Черленківський замок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Черленківський замок
Катеринській замок
Селище - Черленківський замок (башта) DSC 7940.JPG

49°08′07″ пн. ш. 28°21′24″ сх. д. / 49.135277777778000541° пн. ш. 28.35694444444400020° сх. д. / 49.135277777778000541; 28.35694444444400020Координати: 49°08′07″ пн. ш. 28°21′24″ сх. д. / 49.135277777778000541° пн. ш. 28.35694444444400020° сх. д. / 49.135277777778000541; 28.35694444444400020
Тип шато
Країна

Україна Україна

Розташування с. Селище (Тиврівський район)
Будівник Черленський
Матеріал цегла, камінь
Будівництво 16 ст. — 
Стан руїни
Черленківський замок is located in Україна
Черленківський замок
Черленківський замок (Україна)

CMNS: Черленківський замок на Вікісховищі

Черленківський замок — руїна історичної оборонної споруди. Пам'ятка архітектури і містобудування місцевого значення, включена до відповідного Реєстру пам'яток історії та культури Вінницької області.[1]

Наполеон Орда. Селище. Руїни замку Черленківських та каплиця, між 1871 та 1873 рр.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Деякі історики датують появу Черленкова замку XIII століттям за часів хазяйнування на Поділлі князів Коріятовичів. Тоді ця оборонна споруда разом з поселенням на Лисій горі над Бугом, т. зв. Черлений град, переважав за розмірами і кількістю населення Вінницю.[2] На місці дерев'яної фортеці згодом з'являється кам'яний замок. У 1448 р. поселення отримує Магдебурзьке право, у 1600 р. називається в документах містечком, незважаючи на втрачені на той час привілеї. Замок витримує кілька осад, серед яких найбільш безжальну — кримчаків і ногайців Буджацької орди на чолі з Кантемир-мурзою в 1624 р.[3]
У XVI ст. замок разом з навколишніми землями належить родині шляхтичів Кмитів-Черленківських. Місцина ця отримує назву Черленківщина. Споруда декілька разів перебудовується. Один з останніх Черленківських — Анатас (Атаназій), ставши ченцем, передає замок під монастир ордену василіян з Почаєва. У 1648 р. після знищення у Вінниці домініканського монастиря, Черленківський замок приймає вигнанців і до середини XVIІІ ст. стає подвійним монастирем домініканців і Василіян. Із згасанням роду Черленківських навколишніми маєтками до середини XVIII ст. володіють родини Пісочинських, Шашкевичів, Чарнецьких, Куніцьких, князів Вишневецьких, Собанських, Жевуських, Нитославських, а з 1750 р. — Щеньовські.[4]

Староста трахтемирівський, житомирський підчаший Станіслав Щеньовський[5] відремонтував стіни замку, спорядив його гарматами, тримав там гарнізон. Але вже 1768 р., за часів Барської конфедерації, замок частково руйнується російськими військами, а діяльний конфедерат — воєвода брацлавський Онуфрій Щеньовський[джерело?], отримавши поразку під Білою Церквою від царських військ, остаточно розбирає Черленківський замок, і той втрачає своє оборонне значення. Одна з веж, що залишилась, була перебудована під невеличку магнатську резиденцію в неоготичному стилі, друга — від 1800-х років стала капличкою з родинною усипальницею Щеньовських, де труни висіли на ланцюгах. У 1820 р. тут був похований Гнат Шеньовський.

«Ззовні вежу поштукатурили, оздобив її кути легким рустом, вирубали вікна, з боку подвір’я прибудували тамбур. Спорудили баню зі шпилем і портик з двійчастих колон іонічного ордеру.»[6]

Такою її побачив і замалював художник Наполеон Орда, який здійснив подорож цими місцинами між 1871 та 1873 рр.
У більшовицьку добу палац разом зі склепом знищено, труни Щеньовських скинуто у Буг, а одна з них певний час використовувалась як місток через струмочок. Другу башту замку розтягнуто по цеглині вже у сучасну добу.

Новобуд Черленківського замку зі старою вежею

Сучасний стан[ред.ред. код]

Двоярусна шестигранна вежа з оштукатуреним фасадом і рустованими кутами являє собою руїну і продовжує руйнуватись. У 2012 р. об'єкт, незважаючи на туристичну привабливість, не потрапив до переможців районного конкурсу «Сім чудес Тиврівщини».[7] Поруч з руїною на місці замчиська з 2007 р. ведеться будівництво стилізованого під фортецю ресторанно-розважального комплексу.[8],[9] Вежа Черленківського замку включена до туристичного маршруту, розробленого Сутисківським історичним музеєм «Слава».[10] Її також згадано у путівнику «Чотирнадцять мандрівок Вінниччиною» як «пустку без даху, залишену напризволяще».[11]

Міфологія[ред.ред. код]

Циркулює легенда про двох братів-паничів, які не могли поділити руку дівчини. Один з братів закрився з дівчиною в замку, а інший зібравши військо, взяв замок в облогу і змусив його здатись через голод. Брат застрелив іншого стрілою з замкових мурів, за що судом був даний йому смертний вирок, проте король, враховуючи його заслуги, помилував його.
За часів Гайдамаччини в замку зі старим слугою оборонялася пані Чарнецька (родом з Черленківських).
Існують історії про чималі підземні ходи із замчиська попід Південний Буг і до Вінниці. За радянських часів люди шукали в проваллях підземних ходів панські скарби — 16 діжок із золотом, по чотири діжки в чотирьох різних місцях.[12]

Галерея[ред.ред. код]

Черленківська вежа. Ракурс 
Вигляд зсередини башти 
Краєвид з Черленківською вежею 
Внутрішній вигляд башти 
Черленківська вежа. Ракурс 
Стіни башти 
Черленківська вежа над водою 
Стара башта разом з новобудом Черленківського замку 
Черленківська вежа. Ракурс 

Джерела і література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Пам'ятки історії та культури Вінницької області: словникова частина / Упоряд. Ю. А. Зінько, М. Р. Мудрак та ін. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. — С. 367.
  2. Деякі історики і краєзнавці трактують відомості про Черлений городок з літописів Даниловича-Попова і Биховця 1351 р. про відбудування Коріятовичами фортець у Смотричі, Бакоті, Кам'янці, Скалі, Черленому городку, Сокільці, Вінниці на користь Черленкова замку у Селищі. Одначе, інші вважають, що у літописах йдеться про Червоногородську фортецю на сучасному Тернопіллі.
  3. Малаков, Д. В. По Брацлавщине. — Москва: Искусство, 1982. — C. 52-53.
  4. Завальнюк К. В. Останній із визначних Щеньовських: черленківська минувшина. — Вінниця: Книга-Вега, 2004. — С. 8-11.
  5. Trechtymirów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. (пол.) — S. 453—458. (пол.)
  6. Малаков, Д. В. По Брацлавщине. – Москва: Искусство, 1982. – C. 54-55.
  7. Про підсумки конкурсу «Сім чудес Тиврівщини» //Сайт Тиврівської районної ради. — 2012. — 21 грудня.
  8. Даниленко, Ян. Володимир Скомаровський збудує замок у Селищі // Сайт Gazeta.ua. — 2007. — 6 листопада.
  9. Єрофєєва, Світлана. У весільній сукні через таємний підземний перехід часів середньовіччя зможуть пройтись наречені Вінниччини, коли закінчиться реставрація Черленківського замку // 33 канал. — 2009. — 10 червня.
  10. Туристично-краєзнавчий маршрут «Тиврівщина — перлина Поділля» // Сайт Сутисківського історичного музею «Слава».
  11. Чотирнадцять мандрівок Вінниччиною / Уклад. Д. Антонюк. — Київ: Грані-Т, 2009. — С. 37-38.
  12. Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 222.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]