Чемпіонат світу з шахів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Чемпіон світу з шахів)
Перейти до: навігація, пошук
Діаграма, яка показує роки, коли шахісти-чемпіони володіли титулом

Чемпіо́н сві́ту з ша́хів — титул офіційного чемпіона світу з шахів. З 1948 року змагання за титул чемпіона проходять під егідою ФІДЕ. До того, у 1886–1947 роках матчі за чемпіонство проводили за взаємною згодою чемпіона і претендента. Першим чемпіоном світу став Вільгельм Стейніц у 1886 році. Першим чемпіоном світу ФІДЕ став Михайло Ботвинник у 1948 році. З 22 листопада 2013 року нинішній чемпіон світу — Магнус Карлсен.

Неофіційні чемпіони[ред.ред. код]

Головні правила шахів були сформовані до XV–XVI століття. Тоді головними шахістами були майстри епохи Відродження, які творили в Італії та Іспанії.

Про силу тодішніх гравців можна здогадуватись, переглянувши книги, видані шаховими теоретиками у XV–XVII століттях:

Ґреко[ред.ред. код]

Джоакіно Ґреко (*бл. 1590/1600 — †бл. 1634), який дістав прізвисько «Калабрієць» (походив з області Калабрія) вважають найсильнішим шахістом 1-ї пол. XVII ст. Йому не було рівних в Італії, а подорожуючи по Європі він перемагав суперників у Парижі, Мадриді, Нансі та Лондоні.

Загалом рівень гри тодішніх шахістів був низьким — вони нехтували розвитком фігур і вже з перших ходів намагалися заматувати короля суперника. Повних і достовірних партій збереглося мало — наприклад, у рукописах Ґреко більшість партій були не справжніми, а переробленими позиціями, на яких він вчив, як треба використовувати помилки суперника.

Філідор[ред.ред. код]

Француз Франсуа-Андре Данікан Філідор (1726–1795) був найсильнішим шахістом світу XVIII століття. Ще протягом 1740-х років, у підлітковому віці, він здобуває репутацію найкращого гравця Парижа, у 1747-му здійннює поїздку до Лондона, де впевнено перемагає всіх своїх суперників. Головні постулати він виклав у своїй книзі «Аналіз шахової гри» (1749). Книга стала найкращим шаховим посібником XVIII століття. Французький майстер одним із перших довів потрібність загального розвитку фігур, основою для яких має бути просування пішаків. Саме Філідорові належить відомий вислів «Пішаки — душа партії».

У наступних виданнях «Аналізу» шахіст додав ще й деякі основи гри у міттельшпілі та ендшпілі. Тоді як більшість шахістів намагалося відразу захопити ініціативу і заматувати ворожого короля, Філідор показав наскільки важливим є розвиток фігур і хороша позиція не лише на початку, а й у середині та кінці партії. Таких глибоких і ґрунтовних досліджень не проводив жоден шаховий теоретик того часу.

Офіційні чемпіони[ред.ред. код]

До ФІДЕ[ред.ред. код]

У 1886 році відбувся перший офіційний матч за звання чемпіона світу з шахів. У цьому матчі Австрія Вільгельм Стейніц переміг Німецька імперія Йоґана Цукерторта з рахунком +10-5=5 і тримав свій титул аж до 1894 р. Матч проходив у трьох американських містах (Нью-Йорк, Сент-Луїс, Новий Орлеан). Стейніц тричі захищав свій титул у матчах проти:

Новий чемпіон зумів зберегти свою перевагу, тому що він розвивав нові принципи мітельшпілю, особливо в закритих або напівзакритих позиціях. Стейніц казав, що його «сучасну школу» веде дві передумови: перше, що природний результат гри — нічия через властивий баланс між силами білих і чорних і, по-друге, що повна поразка — межа але не перше завдання гри.

Стейніц почав свою кар'єру як тактичний, комбінаційний, гравець в стилі Морфі. Але пізніше він став майстром у позиціях, в яких центр повністю або частково блоковано нерухомими пішаками. Стейніц пробував відповісти, чому деякі напади закінчуються успіхом, не зважаючи на те, який майстерний захисник, тоді як інші зазнають невдачі, не зважаючи на те, який талановитий нападник. Він додавав, що невдалий напад часто призводить до поразки для нападника, чиї сили раптово стають невдало координованими при контратаці.

Стейніц зробив висновок, що в типовій позиції кожна сторона має певні маленькі переваги, які балансують одна одну. Напад виправданий тільки тоді, коли баланс порушено або шахіст зробив грубу помилку, яку можна використати. Перевага Морфі в розвитку фігур була одним із шляхів порушення балансу. Але у 1870-ті, після того, як з партіями Морфі ознайомилися всі майстри, отримати перевагу в розвитку фігур ставало все важче і важче.

У 1894 році Стейніц програв двобій за шахову корону німцю Німецька імперія Еммануїлу Ласкеру з рахунком +10-5=4 на користь Ласкера. Згодом Ласкер шість разів захищав свій титул у матчах проти:

1921 року в Гавані Ласкер зазнав поразки у матчі проти кубинця Куба Хосе Рауля Капабланки з рахунком +4-0=10 на користь Капабланки. У 1927 році Капабланка поступився титулом чемпіона росіянину Олександру Алехіну, програвши матч у Буенос-Айресі з рахунком +6-3=10 на користь Алехіна. Олександр Алехін двічі захищав титул у двобоях проти Юхима Боголюбова:

У 1935 році Алехін поступився чемпіонським титулом голландцю Максу Ейве. Матч відбувся у Нідерландах та завершився з рахунком +9-8=15 на користь Ейве. За два роки Алехін повернув собі титул чемпіона світу вигравши матч-реванш, який також проходив у «країні тюльпанів» та завершився з рахунком +10-4=11 на користь Алехіна.

Алехін дав принципову згоду на матч проти чемпіона СРСР — Михайла Ботвинника, але 24 березня 1946 р. французький гросмейстер помер.

Під егідою ФІДЕ[ред.ред. код]

Після смерті Олександра Алехіна у 1946 році шаховий світ вперше залишився без чемпіона. Згідно з рішенням 18-го конгресу ФІДЕ (Гаага, 1947), у зв'язку з необхідністю виявлення нового чемпіона світу, було організовано матч-турнір серед 5 найсильніших на той час гросмейстерів. Турнір відбувся у 1948 році. У ньому брали участь: М. Ботвинник, П. Керес, В. Смислов (усі — СРСР), С. Решевський (США) та екс-чемпіон світу М. Ейве (Нідерланди). Від участі у турнірі відмовився Р. Файн (США). Змагання відбулося за круговою системою у 5 етапів. Перші два тури відбулися у Гаазі, решта — у Москві. За результатами матч-турніру чемпіоном світу став М. Ботвинник, що випередив найближчого переслідувача на 3 очки.

Після цього Михайло Ботвинник двічі захищав свій титул у матчах проти:

У 1957 році Ботвинник програв двобій за шахову корону В. Смислову з рахунком +6-3=13 на користь Смислова. Але за рік повернув собі корону, вигравши матч-реванш з рахунком +7-5=11.

1960 року Ботвинник програв двобій за шахову корону М. Талю з рахунком +6-2=13 на користь Таля. Але за рік повернув собі корону вигравши матч-реванш з рахунком +10-5=6.

У 1963 році Михайло Ботвинник програв двобій за шахову корону Т. Петросяну з рахунком +5-2=15 на користь Петросяна. Петросян один раз відстояв свій титул у двобої проти:

1969 року Т. Петросян програв двобій за шахову корону Б. Спаському з рахунком +6-4=13 на користь Спаського.

У 1972 році Б. Спаський програв двобій за шахову корону американцю Р. Фішеру з рахунком +7-3=1 на користь Фішера.

1975 року Фішер відмовився грати матч з офіційним претендентом та був позбавлений свого титулу. Шахова корона перейшла до претендента — А. Карпова.

А. Карпов тричі захищав свій титул у матчах проти:

У 1985 році А. Карпов поступився своїм титулом Г. Каспарову програвши двобій з рахунком +5-3=16 на користь Каспарова

Г. Каспаров чотири рази захищав свій титул у матчах з Анатолієм Карповим: Москва, 1985 (+5-3=16), Лондон-Ленінград, 1986 (+5-4=15), Севілья, 1987 (+4-4=16), Нью-Йорк-Ліон (+4-3=17).

1993 року мав відбутись наступний матч на першість світу з шахів, між Гаррі Каспаровим та Найджелом Шортом, але обидва контрагенти відмовилися грати під егідою ФІДЕ. У результаті ФІДЕ провела свій матч на першість світу, поміж останніми суперниками Шорта у претендентських матчах — Яном Тімманом та Карповим. Карпов виграв той матч. Того ж року Каспаров і Шорт зіграли свій матч, в якому Каспаров упевнено переміг. Так почався час двох чемпіонатів світу із шахів, що історично йменують "чемпіонати ФІДЕ" та "класичні чемпіонати".

Чемпіонати ФІДЕ 1996 та 1998 років проводилися за схожою схемою попередніх чемпіонатів. В обох переміг діючий чемпіон Карпов — проти Камського та Ананда. 1999 року ФІДЕ змінила формат чемпіонату з матчів на нокаут. Карпов відмовитися грати в нокауті, а чемпіоном за нокаут-системою став Олександр Халіфман, що обіграв Володимира Акопяна у фіналі. Надалі нокаут-чемпіонати було проведено (перший названий фіналіст-переможець): 2000 (фінал: Ананд - Широв), 2002 (Пономарьов - Іванчук) та 2004 (Касимджанов - Адамс) року. 2005 року ФІДЕ знову змінила формат — цей чемпіонат грався як турнір в два кола і його виграв Веселін Топалов.

В цей час класичні чемпіонати відбувались рідше: 1995 року Каспаров відстояв своє звання проти Ананда; 1998 Широв виграв матчі претендентів, але не зміг знайти спонсорів на матч із Каспаровим. 2000 року Каспаров нарешті зіграв проти третього на той час за рейтингом шахіста — Володимира Крамника — та несподівано програв йому. 2004 року Крамник захистив свій титул проти угорця Петера Леко.

Протягом усього цього часу було багато зусиль об’єднати титул чемпіона — були підписані Празькі домовленості, за якими чемпіон ФІДЕ повинен був зіграти з Каспаровим, а переможець цього матчу — з класичним чемпіоном. Але ані матчу Каспаров-Пономарьов, ані матчу Каспаров-Касимджанов не було зіграно. 2005 року Каспаров оголосив про свій відхід від професійних шахів. Це полегшило процес об’єднання титулів, і 2006 року було проведено об’єднувальний матч між Крамником і Топаловим. Крамник переміг і вперше від 1993 року став безперечним чемпіоном світу з шахів. 2007 року було проведено чемпіонат-турнір (що був запланований ФІДЕ ще до об’єднання), і цей турнір виграв Ананд. За статутом чемпіонату, Крамник отримав шанс повернути чемпіонський титул у матчі з новим чемпіоном, але Ананд здобув переконливу перемогу. Ананд подалі захистив свій титул проти Топалова (2010) та Гельфанда (2012). 2013 року нова зірка на шаховому небосхилі, Магнус Карлсен, переконливо переміг Ананда (3 перемоги, 7 нічиїх, без поразок), і став новим чемпіоном світу. 2014 року Карлсен захистив своє звання, знову проти Ананда. Наступний матч заплановано на 2016 рік. Проти Карлсена зіграє переможець турніра претендентів — Сергій Карякін.

Список матчів[ред.ред. код]

Рік Місце проведення Діючий чемпіон Рахунок Претендент + - = Формат
Неофіційні чемпіонати світу (1834-1866)
1 1834 Велика Британія Лондон Франція Луї Лабурдонне 51½:31½ Александр Макдоннелл Велика Британія 45 27 13
2 1843 Франція Париж Велика Британія Говард Стаунтон 13:8 П'єр де Сент-Аман Франція 11 6 4
3 1846 Велика Британія Лондон Велика Британія Говард Стаунтон 15½:8½ Бернхард Горвіц Пруссія 14 7 13
4 1858 Франція Париж Пруссія Адольф Андерсен 3:8 Пол Морфі США 2 7 2
5 1866 Велика Британія Лондон Пруссія Адольф Андерсен 6:8 Вільгельм Стейніц Австрійська імперія 6 8 0
Офіційні чемпіонати світу (1886-1946)
1 1886 США Нью-Йорк, Сент-Луїс, Новий Орлеан Австро-Угорщина Вільгельм Стейніц 12½:7½ Йоганн Цукерторт Велика Британія 10 5 5 До 10 перемог
2 1889 Куба Гавана США Вільгельм Стейніц 10½:6½ Михайло Чигорін Російська імперія 10 6 1 Кращий результат з 20 партій + тайбрейк
3 1890/91 США Нью-Йорк США Вільгельм Стейніц 10½:8½ Ісидор Ґунсберґ Австро-Угорщина 6 4 9
4 1892 Куба Гавана США Вільгельм Стейніц 10:10 (:½) Михайло Чигорін Російська імперія 8+2 8 4+1
5 1894 США Нью-Йорк, Філадельфія
Канада Монреаль
США Вільгельм Стейніц 7:12 Емануель Ласкер Німецька імперія 5 10 4 До 10 перемог
6 1896/97 Російська імперія Москва Німецька імперія Емануель Ласкер 12½:4½ Вільгельм Стейніц США 10 2 5
7 1907 США Нью-Йорк, Філадельфія, Вашингтон, Балтімор, Чикаго, Мемфіс Німецька імперія Емануель Ласкер 11½:3½ Френк Маршалл США 8 0 7 До 8 перемог
8 1908 Німецька імперія Дюссельдорф, Мюнхен Німецька імперія Емануель Ласкер 10½:5½ Зіґберт Тарраш Німецька імперія 8 3 5
9 1910 Австро-Угорщина Відень
Німецька імперія Берлін
Німецька імперія Емануель Ласкер 5:5[1] Карл Шлехтер Австро-Угорщина 1 1 8 Кращий результат з 12 партій. Чемпіон зберігає своє звання у випадку нічиєї
10 1910 Німецька імперія Берлін Німецька імперія Емануель Ласкер :1½ Давид Яновський Франція 8 0 3 До 8 перемог
11 1921 Куба Гавана Веймарська республіка Емануель Ласкер 5:9[2] Хосе Рауль Капабланка Куба 0 4 10 Кращий результат з 24 партій
12 1927 Аргентина Буенос-Айрес Куба Хосе Рауль Капабланка 15½:18½ Олександр Алехін Франція 3 6 25 До 6 перемог
13 1929 Веймарська республіка Вісбаден, Гайдельберг, Берлін
Нідерланди Гаага
Франція Олександр Алехін 15½:9½ Юхим Боголюбов Веймарська республіка 11 5 9 До 6 перемог та 15 очок
14 1934 Третій Рейх Баден-Баден, Філлінген-Швеннінген, Фрайбург, Пфорцгайм, Штутгарт, Мюнхен, Байройт, Бад-Кіссінген, Мангейм, Берлін Франція Олександр Алехін 15½:10½ Юхим Боголюбов Третій Рейх 8 3 15
15 1935 Нідерланди Амстердам, Делфт, Роттердам, Утрехт, Гауда, Гаага, Гронінген, Барн, Гертогенбос, Ейндговен, Зейст, Ермело, Зандворт Франція Олександр Алехін 14½:15½ Макс Ейве Нідерланди 8 9 13
16 1937 Нідерланди Амстердам, Делфт, Роттердам, Гаага, Гарлем, Лейден, Гронінген Нідерланди Макс Ейве 9½:15½ Олександр Алехін Франція 4 10 11
Відсутність чемпіона світу (1946-1948)
Олександр Алехін помер у 1946 році в ранзі чемпіона світу
Чемпіонати світу ФІДЕ (1948-1993)
17 1948 Нідерланди Гаага
СРСР Москва
СРСР Михайло Ботвинник 14 очок з 20 СРСР Василь Смислов
СРСР Пауль Керес
США Самуель Решевський
Нідерланди Макс Ейве
10 2 8 Коловий матч-турнір між 5 гравцями
18 1951 СРСР Москва СРСР Михайло Ботвинник 12:12[3] Давид Бронштейн СРСР 5 5 14 Кращий результат з 24 партій
19 1954 СРСР Москва СРСР Михайло Ботвинник 12:12[4] Василь Смислов СРСР 7 7 10
20 1957 СРСР Москва СРСР Михайло Ботвинник 9½:12½ Василь Смислов СРСР 3 6 13
21 1958 СРСР Москва СРСР Василь Смислов 10½:12½ Михайло Ботвинник СРСР 5 7 11
22 1960 СРСР Москва СРСР Михайло Ботвинник 8½:12½ Михайло Таль СРСР 2 6 13
23 1961 СРСР Москва СРСР Михайло Таль 8:13 Михайло Ботвинник СРСР 5 10 6
24 1963 СРСР Москва СРСР Михайло Ботвинник 9½:12½ Тигран Петросян СРСР 2 5 15
25 1966 СРСР Москва СРСР Тигран Петросян 12½:11½ Борис Спаський СРСР 4 3 17
26 1969 СРСР Москва СРСР Тигран Петросян 10½:12½ Борис Спаський СРСР 4 6 13
27 1972 Ісландія Рейк'явік СРСР Борис Спаський 8½:12½ Роберт Фішер США 3 7 11
28 1975 Філіппіни Маніла США Роберт Фішер [5] Анатолій Карпов СРСР матч не відбувся До 10 перемог
29 1978 Філіппіни Баґйо СРСР Анатолій Карпов 16½:15½ Віктор Корчной 6 5 21 До 6 перемог
30 1981 Італія Мерано СРСР Анатолій Карпов 11:7 Віктор Корчной Швейцарія 6 2 10
31 1984 СРСР Москва СРСР Анатолій Карпов 25:23[6] Гаррі Каспаров СРСР 5 3 40
32 1985 СРСР Москва СРСР Анатолій Карпов 11:13 Гаррі Каспаров СРСР 3 5 16 Кращий результат з 24 партій
33 1986 Велика Британія Лондон
СРСР Ленінград
СРСР Гаррі Каспаров 12½:11½ Анатолій Карпов СРСР 5 4 15
34 1987 Іспанія Севілья СРСР Гаррі Каспаров 12:12[7] Анатолій Карпов СРСР 4 4 16
35 1990 США Нью-Йорк
Франція Ліон
СРСР Гаррі Каспаров 12½:11½ Анатолій Карпов СРСР 4 3 17
Чемпіонати світу за версією ПША (1993-2006)
У 1993 році діючий чемпіон світу ФІДЕ Гаррі Каспаров та претендент Найджел Шорт повідомили про своє рішення зіграти матч в рамках іншої шахової організації — ПША (професійна шахова асоціація)
1 1993 Велика Британія Лондон Росія Гаррі Каспаров 12½:7½ Найджел Шорт Англія 6 1 13 Кращий результат з 24 партій
2 1995 США Нью-Йорк Росія Гаррі Каспаров 10½:7½ Вішванатан Ананд Індія 4 1 13 Кращий результат з 20 партій
3 2000 Велика Британія Лондон Росія Гаррі Каспаров 6½: Володимир Крамник Росія 0 2 13 Кращий результат з 16 партій
4 2004 Швейцарія Бріссаго Росія Володимир Крамник 7:7[8] Петер Леко Угорщина 2 2 10 Кращий результат з 14 партій
Чемпіонати світу за версією ФІДЕ (1993-2006)
Після переходу діючого чемпіона світу Гаррі Каспарова до ПША, ФІДЕ позбавило його титулу чемпіона світу. Новим чемпіоном у 1993 році став Анатолій Карпов. З 1996 року ФІДЕ змінило правило проведення чемпіонатів світу: діючий чемпіон більше не допускався до фіналу автоматично
36 (1) 1993 Нідерланди Зволле, Амстердам, Арнем
Індонезія Джакарта
Росія Анатолій Карпов 12½:8½ Ян Тімман Нідерланди 6 2 13 Кращий результат з 24 партій
37 (2) 1996 Росія Еліста Росія Анатолій Карпов 10½:7½ Гата Камський США 6 3 9 Кращий результат з 20 партій
38 (3) 1998 Нідерланди Гронінген
Швейцарія Лозанна
Росія Анатолій Карпов 3:3 (2:0) Вішванатан Ананд Індія 2+2 2 2 Нокаут-турнір кращий результат з 6 партій + тайбрейк
39 (4) 1999 США Лас-Вегас Росія Олександр Халіфман :2½ Володимир Акопян Вірменія 2 1 3
40 (5) 2000 Індія Нью-Делі
Іран Тегеран
Індія Вішванатан Ананд Олексій Широв Іспанія 3 0 1
41 (6) 2002 Росія Москва Україна Руслан Пономарьов :2½ Василь Іванчук Україна 2 0 5
42 (7) 2004 Лівія Триполі Узбекистан Рустам Касимджанов :3½ Майкл Адамс Англія 3 2 3
43 (8) 2005 Аргентина Сан-Луїс Болгарія Веселін Топалов 10 очок з 14 Індія Вішванатан Ананд
Угорщина Петер Леко
Росія Петро Свідлер
Угорщина Юдіт Полгар
Англія Майкл Адамс
Росія Олександр Морозевич
Узбекистан Рустам Касимджанов
6 0 10 Коловий матч-турнір між 8 гравцями
Чемпіонати світу (2006-)
48 2006 Росія Еліста Росія Володимир Крамник 6:6 (:1½) Веселін Топалов Болгарія 3+2 3+1 6+1 Кращий результат з 12 партій + тайбрейк
49 2007 Мексика Мехіко Росія Володимир Крамник 8 очок з 14 Індія Вішванатан Ананд (9 очок з 14)
Ізраїль Борис Гельфанд
Росія Петро Свідлер
Угорщина Петер Леко
Вірменія Левон Аронян
Росія Олександр Морозевич
Росія Олександр Грищук
3 1 10 Коловий матч-турнір між 8 гравцями
50 2008 Німеччина Бонн Індія Вішванатан Ананд :4½ Володимир Крамник Росія 3 1 7 Кращий результат з 12 партій + тайбрейк
51 2010 Болгарія Софія Індія Вішванатан Ананд :5½ Веселін Топалов Болгарія 3 2 7
52 2012 Росія Москва Індія Вішванатан Ананд 6:6 (:1½) Борис Гельфанд Ізраїль 1+1 1 10+3
53 2013 Індія Ченнаї Індія Вішванатан Ананд 3½: Магнус Карлсен Норвегія 0 3 7
54 2014 Росія Сочі Норвегія Магнус Карлсен :4½ Вішванатан Ананд Індія 3 1 7
55 2016 США Нью-Йорк Норвегія Магнус Карлсен 6:6 (3:1) Сергій Карякін Росія 1+2 1 10+2

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За правилом чемпіонатів світу Емануель Ласкер зберіг звання чемпіона світу після нічиєї з Карлом Шлехтером
  2. Емануель Ласкер здався після 14 партії
  3. За правилами ФІДЕ Михайло Ботвинник зберіг звання чемпіона світу у результаті нічиї
  4. За правилами ФІДЕ Михайло Ботвинник зберіг звання чемпіона світу у результаті нічиї
  5. Через предвзяті умови Фішера він був дискваліфікований. Анатолій Карпов без боротьби став чемпіоном світу
  6. Через дуже довгу затянутість матч був прерваний. ФІДЕ прийняло рішення провести другий матч між Карповим та Каспаровим у наступному році
  7. За правилами ФІДЕ Гаррі Каспаров зберіг звання чемпіона світу у результаті нічиї
  8. За правилами ПША Володимир Крамник зберіг звання чемпіона світу в результаті нічиї

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Нейштадт Я. И. Некоронованные чемпионы. — Москва: Физкультура и спорт, 1975. — 302 с.
  • Шахматы: Энциклопедический словарь/ Гл. ред. А. Е. Карпов. — Москва: Советская энциклопедия, 1990. — 621 с.
Чемпіони світу з шахів
До 1993
Шаховий король
Шаховий король
Вільгельм Стейніц | Емануїл Ласкер | Хосе Рауль Капабланка | Олександр Алехін | Макс Ейве | Михайло Ботвинник | Василь Смислов | Михайло Таль | Тигран Петросян | Борис Спаський | Роберт Фішер | Анатолій Карпов | Гаррі Каспаров
19932006
За версією ФІДЕ За версією ПША
Анатолій Карпов | Олександр Халіфман | Вішванатан Ананд | Руслан Пономарьов | Рустам Касимджанов | Веселин Топалов Гаррі Каспаров | Володимир Крамник
Після 2006
Володимир Крамник | Вішванатан Ананд | Магнус Карлсен