Червоний Кут (Уманський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Червоний Кут
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Уманський район
Рада Червонокутська сільська рада
Код КОАТУУ 7120989401
Облікова картка gska2.rada.gov.ua 
Основні дані
Засноване 18 століття
Населення 1694 чоловіка (на 2009 рік)
Поштовий індекс 19225
Телефонний код +380 4747
Географічні дані
Географічні координати 49°09′00″ пн. ш. 30°19′59″ сх. д. / 49.15000° пн. ш. 30.33306° сх. д. / 49.15000; 30.33306Координати: 49°09′00″ пн. ш. 30°19′59″ сх. д. / 49.15000° пн. ш. 30.33306° сх. д. / 49.15000; 30.33306
Середня висота
над рівнем моря
187 м[1]
Водойми річка Гірський Тікич
Відстань до
обласного центру
128,1 (фізична) км[2]
Відстань до
районного центру
24 км
Найближча залізнична станція Жашків
Відстань до
залізничної станції
24 км
Місцева влада
Адреса ради с.Червоний Кут,
Карта
Червоний Кут. Карта розташування: Україна
Червоний Кут
Червоний Кут
Червоний Кут. Карта розташування: Черкаська область
Червоний Кут
Червоний Кут

Черво́ний Кут  — село в Україні, в Уманському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 24 км на південний схід від залізничної станції Жашків і автотраси Київ-Одеса на березі річки Гірський Тікич. Населення 1694 чоловіка, дворів — 742 (на 2009 рік).

Територією села річка протікала не прямим шляхом, а робила круті повороти (вигини) або кути. Звідси і поселення одержало назву — Кутів;

Історія[ред. | ред. код]

Село відоме з 18 століття. Ще збереглися між людьми перекази про набіги кримських татар на село, що відбувалися у першій половині XVIII століття. Уже тоді село налічувало близько 300 дворів. Основні земельні масиви належали панам Плісецьким, поміщику Зданевичу. Досить заможним був і сільський піп Орловський.

Колишні власники земельних угідь сіл Кути, Червоний Кут, Кислин — поміщики Дзевеновський, Радзиновський, Кондратецький, Матківський, П'ясецький — у 1895 році надали прохання на ім'я царя Миколи II про будівництво цукрового заводу. На прохання була резолюція від 4 липня 1895 року про будівництво Кислинського цукрового заводу. Був розроблений Статут товариства Кислинського цукрового заводу, який нині зберігається у Державній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в місті Санкт-Петербург. У 1895 році в Німеччині було закуплено устаткування і доставлено на станцію Поташ. Будівництво заводу обійшлося в 700 тисяч карбованців золотом. В експлуатацію завод був пущений у 1897 році, а працювали в дві зміни близько 250 робітників. За добу виробляли близько 200 пудів цукру. Незабаром ці власники продали завод капіталісту Штільману, який збанкрутував і продав завод цукроводчику Манову Хацкелю. Після Жовтневого перевороту завод був перейменований на Березинський цукровий завод (від назви березового гаю).

Перед Жовтневим переворотом в селі була 3-класна школа, де працював один учитель Мельник.

У час Визвольних змагань 1918—1920 рокув піп Орловський виїхав із села. Церковну відправу продовжував до 1932 року інший піп — Богданович, якого в тому ж році арештували і вислали, а церкву розібрали. Під час громадянської війни цукровий завод був зруйнований і протягом трьох років не діяв. Після відбудови завод був пущений в експлуатацію у 1920 році і працював до 1998 року.

У 1922 році на території колишньої панської економії утворився Червонокутський радгосп. У час колективізації було ліквідовано 12 куркульських господарств. Організаторами колгоспу виступали Купченко Ілько, Ковтун Андрій, Швиденко Яремей, Цехмейстер Лук'ян. Першим головою колгоспу був Загребельний Іван, першим головою сільської ради — Буханистий. У 1934 році школа із початкової перетворилася в семирічну. До радянсько-німецької війни вона випустила понад 150 учнів.

Пам'ятник воїнам, що не повернулись із Другої світової війни.

371 мешканцець села брав участь у боях радянсько-німецької війни, 176 з них загинули, 192 нагороджені орденами й медалями. На їх честь в 1950 році в селі споруджено обеліск Слави. 100 юнаків та дівчат було вивезено на каторжні роботи у Німеччину. В 1952 році в селі споруджено пам'ятник воїнам, що загинули в боях за відвоювання села.

Село постраждало внаслідок Голодоморів у 1921—1923, 1932—1933 та 1946—1947 роках.

Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба радгоспу Березинського цукрокомбінату, за яким було закріплено 3 069 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2 811 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Працювали крупорушка, пилорама, автомайстерня.

Також на той час працювали середня та восьмирічна школи, два клуби з стаціонарними кіноустановками, 5 бібліотек з фондом 20 тисяч книг, дільнича лікарня на 25 ліжок, два фельдшерсько-акушерські пункти, два дитячі садки, аптека, 11 магазинів, 3 буфети, кіоск, 3 їдальні, майстерня побутового обслуговування.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Сучасність[ред. | ред. код]

На території села є загальноосвітня школа I—III ст., клуб, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення поштового зв'язку, філія Ощадбанку, 5 магазини, АТС на 149 абонентів, РТБ, завод

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]