Червоне козацтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Червоне козацтво України)
Перейти до: навігація, пошук
Червоне козацтво
Бублик-Кузьма-Павлович-з-товаришами-1923.jpg
Червоні козаки
На службі 19171937[джерело?]
Країни УРР УРР (РРФСР) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Війни Українсько-більшовицька війна
Нагороди Орден Червоного Прапора (1928), Орден Леніна (1934)
Командування
Визначні
командувачі
Віталій Примаков
Знаки розрізнення
Полковий прапор
Korpus imeni VUCIK 2.jpg

Commons-logo.svg Червоне козацтво у Вікісховищі

Червоне козацтво — збройне формування уряду Української Народної Республіки Рад — складової частини РРФСР[1][2], пізніше УСРР. 28 грудня 1917 року, на противагу українському «Вільному козацтву», у Харкові був створений перший полк під командуванням Віталія Примакова[3]. Численні бойові формування, що ввійшли до складу Червоного козацтва, виникли і діяли на засадах більшовицької мобілізації та загальноармійського вишколу[4][3]. Підрозділи РСЧА відомі у документах та побуті як Червоно-Козацький Корпус, Українська Радянська Армія, Українська Червона Армія та Українська Повстанська Армія[5],[6]. Полки Червоно-Козацького Корпусу та інших військових формувань Української Народної Республіки Рад після підписання союзного договору з РРФСР у 1922 році були поступово переформовані у регулярні частини єдиної загальносоюзної Робітниче-Селянської Червоної Армії.

Історія

Полк

радянський агітаційний плакат

Перший полк червоного козацтва виник у Харкові 28 грудня 1917[1], на противагу військовим формуванням «Вільного козацтва». Командиром полку був Віталій Примаков.

До новоствореного формування зголосилося 300 українських солдатів та робітників Харкова, зокрема Харківського паровозобудівного заводу. Частина солдатів перейшла з Другого українського полку, що підпорядковувався Центральній Раді, і був розброєний тоді у Харкові[7]. Значну роль у створенні першого полку зіграв один із засновників українського націонал-комунізму Василь Шахрай[8]. 2 січня 1918 р. В. Примаков доповів Народному Секретаріату, що 700 бійців 1-го полку Червоного козацтва при 4-х кулеметах палають бажанням віддати себе на служіння робітникам і селянам України й чекають наказ про виступ.

Червоне козацтво брало участь у першому наступі більшовицьких сил на Україну, воюючи на Лівобережжі і під Києвом проти військ Центральної Ради. Після здобуття червоними військами Києва 26 січня (8 лютого) 1918 р. в Києві розпочалося формування 4-го куреня Червоного Козацтва, до якого записалося близько 1000 бійців.

1 березня 1918 року на зборах полку бійці постановили перейменувати його в 1-й робітничо-селянський соціалістичний полк Червоної Армії. Такий поворот подій не входив у плани радянського керівництва, і була зроблена спроба очистити полк: з одного боку — позбутися від неукраїнського елементу, а з іншого — почати формування частин Червоного козацтва по всій Україні. Але сформовані в Полтаві, Херсоні та Єлисаветраді підрозділі Червоного козацтва в квітні 1918 перейшли на бік військ Центральної Ради. Деякі, ж загони Червоного козацтва взагалі ж повстали проти більшовиків ще до початку наступу німецької армії, як от у Лубнах та Єлизаветграді, а підрозділ Вільного козацтва в містечку Плетений Ташлик на деякий час проголосив себе червоним козацтвом, отримав зброю від більшовиків, і через два тижні цією ж зброєю було винищено радянську владу в усьому повіті і відновлено УНР[9].

Після підписання Берестейського миру німецькі й українські війська змусили червоних відступити на Донбас, а потім у нейтральну зону. Як згадував чех Йосип Прошек, що перебував тоді в загоні В. Примакова під час прибуття до «нейтральної зони» етнічний склад формування був таким: До загону по прибутті в зону входило – 60 українців, 10 росіян, 1 чечен, 1 румун, 12-15 латишів, 10 чехів, 6 поляків, 1 єврей… Згодом прибувало поповнення, серед нього траплялись цілі національні підрозділи, як от інгушська сотня та сотня німців з угорцями.

У червні 1918 року Червоне козацтво перетворено на 1-й катеринославський повстанський загін, який діяв у «нейтральній зоні» між РРФСР і Українською Державою.

22 вересня 1918 року Відповідно до наказу Всеукраїнського військово-революційного комітету (більшовиків) полк Червоного козацтва під командою Примакова формально увійшов до складу Першої повстанської дивізії. На той час у Нейтральній зоні була одна кінна і одна піша сотні Червоного козацтва, а також цілий ряд інших дрібних повстанських формувань. В період формування повстанських частин було прийняло рішення про переведення пішої сотні до складу 1-го Українського радянського полку ім. І. Богуна. До 1-ї кінної сотні приєдналися дрібні кавалерійські формування, і на її базі був організований 1-й кінний полк Червоного козацтва Другої української радянської дивізії. У 1-й і 2-й сотнях цього полку переважно служили вчорашні партизани, в 3-й — інтернаціоналісти-перебіжчики й колишні військовополонені з німецької та австро-угорської армій, в 4-й — курди (також вчорашні військовополонені з турецької армії).

З середини грудня 1918 р. 1-й кінний полк Червоного козацтва активно брав участь в боях з українською армією під проводом Директорії. Протягом весни 1919 року він був значно поповнений місцевими добровольцями, а також мобілізованими з Московського військового округу й інтернаціоналістами (переважно угорцями). Влітку 1919 р. до складу полку влилися залишки цілого ряду кавалерійських частин, що діяли раніше на Українському фронті.

У березні — квітні 1919 року червоні козаки посилались у партизанські рейди в тилу українських військ. У травні 1919 року вони брали участь у ліквідації повстання отамана Матвія Григор'єва, в липні — вересні воювали проти Денікіна на Донбасі.

Бригада

У серпні 1919 полк Червоного козацтва перетворено на бригаду. У жовтні того ж року, на базі цієї бригади, разом із 14-ю кубанською кавалерійською бригадою і латиським кавалерійським полком, сформовано 8-му кавалерійську дивізію Червоного козацтва України.

До серпня 1919 р. 1-й полк Червоного козацтва не був по-справжньому кавалерійським. У кінному строю могли діяти лише курдська, та дві інтернаціональні (німецько-угорські) сотні. Однак дуже скоро більша частина цих «інтернаціоналістів» покинула ряди полку. Лише в серпні 1919 року, коли полк переформовано в бригаду, був перекинутий на Південний фронт і «ніс до носа» зіткнувся з білою кіннотою, почалося справжнє кавалерійське навчання. Командиром 1-го полку був призначений колишній вахмістр 1-го лейб-драгунського Московського полку П.П. Григор'єв (командиром 2-го став колишній каторжанин П.Р. Потапенко). Серед командирів сотень і взводів з'явилася велика кількість колишніх унтер-офіцерів кавалерії старої армії. Бригада стала посилено навчатися кавалерійському статуту. Після навчань її використовували у партизанських рейдах по тилах армії Денікіна.

У листопаді 1919 — лютому 1920 років червоні козаки брали участь у новому наступі більшовиків проти Денікіна, перейшли Донбас і дійшли до кримського перешийку. У січні 1920 року до 8-ї дивізії приєднано перший московський полк і включено до 13-ї, з травня до 14-ї радянської армії.

У квітні 1920 року червоне козацтво брало участь у боях проти генерала Врангеля в південній Таврії, а після Варшавської угоди Директорії УНР із Польщею в квітні 1920 року, відправлено проти польсько-українського війська. У серпні червоні козаки брали участь у рейдах і боях під Проскуровом і Старокостянтиновом, перейшли Збруч, дійшовши аж до Стрия. Загони червоного козацтва були оточені й частково знищені над Збручем загонами Армія УНР під керівництвом генерал-хорунжого Юрія Тютюнника.

Корпус

Червоний козак Кузьма Бублик (10.07.1924, Михля)

Після польсько-радянського перемир'я 9 листопада 1920, залишки 8-ї кавалерійської дивізії Червоного козацтва було об'єднано з 17-ю кавалерійською дивізією, яку сформували з кубанців та башкирів.

У жовтні 1920 р. на основі цієї дивізії відповідно до наказу військам Південно-Західного фронту від 26 жовтня 1920 р № 2029 був сформований Кінний корпус у складі 8-ї і 17-ї кавалерійських дивізій. На практиці, з моменту створення корпус і 8-а дивізія в наказах і діловодстві військ на території України і Криму іменувалися «Червона-козацькими», Причому, 8-а кавалерійська дивізія неофіційно називалася 1-ю кінною Червоного козацтва, а її полки відповідно — 1 м (43-й) Мелітопольським, 2-м (44-й) Бердянським, 3-м (45-й) Криворізьким, 4-м (46-й) Новоушицьким, 5-м (47-й) Ялтинським, 6-м (48-й) Лубенським Червоного козацтва, хоча 17-а кавалерійська дивізія зберігала свій офіційний номер, а її полки — загальновійськову нумерацію: 97-й, 98-й, 99-й, 100-й, а також 1-ша і 2-га бригади Г.І. Котовського.

13 грудня 1920 року наказом РВСР №2797/559 (секретним) присвоєно найменування 1-й Київський кінний корпус.

10 серпня 1921 р. відповідно до постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету присвоєно найменування 1-й кінний корпус Червоного козацтва ім. Всеукраїнського ЦВК (найменування затверджено секретним наказом РВСР від 12 вересня 1921 р. № 1983/342).

У 1921—1922 роках червоні козаки проводили локальні операції проти українських повстанців.

З'єднання 1-го Кінного Червоного козацтва ім. Всеукраїнського ЦВК корпусу станом на 1924 рік:


До 1 вересня 1924 р. полки Червоного козацтва за традицією іменувалися кінними, а потім, згідно з наказом РВС СРСР від 14 серпня 1924 р № 1049/168, — кавалерійськими.

Подальша доля

Напередодні Другої світової війни з першого кінного корпусу Червоного козацтва було створено мотомеханізований корпус. Примакова і майже весь командний склад Червоного козацтва репресовано й ліквідовано в роки сталінського терору у другій половині 1930-х років. Згадка про роль Червоного козацтва під час українсько-більшовицької війни була заборонена. Командирів червоних козаків було реабілітовано за часів хрущовської «відлиги».

Однострій

Станом на осінь 1918 р мемуаристи відзначають в Червоному козацтві особливості однострою — червоні лампаси та червоний верх у шапках. Причому ці відмінності нашивались на той однострій чи одяг, в якому вояки Червоного козацтва приходили до війська.

Варто звернути увагу на одну деталь одягу — бурку. Бурки червоні козаки дуже любили, і розживалися ними при кожному зручному випадку, в основному мародерством.

Відсутність централізованого постачання Червоного козацтва була проблемою до 1922 р. Про це йдеться спогадах очевидця про весну-літо 1919 р .:

« У ті важкі роки ми майже не отримували ніякого обмундирування. Ходили, хто в чому: той у білій, той у рябій сорочці, хтось із червоного кумача пошиє собі сорочку і, як мак, цвіте на коні, хоч очі закривай. Були у нас і матроси: сидить на коні в тільнику, на голові — безкозирка, за вітром стрічки майорять, а на ногах кльош з Чорне море завширшки і стремен з-під них не видно. І Примаков нічого не мав проти, коли який-небудь козак, надто вже обдертий, де-небудь вимінював чи брав так у якогось куркуля піджак, сорочку або штани. Але горе було тому, хто випадково начепить що-небудь таке, що ніяк не підходило до чоловічого одягу.

Було в нас так заведено: коли після ночівлі виступаємо з села або містечка, то на площі шикуються сотні й команди, а Примаков зі штабом оглядає і вітається з козаками. Потім полк виходить у похід, а командири, виїхавши і зупинившись на околиці, пропускають сотні перед собою, уважно оглядаючи козаків. Пропустивши полк, Віталій Маркович пригнеться до луки козачого сідла і мчить до голови колони, тільки бурка за вітром майорить, як крила у птаха[10].

 »

1921 року командир 1-го кінного корпусу В.М. Примаков вирішив офіційно затвердити наявні в Червоному козацтві відмінності однострою і надав відповідну доповідь у секретаріат Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. Прохання Примакова було задоволено. У тексті постанови ВУЦВК від 3 серпня 1921 р наводився опис уніформи Червоного козацтва:

« Присвоїти Корпусу червоні козаки форму такого зразка: шаровари сині з червоними лампасами на два з половиною дюйма шириною, синя гімнастерка, шинель кавалерійського зразка з синіми петлицями і з синім кантом по відрізу рукава і на комірці; папаха сіра для непарних полків і чорна для парних, з червоним верхом.  »

Через кілька днів 10 серпня 1921 року постановою ВУЦВК відбулося перейменування корпусу, а для його особового складу був установлений ​​особливий нарукавний знак:

« Присвоїти Першому Кінному Корпусу червоні козаки найменування Першого Кінного Корпусу Червоного Козацтва ім. ВУЦВК.

Дарувати Корпусу право носіння на лівому рукаві вище ліктя особливого значка у формі Червоної п'ятикутної зірки з літерами ВУЦВК, розташованими між променями зірки.

Така ж емблема повинна бути поміщена на прапорі корпусу.

 »

Першим новий однострій отримав 1-й полк Червоного козацтва у травні 1922 року, коли боровся з партизанським загоном отамана Якова Гальчевського. Причому, як згадував командир полку Т.В. Юшкевич, уніформу їм видали щоб уникнути самозабезпечення. Полк отримав нові темно-сині суконні гімнастерки, такі ж із червоними лампасами штани і смушеві шапки.

Особливий однострій був у червоних козаків аж до кінця 1923 р., незважаючи на те, що поза територією України у червоних козаків стали часто виникати проблеми з цього приводу. Наприклад, у Петрограді слухачі Вищої кавалерійської школи з числа командирів-червінців неодноразово затримувалися співробітниками комендантського управління. У зв'язку з цим начальник школи 21 травня 1923 р. у своєму листі повідомляв коменданту міста Федорову про те, що в числі слухачів школи є особи комскладу Червоного козацтва, для яких встановлена ​​і затверджена ЦВК Української Республіки спеціальна форма, а саме: взимку папаха — червоний верх, влітку фуражки — червоний околиш, жовта окантовка і синій верх. Штани з лампасами. У зв'язку з цим він просив коменданта дати вказівку не затримувати військовослужбовців, які мають форму Червоного козацтва.

З метою економії та стандартизації від кінця 1923 р. полки Червоного козацтва стали переодягатися в загальноармійський однострій зразка 1922 р. а питання про власне обмундирування було назавжди знято з порядку денного.

Персоналії

Різне

Примітки

  1. а б Малий словник історії України
  2. http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_1.6.htm
  3. а б Перша російська збройна інтервенція (кінець 1917 — весна 1918 рр.) // Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов. Історія України. — Київ, 2008. (Перевірено 25 серпня 2012)
  4. Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XIX — на початку XX ст. — Донецьк, 2006. — С. 140—143.
  5. Мартынов А. Червонное казачество 1918—1923. «Путь просвещения». 1923 г. 304 с.
  6. Червонное казачество: 5 лет, 1918—1923: Сб. материалов. — X., 1923.
  7. Зуб Е. Державність 1917–1921 рр. Як харківські більшовики козаків “перефарбували”.
  8. Здоров А. 1918 рік. Червоне козацтво з'явилося раніше Червоної армії // Історична правда. — 23.02.2011
  9. Мелешко Ф. Глодоси в часи національної революції / Ф. Мелешко // Літопис Червоної калини, 1934. No 7-8. – С. 11-18.
  10. Червоні аватари України: уніформа орлів Примакова

Література

Посилання