Червоне козацтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Червоне козацтво
Бублик-Кузьма-Павлович-з-товаришами-1923.jpg
Червоні козаки
На службі 19171937[Джерело?]
Країна УРР УРР (РРФСР)
Рід кавалерія
Війни/битви Українсько-більшовицька війна
Командири
Визначні
командири
Віталій Примаков


Червоні козаки, часом також красні козаки — збірна назва і самоназва різноманітних прихильників революції, радвлади і народовладдя під червоними прапорами на землях колишньої Російської імперії починаючи з 1917 року, а також створені на їх основі збройні формування більшовицького уряду Української Республіки у Харкові, що входила до складу РРФСР[1][2], підрозділи РСЧА відомі у документах та побуті як Червоно-Козацький Корпус, Українська Радянська Армія, Українська Червона Армія та Українська Повстанська Армія [3], [4]. Полки Червоно-Козацького Корпусу та інших військових формувань Української Республіки після підписання союзного договору з РРФСР у 1922 році були поступово переформовані у регулярні частини єдиної загальносоюзної Робітниче-Селянської Червоної Армії. Багато українських червонокозацьких командирів було репресовано, "червоний козак" як самоназва революційно-налаштованого українства була табуйована. Разом з тим люди, які приймали участь, знали чи мали відношення до українського червонокозацького руху, часто з гордістю, продовжували себе так називати все життя. Останні учасники червонокозацького руху 1917-1920х відійшли у Вічність у 1970-1990х рр. Їх нащадки часом продовжують себе пов'язувати з червоним козацтвом досі. В українському суспільстві і досі точиться дискусія на тему правомірності вживання древньої української народної самоназви "козак" щодо червоного козацтва, особливо щодо військових і партійних функціонерів 1917-1947 рр.

28 грудня 1917 року, на противагу українському «Вільному козацтву», у Харкові був створений перший полк під командуванням Віталія Примакова[5]. Численні бойові формування, що ввійшли до складу Червоного козацтва, виникли і діяли на засадах більшовицької мобілізації та загальноармійського вишколу, не маючи зв'язків не лише з козацтвом, а навіть Україною[6][5].

Історія

Червоний козак Кузьма Бублик (10.07.1924, Михля)
Red propaganda in ukraine 1.jpg

Перший полк червоного козацтва виник у Харкові 28 грудня 1917[1], на противагу військовим формуванням "Вільного козацтва", створеним і контрольованим групою нащадків заможної козачої старшини (напр. голова "Вільного козацтва" - Павло Скоропадський). Командиром полку був Віталій Примаков.

Червоне козацтво брало участь у першому наступі більшовицьких сил на Україну, воюючи на Лівобережжі і під Києвом проти військ Центральної Ради. Після підписання Берестейського миру німецько-українські війська змусили червоних відступити на Донбас.

У червні 1918 року Червоне козацтво перетворено на 1 катеринославський повстанський загін, який діяв у «нейтральній зоні» між РРФСР і Українською Державою.

22 вересня 1918 року за наказом ВЦВРК полк Червоного козацтва під командою Примакова формально увійшов до складу Першої повстанської дивізії, хоча скоро опинився у складі Другої української радянської дивізії. У грудні 1918 — лютому 1919 він брав участь в боях проти військ Директорії.

У березні — квітні 1919 року червоні козаки почали застосовувати партизанську тактику рейдів в тилу українських військ. У травні 1919 року вони брали участь у ліквідації повстання отамана Матвія Григор'єва, у липні — вересні воювали проти Денікіна на Донбасі.

У серпні 1919 полк Червоного козацтва перетворено на бригаду. У жовтні того ж року, на базі цієї бригади, разом із 14 кубанською кавалерійською бригадою і латиським кавалерійським полком, сформовано 8-му кавалерійську дивізію Червоного козацтва України. Її використовували у партизанських рейдах по тилах армії Денікіна.

У листопаді 1919 — лютому 1920 років червоні козаки брали участь у новому наступі більшовиків проти Денікіна, перейшли Донбас і дійшли до кримського перешийку. У січні 1920 року до 8-ї дивізії приєднано перший московський полк і включено до 13, з травня до 14-ї радянської армії.

У квітні 1920 року червоне козацтво брало участь у боях проти генерала Врангеля в південній Таврії, а після Варшавської угоди Директорії УНР із Польщею в квітні 1920 року, відправлено проти польсько-українського війська. У серпні червоні козаки брали участь у рейдах і боях під Проскуровом і Старокостянтиновом, перейшли Збруч, дійшовши аж до Стрия. Загони червоного козацтва були оточені й частково знищені над Збручем загонами Армія УНР під керівничтвом генерал-хорунжого Юрія Тютюнника.

Після польсько-радянського перемир'я 9 листопада 1920, залишки 8-ї кавалерійської дивізії Червоного козацтва було об'єднано із 17-ю кавалерійською дивізією, яку сформували з кубанців та башкирів. На основі цієї дивізії було створено перший кінний корпус Червоного козацтва. У 1921–1922 роках червоні козаки проводили локальні операції проти українських повстанців.

Напередодні Другої світової війни з першого кінного корпусу Червоного козацтва було створено мотомеханізований корпус. Примакова і майже весь командний склад Червоного козацтва репресовано й ліквідовано в роки сталінського терору у другій половині 1930-х років. Згадка про роль Червоного козацтва під час українсько-більшовицької війни була заборонена. Командирів червоних козаків було реабілітовано за часів хрущовської «відлиги».

Персоналії

Різне

Примітки

  1. а б Малий словник історії України
  2. http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_1.6.htm
  3. Мартынов А. Червонное казачество 1918-1923. "Путь просвещения". 1923 г. 304 с.
  4. Червонное казачество: 5 лет, 1918–1923: Сб. материалов. — X., 1923.
  5. а б Перша російська збройна інтервенція (кінець 1917 — весна 1918 рр.) // Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов. Історія України. — Київ, 2008. (Перевірено 25 серпня 2012)
  6. Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XIX — на початку XX ст. — Донецьк, 2006. — С. 140–143.

Література

Посилання