Червона Армія Донбасу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Червона Армія Донбасу
Червона армія Донецького басейну
На службі 8 січня 1918 — 24 квітня[1] 1918
Країна УРР Донецько-Криворізька Радянська Республіка
УРР Українська Радянська Республіка
Чисельність 8500 — 13000[2]
У складі Центральний Штаб Червоної Гвардії Донбасу
війни Перша радянсько-українська війна
Оборона Донбасу
Розпущено 24 квітня 1918 року залишки Червоної Армії Донбасу увійшли до складу 5-ї армії (РСЧА)
Командування
Голова ЦШЧАД з 8 лютого до 1 березня 1918 Пономарьов Дем'ян Іванович
Голова ЦШЧАД з 1 березня до 27 березня Харечко Тарас Іванович
Командарм Донецької армії з 27 березня до 7 квітня Геккер Анатолій Ілліч
Командарм Донецької армії з 7 квітня до 20 квітня 1918 Баранов Петро Іонович
Командарм Донецької армії з 20 квітня до 24 квітня 1918 Круссер Олександр Семенович

Червона Армія Донбасу також Донецька армія (РСЧА) також Особлива Донецька пролетарська армія[3] — військове формування створене на території Донбасу 8 лютого 1918 року на базі Червоної Гвардії Донбасу постановою Всеросійської колегією з організації та управління Робітничо-Селянської Червоної Армії.

Історія[ред. | ред. код]

На другому з'їзді ревкомів Донбасу який проходив 15 січня 1918 року на станції Микитівка, під час обговорення питань про формування Червоної гвардії делегати більшовики вступили в запеклі дебати з делегатами від інших соціалістичних партій і анархістів. Більшовики виступили за формування червоної гвардії наближеної до форм організації регулярної армії в якій:

  • замість безформних загонів — полки, роти і взводи.
  • замість виборних командирів і комісарів домагатися їх призначення ЦШЧГД.
  • партизанщина в її гірших формах повинна всіляко викоріниться.

Так як делегатів більшовиків було більшість були прийняті їх пропозиції, в доповненні була постанова про створення при ревкомах і районних радах Районних штабів Червоної гвардії Донбасу які діяли по дерективах з ЦШЧГД[4].

Після з'їзду ЦВРКД відрядив свого представника у Всеросійську військову колегію з доповіддю з питань організації Червоної армії в Донбасі[5].

8 лютого 1918 року начальник ЦШЧГД Пономаренко Дем'ян отримав мандат від Всеросійської колегії з організації та управління Робітничо-Селянської Червоної Армії на створення Червоної Армії Донбасу. Разом з мандатом Пономаренко отримав запевнення що з РРФСР в Донбас будуть надіслані інструктори та інструкції щодо переформатування Червоної гвардії Донбасу в армію.[6] Одночасно з цим Колегія дала розпорядження про відправку Центроштабу понад два мільйони рублів грошей і на 30 тисяч осіб обмундирування та озброєння (головним чином, гвинтівки і кілька десятків кулеметів). З озброєння і обмундирування була отримана тільки половина. Інша частина, не потрапила в Донбас внаслідок заняття Харкова німцями[7].

Текст мандата:

«Всеросійська колегія з організації та управління Робітничо-Селянської Червоної Армії сім засвідчує, що Центральному Штабу Червоної Армії, організованому на з'їзді Рад і Революційних Комітетів Донецького Басейну 15 січня з. м на ст. Микитівка, доручається організація і формування Червоної армії з межах Донської області і Донецького басейну. Всім установам пропонується надавати Штабу повне сприяння. Члени Всеукраїнської Колегії: Н. Подвойський. В. Трифонов. Н. Криленко ».[8]

17 лютого 1918 року Пономарьов розіслав телеграму всім станціям Південної, Катерининської, Північно-Донецької залізниць, всім комендантам, всім Радам робітничих, солдатських депутатів, революційним комітетам.

В якій говорилося:

"згідно розпорядження Всеросійської Військової Колегії і Ради Народних Комісарів Донецької республіки, Центральний штаб Червоної гвардії Донецького басейну перейменовується в Центральний штаб Червоної Армії Донецького басейну і негайно приступить до вироблення інструкцій по організації Червоної Армії на загальних підставах."[9]

В кінці лютого 1918 пройшла реорганізація ЦВРКД і ЦШЧАД, були об'еденіни колегії ЦВРКД і ЦШЧАД щоб скоротити кількість засідань і апаратного листування. Була введена єдина структура районних штабів Червоної армії і були вироблені гнучкі форми зв'язку з ЦШЧАД. Всі ці підготовки пройшли для того щоб виконати директиву з Петрограда перейти від формування партизанських частин до формування регулярних армійських частин.[10]

Формування армії загальмовувалось демобілізаційними настроями після розгрому Каледіна серед червоноармійців. Іншою проблемою було те що робочі шахтарі і селяни не сприймали німців як пряму загрозу, і тому не поспішали записуватися до лав Червоної армії. Частина населення Донбасу перебуваючи під впливом меншовиків чекало німецькі частини і частини Армії УНР як визволителів.[11][12]

У Червону армію брали тільки тих хто приходив з рекомендаційним листом від робочої організації або за дорученням члена партії РСДРП (б). Усі червоноармійці підписували договір про обов'язкове прибування в рядах армії не менше шести місяців. Сім'ї червоноармійців реєструвалися і бралися на забезпечення ЦШЧАД. Але через погану роботи місцевих штабів робота з сїмями була погано налагоджена.[11]

З великими зусиллями до початку березня ЦШЧАД вдалося налагодити централізовану роботу по мобілізації і формуванні частин армії. Основною проблемою була відсутність інструкторів і військових спеців що в Центроштабі що на місцях. Найбільшими фахівцями в новій армії були три прапорщика а всі інші були нижче унтер офіцери, єфрейтори, солдати, матроси. Та й цих не вистачало, так як найчастіше інструктора ж призначалися командирами частин і відправлялися з маршовими ротами на фронт. Необхідність поповнення фахівцями, хоча б нижчих рангів, відчувалася дуже гостро. Бажаючи виправити становище Антонов — Овсієнко направив в Донбас штаб і залишки 8-ї армії.[13] По прибуттю в Донбас ЦШЧАД почав переговори з ревкомом 8-ї армії про розформування штабу і переходу фахівців в ЦШЧАД. В ході переговорів було досягнуто згоди що штаб 8-ї армії переходить в ЦШЧАД а Баранов, Круссер, Геккер входять в колегію Центроштаба. Таким чином Центроштаб поповнився двадцятьма фахівцями і двома полковниками Малаховський і Паніним. Майно 8-ї армії було передано в розташування Донецької армії.[14]

Війна Німеччини, Австро-Угорщини та УНР проти Радянської України[ред. | ред. код]

2 березня Раднарком ДКРР відправив телеграму в Донбас з вимогою негайної мобілізації всіх робочих, могутніх покинути рудники без шкоди для виробництва. 3 березня нарком ДКР Васильченко відправив телеграми в Микитівку, Юзовку, Горлівку, Дебальцеве, Бахмут, Луганськ, Таганрог. В якій вимагав усі сформовані загони Донецької армії відправляти до Харкова, кошти на відправку брати у місцевих капіталістів. 4 березня в Харкові утворився Надзвичайний штаб оборони ДКРР на чолі з Рухимовичем, в одній зі своїх телеграм член штабу Колядонко вимагав щоб ЦШЧАД надіслав з Донбасу вільні частини для оборони Харкова. В цій же телеграмі він говорив «Тут один порятунок бачать в вас».[15] В цей же день Антонов-Овсієнко на переговорах з Рухимовичем домовився що формуванням і мобілізацією нових частин в Донбасі займається ЦШЧАД, фінансова частина доручалася Межлауку, склади постачання повинні були розташуватися в Костянтинівці.[16]

У Слов'янську був сформований загін на чолі В. С. Марапульцем з залізничників і колишніх військовослужбовців який також виїхав на фронт, який брав участь в боях з німцями під Києвом.[17] В цей же час під Одесою бився маріупольський загін під командуванням М. І. Клюєва який незабаром загинув.[18] У наказі від 5 березня з незрозумілих причин Примаков був названий «командиром рудничних партизан» не вказано яких, йому було наказано зайняти участак фронту в районі Бахмач — Ніжин. Наказ відразу ж був виконаний.[19] В цей же час з Микитівки Антонову-Овсієнку була відправлена телеграма в якій повідомлялося що 2 загони з Горлівки (80 бійців) і Дебальцеве (150 осіб) рвуться на фронт але через відсутність відправного пункту плутанини і брак обмундирування не можуть виїхати на фронт. А в самому Донбасі ради навіть не знали про існування військового відділу в Харкові. 7 березня Рухимович заснував в Донбасі 4 штаба в Таганрозі, Микитівці, Маріуполі, Юзівці в наказі говорилося що всі організації що займаються формуванням частин повинні увійти в зносини з перерахованими штабами. В цей же день загін з Дебальцевого відправився в розпорядження Коляденко до Знам'янки, загін з Покровська (300 бійців) Морозова відправився туди ж.[20] В цей же час в розпорядження 1-й РСЧА в Катеринослав був відправлений загін шахтарів на чолі з Жлобою.

10 березня в Харків прибув 1-й Луганський соціалістичний загін (600 бійців) на чолі з Ворошиловим де його до-озброїли і до-сформували. За ним на фронт вирушив 2-й Луганський соціалістичний загін на чолі з А. Я. Пархоменко. Станом на 11 березня частини сформовані в Донбасі продовжували прибувати до Катеринослава.[21] Окремі з них не підпорядковувалися Антонову-Овсієнку а підпорядковувалися тільки Рухимовичу.[22] 12 березня на фронт в район Бахмача прибув Макіївський загін (200 бійців) на чолі з Риклюсом.[23] 14 березня чехословацькі частини покинули Бахмач і загін Риклюса в паніці відступив в південному напрямку. 16 березня в Маріуполі готувався загін до відправки на фронт 1-й Маріупольський загін на чолі з В. А. Варгановим .[24] Загін Варганова бився під Катеринославом до 4 квітня поки не відступив до Маріуполя.

В кінці березня під Конотоп на станцію Дубовязка прибуло три загону з Макіївки загальної численостью 600 бійців які 10 днів стримував натиск 27-го резервного німецького корпусу.

В кінці березня в районі Юзівки вже була сформована 13 000 Донецька армія.

Оборона Донбасу[ред. | ред. код]

Лівий-есер І. К. Каховський який прибув в Донбас на початку квітня 1918 роки так описував настрій робітників і червоноармійців:

Донецькі шахтарі, тільки що пережили жахи каледінських нальотів, і чути не хотіли про здачу. Вони заготовляли динаміт і зброю, посилали на фронт бойові дружини, вірили в можливість відбити наступ і обурювалися бездіяльністю, розбещеністю і млявістю військових властей. Але потік партизанських загонів, що прямував на фронт, натикався на зустрічний потік панічного, безладного відступу червоноармійських частин; і в той час, як робітники, повні невичерпної ще революційної енергії, діяльно підготовляли оборону - било в очі повна відсутність волі до опору з боку влади, поряд з безвідповідальним господарюванням військових штабів, абсолютно ігнорували рад та робочіх організації. Вся двозначність позиції, зайнятої більшовиками в справі оборони від німців, - урядові листки, що закликають до опору і провокують робочих на боротьбу, з одного боку, паніка і пасивність, з іншого, - ставила робочих в безвихідне становище.

Не знали, що робити: здаватися або боротися, бігти в інші незагрозливою райони або залишатися. У всьому відчувалася брехня, яка паралізувала дію; опускалися руки у найактивніших.[25]

Антибільшовицький рух опору в Донбасі в 1918[ред. | ред. код]

На початку березня в зв'язку з наступом австро-німецьких частин і частин Армії УНР, по Донбасу прокотилася хвиля антибільшовицьких маніфестацій. Так на станції Авдіївка 3 березня пройшов мітинг за Установчі збори, в цей же день в Слов'янську спалахнуло збройне повстання місцевого населення яке було придушене частинами Червоної армії.[26]

В середині березня в Донбасі спалахнула нова проблема 100 000 німецьких військовополонених самовільно покидали підприємства і намагалися пробитися на батьківщину. У своїй більшості німці були вороже налаштовані по відношенню до більшовиків, в окремих місцях вони брали участі в антібольшицьких повстаннях мітингах і протестах.[27]

Інтернаціональні частини[ред. | ред. код]

Структура[ред. | ред. код]

  • голова ЦШЧАД — Харечко Тарас Іванович
  • начальник штабу — Пономарьов Дем'ян Іванович
  • відділ мобілізаціі- Соколов
  • відділ формування та навчання — Пелихов
  • відділ постачання — Фіногенов
  • відділ зв'язку — Михайлов
  • оперативна колегія — Пономарьов, Фіногенов і Соколов,
  • медико-санітарний — А. Семашко, Есава
  • секретар штабу — Осташенков

Чисельність[ред. | ред. код]

  • 8500
  • 13000[28]
  • 30000

Озброєння[ред. | ред. код]

На початку березня 1918 року в розпорядження Донецької армії було передано майно 8-ї армії:

  • радіостанцій — 9
  • електростанція
  • артдивізіон
  • пульорт — 2
  • озброєння
  • обмундирування

В кінці березня за розпорядженням Леніна Всеросійська колегія Червоної армії прислала з РРФСР в Донбас 60 000 гвинтівок, 300 кулеметів, 50 000 комплектів обмундирування, збрую для коней і різне спорядження.[29]

Склад[ред. | ред. код]

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Командування[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ворошиловград — Сталинград (Великий поход армии К. Е. Ворошилова от Луганска к Царицыну и героическая оборона Царицына) Путеводитель по следам гражданской войны / 10-й отдел ген. штаба РККА. — М.: Воениздат, 1938. Стр 49-50
  2. ↑ Першак, Д. А. Хроника великих дней / Д. А. Першак. Донецк: Донбасс, 1977. Стр 38
  3. ↑ Савченко, 2006, Война Германии, Австро-Венгрии и УНР против Советской Украины (февраль — апрель 1918).
  4. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 143
  5. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5—6 (26—27) Історичний журнал. Стр 146
  6. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 237
  7. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 146
  8. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 146
  9. ↑ Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с. Стр 218
  10. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 148
  11. ↑ а б «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 149
  12. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 152
  13. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 31
  14. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 151
  15. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 14
  16. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр. 16
  17. ↑ Українська РСР в період громодянської війни 1917—1920 рр. 1967. Т 1. Стр 279
  18. ↑ Грушевский Д. Н. Жданов. Историко-экономический очерк. Донецк 1971.Стр 57
  19. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 20
  20. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2.  Стр 28-29
  21. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 42
  22. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 45
  23. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 53
  24. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 62
  25. ↑ Партия левых социалистов-революционеров. Документы и материалы. 1917—1925 гг. В 3-х т. / М-во культуры Российской Федерации, Федер. архив. агентство, Ассоц. «Рос. полит. энциклопедия», Рос. гос. архив соц.-полит. истории, Центр по разработке и реализации межархив. программ документ. публикаций федер. архивов, Гос. архив Российской Федерации, Центр. архив Федер. службы безопасности, сост. Я. В. Леонтьев, М. И. Люхудзаев, отв. ред. В. В. Шелохаев. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН). 2000-2010. Стр 751-752
  26. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. Стр 11
  27. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2.  Стр 46
  28. ↑ Отражение Страной Советов нашествия германского империализма в 1918 году. Валентин Иванович Петров Наука, 1980 — Всего страниц: 415 Стр 191
  29. ↑ Білан Ю. Я. Оборона Донбасу в період наступу німецьких окупантів на Україну в 1918 р. Історичний збірник КДУ № 6, 1954 сТР 58

Джерела[ред. | ред. код]

  • Лукьянов X. Красная гвардия Донбасса. Сталино, 1958
  • Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 1. — М.: Высший военный редакционный совет, 1924. — 271 с.;
  • Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. — Том 2. — М.-Л.: Госиздат: Отдел военной литературы, 1928. — 298 с.;
  • «Летопись революции» 1927. № 5—6 (26—27) Історичний журнал. До 1929 був друкованим органом Істпарту ЦК КП(б)У, потім — друкованим органом Інституту історії партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. 1922—1933
  • Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 — апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с.
  • Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия, 1983.
  • Савченко, В. А. (2006). Двенадцать войн за Украину (рос.). Харьков: Фолио. ISBN 966-03-3456-7. Архів оригіналу за 18 березня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Червона_Армія_Донбасу&oldid=41810479