Чехи в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чехи в Україні
Czech1897ua.png
Чехи на території України за переписами 1897 та 1900
Раса європеоїди
Походження колоністи з Чехії
Мова чеська
Релігія католицизм
православ'я

Чехи — національна меншина в Україні. У середині ХХ ст. їхня кількість становила понад 50 000 осіб. Після Другої світової війни більшість українських чехів переселились в Чехословаччину. Станом на 2001 рік в Україні проживало 5917 чехів.

Історія[ред. | ред. код]

Початок переселення Чехів в Україну[ред. | ред. код]

У висліді господарських, військових й культурних зв'язків між Чехією й українськими землями невеликі групи чехів селилися на Русі-Україні з XIII століття. Польський хронікар Ян Длуґош згадує, що під час голоду в Чехії 1281-1282 деяке число чехів оселилося в Галицькому князівстві. За Юрія II Болеслава були в його оточенні і серед місцевої шляхти вихідці з Чехії й Моравії; одним з дорадників князя був Юрій Хотко, син Єроміра, а Хотко Отек був призначений луцьким палатином.

За Володислава Опольчика прибували торгівці, ремісники, а також деякі шляхетські роди (Врани). Серед римо-католицького священства на руських землях також були чехи, у тому числі дехто з єпископів. Згодом у польському війську перебували чеські наймані «роти», головно над Дністром, що виконували там охоронну службу на польсько-молдавському кордоні (рота Кани на кінець XV — початок XVI століття). Ян Чернін командував експедицією на Молдавію 1509 року. В Україні й Литві чехи були відомі як гармаші в польських залогах і замках.

Індивідуально селилися чехи в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а головним чином у Львові, який з XV століття став містом, яке притягало з уваги на своє господарське значення колоністів з чеських і німецьких земель. Серед львівських міщан було на той час уже кілька прізвищ з додатком «Чех», «Чеський». Один з них Ніколас Богемус побудував каплицю на честь святих Віта, Вацлава і Прокопа. У XV столітті війтом Львова був Альберт Чех Тучампський (лат. Albertus dictus Czech de Tuczamp). У результаті релігійних війн у Чехії, а зокрема після Білогорської битви, на західно-українські землі заїжджали втікачі з чесько-братської спільноти. Діяч цієї спільноти Ян Брож (лат. Brosius) разом з своїми однодумцями поселився в 1630-х pp. на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чес.-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я. Коменський.

Чехи були пов'язані з українським козацтвом. За однією з гіпотез, серед організаторів козацтва був чеський князь Фрідріх Острозький (за Ф. Палацьким, В. Антоновичем); цей погляд заперечував М. Костомаров. Чес. впливи помітні в термінології коз. війська, організації табору, військ. тактиці. З коз. старшин відомий рід Орликів (екзильний гетьман Пилип Орлик), який веде свій початок від чехів.

На послугах Петра І був ген. Ян Бернар Вейсбах, який брав участь у Полтавській битві. 1735 він став київським губернатором, одержав від царя великі посілості, що належали Мазепі та його старшині. На цих землях Вейсбах розвинув госп. діяльність, зокрема в текстильній промисловості.

Українські чехи у ХІХ ст.[ред. | ред. код]

У 18-19 вв. на укр. землях були відомі Ч. музиканти, які з своїми капелами (hudby) мандрували від міста до міста. Уславилися цією діяльністю Ян Богумір Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали в Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини Ч. як австр. службовці. Популярними були чес. броварі.

Переселення чехів з Австро-Угорщини на територію України почалося ще в першій половині XVIII століття. Катерина II заселяла Крим і запрошувала на півострів багатьох європейців, в тому числі і чехів. Тоді бл. 170 чеських сімей зважилися поміняти місце проживання. Другий, більш масовий, етап чеської колонізації в Україні розпочався в другій половині XIX ст. Після скасування кріпосного права впродовж 60-70-х років виникли перші чеські поселення, переважно у Волинській губернії. У Подільській губернії в цей час з'явились чеські поселення Людгардівка і Чехівка, у Таврійській губернії (Криму) — колонія Табор-Царевич.

З 1870 р. чеські переселенці на Волині приймали російське підданство й отримували право організовувати окремі общини та волості, російський уряд гарантував їм свободу віросповідання і звільняв на 5 років від будь-яких платежів і податей, а також військової служби. У 1870—1872 pp. вихідці з Богемії закупили у поміщиків 20 тис. десятин землі в центральній частині Кримського півострова. Це стало початком заснування тут невеликих чеських колоній. Активне переселення чехів у Крим і прилеглі землі призвели до виникнення нових поселень на півдні України. Так, у Таврійській губернії з'явилася Новгородовка, а в Херсонській — с. Богемка.

У 1860-х pp. Ч. почали селитися в Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміграція, гол. на Волині. У Рівному створено спеціальну комісію для поселення Ч., які на вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицьку землю, гол. у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському пов., а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані. Гол. поселеннями були с.: Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму — Табір, Богемка, Царевич, б. Мелітополя с. Чехоград. 1870 царський уряд дозволив Ч. приймати рос. підданство. Вони записувалися до сел. стану і підлягали місц. адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або творити свої власні волості. Так утворено 4 чес. волості: Рівенську, Дубенську, Луцьку і Купиченську; ін. чес. поселення належали до укр. волостей. Всіх чес. поселень було бл. 130, а ч. Ч. доходило на поч. 20 ст. до 65000; майже всі Ч. прийняли православ'я. Перші чес. вид. були рел.: „Český pravoslavný kalendař", a 1888 (спершу в Києві, ред. Ф. Яреш, учитель Колегії П. Ґалаґана, згодом у Житомирі). Частина Ч. залишилася протестантами (Чес. брати).

Довший час чеські поселення зберігали свій характер, хоч перебрали деякі риси побуту українського оточення; у містах асимілювалися скоріше. Завдяки добрій с.-г. техніці і чес. методам хліборобства Ч. ставали заможними, мали свої школи, пресу, товариства і кооперативи; з Чехії спроваджували с.-г. машини. Організацією і технікою господарства вони впливали на сусідніх українців.

У Києві виходили газ. „Ruský Čech" (1906-1908, ред. В. Вондрак), а згодом „Čechoslovan" (1911 — 14, 1916 — 18, ред. Б. Швігорський і В. Хорват), який за війни пропагував програму визволення Чехії і Словаччини з-під Австро-Угорщини. У серпні 1914 з місц. Ч. постала в Києві військ. організація «Чеська Дружина», що стала початком пізнішого чехословацького легіону в Україні і Росії; до них приєдналися військовополонені Ч. і словаки з австро-угор. армії, яких під кін. 1917 було понад 200 000. Короткочасно в Києві виходили „Československý Dennik" та „Československý Vojak". Тут таки мала осідок Чехо-словацька Нар. Рада з В. Чермаком на чолі, яка утримувала приязні чес.-укр. взаємини з Укр. Центр. Радою. (Про політ. чес.-укр. взаємини див. Чехо-Словаччина).

За переписом 1897 р. на території України мешкало бл. 36 тис. чехів, з них 3/4 — у Волинській губернії (27 670 осіб). Найвищою концентрацією чеського населення відзначався Дубенський повіт Волинської губернії, де вони становили 5,3 % населення (10 328 з 195 058), випереджаючи росіян та німців. 97 % чехів Волинської губернії були сільськими жителями.

Повіти з найбільшою кількістю чеськомовного населення, 1897 р.

Губернія Чисельність
чеськомовного населення
Частка
Дубенський повіт Волинська  10 328 5,3 %
Рівненський повіт Волинська  4 703 1,7 %
Луцький повіт Волинська  3 818 1,5 %
Острозький повіт Волинська  2 696 1,6 %
Житомирський повіт Волинська  2 621 0,6 %
Володимир-Волинський повіт Волинська  1 643 0,6 %
Київський повіт Київська  1 139 0,2 %
Радомисльський повіт Київська  1 106 0,4 %

Українські чехи за часів Революції 1917-1921 років та в повоєнний період[ред. | ред. код]

В УНР за чеською меншістю визнавалися права, згідно з законом про нац.-персональну автономію. У лютому — березні 1918 лише мала частина укр. Ч. від'їхала на сх., з відступаючими частинами чес. легіону, переважне ч. їх лишилося в Україні. За Ризьким договором, бл. 20 000 опинилося в Польщі. В УССР за 1920-х pp. існувало 13 чес. сільрад, були чес. початкові школи, 1926 всіх Ч. в УССР і Крим. АССР жило 17 500.

За другої світової війни знову Ч., т. зв. волинські, підтримали заходи творити чехо-словацькі військ, частини, вступивши в 1944 до Чехо-словацьког бригади. На підставі чехо-словацько-сов. угоди про обмін населення 1945, частина Ч. виїхала з України на батьківщину. Залишилося кільканадцять тис., гол. у Волинській обл.

Перед Другою світовою війною на території України проживало понад 50 тис. чехів, переважно на Волині. У 1947 р. після угоди між СРСР та Чехословаччиною почалось переселення чехів на історичну батьківщину, внаслідок якої виїхало близько 40 тис. осіб. У Чехії їх розселяли переважно у судетських районах, де до депортації проживало німецьке населення.

Чехи в Закарпатті[ред. | ред. код]

Іншою групою чехів, що жили в Україні, були чес. колоністи на. Закарпатті в 1919 — 39 pp. їх призначувано сюди як службовий персонал у держ. адміністрації, до шкіл, транспорту, як старшин армії, а також селилися тут торгівці й промисловці. Розпочато навіть с.-г. колонізацію (кілька сот родин поселилися у зв'язку з зем. реформою в деяких с. півд. Закарпаття). Ч. їх зростало: 1921 — 2 000, 1930 — 21 000, 1938 — 30 000. Наявність на Закарпатті Ч. з вищою, ніж у місц. населення освітою, фаховою підготовкою і позицією представників «панівного народу» забезпечувала їм упривілейоване становище. У містах розбудовувано окремі квартали (так звані колонії), де жили переважно Ч. Впроваджено чес. шкільництво; 1935 було 3 чес. гімназії, учительська семінарія, 23 горожанські і 182 початкові школи (учнями в цих школах були переважно євреї). Ч. назагал не асимілювалися і не вивчали, поза винятками, українську мову. Натомість сприяли чехізації краю. З'являлася чисельна чес. преса. Гол. газ.: „Podkarpatské Hlasy" (двічі на тиждень, 1925 — 39), „Hlas Východu" (соціалдем. тижневик, 1928 — 33), а з 1339 — „Karpato-Ukrajinska Svoboda" і „Přechledy z Karpatské Ukrajiny". За автономної Карпато-укр. держави ч. Ч. дещо зменшилося. Їх представником у соймі був М. Дрбал. За угорської окупації всі Ч. залишили Закарпаття.

Чехи в сучасній Україні[ред. | ред. код]

В теперішній час місцями найбільш компактного проживання чехів є с. Богемка Миколаївської області, с. Новгородківка (колишня колонія Чехоград) Запорізької області, с. Веселинівка Одеської області, с. Мала Зубівщина Житомирської області та с. Миколаївка Вінницької обл. Багато чехів проживають і у Криму, найбільш компактно — у с. Лобанове (колишня назва — Богемка) Джанкойського району та с. Олександрівка Красногвардійського району.

Динаміка чисельності[ред. | ред. код]

Динаміка чисельності чеського населення за переписами[1]:

  • 1897 — ~40 000 (в тому числі Волинська губ. — 27 670, Київська губ. — 3 294, Таврійська губ. — 1 962, Херсонська губ. — 1 351
  • 1926 — ~50 000 (в тому числі Волинське воєводство РП — 30 977 ос., УРСР — 16 091 ос., Кримська обл. РРФСР — 1 419 ос.
  • 1939 — ~52 000 (в тому числі УРСР — 14 786, Кримська обл. РРФСР — 1 674)
  • 1959 — 14 539
  • 1970 — 12 073
  • 1979 — 10 589
  • 1989 — 9 122
  • 2001 — 5 917

Найбільша кількість чехів у 2001 р. зафіксована у Житомирській області — 839, Запорізькій області — 808, Криму — 749 та Одеській області — 503.

Розселення чехів по регіонах у 1989 і 2001 рр.[2][3]

регіон 1989 2001
Крим і Севастополь 864  749
Вінницька область 612  431
Волинська область 231  127
Дніпропетровська область 198  106
Донецька область 270  170
Житомирська область 1835  839
Закарпатська область 516  320
Запорізька область 832  808
Івано-Франківська область 68  26
Київська область 244  115
Кіровоградська область 59  41
Луганська область 129  78
Львівська область 321  160
Миколаївська область 468  344
Одеська область 621  503
Полтавська область 52  49
Рівненська область 657  333
Сумська область 20  13
Тернопільська область 48  22
Харківська область 92  57
Херсонська область 153  65
Хмельницька область 105  69
Черкаська область 51  28
Чернівецька область 54  32
Чернігівська область 27  26
м. Київ 595  381

Мова[ред. | ред. код]

  • 2001 — з 5917 чехів назвали рідною мовою чеську 1190 осіб (20,1 %), українську — 2503 (42,3 %), російську — 2144 (36,2 %)[4]
  • 1989 — з 9122 чехів назвали рідною мовою чеську 3237 осіб (35,5 %), українську — 2797 (30,7 %), російську — 2957 (32,4 %), іншу — 131 (1,4 %)[5]
  • 1970 — з 12073 чехів назвали рідною мовою чеську 4995 осіб (41,4 %), українську — 3601 (29,8 %), російську — 3255 (27,0 %), іншу — 222 (1,8 %)[6]

Культура[ред. | ред. код]

З проголошенням незалежності України, чеські громади в різних регіонах розпочали створювати свої товариства. Так у 1992 році етнічні чехи Києва та Київської області об'єднались у товариство «Вишеград», назване за однойменним селищем Вишеград, Київської області, з якого походила більшість родин учасників. У 1993 році — засноване Кримське культурно-просвітницьке товариство чехів «Влтава». У 2000 році в Одесі було створено національно-культурне товариство «Чеська родина», яка об'єднала етнічних чехів. Створені культурні товариства чехів на Волині та Донбасі. Чеське товариство Донбасу об'єднало не тільки етнічних чехів Донецької області, а окремих людей, які проживають в інших областях України.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • С. В. Віднянський. Чехи в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 535. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Чехи і словаки в Україні: спільні сторінки історії та культури України, Чехії, Словаччини, збереження історичної пам‘яті, культурної спадщини для нащадків: матер. Міжнар. наук.-інформ. дискурсу присвяч. 100-річчю утворення Першої Чехословацької Республіки; м. Ужгород; 25-26 червня 2018 р. / [відп. за вип. Л. В. Король]. — Ужгород: РІК-У, 2018. — 412 с. — ISBN 617-7404-94-0.
  • Чехи на півдні України (друга половина ХІХ — перша третина ХХ століття) / С. А. Волкова ; за ред. А. А. Непомнящого ; Таврійс. нац. ун-т ім. В. І. Вернадського. — Сімферополь: АнтиквА, 2006. — 156, [1] с. : іл., портр. ; 25 см. — (Бібліографія кримознавства ; вип. 9). — Бібліогр.: с. 148—154 (171 назва) та в підрядк. прим. — 300 пр. — ISBN 966-2930-13-2
  • Чехи на теренах Волині: матер. Міжнар. наук. іст.-краєзнавчої конф., присвяч. 150-річчю переселення чехів на Волинь, 100-річчю утворення Чехословаччини та 75-річчю Малинської трагедії; м. Дубно; 12 липня 2018 р. / [редкол.: А. Пономаренко та ін.]. — Рівне: ПП Дятлик М. С., 2018. — 116 с. — ISBN 617-515-274-4.

Посилання[ред. | ред. код]