Червоний хутір
| Червоний хутір Київ | ||||
 Єдині дев'ятиповерхові житлові будинки району: вул. Ташкентська, 33 (1987 р., проєкт 164-87-122) та вул. Вірменька, 29 (1978 р., серія ММ-640) і 27/31 (1974 р., проєкт 1-318-35/66) | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°24′31″ пн. ш. 30°40′36″ сх. д. / 50.40861° пн. ш. 30.67667° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна  | |||
| Район | Дарницький район | |||
| Адмінодиниця |
Київ | |||
| Головні вулиці | вул. Володимира Рибака, вул. Борова, вул. Ялинкова | |||
| Парки | Парк партизанської слави | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен |
 «Бориспільська», «Червоний хутір» | |||
| Автобус |
 № 51 | |||
| Карта | ||||
  Червоний хутір Червоний хутір (Київ) | ||||
Черво́ний хутір — історична місцевість, житловий масив у Дарницькому районі міста Києва. Розташований між Харківським шосе, вулицями Володимира Рибака, Боровою, Ялинковою та лісовим масивом.
Територія Червоного хутора вже була заселена з часів Трипільської культури (кінець III — початок II тис. до н. е.). Згадка про поселення залишилась у вигляді могильника.
Утворений в середині XIX століття під назвою Червоний Млинок, сучасна назва — від казарм військової частини, збудованої з червоної цегли, яких наразі не існує. Далі поселення розвивалося як виселок із села Осокорки та не значилося як офіційне поселення. На початку 1930-х років було засновано колгосп, що був підпорядкований сільській раді колишнього села (нині — історична місцевість Осокорки) та був в районі сучасної Харківської площі, приблизно на місці інституту МВС. Ліквідований у 1931 році, майже через рік після відкриття. У 1931—1936 роках був у складі Осокорківської, з 1936 року — Позняківської сільських рад.
Початок інтенсивної забудови Червоного хутора припадає на 1930-ті роки: у 1933 році у поселенні налічувалося 11 вулиць та провулків, а наприкінці 1930-х років склалася сучасна мережа шляхів — 24 вулиці й провулки (включно з кінцевою частиною Харківського шосе), майже всі вони у 1953—1955 роках здобули сучасні назви.
Населений пункт постраждав від геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР у 1932–1933 роках. За даними історика Сергія Вакулишина, кількість убитих голодом мешканців Червоного хутора коливається від 40 до 50 % осіб[1].
До Другої світової війни в селище відкрито дитячий садок, який з початку 1944 року був переобладнаний під лікарню, розбомблену в ніч з 6 на 7 січня 1944 року. Після цього медичний заклад переїхав до Соцміста. Станом на 1951 рік в селищі налічувалося 365 будинків.
У 1956 році відкрита середня загальноосвітня школа № 113 і на Червоному хуторі до кінця 1950-х років не будувалось нічого окрім житла. Нині це одне з небагатьох селищ Лівобережжя, яке зберегло приватну забудову у майже повному обсязі. При цьому індивідуальні будинки масово оновлюються, на місці старих хат зводять котеджі, збереглось декілька довоєнних садиб.
Майже вся забудова — малоповерхова, приватна, частково — промислові підприємства.
На честь колишнього селища, а нині місцевості Києва, названа кінцева станція Сирецько-Печерської лінії Київського метрополітену «Червоний хутір», яка розташована на схід від нього.
- ↑ Сергій Вакулишин. Голодова катастрофа в Києві. — К., видавництво «Геопринт», 2005. — С. 28
- Веб-енциклопедія Києва.
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — 2-е изд. — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — 760 с., ил. (рос.)
- Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
- К. М. Степанець, О. С. Михайлик, С. Широчин. Невідоме Лівобережжя з кінця XIX до середини XX століття — К.: [б. в.], 2017. — 232 с.
|
Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |