Червона рута (пісня)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Червона рута»
Пісня у виконанні Володимир Івасюк та Олена Кузнєцова, ВІА Смерічка, Софія Ротару, Назарій Яремчук,
Василь Зінкевич, «Тарас Чубай»,
Записано 1970
Жанр Біг-біт, Поп
Мова українська
Автор пісні Володимир Івасюк
Композитор Володимир Івасюк

Червона рута — українська пісня. Пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших українських пісень у світі.

Володимир Івасюк написав її у 1970 році під час навчання у Чернівецькому медичному інституті.

Історія створення[ред. | ред. код]

У дитинстві юнак натрапив у батьковій бібліотеці на виданий 1906 року збірник коломийок, впорядкований Володимиром Гнатюком, в якому були рядки:

Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку.

У грудні 1968 року Марія Соколовська, яка разом з Володимиром у Чернівецькому медичному інституті була учасницею ансамблю «Трембіта» та камерного оркестру, першою побачила варіант вірша, який згодом став піснею «Червона Рута»[1].

За іншими даними, 1969 року В. Івасюк відвідав Етнографічно-меморіальний музей Володимира Гнатюка (с. Велеснів), де натрапив на фольклорні матеріали Володимира Гнатюка, які використав для написання пісні «Червона рута».[2] Згодом мандруючи гірськими гуцульськими селами, Володимир знайшов інші варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає в народних переказах символом вічного та чистого кохання.

У вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні[3], яку виконував дует: сам автор і Олена Кузнецова. Путівку в життя пісні дав ансамбль «Смерічка» Левка Дутковського (солісти Назарій Яремчук і Василь Зінкевич, звукорежисер Василь Стріхович). Пісню повторили через тиждень у програмі «Студентський меридіан», але вже у візуальному супроводі, який зняли в серпні в Косові[4].

У травні 1971 року журнал «Україна» опублікував вірш та ноти пісні, а також невелику розповідь про ансамбль «Смерічка»[5].

Пісня дала назву першому українському музичному фільму «Червона рута», зйомки якого розпочалися на початку серпня в Яремчі. У ньому її виконував Василь Зінкевич[6].

У 1971 році «Червона рута» увійшла до двадцятки переможниць першої радянської «Пісні року», яких визначали за листами слухачів та глядачів. На сцені «Останкіно» її виконали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк[7]. Невдовзі після цього потрапила на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи[8].

Легенда про червону руту[ред. | ред. код]

Рододендрон карпатський (Rhododendron myrtifolium) — легендарна червона рута

Червона рута пов'язана з українським святом Івана Купала. За переказами, в Карпатах росте цілюща рослина з червоними квітами, за допомогою якої можна привернути до себе кохану людину. Дівчина, яка її знайде і зірве, буде щаслива в коханні. На Гуцульщині та Буковині серед місцевої молоді — як хлопців, так і дівчат — побутують звичаї виходу в гори після того, як зійде сніг. Якраз у цей час — у травні-червні у високогір'ї масово розцвітає рододендрон карпатський, чудові рожеві квіти якого слугують підставою для численних романтичних легенд[9]. Оскільки рододендрон карпатський на рівнинах природно не трапляється, а також враховуючи його лікарські властивості[10] і красу, склалась уява про нього як про чудодійну та чаклунську рослину.

Існують і інші погляди на те, яка саме рослина відповідає червоній руті. Одні вважають її квіткою роду рутові[11], інші — квіткою рододендрона жовтого, яка нібито чудом раз на якийсь час цвіте червоним.[12]. Обидва ці варіанти менш вірогідні, оскільки в місцевих говірках «рута» — це збірна назва трав'янистих рослин чи чагарничків загалом, а також важко уявити собі, що хтось називатиме «червоною» квітку явно жовтого кольору. Виходячи з цього, рутою (тобто рослиною) з привабливими червоними квітами є саме рододендрон карпатський.

Текст пісні[ред. | ред. код]

Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.
Може, десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене зчарувала?

Приспів:
Червону руту
Не шукай вечорами, -
Ти у мене єдина,
Тільки ти, повір.
Бо твоя врода -
То є чистая вода,
То є бистрая вода
З синіх гір.

Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених,
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.
І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії.

Приспів

Відомі виконавці[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 10. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  2. Барна В., Ониськів М. Івасюк Володимир Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 672. — ISBN 966-528-197-6.
  3. П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 13. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  4. П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 15. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  5. П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 16. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  6. П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 18. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  7. П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 19. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  8. 1971: «Червона рута» стає переможцем першої радянської «Пісні року»/Історична правда. Відео. 5 березня 2014 року
  9. Бровко Володимир. Міф про червону руту
  10. * В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова; «Дикорастущие полезные растения Украины» Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. (рос.)
  11. Міф про червону руту. Архів оригіналу за 2012-08-06. Процитовано 2008-09-18. 
  12. Квіти і трави Карпат. Архів оригіналу за 2012-08-06. Процитовано 2008-09-18. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]