Чигиринський повіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чигиринський повіт
Coat of arms of Chyhyryn, 1852.jpg
Герб повітового центру
Kiev gub (1863) chygyryn.PNG
Губернія Київська губернія
Центр Чигирин
Створений 1795 рік
Площа 3 273 км²
Населення 225 915 (на 1897 рік) осіб 

Чигиринський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії утворена в 1795 році спочатку у складі Вознесенського намісництва, а з 1797 року Київської губернії. Повітовий центр — місто Чигирин (1795—1920), містечко Кам'янка (1920—1923).

Мапа повіту

Історія[ред. | ред. код]

Повіт займав крайній південно-східний кут Київської губернії і мав неправильний контур — був розтягнутий по широті із заходу на схід. Найбільша протяжність по прямій лінії в напрямку з півночі на південь — 44 версти (47 км), із заходу на схід — 141 верста (150 км). Межував зі сходу з Дніпром і Полтавською губернією, з півдня — з Олександрійським повітом Херсонської губернії, на заході з Звенигородським повітом і з Черкаським на півночі. За підрахунками Стрельбицького площа повіту становила 2876,7 верст² (3 273 км²).

Згідно із Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України» від 6 березня 1918 року, повіт мав увійти до складу Черкаської землі Української Народної Республіки.

У 1920 році центр повіту було перенесено до містечка Кам'янка і того ж року повіт відійшов до новоствореної Кременчуцької губернії.[1] Однак 1922 року губернію було ліквідовано і повіт знову відійшов до складу Київської губернії. Назва повіту не змінювалася.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 225 915 чоловік. З них 89,38 % — українці, 8,63 % — євреї, 1,41 % — росіяни[2].

На 1900 рік в повіті мешкало (не рахуючи Чигирина) 221 521 осіб (110 038 чоловіків і 111 483 жінки). Середня щільність населення була 81 людина на 1 версту². Переважаючу масу населення складають українці. Православних було 213 038 чоловік (91,98 %), розкільників і штундистів 430 (0,18 %), католиків 563 (0,24 %), лютеран 48 (0,02 %), євреїв 17 539 (7,58 %). Селян 182 828 (78,93 %), міщан 24 815 (37,13 %), відставних військових з сім'ями 20 469 (8,84 %), духівництва 1 315 (0,56 %), дворян 670 (0,29 %), іноземців 543 (0,23 %), євреїв-землеробів 481 (0,21 %), купців 246 (0,11 %), почесних громадян 225 (0,09 %), колоністів 27 (0,01 %).

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

на 1861 рік[ред. | ред. код]

Волості: Баландинська, Болтиська, Вербівська, Верещацька, Головківська, Грушківська, Журівська, Златопільська, Кам'янська, Красносільська, Лебединська, Липянська, Лубенецька, Маслівська, Нижче-Оситнянська, Олександрівська, Пастирська, Ревівська, Рейментарівська, Ставидлянська, Старо-Осотянська, Телетинська, Тимошівська, Триліська, Юзефівська.[3]

Населені пункти[ред. | ред. код]

Всіх населених пунктів було 422, в тому числі одне місто, 7 містечок, сіл — 80, селищ і хуторів — 331, колоній — 3. З них поселень, що мали понад 3 тисячі жителів було 15.

Населені пункти згадані Похилевичем[ред. | ред. код]

В книзі Лаврентія Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії» згадуються такі поселення: Чигирин — повітове місто.

Поселення, що належали відомству державного майна[ред. | ред. код]

Войтове; Адамівка; Кожарка; Рацеве і Калантаїв; Крилів; Липове; Калабарка і Андрусівка; Подорожнє і Воронівка, Самусівка, Клочків; Чаплища; Тарасівка; Бужин; Тіньки; Шабельники; Боровиця; Топилівка; Худоліївка; Трушівці; Мордва і Розсошинці; Суботів; Новоселиця і Полуднівка; Івківці; Янич; Цвітне і Рексине; Соснівка і Омельгород, Стримівка; Вищі Верещаки.

Поміщицькі маєтки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]


Попередник:
Чигиринське староство
Чигиринський повіт
17951923
Наступник:
Чигиринський район