Червоний (роман)
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
_%D0%BE%D0%B1%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0.jpeg) | |
| Автор | Андрій Кокотюха |
|---|---|
| Країна |
 Україна |
| Мова | українська |
| Серія | Зірки української прози[1] |
| Жанр |
історичний сучасна проза |
| Видавництво | Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» |
| Видано | 2012[1] |
| Тип носія | друк (оправа) |
| Сторінок | 320 |
| Тираж |
15 000 (перший тираж: 7 000 «додатковий»: 5 000 додатковий: 3000)[2] |
| ISBN | 978-966-14-3875-9 |
«Червоний» — історичний роман українського письменника Андрія Кокотюхи; що вийшов у видавництві «Книжковий клуб „Клуб сімейного дозвілля“» 2012 року. Твір складається із трьох частин, у кожній з яких оповідь ведеться від іншої особи.
Хтось не повірить, але все описане автором має документальну основу — аж до того, як спецслужба ловила повстанського ватажка «на жінку». Або те, що у 1950-х роках у радянських таборах Півночі діяла розгалужена підпільна націоналістична мережа. Або те, що за збирання фактів про повстанців у 70-х потрапляли в «дурку»
Вахтанг Кіпіані, передмова до книги[3] |
Опис книги[ред. | ред. код]
[1]Їм закидають масові вбивства вчителів. Бандерівцям місце у ГУЛАГу, де вони... можуть бути корисними. Замість скніти у таборах, ватажок повстанців Данило Червоний наводить там лад! І нехай він планує втечу, йому, героєві чи бандиту, єдиному до снаги приборкати ув'язнених злодіїв.
Як це було, розкажуть три свідки: міліціонер, чекіст і ворог народу. Не шукайте Червоного ані серед мертвих, ані серед живих, шукайте — серед овіяних легендою!
|
Повстанський рух, якого я частково торкаюсь у романі, неоднорідний і неоднозначний. В середині цього руху було дуже багато розбіжностей, дуже багато неузгодженостей. Але всі вони мали одну мету – звільнити Україну від окупації. Просто в кожного були свої методи. Але розуміли вони все це однаково. | 
|
|
|
І що мені приємно, що люди, які вже читали роман, зокрема, молоді історики, відзначали, що дивом вдалося написати роман, де нібито існує патріотична складова, але нема пафосу і зайвих емоцій. І саме оця от відстороненість, відсутність пафосної складової і показує реальну картину. |
|
Цікаві факти[4][ред. | ред. код]
- Роман було написано за 2,5 місяці. Спочатку було створено кінець, а потім початок.
- Для написання твору автор користувався мемуарами повстанців, публікаціями українських істориків (Володимир В'ятрович, Іван Патриляк), розмовляв із живими свідками.
- Основними консультантами автора серед волинських краєзнавців виступили Бортніков Сергій Іванович, та відставний офіцер КДБ та пізніший генерал-майор СБУ, краєзнавець Булавін Олександр Олександрович. [5].
- Першим читачем рукописів був Іван Патриляк.
- Роман увійшов до «довгого списку» книжкової премії Книга року ВВС — 2012[6]
- За тиражем в Україні «Червоний» обігнав новий роман Стівена Кінга «Темна Вежа: Вітер у замкову шпарину»[2]
- Роман було перекладено російською мовою видавництвом Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»[2]
Рецензії[ред. | ред. код]
- Світлана Пиркало. «Червоний» Андрія Кокотюхи: патріотичний роман про УПА // Українська служба Бі-Бі-Сі — 20 листопада, 2012. — Процитовано 21 січня 2013
- Оля Липинська. Швидко читати, але довго думати: про роман Андрія Кокотюхи «Червоний» // Українська служба Бі-Бі-Сі — 14 грудня, 2012. — Процитовано 21 січня 2013
- Тарас Фасоля. Роман Кокотюхи «Червоний»: пласкі герої і фактологічні ляпи // Тексти.org.ua — 9 січня, 2013. — Процитовано 21 січня 2013
- Олена Петренко. Скельця ідеологічних романів. Кокотюха та Забужко про УПА, насилля і жінок [Архівовано 1 травня 2017 у Wayback Machine.] // Україна Модерна. — 23.10.2013
Нагороди[ред. | ред. код]
- 2012 — спеціальна відзнака за найкращий історико-патріотичний твір Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2012»[7]
Видання[ред. | ред. код]
- 2012 рік — видавництво "Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля».
Див. також[ред. | ред. код]
- «Червоний» — однойменна екранізація за сюжетом роману.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Андрій Кокотюха. Червоний [Архівовано 24 квітня 2015 у Wayback Machine.] на сайті видавництва "Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». — Процитовано 21 січня 2013 (укр.)
- ↑ а б в Інна Корчук (27 лютого 2013). Кокотюха обігнав Кінга. Високий Замок. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 16 вересня 2014.
- ↑ Андрій Кокотюха. «Червоний» [Архівовано 22 січня 2013 у Wayback Machine.] на сайті «Буквоїд». — Процитовано 21 січня 2013
- ↑ а б в Євгенія Ковалевська. Андрій Кокотюха: "Червоний" не просто роман – це громадянська позиція [Архівовано 12 січня 2013 у Wayback Machine.] на сайті видання «Українська правда». — Процитовано 21 січня 2013
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 1 лютого 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Сформований «довгий список» премії Книга року ВВС — 2012. Архів оригіналу за 30 грудня 2013. Процитовано 21 січня 2013.
- ↑ Переможці конкурсу «Коронація слова-2012» [Архівовано 19 січня 2012 у Wayback Machine.] на сайті «Коронації слова». — Процитовано 21 січня 2013
Посилання[ред. | ред. код]
- Андрій Кокотюха. Червоний [Архівовано 24 квітня 2015 у Wayback Machine.] на сайті видавництва "Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». — Процитовано 21 січня 2013 (укр.)
|
Це незавершена стаття про книгу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |