемпіонатів світу, збірна Ізраїлю, посіла останнє місце, проте продемонструвала пристойний рівень гри, здобувши дві нічиї у трьох іграх.
| Поз
|
Команда
|
І
|
В
|
Н
|
П
|
ГЗ
|
ГП
|
РГ
|
О
|
Кваліфікація
|
| 1
|
 Італія
|
3
|
1
|
2
|
0
|
1
|
0
|
+1
|
4
|
Вихід до плей-оф
|
| 2
|
 Уругвай
|
3
|
1
|
1
|
1
|
2
|
1
|
+1
|
3
|
| 3
|
 Швеція
|
3
|
1
|
1
|
1
|
2
|
2
|
0
|
3
|
|
| 4
|
 Ізраїль
|
3
|
0
|
2
|
1
|
1
|
3
|
−2
|
2
|
Час матчів наведений за місцевим часом (UTC−6)
Абсолютний дебют збірної Ізраїлю у фінальних частинах чемпіонатів світу виявився невдалим — попри втрату свого лідера і капітана команди Педро Рочи через травму вже у дебюті грі уругвайці досить впевнено довели свій статус фаворитів двобою. На 23-й хвилині гри Ільдо Манейро замкнув навіс з флангу від Хуана Мухіки, скориставшись невпевненою грою воротаря суперників Віссокера, а на початку другого тайму вже сам Мухіка відзначився голом, вдало зігравши на добиванні після удару того ж Манейро[1].
На грі позначилося місце її проведення, розташована на висоті 2,7 кілометрів над рівнем моря Толука. Гравці обох команд не повною мірою акліматизувалися до таких умов і проводили матч у невисокому темпі. Вирішальний гол зустрічі було забито ще у її дебюті, коли італійський нападник Анджело Доменгіні при розіграші кутового удару обігрався із Джачінто Факкетті і завдав удару з-поза меж карного майданчика. Шведський воротар Ронні Гельстрем намагався зафіксувати м'яч, проте пропустив його під собою у сітку воріт[1].
У матчі двох фаворитів групи, які до того ж очікувано виграли свої ігри першого туру, обидві команди побудували гру від оборони. За відсутності своїх лідерів (уругваєць Педро Роча травмувався у першій грі турніру і пропустив решту його матчів, а італієць Джанні Рівера був залишений тренерським штабом поза заявкою на гру з дисциплінарних міркувань) команди-суперниці від початку були не проти здобуття одного очка і досягли бажаного, зігравши у нульову нічию, заслуживши своєю пасивною грою на свист з трибун стадіону[1].
У грі команд, що поступилися у матчах першого туру, для кожної із команд поразка значила б завершення боротьби на турнірі, тому гравці віддавали максимум сил на полі попри розріджене повітря високогірної Толуки. Особливо активним був лідер атак шведів Уве Чіндваль, який, утім, не зміг пройти добре організовану і вмотивовану оборону суперників. Натомість на початку другого тайму успіху досяг інший нападник скандинавів Том Турессон, замкнувши простріл від Ганса Селандера. Проте вже за три хвилини уболівальників шведів шокував Мордехай Шпіглер, чий дальній удар досяг мети, зрівнявши рахунок гри і ставши першим (і наразі єдиним в історії) голом футболістів Ізраїлю у фінальних частинах чемпіонатів світу. Подальші намагання шведів відновити перевагу успіху не мали[1].
Грі передував скандал, викликаний чутками, що бразильський рефері Айртон де Мораес, що мав її обслуговувати, виходив на представників Уругваю, вимагаючи гроші за прихільне суддівство. ФІФА провела розслідування, за результатами якого чутки спростувала, проте на всяк випадок провела заміну арбітра гри, призначивши на неї Генрі Ландауера зі США. Ургугвайці, чий виступ на попередньому чемпіонаті світу завершився не без сумнівних суддівських рішень, побачили в цьому чергову спробу ФІФА завадити просуванню південноамериканських команд турнірною сіткою і погрожували знятися зі змагання, проте врешті-решт утрималися від такого рішення.
На момент гри збірна Уругваю мала двоочкову перевагу над Швецією у турнірній таблиці і пропускала європейців до стадії плей-оф лише за умови поразки із різницею у щонайменше два голи. Тому південноамериканці очікувано зробили акцент на захисті власних воріт, хоча ця початкова тактика могла себе не виправдати вже у дебюті гри, коли вже на першій хвилині удар Лейфа Ерікссона поцілив у каркас їх воріт. Утім врешті-решт Уругвай досить успішно оборонявся і дозволив суперникам відзначитися лише на останній хвилині гри, коли забити удруге і досягнути необхідного результату шансів у скандинавів вже фактично не лишалося[1].
Аби гарантувати собі вихід до плей-оф італійцям було достатньо нічиєї, тому попри статус однозначного фаворита і досвід попередньої гри, коли їх пасивність була освистана з трибун, вони не форсували події і грали підкреслено прагматично. Збірна Італії все ж була ближчою до перемоги, адже забитий нею гол було скасовано, претензії на отримання права на пенальті у суперечливій ситуації відхилено, а удар Джанкарло Де Сісті прийняла на себе стійка воріт Ізраїлю. Утім врешті-решт гра завершилася нульовою нічиєю, навіть попри вихід на другий тайм Джанні Рівери, головної зірки команди, яку на перші матчі турніру тренери не випускали з «виховною метою». Таким чином Італія стала автором непересічного досягнення, посівши перше місце у своїй групі і маючи при цьому в активі лише один забитий гол у трьох матчах[1].
Італія
Уругвай
Швеція
Ізраїль
