Чернівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чернівці
Chernovtsy.jpg Cernauti.png
Герб Чернівців Прапор Чернівців
Резиденція митрополитів Буковини і Далмації
Резиденція митрополитів Буковини і Далмації
Чернівці на мапі України
Чернівці на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернівецька область Чернівецька область
Район/міськрада Чернівецька міська рада
Код КОАТУУ 7310100000
Засноване ХІІ століття
Перша згадка 1408
Магдебурзьке право 1488
Поділ міста 3 райони
Населення 262 294 (1 лютого 2014)[1]
Агломерація 723 100 ос.
Площа 153 км²
Густота населення 1662 осіб/км²
Поштові індекси 58000—58033
Телефонний код +380-372(2)
Координати 48°19′19″ пн. ш. 25°55′18″ сх. д. / 48.32194° пн. ш. 25.92167° сх. д. / 48.32194; 25.92167Координати: 48°19′19″ пн. ш. 25°55′18″ сх. д. / 48.32194° пн. ш. 25.92167° сх. д. / 48.32194; 25.92167
Висота над рівнем моря 284 м
Водойма Прут
Назва мешканців чернівчанин, чернівчанка, чернівчани
День міста перші субота — неділя жовтня
Номери автомобілів 26, СЕ
Відстань
Найближча залізнична станція Чернівецький залізничний вокзал
До Києва
 - фізична 425 км
 - залізницею 560 км
 - автошляхами 540 км
Міська влада
Адреса 58000, м. Чернівці, площа Центральна, 1, 55-39-53
Веб-сторінка Чернівецька міська рада
Міський голова Відсутній більше двох років

Чернівці — адміністративний, політичний і релігійний центр Чернівецької області, важливий культурний та науково-освітній осередок України. Місто розміщене на південному заході України за 40 км від румунського кордону. Чисельність населення міста станом на 1 січня 2014 року становить 262 130 осіб. Територія Чернівців становить 153 км². Чернівці є центром Чернівецької агломерації, населення якої становить 723.1 тис. осіб.

Чернівці є історичною столицею Буковинського краю, місто відоме своїми архітектурними ансамблями, а пам'ятка архітектури «Резиденція митрополитів Буковини і Далмації» включена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.[2] Чернівці регулярно посідаються чільні місця у різноманітних рейтингах туристичної привабливості, комфортності проживання тощо.[3][4] У наш час за містом закріпився неофіційний статус — «Пісенна столиця України».[5]

Зміст

Назва міста[ред.ред. код]

Копія грамоти з першою письмовою згадкою про Чернівці

Назва міста походить від городища, яке в «Списку городів руських дальніх і ближніх» згадується як Черн на Пруті (Чернъ на Прутѣ).

Перша письмова згадка про Чернівці в історичних документах датується 1408 роком.

До 1944 року місто офіційно називалось Черновіци, що на думку дослідників означало «новий Черн».[6]

Топонім «Чернівці» різними мовами[ред.ред. код]

Назва міста різними мовами: англ. Chernivtsi [чернівці], біл. Чарнаўцы [чарнаувци], болг. Черновци [чернофці], вірм. Չերնովից [черновіц], ісп. Chernivtsi [черніувтсі], їдиш טשערנאװיץ‎ [чéрновіц], молд. Cernăuţi [чернəуць], нім. Czernowitz [черновіц], пол. Czerniowce [черньовце], рос. Черновцы [чєрнафци], угор. Csernyivci [черниівці], фр. Tchernivtsi [чернівтсі]. Назва міста мовою есперанто — Ĉernivco [чернівцо].

Символіка міста[ред.ред. код]

Логотип міста Чернівці

Герб Чернівців — обрамлений бронзовим орнаментальним картушем, червоний геральдичний щит, на якому зображено відкриту муровану браму з фігуральним тризубом в середині. Під брамою дві перехрещені лаврові гілки, перев'язані стрічками. Вінцем символу слугує мурована корона.[7]

Прапор Чернівців складається з древка, навершя та прямокутного полотнища, лицеву сторону якого утворює, обрамлене червоним зубоподібним орнаментом, біле тло із зображеним у центрі гербом міста, над яким вишито напис українською мовою: «Чернівці». Під гербом — «1408» (дата першої писемної згадки про місто). З обох боків гербу і всі чотири кути поля заповнені рослинним орнаментом, з додаванням у кутках двох букових гілок з горішками та листочками. Зворотню сторону утворює жовте тло з гербом України у центрі, з аналогічними лицевій стороні обрамленням та орнаментами.[8]

Почесний ланцюг міського голови — символ влади мера Чернівців, який вручається від імені територіальної громади. Заснований 1908-го та відновлений 2008-го р., символ являє собою медальйон, на аверсі якого викарбовано напис — «Чернівецька громада — вільно обраному голові», на реверсі — «Основою вільної держави є вільна громада». Медальйон прикріплений до ланцюга, що складається з стилізованих гербів: України, Чернівецької області та міста Чернівці. Символ виконано з металу золотавого кольору.[9]

Медаль «На славу Чернівців» — почесна відзнака Чернівецької міської ради, запроваджена до «600-ліття Чернівців» (2008) для нагородження осіб, які активно сприяли розквіту міста й пропаганді його в Україні та світі. Нагорода виконана із срібла із позолотою, має форму кола діаметром 28 мм. Планка медалі білого кольору з червоними смужками, що відповідає кольорам прапора Чернівців. Внизу планки — букова віть. На аверсі зображено герб Чернівців та напис — «На славу Чернівців». На реверсі — офіційний логотип Чернівців, розроблений та затверджений до ювілею. Нагородження медаллю відбувається, за рішенням міськвиконкому, щорічно — під час святкування дня міста.[10]

Офіційний девіз сучасних Чернівців — «Спільними Зусиллями!» є україномовним варіантом стародавнього «Viribus Unitis!» — особистого гасла Франца Йосифа, право на використання якого ним особисто було дароване Чернівцям. Вказане свідчить про особливе ставлення цісаря до міста над Прутом. Поряд зі столицею Буковини подібної честі удостоївся тільки перший бойовий корабель ВМС Австро-Угорщини.[11][12]

Сучасні Чернівці не тільки ревносно зберігають та відновлюють символи і традиції минулого, а й започатковують нові. Починаючи з 12 листопада 2004 року, щодня о 12 годині на самий верх Чернівецької ратуші піднімається трубач у колоритному буковинському одязі, який на всі чотири сторони світу відтворює мелодію безсмертної композиції «Марічка» (муз. С.Сабадаша, сл. М.Ткача — 1953). Цю мелодію вже стали називати неофіційним гімном Чернівців.[13]

Логотип міста Чернівці

Дивитись відео: «Марічка» у виконанні сурмача на Чернівецької ратуші
Дивитись відео: «Марічка» у виконанні Дмитра Гнатюка

До ювілею міста (2008) було розроблено та затверджено офіційний логотип «Чернівці 600», який виявився настільки вдалим, що продовжує використовуватись і надалі. Складовими ідеї емблеми слугували старовинність міста, його виняткова архітектурна спадщина та працьовитість мешканців. Символ виконано у вигляді ковальського витвору мистецтва, який свідчить про ґрунтовність, заможність та успішність. Кольорова гамма логотипу, представлена темно-синім та жовтим кольорами, володіє вищим ступенем комфортного контрасту та збігається з кольорами Державного Прапора України.[14]

На початку 2010-их було розроблено та затверджено новий логотип міста, яким водночас було закріплено й офіційний слоган — «Чернівці-унікальність в розмаїтті». Для його створення обрані старі й нові символи Чернівців. Ліворуч на передньому плані зображений сурмач, який виграє на трубі мелодію «Марічки». Посередині на другому плані — міська ратуша. Колишню Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації — архітектурну перлину міста зображено праворуч на задньому плані. Кольорова гама логотипу, представлена помаранчевим, блакитним та червоним кольорами, назва виконана фіолетовим. Таке сполучення є характерним у туризмі, який використовує поняття щастя, благополуччя, радості відпочинку, візуалізуючи позитивні символи та образи в строкатій, теплій та яскравій кольоровій гаммі. Використовується новий символ паралельно з старим — «Чернівці 600».[15]

Останнім часом значного поширення набув слоган: «ЧЕРНІВЦІ — НАЙКРАЩЕ МІСТО НА ЗЕМЛІ!»[16]

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Чернівці розташовані на південному заході України, у східному Передкарпатті, на межі між Карпатами й Східно-Європейською рівниною, за 40 км від кордону з Румунією.

Населений пункт розміщується у східноєвропейському часовому поясі в районі 26 меридіану, місцевий час відрізняється від поясного на 18 хвилин.

Місто розташоване в самому центрі Чернівецької області між Новоселицьким, Герцаївським, Глибоцьким, Сторожинецьким, Кіцманським та Заставнівським районами.

Чернівці знаходяться на перетені транспортних артерій: E85, Н03 та Н10.

Клімат[ред.ред. код]

Місто розташоване у помірному кліматичному поясі. Клімат є помірно континентальним з м'якою зимою і теплим літом. Середньорічна температура повітря становить +8,6 °C, найнижча вона у січні (-2,9 °C), найвища — в липні (+19,8 °C). Зима, як правило, настає 28 листопада, а закінчується 9 березня; літо починається 20 травня, а закінчується 10 вересня. У середньому за рік у Чернівцях випадає 621 мм атмосферних опадів, найменше — у жовтні та січні-лютому, найбільше — у червні-липні. Щороку у зимовий період утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна. Середня швидкість вітру — від 3,3 м/с в липні до 4,0 м/с у січні. Середньорічна вологість повітря — 77%.

 
Клімат Чернівців
Температура
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Абсолютний максимум,  °C 15,3 21,3 24,6 30,7 33,5 35,6 37,4 37,7 36,3 31,0 23,8 17,9 37,7
Середній максимум,  °C 0,1 1,7 7,2 14,5 20,4 23,1 25,1 24,6 19,6 13,8 6,1 0,9 13,1
Середня температура,  °C −2,9 −1,8 2,7 9,2 14,9 18,0 19,8 19,1 14,3 8,8 2,6 −1,9 8,6
Середній мінімум,  °C −5,7 −4,7 −0,9 4,6 9,8 13,3 15,1 14,4 9,9 4,9 −0,2 −4,4 4,7
Абсолютний мінімум,  °C −30,7 −29,0 −20,7 −13,6 −2,0 3,0 7,4 3,4 −4,4 −9,7 −17,5 −28,0 −30,7
Кількість опадів
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Всього
Норма опадів,  мм 26 30 32 47 75 88 97 75 50 36 32 33 621
Джерело: Погода і клімат(рос.)

Ландшафт[ред.ред. код]

Загальна площа Чернівців в адміністративних межах 2013-го р. становить близько 153 км². Відповідно до функціонального призначення землі міста розподілені наступним чином: землі житлової та громадської забудови (64%), землі сільськогосподарського призначення (17%), землі промисловості (9%), землі рекреаційного та природоохоронного призначення (5%), землі загального користування (3%), землі комерційного призначення (2%).[17]

Головною водною артерією Чернівців є річка Прут у її верхній течії, яка розділяє місто навпіл. Крім того, населеним пунктом протікає шість малих річок-струмків, у межах міста знаходяться дев'ять озер.

Рельєф характеризується значними перепадами — від 30 м над рівнем моря у долинах Прута до 537 м на західних околоцях (гора Цецино), що обумовлено розташуванням на пагорбах Чернівецької височини.

Чернівці вважаються «зеленим містом», значну територію якого займають парки, сквери, сади, алеї та квітники. Дев'ять об'єктів визнані пам'ятками садово-паркового мистецтва. У місті функціонує ботанічний сад ЧНУ імені Юрія Федьковича з унікальною оранжереєю (подібна в україні є тільки у Дніпропетровського ботанічного саду). Серед реліктових рослин, що ростуть у батсаду, особливе місце займає гігантський секвоядендрон (крім Чернівців, можна побачити ще в Нікітському ботанічному саду).[18]

Чернівці розташовані фактично у центрі Чернівецького регіонального парку, на їх західній околиці починається заказник «Цецино», на північній — урочище Берда.

Стан довкілля[ред.ред. код]

Наприкінці ХХ ст. основними забруднювачами довкілля Чернівців були промислові підприємства, зокрема ВПК. У 1990-их р.р. значна їх частина припинила існування, або значно скоротила виробничі потужності, у зв'язку з чим зменшились і промислові викиди. Незважаючи на це, викиди в атмосферу 58 підприємств (38,4% від загальної кількості по області) залишаються основним забруднювачем навколишнього середовища. У повітря щорічно викидається приблизно 1,2 т забруднюючих речовин (34,9% від сукупного обсягу викидів по області). У структурі викинутих шкідливих речовин переважають неметанові леткі органічні сполуки, оксид вуглецю та речовини у вигляді твердих суспендованих твердих частинок. Крім того, в атмосферу міста періодично потрапляє діоксид вуглецю, який має парникову дію. Щільність викидів від стаціонарних джерел становила 7,9 т на 1 км² території Чернівців. У розрахунку на кожного мешканця обласного центру приходиться в середньому по 4,8 кг шкідливих викидів на рік.[19]

2008-го р. у Чернівцях було створено систему моніторингу довкілля (СМД) — інформаційну структуру, яка об'єднує організації, що здійснюють екологічні спостереження та промислові підприємства, що забруднюють природне середовище або можуть своєю діяльністю негативно впливати на стан довкілля чи на його складові.[20]

З кінця 1990-их р.р. суттєвим фактором негативного впливу на екологію є транспорт, потоки якого збільшилась у десятки разів. Певною мірою ситуацію вдалося покращити із будівництвом першої (2004) та другої (2010) черг об'їздної дороги, якою було з'єднано напрямки «Київ-Чернівці» та «Чернівці-Сучава». Проблема з транзитним транспортом у місті буде остаточно вирішено після будівництва третьої гілки об'їздної дороги, якою буде з'єднано напрямки «Сучава-Чернівці» та «Чернівці-Львів».[21]

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Територіальний поділ[ред.ред. код]

Мапа міста Чернівці

Неофіційно Чернівці поділяють на «Старе місто» 48°17′15″ пн. ш. 25°56′12″ сх. д. / 48.28750° пн. ш. 25.93667° сх. д. / 48.28750; 25.93667, «Нове місто»: «Південний житловий масив» 48°15′47″ пн. ш. 25°56′21″ сх. д. / 48.26306° пн. ш. 25.93917° сх. д. / 48.26306; 25.93917 та «Житловий масив Руська-Гравітон» 48°16′51″ пн. ш. 25°58′43″ сх. д. / 48.28083° пн. ш. 25.97861° сх. д. / 48.28083; 25.97861, «Садгору» 48°20′53″ пн. ш. 25°57′10″ сх. д. / 48.34806° пн. ш. 25.95278° сх. д. / 48.34806; 25.95278.

Географічно місто ділиться руслом Прута на «Правий берег» (велике місто) та «Лівий берег» (Садгора).

Офіційно територія Чернівців поділена на 3 адміністративні райони:[22]

Район Площа, км ² Населення, чол.
Правий берег Прута:
Першотравневий 24 78,8 тис.
Шевченківський 50 151,8 тис.
Лівий берег Прута:
Садгірський 78 29,1 тис.

Такий поділ, на думку експертів не є досконалим. Суперечки точаться як навколо нерівномірності районів, так і щодо доцільності районного поділу як такого у Чернівцях.

Поряд з цим у вжитку активно використовуються старі топоніми сільських населених пунктів, що свого часу були включені у межі Чернівці. Правий берег: Гореча, Калічанка, Клокучка, Монастириська, Роша. Лівий берег: Ленківці, Нова і Стара Жучки. Окремі з них відображені сьогодні у назвах вулиць, мікрорайонів тощо. Рішенням сесії Чернівецьої міської ради від 6 березня 2014 року вулицю Червоноармійську було перейменовано на вулицю Героїв Майдану[23].

Система управління містом[ред.ред. код]

Представницьким органом місцевого самоврядування є Чернівецька міська рада, яка формується з 60 депутатів (30 обираються за партійними списками, 30 — за мажоритарними округами).

За посадою до складу міськради входить Чернівецький міський голова (мер), якого обирають городяни на прямих виборах.

Мер Чернівців є головною посадовою особою міської територіальної громади та ключовою фігурою в управлінні містом — головує на засіданнях міської ради, очолює її виконавчий комітет.

В результаті кризи, спровокованої одним з олігархічних угрупувань, 31 березня 2011 року був усунутий з посади обраний чернівчанами багаторічний міський голова Микола Федорук. З того часу, Чернівці вже більше двох років перебувають без легітимного керівництва.

До системи управління містом входять департаменти, управління, відділи та інші підрозділи міської ради. Крім того, власні органи місцевого самоврядування (ради та їх виконкоми) є в кожному районі міста.

Правоохоронна діяльність[ред.ред. код]

Правоохоронні функції в межах Чернівців здійснюються Першотравневим, Садгірським та Шевченківським райвідділами УМВС України в Чернівецькій області. Загальноміського органу внутрішніх справ не має.[24]

Так само відсутній єдиний міський судовий орган. Водночас, правосуддя здійснюється трьома місцевими судами, юрисдикція яких розповсюджуються на відповідні адміністративні райони міста.

Нагляд за дотриманням законодавства (та інші функції) в межах міста здійснюють місцеві органи Прокуратури України — Прокуратура м. Чернівці, та підпорядковані їй прокуратури Першотравневого, Садгірського та Шевченківського районів.[25]

Міжнародне співробітництво[ред.ред. код]

Пам'ятник «Колиска Миру» в Чернівцях

Міста побратими

Перші міжнародні контакти містом були налагоджені 20 липня 1989 року, коли тогочасний Голова Чернівцької міської ради Павло Каспрук від імені Чернівців підписав договір про побратимство з мером міста Солт-Лейк-Сіті США США — Лоуелом Тернером. На честь цієї події у Чернівцях було встановлено пам'ятник «Колиска миру».
У подальшому побратимські стосунки були встановлені з містами:[26]

Крім того встановлено партнерські стосунки з містами: Тімішоара та Ясси Румунія Румунія.

Логотип проекту TACIS

Участь у міжнародних проектах

2008-го р. Чернівецька міська рада стала переможцем у конкурсі «Малих проектів: люди-людям» Європейської Комісії за бюджетною лінією TACIS. Того ж року було підписано контракт з Представництвом Європейської Комісії в Україні, після чого стартував проект «Спільна культурна спадщина». Проектними заходами передбачено цілий комплекс культурологічних і народномистецьких подій, направлених на збереження, відродження і популяризацію фольклорних традицій поліетнічної Буковини, як північної, так і південної.[27][28]

Іноземні представництва в Чернівцях

Більше десяти років у Чернівцях функціонує Генеральне консульство Румуні, юрисдикція якого, крім Чернівецької, охоплює Вінницьку, Закарпатську, Івано-Франківську та Львівську області. Крім того діє представництво Сучавської ТПП в Чернівцях.[29]

У Чернівцях також працює візовий центр Генеральне консульство Республіки Польща у Львові.[30]

Передбачається, що у майбутньому в Чернівцях будуть відкриті почесні консульства Литви та Австрії.[31][32]

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення та його динаміка[ред.ред. код]

Демографічний розвиток Чернівців (тис. осіб за роками)

У липні 1762 р. чернець-єзуїт Й. Боскович, який супроводжував англійського посланця Портера, у своєму щоденнику відзначав, що населення міста складалося з православних та євреїв, які мешкали у 200 хатинах. Починаючи з 1775 р. населення Чернівців неухильно зростало завдяки припливові з Буковини, а ще більше з Галичини (українців та поляків) та німців з Австрії і Німеччини.

У радянські часи населення Чернівців стрімко збільшилося за рахунок міграції селян до міста. Значне зростання населення міста відбулося у 70-80 роках минулого століття, що зумовлювалось будівництвом та розміщенням великих промислових об'єктів на території міста. Це спричинило притік робочої сили зі східних областей та навколишніх населених пунктів. Починаючи з дев'яностих років минулого століття спостерігалася певна стабілізація цього зростання зі збереженням тенденції до збільшення. У 2000–2001 рр. відбувся помітний спад чисельності населення міста. Не виключно, що це пов'язано з упорядкуванням даних про чисельність населення під час Всеукраїнського перепису 2001 року. Протягом останніх 11 років населення міста збільшилося. Це відбулося тільки під впливом міграційних процесів. Так у 2005 р. кількість прибулих була більша за кількість вибулих на 1581 особу.

Динаміка природного приросту населення Чернівців за останні 15 років дуже схожа до динаміки інших міст України. В цілому, за цей час природний приріст населення зменшився майже вчетверо. Особливо різке падіння природного приросту спостерігалося протягом 1989–2001 років. З 2001 року негативний показник природного приросту населення дещо зменшується, проте кількість померлих продовжує перевищувати кількість народжуваних. У 2005 р. природний приріст становив 357 осіб.

Рік 1775 1794 1832 1846 1851 1858 1869 1873 1881 1890 1891 1900 1901 1910 1912 1915 1919 1920 1926 1930 1933 1936 1939 1941 1959 1964 1967 1970 1973 1974
Населення, тис. осіб 2,3 5,0 11,0 15,0 20,4 26,3 34,0 33,9 45,6 54,2 57,4 65,8 67,6 93,0 87,1 94,0 91,9 90,0 90,0 112,4 111,1 112,4 109,7 78,8 141,9 154,0 178,0 186,8 198,0 199,0
Рік 1979 1981 1982 1984 1985 1987 1989 1991 1992 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
Населення, тис. осіб 218,6 224,0 232,0 238,0 244,0 254,0 256,6 258,8 261,2 262,0 261,2 258,5 255,4 252,4 248,7 244,7 240,5 241,2 241,7 242,3 243,5 245,0 246,9 249,5 251,8 253,8 255,9 258,8 262,1

Структура населення[ред.ред. код]

Чернівці — молоде місто: більша частина населення Чернівців має вік до 44 років (в 2005 році — 63,85%). Проте, відстежуючи тенденції, можна спостерігати ознаку наростаючого «старіння» населення. З 1989 року по 2005 рік частка населення віком 0-14 років скоротилася з 21,70% до 13,85%.

За національним складом Чернівці — поліетнічне місто. Від 1775 Чернівці набрали мішаного характеру національного складу. Крім українців і румунів, у Чернівцях селилися євреї, німці й поляки. До 1918 у місті панувала німецька мова, якою, крім німців, розмовляли також євреї (разом вони становили половину населення міста) і навіть частково українці, румуни і поляки. За австрійської доби в Чернівцях був такий національний склад: українців — 19%, румунів — 15%, німців — 17%, євреїв — 33%, поляків — 15%; за румунських часів з напливом румунів та фальшуванням перепису 1930 маємо відповідно: українців — 11%, румунів — 26%, німців — 23%, євреїв — 29%, поляків — 7%.

У 1940 році з Чернівців було репатрійоване майже усе етнічне німецьке населення, що завдало місцевому поліетнічному колориту непоправної шкоди. Перепис 1941 року показує великі зміни, що відбулися на початку другої світової війни: переселення німців, частково українців, поляків і румунів до Німеччини і Румунії, приплив євреїв з довколишніх місцевостей. За радянського часу зникли німці і поляки, зменшилась чисельність румунів (17%), євреїв, натомість збільшилась чисельність українців (62%) і росіян (11%).

Сьогодні у Чернівцях мешкають представники 65 національностей. Серед них найбільше українців — близько 80%, росіян — до 12%, румунів — до 5%, молдован — до 2%, поляків, євреїв, білорусів — до 1%.

Мовний склад населення[ред.ред. код]

Етномовний склад населення районів міста (рідні мови за переписом 2001 р.)[33]

українська російська румунська молдовська польська білоруська
м. Чернівці 79,20 15,27 3,26 1,08 0,12 0,09
Садгірський район 93,43 4,04 0,38 0,51 0,13 0,08
Першотравневий район 77,45 16,22 3,53 1,43 0,12 0,09
Шевченківський район 77,19 17,08 3,70 1,02 0,12 0,09

Історія[ред.ред. код]

До 1774[ред.ред. код]

Поселення на території Чернівців були вже за неоліту, на їх передмістях виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи й заліза. В околицях Чернівців виявлено слов'янські пам'ятки початку нашої ери (II–V ст.); за ранньої історичної доби тут були поселення білих хорватів і тиверців (IX–XI ст.). Оборонний город на місці Чернівців заснував у другій половині XII ст. галицький князь Ярослав Осмомисл на лівому березі Прута (збереглися руїни фортеці, яка існувала до середини XIII ст., коли її зруйнували татари); нове місто було побудоване на високому правому березі Прута.

З середини XIV ст. Чернівці, входили до складу Молдавії як прикордонне місто з Польщею; через них проходив торговельний шлях зі Львова на Сучаву. Уперше згадуються в грамоті воєводи Александра «Доброго» (Александру чел Буна; 8 жовтня 1408 р.) у зв'язку з митним договором, який він уклав з львівськими купцями. (За даними українських дослідників, грамота молдавського господаря Олександра «Доброго» з першим письмовим згадуванням про Чернівці зберігається в Державному історичному музеї Росії, куди вона потрапила зі Львова. Чернівецький обласний державний архів має лише копію цього історичного документа.)

1488 р. Чернівці стали центром Чернівецького повіту. За молдавського періоду вони користувалися самоуправою на маґдебурзькому праві і як «вільне місто» підпорядковувалися безпосередньо воєводі; управа Чернівців була в руках «шолтиса» і 12 радних.

Місто було спалене під час походу-відповіді після нападу молдавського воєводи Богдана Сліпого на Королівство Польське військами під командуванням коронного гетьмана Миколая Каменецького.[34]

У XV–XVI ст. Чернівці були торговим центром з ярмарками, які відбувалися на лівому березі Прута, але з середини XVI ст. почали занепадати через постійні війни, а 1538 опинилися під турецькою зверхністю. Місто зазнало спустошень за воєн Молдавії з Польщею (1497, 1509, 1688 рр.), турками (1476 і 1714 рр.) і татарами (1626, 1646, 1650, 1672 рр.). Козаки (під проводом Богдана Хмельницького) побували у Чернівцях 1650 і 1653 рр. та після поразки під Полтавою взимку 1709–1710 рр. Переслідуючи їх, російське військо зайняло тоді вперше Чернівці. Місто зазнало спустошень від росіян, коли вони знову побували тут за російсько-турецької війни 1739 р., внаслідок чого воно перетворилося на невелике поселення. 1762 р. у ньому було ледве 200 дерев'яних будинків з близько 1200 мешканців.

1774–1918[ред.ред. код]

Внаслідок чергової російсько-турецької війни 1768–1774 Чернівці були взяті російським військом та перейшли під владу союзної Австрії (1774–1918 рр). Від самого початку австрійського панування Чернівці стали центром Буковини — насамперед військової адміністрації (1774–1786 рр.), згодом цивільного управління: 1786–1849 рр. Буковинської округи, що входила до складу Галичини, 1849 р. автономного краю Буковини. 1864 р. Чернівці здобули повну міську самоуправу. Перехід з турецько-балканської до західно-європейської сфери впливу вплинув на зростання населення. Уже 1779 р. у Чернівцях було 3200 мешканців, і це число зростало завдяки допливу німців (службовців, учителів, торгівців), а також українців і поляків з Галичини, євреїв і румунів та українців з Буковини.

1781 року цісар Йосиф II видав патент (указ), яким всі парафії та монастирі в межах австрійської Буковини були об'єднані у одну єпархію та підпорядковані єпископові Досифеєві (Дозофтієві) Херескулу, єпископові Радовецькому. 12 грудня 1781 року єпископську катедру було перенесено до Чернівців. 1783 р. у Чернівцях постали ремісничі цехи, з кінця XVIII ст. почала розвиватися промисловість. На початку XIX ст. засновано гімназію, побудовано церкви св. Параскеви (1814–1862 рр.) і греко-католицьку (1825–1830 рр.). З 1832 р. у Чернівцях уконституювався маґістрат на чолі з бургомістром.

Революційні події 1848 р. призвели до автономії краю і міста та до загострення політичного суперництва між українськими і румунськими національностями на Буковині. У середині XIX ст. дійшло також до пожвавлення економічного розвитку Чернівців (побудовано броварню, паровий млин, ґуральню, фабрику меблів, 1850 р. створено торговельну палату, 1877 р. — торгову біржу).

23 січня 1873 року вийшов імператорський декрет, відповідно до якого була утворена незалежна Буковинська митрополія, а митрополиту Євгенію Гакману було надано титул — архієпископ Чернівецький, митрополит Буковини й Далмації.

До розвитку Чернівців спричинилася побудова залізниці Чернівці — Львів (1866 р., продовження залізниці Відень — Краків — Перемишль — Львів; 1868 року в місті зруйнувався міст через р. Прут системи Шлікфорна[35][36]), 1895 р. побудовано електрівню, 1897 р. введено в дію електричний трамвай, 1895–1912 рр. — водогін і каналізацію. Споруджено нові визначні будівлі: кафедральний собор (1844–1864 рр.), резиденцію буковинських православних митрополитів (1862–1882 рр.), вірменську церкву (1869–1875 рр.), єзуїтський костел (1893–1894 рр.), єврейську синагогу (1873–1879 рр.), міський театр (1904–1905 рр.), зал. двірець (1905–1908 рр.). Чернівці набули європейського вигляду (їх часто називали «малим Віднем»), хоч цей вигляд мала тільки центральна частина міста. 1895 р. у Чернівцях працювало понад 2500 робітників, а з 1910 — в місті було 2140 ремісників і 1400 торгівців.

До 1781 р. у Чернівцях була тільки одна народна школа (рум.). Австрійська адміністрація відкрила німецьку школу, а на 1869 р. було вже 6 шкіл з 26 учителями. Першу класичну гімназію засновано 1808 р., реальну — 1869 р., учительську семінарію чоловічу — 1860 р., жіночу — 1872 р. У другій половині XIX ст. засновано фахові школи: сільсько-господарську, ткацьку, ремісничу, 1827 р. вищу теологічну. У 1875 р. засновано Чернівецький університет з 3 факультетами. У Чернівецькому університеті навчалися також студенти з Галичини; працювали українські вчені: С. Смаль-Стоцький, О. Калужняцький, Є. Козак, М. Кордуба, З. Кузеля та інші. У середніх школах навчання відбувалося німецькою мовою, з 1851 р. як предмет навчання введено українську мову в гімназії, згодом і в учительській семінарії. З 1896 р. при другій німецькій гімназії засновано український відділ. Під кінець австрійського панування в Чернівцях було 4 народні школи з українською мовою навчання. З Чернівців тісно пов'язана діяльність письменників: Ю. Федьковича, С. Воробкевича, О. Кобилянської. Організоване українське громадське життя Чернівців починається з заснуванням 1869 р. товариства «Руська Бесіда», політичного товариства «Руська Рада» (1870 р.), студентського товариства «Союз» (1875 р.). У цих товариствах спершу переважали москвофільські тенденції, але з 1884 р. перемогли «народовці» (Є. Пігуляк, О. Попович, С. Смаль-Стоцький та інші), відтоді почався швидкий розвиток українського національного руху. З 1884 р. українське громадсько-культурне життя було зосереджене в Українському Народному Домі. Діяли товариства: Українська Школа (з 1887 р.), економічні установи «Руська Каса» (1896 р.) і «Селянська Каса» (1903 р.); «Міланська Читальня» (1880 р.), Жіноча Громада (1906 р.), спортовий Союз Січей (1904 р.), Бурса ім. О. Ю. Федьковича (з 1896 р.), музичні товариства Буковинський Боян (1895 р.) а Міщанський хор (1901 р.), Буковинський Народний Театр (1897 р.).

Центральна площа — колишня площа Ринок — на початку XX ст.

До 1914 р. Чернівці були важливим українським видавничим центром. Тут появлявся місячник «Буковинська Зоря» (1870–1871 рр.), щоденник «Буковина» (1885–1917 рр.), «Нова Буковина» (1917–1918 рр.); місячник РУП «Гасло» (1902–1903 рр.), політичні газети «Народний Голос», «Народна Справа», «Громадянин», «Борба» (1907–1914 рр.) та інші; працювали видавництва: «Православний календар» (1874–1918 рр.), «Бібліотека для молодежі, селян і міщанства» (1885–1996 і 1906–1914 рр.), «Крейцарова бібліотека» (1909–1914 рр.); видавано підручники для народних і середніх шкіл, словники, красне письменство. У Чернівцях був осідок правос. еп., а з 1873 р. — митр.

Чернівці були також важливим осередком діяльності румунів, євреїв, німців і поляків. З німецьких культурних діячів письменник К. Францос популяризував творчість Шевченка, а історик і етнограф Р. Кайндль досліджував історію й етнографію Буковини.

Протягом Першої світової війни Чернівці тричі окупували російські війська (2.09.1914—20.10.1914; 27.11.1914—17.02.1915; 18.06.1916—03.08.1917 рр.). Російська влада переслідувала буковинців, які не сприймали російську окупацію, полегшення настало щойно по Березневій революції 1917 р., коли на початку травня 1917 р. Тимчасовий Уряд Росії призначив Обласним комісаром Галичини і Буковини Д. Дорошенка. Нова демократична російська влада в його особі відразу відмежувалася від політики царату. У Буковині відновилося національно-громадське життя. Проте зміна влади не вплинула позитивно на життєвий рівень буковинського населення. Після провалу т.зв. «Наступу Керенського» влітку 1917 р. російський окупаційний режим в більшій частині Буковини був знесений. У Чернівці повернулася австрійська влада. Однак це не поліпшило становища збіднілого населення. Скрізь панувала катастрофічна нестача продуктів. 6 серпня відбувся історичний візит цісаря Карла І до Чернівців.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

Український крайовий комітет Буковини було створено 25 жовтня 1918 р. В Чернівцях перебував загартований у боях 2,5 тисячний полк Легіону УСС, який створена Українська Національна Рада (Львів) хотіла перекинути до Львова, що не вдалось через заборону австрійського командування.[37]

1-2 листопада 1918 р., за наказом Буковинської делегації Української Національної Ради (Львів) заходами поручника Іллі Поповича повстали 3 українські сотні Легіону УСС. Придопомозі сотні з полку УСС та озброєних груп залізничників вони роззброїли австрійську залогу міста.[38]

2 листопада відбувалося у Чернівцях велике народне віче за участи близько 40000 тисяч українців; більшість проголосувала за возз'єднання з Українською державою, проголошеною у Львові. Частина підтримала більшовицькі лозунги І.Клевчука, С.Канюка про союз із радянським Харковом. Віче одностайно висловило рішучий протест проти злочинних посягань на Буковину з боку румунських Установчих зборів (відбулись 27 жовтня), засудило підступну діяльність Румунської нац. ради на чолі з Я.Флондором. Головою Українського крайового комітету (Українським президентом) обрали Омеляна Поповича.[39] (інші дані — 3 листопада 1918 р.) 06.11.1918 р. Українці перебрали владу в Чернівцях (бургомістром міста було призначено О. Безпалка).

Організаторами інтервенції румунських військ на Буковину були акредитовані в Яссах американо-англо-французькі дипломатичні місії (Румунія брала участь у І-й світовій війні на стороні Антанти). Наказ про напад на Українську Буковину був відданий румунським урядом 5 листопада.[40] 11 листопада 1918 р. румунське військо окупувало Чернівці, а 28.11.1918 р. румунський Генеральний конгрес Буковини проголосив приєднання Буковини і Чернівців до Румунії.

1918–1940[ред.ред. код]

За румунської влади Чернівці залишилися адміністративним осередком Буковини. Незважаючи на румунське переслідування, вони і далі залишалися центром українського життя на Буковині. Крім названих товариств засновано нові — «Буковинський Кобзар», «Український Мужеський Хор», «Український Театр». Також з'явилися спортивні «Довбуш» і «Мазепа» — і ще декілька інших. Існувало в Чернівцях і відділення Української Національної Партії. Видавнича діяльність зменшилася. Виходили тижневики «Боротьба», «Рідний Край», «Рада» і «Самостійність», а також щоденник «Час», журнали «Промінь» і «Самостійна Думка». Відчувався брак україномовних книжкових видань.

При кінці румунського панування Чернівці стали потужним економічним центром. 1936 року тут працювало 155 великих та 61 мала фірма.

1940–1944[ред.ред. код]

У червні 1940 місто та вся північна Буковина були анексована у Румунії Радянським Союзом і увійшла до складу Радянської України. У Чернівцях відбулися величезні зміни в національному складі населення: німців переселено 1940 до Німеччини, частина румунів переселилася до Румунії. Коли Німеччина напала на СРСР, 6 липня 1941 румунські та німецькі війська зайняли місто. Чернівці стали адміністративним центром губернаторства Буковина. Німці за допомогою румунської поліції вбили чи депортували до Трансністрії більшість єврейського населення. Було зруйновано синагогу, мости через Прут та ін. Цілковито розгромлено українське і єврейське громадсько-культурне життя, багатьох діячів заарештовано. Проте завдяки діяльності мера Чернівців Т. Поповича від депортацій та знищення було врятовано близько 20 тисяч чернівецьких євреїв.

Після 1944[ред.ред. код]

Після відвоюваня Чернівців радянським військом (29.3.1944) Чернівці стали обласним центром. До складу області крім районів Буковини (Вижницький, Сторожинецький, Заставненський, Кіцманський, Глибоцький райони, частина Хотинського району) увійшли і території, які раніше входили до складу Бесарабії (частина Хотинського району, Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський райони). Також увійшла Герца, яка раніше завжди була виключно румунською. З міста вибули поляки, натомість напливали українці, росіяни та євреї. З 1957 почалася розбудова Чернівців уздовж головної магістралі: вулиць Хотинська—Вокзальна (Ґаґаріна)—Леніна—Червоноармійська—Сторожинецька. У 1965 до Чернівців приєднано містечко Садгору (Садаґуру) на лівому березі Прута.

Герби міста[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

Загальна чисельність суб'єктів господарювання в місті становить 25,4 тисяч. Станом на 1 січня 2006 р. в Державному реєстрі було зареєстровано 6739 юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності та майже 19 тис. приватних підприємців — фізичних осіб, які представлені насамперед малими підприємствами. Обсяг реалізованої продукції та наданих послуг малими підприємствами становить 578 млн грн., або 22% від загальних обсягів по Чернівцях. Питома вага в структурі податкових надходжень міста становить майже 35%. Найпривабливішими для малих підприємств є торгівля та сфера послуг, ресторанний і туристичний бізнес.

У Чернівцях успішно розвивається оптова та роздрібна торгівля, промисловість та будівництво. За обсягами реалізації продукції оптова та роздрібна торгівля у 2005 році займала понад 64%, промисловість — 23%, будівництво — 6%, операції з нерухомістю — 2,3%, транспорт і зв'язок — понад 2%.

Обсяг продукції та послуг за основними видами діяльності, тис. грн. 2004 р. 2005 р.
Обсяг реалізованої продукції промисловості, у тому числі: 615,8 1003,8
видобувна промисловість - -
обробна промисловість 453,4 745,3
виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 162,4 258,5
Будівництво 53,8 265,6
Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту 646,7 2781,6
Готелі та ресторани 15,2 25,7
Транспорт і зв'язок 39,1 89,1
Фінансова діяльність 7 7,3
Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам 29,1 99,8
Освіта 7,6 13
Охорона здоров'я та соціальна допомога 2 6,5
Колективні, громадські та особисті послуги 11,3 38,1
РАЗОМ 1427,6 4330,5

Промисловість[ред.ред. код]

У промисловому секторі міста склалося 10 галузей, які налічують 70 великих підприємств із загальною чисельністю працівників понад 20 тис. осіб або 13% працездатного населення міста. Річний обсяг промислового виробництва на цих підприємствах становить близько 775 млн грн. Частка загальноміських податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів по промисловості становить 21%. Визначальними галузями в промисловості міста є харчова, легка, машинобудування і деревообробна. Підприємства харчової промисловості виробляють цукор, хлібобулочні вироби, спирт, олію, м'ясо-молочну, плодоовочеву та іншу продукцію. В легкій промисловості переважає виробництво швейних, трикотажних, панчішно-шкарпеткових виробів, гумового та шкіряного взуття, текстилю. Машинобудування представлене виробництвом нафто- і газопереробного обладнання та сільськогосподарської техніки. В деревообробній галузі домінують виробництво пиломатеріалів, меблів, столярних та інших виробів з дерева.

Торгівля та сфера послуг[ред.ред. код]

Готель «Черемош»

У 2005 році в місті функціонувало 1922 підприємства торгівлі, 609 закладів ресторанного господарства, 892 об'єкти сфери послуг. У місті працює 22 ринки і мікро ринки, в їх будівництво, реконструкцію, поліпшення умов торгівлі та створення зручностей для покупців щорічно вкладається коштів до 10 млн грн.

Чернівецький міський торговельний комплекс, комунальне підприємство «Калинівський ринок» є сучасним багатопрофільним підприємством з потужною інфраструктурою. Середньоденна кількість відвідувачів ринку становить 50 тисяч осіб, яких обслуговує 9100 підприємців. Обсяги послуг за 2005 рік склали майже 23 млн грн., в міський бюджет сплачено податків понад 18 млн грн., або майже 10% від загальних надходжень.

Транспорт[ред.ред. код]

У Чернівцях працюють залізничний вокзал, автовокзал і міжнародний аеропорт «Чернівці» (починаючи від 2000-х рр. відбулось його відродження[41], здійснюються постійні рейси, як внутрішні, так і міжнародні[42]).

Місто з'єдналося залізницею з Європою (через Львів з Перемишлем, Віднем) ще у 1866 р. У 1908 році споруджується нова ошатна будівля залізничного вокзалу, щоби показати гостям міста, що вони приїхали не в якусь провінцію, а до «маленького Відня над Прутом». Сьогодні звідси відправляються потяги за кордон, у межах України — до Києва, Львова, Ужгорода, Одеси, Харкова, також за приміськими маршрутами.

Міжміське автобусне сполучення здійснюється від Центрального автобусного вокзалу. Звідси від'їжджають автобуси за дальніми маршрутами по всій Україні. Заміські поїздки у межах Чернівецької області здійснюються як з центрального автовокзалу, так із приміських автостанцій № 2 та № 3.

Аеропорт Чернівців має статус міжнародного. Він забезпечує регулярне повітряне сполучення з Києвом і Стамбулом, а також сезонні рейси до Харкова, Донецька, Одеси та за кордон.

Громадський транспорт[ред.ред. код]

Чернівці мають давні традиції громадського транспорту. Так, 70 років, від 1897 до 1967 року, в місті існував трамвай. Сьогодні перевезення пасажирів у м. Чернівці здійснюють кілька видів громадського транспорту: тролейбуси, маршрутні автобуси, маршрутне таксі й таксі. Маршрутна сітка складається з 43 автобусних та 6 тролейбусних маршрутів. Крім того, послуги по перевезенню пасажирів надають близько 20 служб радіо-таксі.

Провідним громадським транспортом у місті є тролейбус (дивитися основну статтю: Чернівецький тролейбус). Цей вид транспорту з'явився у Чернівцях 1 лютого 1939, однак у період Другої світової війни тролейбусний рух було тимчасово припинено. При відступі румунських військ було вивезено весь рухомий тролейбусний парк, і 1944 року його довелось створювати наново. Існуюче тролейбусне депо працює від 1966 року.

Освіта[ред.ред. код]

Організаторську та контролюючу функції щодо забезпечення державної політики в галузі дошкільної і шкільної освіти здійснює Управління освіти Чернівецької міської ради.

Станом на січень 2008 року в місті функціонувало 54 навчальні шкільні заклади, а саме:

  • 31 загальноосвітня школа І-III ступенів;
  • 7 спеціалізованих шкіл І ступеня і 2 — І — II ступенів;
  • 3 ліцеї та 7 гімназій;
  • школа-інтернат;
  • Центр освіти молоді;
  • 2 приватні школи: «Надія» і «Гармонія».

У цих загальноосвітніх навчальних закладах здобували освіту 22 894 школярів (у 890 класах), в тому числі у школах нового типу 5 852 школярів (25,6% від загалу), а у 52 дитячих дошкільних навчальних закладах — виховувались 8140 дітей. У міських шкільних і дошкільних навчальних закладах працювало 1746 педагогів та 894 вихователів. Прикметно, що в 4 навчальних закладах, де навчалось 679 школярів, навчання велось румунською мовою[43].

Вищу освіту в Чернівцях можна здобути в 6 освітніх закладах, з-поміж яких 3 є державними, 1 — приватний, 1 — відокремлена структура іншого вищого навчального закладу, і ще один є невідокремленою структурою (факультетом) вишу, розташованого в іншому місті[44]:

  • Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича[45] — один із небагатьох класичних університетів у державі. Він був відкритий 4 жовтня 1875 р. згідно з указом австрійського цісаря Франса Йосифа. Тоді університет складався з трьох факультетів: філософського, теологічного та юридичного. Сьогодні в університеті функціонує 16 факультетів і Чернівецьке педагогічне училище в складі ЧНУ. Тут навчається майже 13 тис. студентів на 61 спеціальності; головними напрямками підготовки є природничі, точні та гуманітарні науки, єдиний виш у країні, де готують цивільних богословів.
  • Буковинський державний медичний університет[46] Університет має високий науково-педагогічний потенціал. Навчальний процес на 42 кафедрах забезпечують 75 доктори та 321 кандидатів наук. Професорсько-викладацький склад здійснює підготовку 4374 студенти, з них понад 675 — громадяни з 35 країн світу. Навчання іноземних студентів здійснюється англійською мовою. На факультеті післядипломної освіти навчається близько 800 лікарів-інтернів та понад 2000 лікарів-слухачів; В університеті забезпечується безперервність та наступність вищої медичної освіти: молодший спеціаліст, бакалавр, лікар-спеціаліст, магістр, аспірант. БДМУ готує фахівців з спеціальностей «Лікувальна справа», «Педіатрія», «Стоматологія», «Медична психологія», «Клінічна фармація», «Фармація», «Сестринська справа», «Лабораторна діагностика». Післядипломна підготовка лікарів здійснюється в інтернатурі, магістратурі, аспірантурі, докторантурі, клінічній ординатурі; на передатестаційних циклах, циклах тематичного вдосконалення, циклах спеціалізації, циклах стажування. Працює Інформаційний Центр Абітурієнта БДМУ.
  • Буковинська державна фінансова академія[47] — 1 268 студентів; готує фахівців з казначейської та податкової справи, фінансів підприємств та організацій, державних фінансів.
  • Економіко-правничий інститут — перший приватний вищий навчальний заклад на Буковині; 1273 студенти; готує спеціалістів для різних галузей народного господарства з правознавства, фінансів, обліку та аудиту, економіки підприємництва.
  • Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету — 4285 студентів; готує спеціалістів у сфері внутрішньої і зовнішньої торгівлі, ресторанного бізнесу, державної фінансової системи і права, митної служби, антимонопольної діяльності, економіки підприємництва, банківської і страхової справи, податкового і бухгалтерського обліку та контролю, аудиту, туризму, готельного господарства, побуту та інших ланок інфраструктури.
  • Чернівецький факультет Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».
  • Чернівецька філія Міжрегіональної Академії управління персоналом — Сьогодні ЧФ МАУП — це структурний підрозділ Міжрегіональної Академії управління персоналом і Тьюторський центр Телеуніверсиету МАУП, що веде підготовку молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів, магістрів на денній, заочній та дистанційній формах навчання (Інтернет-навчання та з використанням мультимедійних технологій) із напрямків: «Правознавство», «Менеджмент організацій», «Економіка і підприємництво», «Практична психологія», «Управління навчальним закладом», «Адміністративний менеджмент».

За роки свого існування навчальний заклад підготував 1465 фахівців (на 01.10.2012 р.), які трудяться в різних галузях економіки Чернівецької області, а також в органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органах, підприємствах та організаціях краю.[48][49].

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

В місті функціонує[50] 39 лікувальних закладів в тому числі: 16 міської комунальної власності, 19 — обласної, 4 — відомчі, які надають первинну медико — санітарну, кваліфіковану та спеціалізовану допомогу. Всі лікувальні установи міської комунальної власності акредитовані Державною акредитаційною комісією.

Надання медичної допомоги в закладах охорони здоров'я територіальної громади м. Чернівців ведеться за такими напрямками:

  • швидка медична допомога (станція швидкої медичної допомоги);
  • амбулаторно — поліклінічна допомога (4 міських поліклініки по обслуговуванню дорослого населення, амбулаторія загальної практики сімейної медицини № 1, міська дитяча поліклініка, жіночі консультації двох пологових будинків, дві стоматологічні поліклініки: для дорослих та для дітей, поліклініка профілактичних оглядів);
  • кваліфікована і спеціалізована медична допомога (три міських лікарні, два пологових будинки, міська дитяча клінічна лікарня).

Медичні послуги територіальній громаді міста надають 4,47 тисячі осіб, із них — 1102 лікарів, 1902 — середніх медпрацівників, 1473 осіб — молодшого та обслуговуючого персоналу.

В медичній галузі міста працює — 9 Заслужених лікарів, 20 кандидатів медичних наук, 588 лікарів вищої та першої категорії.

Робота управління охорони здоров'я міста націлена на реалізацію заходів оптимізації та регіонального реформування медичної галузі, продовження роботи щодо подальшого зміцнення матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних установ, покращення медичного забезпечення жінок та дітей, удосконалення спеціалізованої медичної допомоги населенню, забезпечення належної організаційної роботи галузі по раціональному використанню наявних ресурсів, залучення інших джерел фінансування, впровадження сучасних технологій.

Культура[ред.ред. код]

Культурне життя міста Чернівці багате і розмаїте, має давні і славні традиції — тут діють 2 театри, обласна філармонія, зал органної музики, численні музеї, кінотеатри, 41 бібліотека, центральний палац культури і 17 закладів культури клубного типу; комфорт і спокій життя в місті створюють парки, численні сквери і зелені насадження[51].

Театри і музика[ред.ред. код]

Докладніше: Театри Чернівців

У місті діють 3 театри:

Музичне життя міста представлено обласною філармонією, в якій розпочинали свій творчий шлях народні артисти України Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Павло Дворський, Лілія Сандулеса, Іво Бобул, Анатолій Євдокименко, чимало заслужених артистів країни.

У наш час Чернівецька обласна філармонія зі своїм творчим складом стоїть у перших лавах провідних філармоній України, в якій зокрема функціонують такі творчі колективи:

  • Заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю України (1944 p.);
  • Камерний оркестр (1975 p.);
  • Концертна група солістів «Музична просвіта» (1953 p.);
  • Дует «Писанка» (1990 p.);
  • Симфонічний оркестр (1992 p.);
  • Камерний хор (1993 p.);
  • Естрадна група (1998 p.)[52].

18 серпня 1992 року відбулось урочисте відкриття Залу органної та камерної музики, присвячене 1-й річниці Дня Незалежності України.

Музеї[ред.ред. код]

Меморіальний музей В. Івасюка

Чернівці славляться своїми музеями:

  • Чернівецький краєзнавчий музей (вул. О. Кобилянської, 28) — найбільше зібрання матеріалів і артефактів природи, історії та культури Північної Буковини: колекція стародруків з унікальною Острозькою біблією, друкованою Іваном Федоровим у 1581 р.; нумізматична колекція, яка налічує понад 3 тис. монет; цікава колекція зброї; археологічна колекція, що нараховує понад 12 тисяч музейних предметів. Гордістю музею є колекція творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, основу якої складають ікони XVI–XVIII ст., роботи видатних буковинських митців. Природнича збірка налічує майже 10 тисяч натуральних зразків (чучела, мокрі препарати, гербарій, ентомологічні колекції тощо);
  • Чернівецький художній музей[53] (Центральна пл., 10). Сама споруда має художню цінність: в її оформленні віртуозно поєднані скульптура, живопис, ліпнина, вітражі, художній метал. Загальна кількість експонатів музею перевищує 8400. Тут створено колекцію унікальних буковинських народних образів та ікон на склі XIX–XX ст., буковинських народних килимів XIX–XX ст., буковинських і гуцульських писанок, а також зберігаються такі рідкісні пам'ятки, як композиція «Страшний суд», буковинські ікони XVII–XX ст. та стародруки, серед них «Апостол» 1632 р. В експозиції живопису художнього музею представлені загалом рідкісні полотна, які належать пензлям знаних буковинських малярів, що працювали переважно в класичній манері;
  • Музей історії та культури євреїв Буковини[54](Театральна пл., 10). Знаходиться у колишньому Єврейському народному Домі (нині Центральний міський палац культури). Основною концепцією музею є відображення та підкреслення характерних рис саме буковинського єврейства — буковинського феномена XIX — початку XX сторіч на Буковині, який суттєво відрізнявся від феноменів сусідніх галицького, бессарабського та подільського єврейства.
  • Музей буковинської діаспори (вул. Йосипа Главки, 1);
  • Чернівецький обласний музей народної архітектури та побуту[55] (вул. Світловодська, 2) — архітектурно-ландшафтний комплекс, який складається з пам'яток народної архітектури кінця XVIII — першої половини XX ст. Просто неба відтворене стародавнє буковинське село, де можна ознайомитися з народною архітектурою та побутом буковинців різних районів та етнографічних груп. Експозиція музею включає близько 35 споруд, перевезених з різних куточків області й відтворених у первісному вигляді з відповідним природним оточенням;
  • Літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської (вул. Димитрова, 5);
  • Літературно-меморіальний музей Юрія Федьковича (пл. Соборна, 10);
  • Меморіальний музей Володимира Івасюка (вул. Маяковського, 40/1);
  • Музей авіації і космонавтики[56]

Розваги і кіно[ред.ред. код]

Кінотеатр «Чернівці»

У вересні 2009 року в Чернівцях відкрився центр розваг «Панорама-Чернівці» — тут працюють льодовий майданчик, боулінг, 2 більярдні зали, скеледром, зал лазерних боїв, кілька дитячих кімнат відпочинку, а також арт-кафе, 2 кінотеатри, один із них — формату 4D (об'ємне зображення, що виходить за межі екрана та супроводжується спецефектами). До послуг відвідувачів 17 закладів громадського харчування зі стравами кухонь від народної буковинської до італійської, винне подвір'я. Цей комплекс отримав свою назву через те, що з третього-четвертого поверхів у ньому відкривається чудова панорама міста, звідки видно всі архітектурні перлини столиці Буковини, в тому числі й університет — колишню резиденцію буковинських митрополитів[57].

Станом на кінець 2010 року в місті діють 7 кінотеатрів:

Парки[ред.ред. код]

Чернівці є охайним і зеленим містом. Основні парки і сквери міста з'явились ще до початку ХХ століття і є його справжньою окрасою:

  • Народний сад (створено 1830 року; тепер Міський парк культури і відпочинку);
  • Ботанічний сад;
  • парк ім. Шіллера;
  • парк ім. Федьковича;
  • лісопарк Гореча.

Туризм та екскурсії[ред.ред. код]

Впродовж віків Чернівці сформувались як місто з унікальною різностильовою архітектурою, багатою культурною спадщиною і толерантною атмосферою. Його планування при значних перепадах у рельєфі створює розмаїття краєвидів, обрій яких ускладнюють куполи храмів різних конфесій та годинникова вежа міської ратуші. Вгору від річки Прут тягнуться старовинні вулички, звивисті, зламані крутими поворотами. На пологій частині схилу вони утворюють густу вуличну мережу, прорізану широкими магістралями, що ведуть до Центральної площі Чернівців. Екскурсія історичним середмістям австрійської доби дасть змогу ознайомитися з архітектурним ансамблем XIX — початку XX століть, який відомий своїми стильними сецесійними будовами, створеними представниками віденської школи модерну Отто Ваґнера. Архітектурною перлиною Чернівців по праву вважається ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, включений до списку об'єктів всесвітньої культурної спадщини UNESCO.

З Чернівців можна здійснити цікаві заміські екскурсії. Неподалік від міста розташовані 2 із семи чудес України: Хотинська (70 км) та Кам'янець-Подільська фортеці (100 км), а також перлина Українських Карпат — м. Яремче (130 км). На західній околиці Чернівців залишилися руїни Цецинської фортеці.

У Чернівцях є близько 20 готелів загальною місткістю понад 1300 місць, які пропонують номери від «економ-класу» до «люкс-апартаментів». Майже всіма готелями надаються послуги харчування у власних ресторанах, паркування автомобіля тощо. У місті працюють понад 300 ресторанів, барів, кафе та піцерій на будь-який смак і гаманець: від закладів швидкого харчування до ресторанів традиційної української та вишуканої французької кухні. У Чернівцях є понад 700 магазинів, близько десяти торговельних центрів, а також один із найбільших ринків західної України — «Калинівський», де можна знайти будь-який крам. Музично-драматичний театр, численні мистецькі заклади та палаци культури, філармонія, кінотеатри, нічні клуби і розважальні комплекси роблять дозвілля чернівчан і гостей міста цікавим і насиченим. Популярним місцем відпочинку дорослих і дітей є центральний парк культури і відпочинку. Тут працюють різноманітні атракціони, кафе, бари, танцювальний майданчик просто неба, літній театр, відкритий тенісний корт тощо.

Архітектурна спадщина міста[ред.ред. код]

Чернівці — одне з небагатьох міст України, яке по праву вважається перлиною архітектури. На державному обліку в історичній частині столиці Буковини знаходяться 602 пам'ятки архітектури, 17 з яких загальнонаціонального значення[58]. Серед них:

Сакральні споруди[ред.ред. код]

Свято-Миколаївський собор

Вулиці та площі[ред.ред. код]

Площа Філармонії,
колишній готель Брістоль

Інші визначні будівлі[ред.ред. код]

Панорама Чернівців

Історична забудова старого міста — це цілісний, майже недоторканий ансамбль XIX — початку XX століть.

У розвитку архітектури Чернівців XIX століття чітко виділяються два періоди, межею яких є 1840-і роки. Перший період характеризується, як і в усій європейській архітектурі, стійким пануванням класицизму. Починаючи з 1840-х років, в образі деяких споруд міста простежуються риси, пов'язані з відходом від принципів класицизму і зверненням до архітектурних прийомів італійського Ренесансу. Цей перехід прослідковується у художньо-естетичному образі міської ратуші Чернівців: фасад споруди вирішений у традиціях класицизму, тоді як у вежі проглядаються ренесансні мотиви.

Із середини XIX століття в архітектурі міста починається другий період, який характеризується пануванням еклектики, зокрема запізнілого класицизму, неоренесансу та необароко. Найяскравішою пам'яткою цього періоду є архітектурний ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, збудований у дусі еклектики з переважанням візантійського та романського стилів. Творцем цього символу міста був видатний чеський архітектор Йозеф Главка.

На зламі XIX-ХХ ст. у європейській архітектурі запанував стиль модерн, який в Австро-Угорщині, до складу якої входила й Буковина, був відомий під назвою віденська сецесія. Історичне середмістя Чернівців просто неможливо уявити без стильних сецесійних будівель, створених за проектами учнів і послідовників видатного австрійського зодчого Отто Ваґнера. Серед них: дирекція ощадних кас, залізничний вокзал, готелі «Брістоль» і «Золотий лев» та багато інших споруд. Починаючи з 20-тих років XX ст. Чернівці забудовуються архітектурою в стилі ар-деко і конструктивізм.

Архітектурний ансамбль Центральної площі[ред.ред. код]

Центральна площа Чернівців

Центр Чернівців уособлює Центральна площа, у минулому майдан Ринок або Рінґпляц, що є серцем міста ось уже майже два століття. Ідея створення площі зародилась у самого австрійського цісаря Йосифа ІІ. У 1787 р. під час відвідин Чернівців він запропонував створити на тодішній південній околиці міста просторий майдан, де можна було б проводити ярмарки і де працював би ринок. Вже принаймні в перші десятиліття XIX ст. майдан набув статусу головного, про що зазначив у своєму щоденнику під час подорожі містом у серпні 1817 р. цісар Франц І.

Архітектурний ансамбль майдану Ринок, що почав формуватися на рубежі XVIII–XIX ст., став уособлювати нове обличчя міста. Однак справді європейського вигляду площа набула лише після спорудження тут у 40-х роках XIX ст. ратуші, яка назавжди закріпила за майданом статус центру Чернівців й головного осередку міського життя. Вона побудована в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. Сьогодні з балкона башти кожної днини, рівно о 12-ій, на всі чотири сторони міста лунає мелодія «Марічки», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.

Впродовж 1900–1901 рр. поруч з ратушею постала імпозантна триповерхова споруда дирекції Буковинської ощадної каси, у якій сьогодні міститься художній музей[65]. Вона була зведена за проектом талановитого учня Отто Вагнера віденського архітектора Губерта Гесснера. Ця будівля може вважатися класичним зразком віденської сецесії, однією з найвишуканіших пам'яток модерну, що збереглися у Центрально-Східній Європі.

Архітектурний ансамбль Театральної площі[ред.ред. код]

На початку австрійського періоду там, де тепер Театральна площа, була околиця міста, за якою починався густий ліс. У середині XIX ст. на майдані торгували зерном, а пізніше — рибою, тож він став називатися Рибним — Фішпляцом. Активна забудова площі розпочалася на початку XX ст.

Перевтілення цієї містечково-базарної площі в імпозантний і стильний європейський майдан відбулося завдяки спорудженню тут протягом 1904–1905 рр. нового міського театру. Споруда музично-драматичного театру є однією з найвідоміших пам'яток архітектури, яка прикрашає місто. Чернівецький театр — творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера. Він постав за якихось два роки і за архітектурою та інтер'єром не поступався перед найкращими театрами Європи. Про це втілення мистецьких амбіцій чернівчан гарно висловився австрійський публіцист Г. Гайнцен: «Чернівецький театр — це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельнером. І все ж їх запросили на роботу в Чернівці лише після того, як були споруджені за їхніми проектами театри у Відні й Одесі. Чернівецький театр — то пам'ятник обізнаним із культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню».

Архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів[ред.ред. код]

Серед визначних пам'яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, побудований на місці старого єпископського палацу в 1864–1882 рр., включений до списку об'єктів всесвітньої культурної спадщини UNESCO у червні 2011 року. Нині тут розташувались центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Митрополича резиденція з'явилася завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на спорудження нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.

Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йозеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.

Архітектурний ансамбль вулиці Ольги Кобилянської[ред.ред. код]

вулиця Ольги Кобилянської

Вулиця Ольги Кобилянської — єдина у Чернівцях пішохідна вулиця. Дата народження тодішньої Молодіївської, а пізніше Панської вулиці відома точно: в 1786 році на розі Центральної площі та теперішньої Кобилянської був закладений перший мурований будинок, а перед тим на його місці довелося викорчувати чимало пеньків. На початку XX ст. старожитні хатки були витіснені дво- і триповерховими стильними кам'яницями, а саму вулицю забрукували. Ще живі ті чернівчани, котрі пам'ятають, як тодішню Панську двірники мили по кілька разів на день водою з милом, а поліціант примушував кожного «нечупару» з брудним взуттям гарно витерти ноги, перш ніж ступити на бруківку.

Пам'ятники міста[ред.ред. код]

У Чернівцях велике число монументів і скульптур, деякі з них збереглись ще з періоду до Другої Світової війни.

Персоналії[ред.ред. код]

Видатні вихідці і жителі міста (довоєнний (1941) період)[ред.ред. код]

Класики української літератури Юрій Федькович (18341888) та Ольга Кобилянська (18631942), німецькомовна поетеса Роза Ауслендер (19011988), австрійський та румунський історик Даніель Веренко (18471940), німецькомовний поет, прозаїк, драматург, перекладач, журналіст, актор Георг Дроздовський (1899 — 1987), український письменник Іван Франко (18561916), німецькомовний поет Пауль Целан (19201970), німецький військовий діяч Евальд Бур'ян (1896 — 1981), біохімік Ервін Харгафф (Чаргафф) (19052002), єврейський (їдиш) письменник Іцик Мангер (19011969), румунський піаніст Кароль Мікулі (18211892), німецькомовний письменник та журналіст Грегор фон Реццорі (19141998), єврейський письменник Еліезер Штейнбарг (18891932). українська поетеса Терлецька Ольга (1921–1998).

У Чернівцях творили також румунський поет Міхай Емінеску (1850–1889), письменник та публіцист Карл Еміль Францоз (1848–1904) поет та перекладач Альфред Маргуль-Шпербер (1898–1967), поет Мозес Розенкранц (1904–2003), тенор Йозеф Шмідт (1904–1942) та економіст (згодом міністр фінансів Австрії) Йозеф Шумпетер (1883–1950).

Імена на «Алеї зірок»[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Чернівецькій області, 2013
  2. Буковинська резиденція митрополитів стала всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО // Урядовий портал
  3. «Українська газета плюс» № 45 (185) від 18-31 грудня 2008 р.
  4. Чернівці — найкомфортніше місто України
  5. ДЕ ЗВУЧИТЬ «МАРІЧКА»…
  6. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 9 августа 1944 года Об уточнении наименований городов:…Черновицы,…Украинской ССР
  7. Опис герба м. Чернівці
  8. Опис прапора м. Чернівці
  9. Положення про офіційний символ Чернівецької міської територіальної громади-Почесний ланцюг міського голови та його Опис
  10. ПОЛОЖЕННЯ про почесну відзнаку Чернівецької міської ради — медаль «На славу Чернівців» та її ОПИС
  11. Спільними Зусиллями! Viribus Unitis!
  12. Чернівці історія та сьогодення
  13. Сучасна традиція Чернівецької ратуші
  14. Презентовано логотип 600-річного ювілею Чернівців
  15. Ірина Бойко ОСОБЛИВОСТІ ПРИНЦИПІВ, ІНСТРУМЕНТІВ, ЗАКОНІВ ТА МОДЕЛЕЙ РОЗРОБКИ БРЕНДУ ТЕРИТОРІЇ В КОНТЕКСТІ РОЗРОБКИ ТУРИСТИЧНОГО БРЕНДУ М. ЧЕРНІВЦІ
  16. Про Чернівці
  17. Обговорення проекту Стратегічного плану розвитку міста Чернівців на 2012–2016 роки.
  18. У ботанічному саду ЧНУ створюють науковий центр біотехнологій
  19. СТАН ДОВКІЛЛЯ М.ЧЕРНІВЦІВ У 2009 РОЦІ
  20. Моніторимо довкілля
  21. Об'їздна дорога в Чернівцях
  22. Чернівчан стало більше майже на тисячу
  23. Вулицю Червоноармійську перейменовано на вулицю Героїв Майдану
  24. Структура УМВС України в Чернівецькій області
  25. Структура Прокуратури Чернівецької області
  26. МІСТА-ПОБРАТИМИ ЧЕРНІВЦІВ
  27. Стартував проект «TACIS» — «Спільна культурна спадщина»
  28. Чернівці перемогли в конкурсі проектів TACIS «Люди — людям»
  29. Генеральне консульство Румунії в Чернівцях
  30. Генеральне консульство РП у Львові
  31. Литва відкриє почесне консульство в Чернівцях
  32. У Чернівцях відкриють почесне консульство Австрії
  33. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою в розрізі адміністративно-територіальних одиниць
  34. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 2. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738.— 761 s. (пол.) S. 471
  35. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978–617—655—000—6 c. 28
  36. І.Боднарев. Прогрес приїхав потягом / Івано-Франківський тижневик «Репортер»
  37. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 34
  38. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 68
  39. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 68 — 69
  40. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 68
  41. Історія авіації Буковини на сайті Чернівецького міжнародного аеропорту
  42. розклад руху на сайті Чернівецького міжнародного аеропорту
  43. Наука і освіта на Офіційний сайт міста Чернівці
  44. Вищі навчальні заклади на Офіційний сайт міста Чернівці
  45. Офіційний сайт Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
  46. Офіційний сайт Буковинського державного медичного університету
  47. Офіційний сайт Буковинської державної фінансової академії
  48. Офіційний сайт Міжрегіональної Академії управління персоналом
  49. Офіційна сторінка ЧФ МАУП ВКонтакте
  50. Офіційний сайт міського управління охорони здоров'я
  51. Культура на Офіційний сайт міста Чернівці
  52. Чернівецька обласна філармонія на Офіційний сайт міста Чернівці
  53. Веб-сторіка Чернівецького художнього музею
  54. Веб-сторіка Музею історії та культури євреїв Буковини
  55. Веб-сторіка Чернівецького обласного музею народної архітектури і побуту
  56. Музей авіації і космонавтики на Офіційний сайт міста Чернівці
  57. Вишневська Ірина Оце так «Панорама»! У Чернівцях відкрився найбільший в Україні центр розваг //«Україна Молода» № 175 за 23 вересня 2009 року
  58. Офіційний сайт м. Чернівці
  59. Буковинська резиденція митрополитів стала всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО // Урядовий портал
  60. Всесвітня спадщина ЮНЕСКО збагатилася ще одним українським об'єктом // Укрінформ
  61. http://www.derev.org.ua/bukov/chernivtsi-kalychanka.htm
  62. http://www.derev.org.ua/bukov/chernivtsi-sherivtsi.htm
  63. http://www.derev.org.ua/bukov/chernivtsi-urban.htm
  64. Буковинська ощадна каса (арх. Губерт Гесснер, 1900 р.)
  65. [1]

Література[ред.ред. код]

  • Валигура К. Чернівці. Фотоальбом. — К., 1980
  • Гусар Ю. Розумний С. Чернівці. Фотопутівник. — К., 1991
  • Гусар Ю.Сяйво життя: книга спогад про Почесного громадянина м. Чернівців П. М. Каспрука / Юхим Гусар. — Чернівці: Місто, 2000.- 129 с.: іл.
  • Гусар Ю. Розвідник Микола Кузнєцов у Чернівцях / Юхим Гусар. — Чернівці: Буковина, 1990.- 24 с.
  • Гусар Ю. Зірки не гаснуть (серія "Золоті імена Буковини) / Юхим Гусар. Чернівці: Правдивий поступ,2003.- 100 с, іл.
  • Гусар Ю. Буковинський календар. Ювілеї — 2008. Словник-довідник / Юхим Гусар.- Чернівці: Правдивий поступ, 2008. — 128 с.
  • Гусар Ю. Чернівці. Вулицями старого міста / Юхим Гусар.- Чернівці: ВІЦ «Місто», 2008.- 120 с.
  • Демченко В., Місевич В. Чернівці. — Ужгород: Карпати, 1975
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Кайндль Р. Історія міста Чернівці. — Чернівці, 2003
  • Ковтун В. В., Степаненко А. В. Города Украины: Экономико-статистический справочник. — К.: Вища школа, 1990. — С. 259—261.
  • Колодій В. Чернівці. Путівник по місту. — Ужгород: Карпати, 1967
  • Комарницький А. Чернівці. — К., 1965
  • Лашкевич М., Бойко І. Запрошуємо на екскурсії Чернівцями. Путівник. — Чернівці, 2008
  • Новицький Л., Тимощук В. Чернівці. Довідник-путівник. — Чернівці, 1959
  • Новосівський І. Місто Чернівці. Укр. нац.-культ. і політ. центр Буковини //Буковина — її минуле і сучасне. — Париж—Філядельфія—Детройт, 1956
  • Селезінка В. Місто моєї любові. Ч. 1. — Чернівці, 2002
  • Селезінка В. Місто моєї любові. Ч. 2. — Чернівці, 2006
  • Танащик Д. Чернівці. Художнє видання. — Чернівці, 2005
  • Тимощук Б. Твердиня на Пруті. З історії виникнення Чернівців. — Ужгород: Карпати, 1978
  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Чеховський І. Прогулянка Чернівцями та Буковиною. Путівник. — К., 2007
  • Gronich J. Album von Czernowitz. — Чернівці, 1925
  • Шевченко Г. Чернівці. Легенди і перекази старого міста / Георгій Шевченко. — Чернівці: Місто, 2012. — 48 с.; іл.
  • Kaindl R. Geschichte von Czernowitz von der ältesten Zeiten bis Gegenwart. — Чернівці, 1908
  • Sternberg H. Zur Geschichte der Juden in Czernowitz. In Geschichte der Juden in der Bukowina. — Тель-Авів, II, 1962
  • Wickenhauser F. Bochotin Oder Geschichte der Stadt Cernäuz und ihren Umgegend. — Відень, 1874

Посилання[ред.ред. код]