Червоногород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Червоногород у 1875 році

Червоногород — зниклий населений пункт (спочатку місто, потім село) на Західному Поділлі (Заліщицький район Тернопільської області).

Був розташований над річкою Джурин. За «Географічним словником Королівства Польського», лежав за 0,5 милі (близько 4 км) від лівого берега Дністра, за 0,5 милі на північ від Устечка та за 3 милі (близько 12 км) на північний захід від Заліщик[1].

Назва колишнього поселення пов'язана з інтенсивним червоним кольором місцевих пісковиків.

Поруч розташований Червоногородський водоспад; за легендою, його створили татари, які прокопали нове русло для Джурина, щоби полегшити доступ до замку.

У 1435-1774 був центром Червоногородського повіту (староства) Подільського воєводства[2].

З історії[ред.ред. код]

Давньоруський період[ред.ред. код]

Автор статті про Червоногород у Географічному словнику Королівства Польського (криптонім B. R.) пише, що на місці Червоногорода було «дуже давнє поселення, яке в хроніках називають Castrum rubrum» («Червоний замок»). За словами B. R., цей замок «був уже в IX столітті резиденцією руських князів; хто його заснував, ми не маємо відомостей… Перед нашестям татар у 1240 році згадується цей замок як предмет частих взаємних нападів між руськими князями». Джерел цієї інформації B. R. не подає[1][2]. У давньоруських літописах згадок про ці події нема.

Деякі польські дослідники помилково стверджували, що Червоногород (Червоний город) належав до літописних червенських міст (городів), від назви яких пішла пізніше назва Червона Русь. Цим намагалися обґрунтувати твердження, що раз Великий Великий у 981 році взяв Червоний город над річкою Джурин, то територія на захід (Галичина) залишилася під владою польських князів.

Литовсько-польський період[ред.ред. код]

Перші відомості про Черлений Город (Czerleny horod) — у хроніці Биховця, пов'язані з іменами литовських князів Ольгерда та Федора Корятовича (помилково позначені 1351 роком)[3][2].

Михайло Грушевський стерджував, що за часів князів Коріятовичів у місті (як і в інших головних подільських містах) був уряд воєводи, який здійснював адміністративні та судові функції[4].

Б. Р. подає інформацію у «Cловнику Географічному Королівства Польського» про здобуття міста та Червоної Русі королем Польщі Казімежем ІІІ[5]. У XIV ст. Червоногород та волость став власністю князів Коріатовичів, які — згідно даних Шимона Окольського — після 1331 року фундували тут домініканський монастир (акт фундушу знищений), знищений військом молдавським господарем Петру IV Рарешом, дерев'яний замок (знищений татарами та волохами в 1538).

Пізніше Владислав II Ягайло віддав його разом з кількома іншими подільському воєводі Спиткові з Мельштина. Після смерті Спитка Яґайло віддав Червоногород своєму брату Свидригайлу, пізніше — Вітовту.

У серпні 1402 року Ягайло перебував у Камінці, після цього — у Червоногороді, у місті видав кілька привілеїв для Поділля[6]

Червоногород на мапі 1660 року

З 1434 р., після приєднання Поділля до Польщі, Червоногород став королівським містом. Теодорик Бучацький отримав Червоногород від короля Казимира IV Ягеллончика у заставу, відбудував тут домініканський монастир.

З утворенням Подільського воєводства з центром у Кам'янці (1435) Червоногород став центром однойменного повіту (староства), який сягав від Стрипи до Збруча. Першим червоногородським старостою став Теодорик Бучацький-Язловецький. На його прохання, король Казимир IV Ягеллончик надав поселенню в 1448 маґдебурзьке право[2].

У XV ст. місто належало Бучацьким, потім Язловецьким, Даниловичам гербу Сас і Скарбекам гербу Абданк[1].

Люстрація 1765 року описує Червоний Город як поселення, а не місто.

Австрійський період[ред.ред. код]

Червоногород відсутній на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

1774 — нова австрійська влада ліквідувала Червоногородський повіт і перенесла місцевий адміністративний центр до Заліщик (центр однойменного округу)[2].

Від 1778 Червоногород із довколишніми угіддями був власністю Кароля Понінського і його нащадків.

Кароль Понінський у 1820 звелів розібрати дві вежі й частину замку, дві інші вежі та частину стін використав для спорудження палацу на замковому фундаменті. Його син, Калікст, вважаючи вежі надто низькими, розібрав їх і збудував на цих самих місцях вищі та об'ємніші, у псевдоренесансному стилі.

На початку ХХ століття Червоногород перейшов до князів Любомирських, які стали останніми власниками поселення[2].

У 1880 р. населення Червоногорода становило 465 осіб, з яких 335 римо-католиків, 104 греко-католиків, 26 юдеїв.

Поселення належало до греко-католицької парафії в Ниркові і водночас становило центр римо-католицької парафії Язловецького деканату, до якої також належали Устечко, Нирків, Нагоряни, Садки, Цапівці, Іване-Золоте, Кошилівці, Солоне, Шутроминці, Торське (загалом 2028 парафіян)[1].

Діяли:

  • 1-класна державна («етатова») школа.
  • 2-класна приватна школа при монастирі з польською мовою викладання[7]

Повоєнний період[ред.ред. код]

2 лютого 1945 сотня (курінь) УПА «Сірі вовки» (командир Петро Хамчук, псевдо «Бистрий») розгромили місцевий гарнізон польських «стрибків». Під час бою смертельні поранення дістали двоє стрільців куреня. Один із них, Романюк Дмитро Томович (1923 р. н.), похований на цвинтарі с. Хмелева[8].

Після виселення місцевого польського населення до Польщі Червоногород майже спорожнів і формально існував як «село Червоне». Поселення спробували відновити, завізши три десятки сімей, депортованих із Лемківщини, але вони не вкорінилися тут[2]. У 1952 році існували 6 дворів, проживали 15 мешканців — змішані польсько-українські родини, які не виїхали до Польщі.

На початку 1950-х років життя в Червоному дещо пожвавилось у зв'язку з будівництвом, а потім і роботою ГЕС (на будівництві ГЕС працювали люди зі сусідніх сіл Нагорян і Ниркова). У селі навіть відкрили крамницю.

ГЕС здали в експлуатацію в липні 1957 року. Поруч із нею утворилося водосховище, на якому в теплі вихідні дні збиралося чимало людей. Але невдовзі поруч почалося будівництво Касперівської ГЕС, яка дала перший струм 1964 року, тоді як Червоногородська ГЕС виявилась «неперспективною», позаяк водосховище замулювалось, а чистити його спеціалісти вважали недоцільним.

У 1960-х роках Червоногородську ГЕС закрили. Обладнання електростанції вивезли, виробничі приміщення машинного залу зруйнувались, водосховище зникло. У Червоному життя знову згасло[9].

У 1970 село Червоне остаточно вивели з облікових даних як населений пункт, Червоногород перестав існувати де-юре[2].

Економіка[ред.ред. код]

Станом на 1880-ті роки власникам поселення (Понінським) належало: орних земель — 12 морґів, лук і садів — 16, пасовищ — 34, лісу — 572. У володінні дрібніших землевласників перебували 6 морґів орної землі, 27 — лук і садів, 22 — пасовищ.

У цей час у Червоногороді діяли водяний млин, який обслуговував велику околицю, і гуральня. Працювали 4 підприємці та ремісники: гуральник, корчмар («орендар пропінації»), риботорговець і швець[1].

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • замок
  • домініканський костел святого Миколая при монастирі
  • костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії — збудований 1615 року коштом подружжя Лісецьких, посвячений у 1741[1]; зберігається в напівзруйнованому стані.
    Руїни костелу. Червень 2016Р
    Круговий огляд руїн костелу Внебовзяття поблизу Червоногородського замку з БПЛА. Червень 2016
  • цвинтарна каплиця
  • світлину одного пам'ятника (1813 року) можна побачити у праці «Przeszlość і zabytki województwa Tarnapolskiego» (S. XLVII).

Монастирі (кляштори)[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Червоногородські воєводи[ред.ред. код]

Червоногородські старости[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Czerwonogród (z Księżyną i Czerczem), wś, pow. zaleszczycki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 845. (пол.)
  2. а б в г д е ж и Дмитро Полюхович. Червоногород — зникле місто // Zbruch. — 2016. — 10 червня.
  3. Хроніка Биховця
  4. Грушевський М. Барське староство. — С. 129.
  5. Czerwonogród (z Księżyną i Czerczem), wś, pow. zaleszczycki… — S. 845.
  6. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 177.
  7. Zaleszczyki 1.) miasto powiatowe // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV : Worowo — Żyżyn. (пол.) — S. 347. (пол.)
  8. Нестор Мизак. За тебе, свята Україно. Книга 4. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА. — Чернівці: Букрек, 2004. — С. 171, 173, 175.
  9. В. Дрозд. Село Нагоряни на тлі історії України // Заліщики online. — 2009. — 26 липня.
  10. Dörflerówna A. Buczacki Teodoryk, h. Abdank (†1456) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1937. — T. 3. — S. 85. (репринт 1989 р.) ISBN 83-04-03291-0. (пол.)
  11. 17 липня. Юліан Захаревич // LB.ua. — 2015. — 19 липня.
  12. Sapiehowie (05) (пол.)
  13. Stanisław Kostka Gadomski // IPSB. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]