Червоне сонце (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Червоне сонце
фр. Soleil rouge, англ. Red Sun, італ. Sole rosso
Жанр вестерн[d][1][2], бойовик, трилер і пригодницький фільм[3]
Режисер Теренс Янг
Продюсери Роберт Дорфманн, Тед Річмонд
Сценаристи Denne Bart Petitclerc, William Roberts, Lawrence Roman
У головних
ролях
Чарльз Бронсон, Урсула Андресс, Міфуне Тосіро, Ален Делон, Капучіне
Оператор Анрі Алекан
Композитор Моріс Жарр
Монтаж Джоні Дуайр
Художник Enrique Alarcónd[3]
Кінокомпанія Les Films Corona, Oceania Produzioni Internazionali Cinematografiche, Producciones Balcázar S.A.
Дистриб'ютор Les Films Corona (France), National General Pictures (US)
Тривалість 112 хв.
Мова англійська
Країна Франція Франція, Італія Італія, Іспанія Іспанія[4]
Рік 1971
Дата виходу 15 вересня 1971 (Франція)
26 жовтня 1971 (Італія)
20 грудня 1971 (Іспанія)
9 червня 1972 (США)
IMDb ID 0067770

«Червоне сонце» (фр. Soleil rouge, англ. Red Sun, італ. Sole rosso) — спагеті-вестерн 1971 року режисера Теренса Янга. У ролях Чарльз Бронсон, Міфуне Тосіро, Ален Делон, Урсула Андресс та інші. Фільм був знятий за сценарієм Денна Барта Петтклерка, Вільяма Робертса та Лоуренса Романа, за сюжетом Леїрда Кьоніга. Прем'єра у США 9 червня 1972 року.

Сюжет[ред. | ред. код]

1871 рік. Японський самурай Курода Дзюба (Міфуне Тосіро) у складі дипломатичної місії, очолюваної правителем японської провінції Бідзен, прибуває на західне узбережжя США. Посол везе у подарунок американському президенту від свого імператора цінний церемоніальний меч — таті, інкрустований чистим золотом. По дорозі на поїзд робить напад банда очолювана Гошем (Ален Делон). Крім грошей, Гош забирає і меч. Голова японської місії дає наказ Куроді протягом 7 днів повернути реліквію.

Курода спільно з колишнім бандитом Лінком Стюартом (Чарльз Бронсон), «кинутим» Гошем після вдалого пограбування поїзда, відправляються шукати останнього. Якщо самурай не встигне знайти його до певного терміну, йому доведеться зробити харакірі. На початку своєї місії він мав намір відразу ж убити Гоша, але йому довелося дати слово, що у Лінка буде день на те, щоб змусити того показати йому місце схованки з грошима, з якого Лінку належить частина награбованого.

Коли Курода і Лінк добираються до обумовленого місця зустрічі з Гошем, їм доводиться разом відбиватись від нападу індіанців-команчів. Після всіх сутичок Курода по знаку Лінка намагається вбити вже пораненого в руку Гоша, але той швидко розгортається та стріляє в самурая. Побачивши це, Лінк моментально вирішує помститися за друга та вбиває Гоша.

Пообіцявши вмираючому Куроді, що поверне меч послу, він відвозить подружку Гоша, Крістіну (Урсула Андресс), яка послужила для Гоша приманкою. Після того, як він відвіз її назад в будинок розпусти, Лінк під'їжджає до поїзда, на якому, як і було домовлено, їде посол, щоб дізнатися, як закінчилась місія. Останній кадр фільму — золотий меч-таті висить на телеграфних проводах перед поїздом, яскраво виблискуючи в променях полуденного сонця…

У ролях[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Проєкт з Міфуне Тосіро був оголошений у 1968 році. З першу у фільмі мав з'явитись Клінт Іствуд, але він був замінений на Чарльза Бронсона.[5]

Бронсон в цей час був надзвичайно популярним у Японії, в результаті «Червоне солнце» встановив рекорд відвідуваності кінотеатрів у Токіо, протримавшись рекордні 35 тижнів на першому місці за кількістю глядачів.[6]

Чарльз Бронсон знявся у стрічці «Чудова сімка» - американському рімейку японського фільму "Семи самураїв", в якому знімався Міфуне Тосіро. Кінорежисер Джон Лендіс зіграв епізодичну роль підручного, вбитого персонажем Міфуне, але не був вказаний у титрах.

Урсула Андресс та Ентоні Доусон вже працювали разом із режисером Теренсом Янгом у першій стрічці про Джеймса Бонда «Доктор Ноу»

Посилання[ред. | ред. код]

  1. http://www.imdb.com/title/tt0067770/
  2. http://www.filmaffinity.com/es/film600149.html
  3. а б ČSFD — 2001.
  4. Soleil Rouge. British Film Institute. London. Архів оригіналу за 5 лютого 2009. Процитовано 11 листопада 2012. 
  5. Tate Case Chatter Goes On--and On. Los Angeles Times. 22 вересня 1969. с. e19. 
  6. Michael R. Pitts (1999). Charles Bronson: the 95 films and the 156 television appearances. McFarland & Co. с. 211. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 26 червня 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]