Чечітка біла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чечітка біла
Arctic Redpoll (Acanthis hornemanni) (13667519855).jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: В'юркові (Fringillidae)
Рід: Чечітка (Acanthis)
Вид: Чечітка біла
Біноміальна назва
Acanthis hornemanni
(Holbøll, 1843)
Синоніми
Carduelis hornemanni
Carduelis exilipes
Acanthis exilipes
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Acanthis hornemanni
EOL logo.svg EOL: 1051076
ITIS logo.svg ITIS: 179231

Чечі́тка бі́ла (Acanthis hornemanni) — співочий птах родини в'юркових ряду Горобцеподібних. Гніздиться на півночі Євразії і Північної Америки. Вид є частковим мігрантом — багато птахів на зимівлю залишається в місцях гніздування, частина мігрує на невеликі відстані, деякі долають тисячі кілометрів, мандруючи разом із звичайними чечітками. В Україні рідкісний зимуючий вид.

Опис[ред. | ред. код]

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

У чечітки білої, на відміну від чечітки звичайноЇ, білі поперек і надхвістя

Птах менший за горобця. Маса тіла 12—15 г, довжина тіла біля 14 см, розмах крил — 20–24 см. Дорослий самець зверху білуватий, з темною строкатістю; на сірувато-чорних покривних перах крила дві вузькі білуваті смуги; поперек і надхвістя білі, на надхвісті слабкий рожевий відтінок; лоб і передня частина тім'я рожево-червоні; підборіддя і вуздечка темно-бурі; горло, щоки спереду і воло світло-рожеві; решта низу біла; махові і стернові пера темно-бурі, зі світлою облямівкою; дзьоб жовтий; ноги темно-бурі. У дорослої самки рожевий колір лише на лобі; на волі і боках тулуба темні риски. Молодий птах схожий на дорослу самку, але без рожевого кольору.

Від звичайної чечітки відрізняється значно світлішим забарвленням верху і низу, а також відсутністю строкатості на попереку і надхвісті.[1]

Інколи утворює гібриди із звичайною чечіткою, які у вбранні можуть поєднувати ознаки обох видів.

Звуки[ред. | ред. код]

Мелодійне «чіт — чіт — чіт», дещо повільніше, ніж у звичайної чечітки.

Поширення та таксономія[ред. | ред. код]

Ареал чечітки білої ципкумполярний — охоплює північні частини Північної Америки та Азії. Гніздиться у тундрі, а також у лісотундрі; головним чином у березових насадженнях. Зимує по всій Скандинавії та Прибалтиці, окремі особини трапляються в Ісландії, Великій Британії та Центральній Європі. Осіння міграція відбувається головним чином у листопаді, весняна — протягом березня — квітня.

Утворює два підвиди[2]:

  • A. h. hornemanni — Ґренландія та прилеглі частини Канади;
  • A. h. exilipes — тундра Північної Америки та Євразії. Птахи цього підвиду відрізняються більш дрібними розмірами та більш темним забарвленням.

Чисельність[ред. | ред. код]

Чисельність в Європі оцінена в 84—180 тис. пар. У цілому вона стабільна, хоча в різні роки може суттєво коливатись[3].

Гніздування[ред. | ред. код]

Кладка в оологічній колекції

Гніздовий період триває протягом травня — липня. Побудова гнізд розпочинається наприкінці травня. Гніздо будують на карликових березах та невеликих шільних кущах, рідко — на землі. Розміщують зазвичай біля головного стовбура на висоті 1-2 м. Будівельний матеріал — не стебла трави і гілочки, іноді корінці, в зовнішні стінки вплітаються шматочки березової кори; іноді гніздо будують майже виключно з рослинного пуху, а верхній край його обплітається стебельцями. Для вистилки гнізда використовують собачу шерсть, оленячий волос, пір'я білої куріпки, іноді вистилка робиться з рослинного пуху. У повній кладці 4—6 яєць (інколи 3—7) блідо-блакитного кольору з червонуватими крапками навколо тупого кінця. Насиджує самка, вилуплення відбувається через 10—12 діб, ще через 9—14 діб пташенята залишають гніздо.

Живлення[ред. | ред. код]

Основою раціону чечітки білої є насіння вільхи та берези; крім того, птахи збирають на землі насіння злакових. У селищах навесні чечітки живляться покидьками на смітниках. Під час кочівель поїдають насіння деревних порід (переважно, берези) і високих бур'янів.

Охорона[ред. | ред. код]

Занесена до Додатку ІІ Бернської конвенції.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  2. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
  3. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).

Джерела[ред. | ред. код]