Чередниченко Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Найстршніший і найнебезпечніший "тормоз" факультету і власної "кафедри", що десь у 83-84 році хмінив Семенця (дай бог йому здоров'я) і чиї "лекції з теорії", починаючи з 3го курсу студентів, просто вбивали всіх успішних "практиків" (при чому - як самих студентів, так і талановитих викладачів, які б могли і далі розвивати навички, набуті до "знайомства з Сан-Ванычем"), Заздрістна і мстива персона, що сіяла розбрат на власній кафедрі - і знаходила в тому втіху.

Олександр Чередниченко
Олександр Іванович Чередниченко
Чередниченко Олександр Іванович.jpg
Чередниченко Олександр Іванович
Народився 15 червня 1947(1947-06-15) (71 рік)
м. Київ
Громадянство УРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність мовознавець
Відомий завдяки загальне й романське мовознавство, соціолінгвістика, контрастивна лінгвістика, історія й теорія перекладу
Alma mater Київський університет ім. Т. Шевченка
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Науковий керівник завідувач кафедри теорій й практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова
Заклад Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка
Відомий завдяки: Теорія варіювання літературних мов в інонаціональному контексті, теорія мовних контаків, власна школа перекладознавства
Звання професор, академік АН ВШ України

Олекса́ндр Іва́нович Чередниче́нко (нар. 15 червня 1947) — український мовознавець (теорія перекладу) та перекладач, доктор філологічних наук (1984), професор (1985), академік АН ВШ України (1992).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 15 червня 1947 р. в м. Києві. У 1971 р. закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, диплом з відзнакою, свідоцтва університетів м. Бордо (1977), м. Гренобля (1986) та Паризького Міжнародного інституту державного управління (1998). Працює у Київському університеті ім. Т. Шевченка з 1971 р.: асистент, старший викладач (1976), доцент (1977), декан факультету романо-германської філології (1977-1981), завідувач кафедри теорії і практики перекладу (1979-1981), старший науковий співробітник (1981-1983), завідувач кафедри теорії і практики перекладу з романських мов (з 1983 р.), декан факультету іноземної філології (1992-2001). Головний редактор наукових збірників „Теорія і практика перекладу” (1979-1991), „Мовні і концептуальні картини світу” (з 1996 р.), Вісника КНУ „Іноземна філологія” (з 1992), голова спеціалізованої вченої ради для захисту докторських дисертацій з мовознавства і перекладознавства (з 1993 р.), голова науково-методичної комісії з іноземної філології МОН України (1992-2001), член експертної ради державної акредитаційної комісії МОН України (з 2001 р.), член правління товариства Україна-Франція (з 1996 р.).

Наукова й педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Праці в галузі загального і романського мовознавства, соціолінгвістики, контрастивної лінгвістики, історії і теорії перекладу. Розробив теорію варіювання літературних мов в інонаціональному контексті, істотно розвинув і доповнив теорії мовних контактів і перекладу. Створив власну лінгвістичну та перекладознавчу школу.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • лауреат Премії ім. Тараса Шевченка КНУ (1995)
  • лауреат Премії ім. Ярослава Мудрого АН ВШУ (2000),
  • заслужений діяч науки і техніки України (1997),
  • кавалер французького ордена Академічних пальм (2001),
  • кавалер ордена Зірки італійської солідарності (2003).
  • лауреат нагороди Святого Володимира АН ВШУ (2017),
  • відмінник освіти (2017).

Згадки про нього у кн.: „Київський університет ім. Т. Шевченка. Сторінки історії і сьогодення” (1994); „Хто є хто в Україні” (К., 1997), „Наука в КНУ на зламі тисячоліть” (2002); Linguistica computazionale. Special issue. Vol. VII. (1991); у газетах „Демократична Україна” (15.06.97), „Управління освітою” (24.12.2001).

Основні наукові праці[ред. | ред. код]

  • Лексико-семантичні і прагматичні проблеми перекладу з французької мови (1978);
  • Язык и общество в развивающихся странах Африки (1983);
  • Теорія і практика перекладу. Французька мова. Підручник. (1995).
  • Мови європейського культурного ареалу: розвиток і взаємодія (1995) (редактор і співавтор)
  • Переклад на межі XXI століття: історія, теорія і методологія, (1997) (редактор і співавтор).
  • Про мову і переклад, Київ, 2007. — 248 с.
  • Переклад -- Культура -- Ідентичність, Київ, 2017. -- 224 с.

Посилання[ред. | ред. код]