Чигирин-Діброва
| Чигирин-Діброва | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| Основні дані | ||||
| 49°16′59″ пн. ш. 32°55′00″ сх. д. / 49.28306° пн. ш. 32.91667° сх. д.Координати: 49°16′59″ пн. ш. 32°55′00″ сх. д. / 49.28306° пн. ш. 32.91667° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Регіон | Полтавська область | |||
| Засновано | 1611? | |||
| Магдебурзьке право | 1636 | |||
| Населення | 1099 (на 1900) | |||
| Часовий пояс | UTC+2, UTC+3 (Полтавська область) | |||
| Номери автомобілів | BI, НІ | |||
| OSM | ↑91294 ·R (Полтавська область) | |||
| Міська влада | ||||
| Мапа | ||||
 | ||||
|
| ||||
|
| ||||
Чигирин-Діброва (Чигирин-Дубрава) — історичне місто. Розташовувалось у гирлі Сули, нині затоплене водами Кременчуцького водосховища.
Історія[ред. | ред. код]
Засноване на початку XVII століття (1611?), згодом увійшло до складу так званої Вишневеччини (1636 Ярема Вишневецький надав місту магдебурзьке право за зразком Лубен). На землі Чигирин-Діброви претендував також Пивогірський монастир (Пивгородський) (філія Київського Миколаївського Пустинного монастиря), тому саме він виграв з початком Козацької революції середини XVII століття.
Відтак, лише за часів Руїни Чигирин-Діброва стає окремим сотенним центром (перша згадка 1672), на зверхність над яким претендують Чигиринський і Лубенський полки.
У 1649 р. містечко Чигирин-Діброва входило до території Жовнинської сотні Чигиринського полку. Як окремий військово-адміністративний підрозділ сотня утворена 1661 року (перша згадка Чигирин-Дібровської сотні 1672) у складі новоствореного Кременчуцького полку (1661—1666). До кінця гетьманства П.Дорошенка (1676 рік) Чигиринський полк намагався повернути собі зверхність над лівобережними сотнями, але десь від 1667 року і до ліквідації у 1782 році Чигирин-Дібровська сотня перебувала у складі Лубенського полку. По Чигиринських війнах 1677-78 містечко дало прихисток чималій групі емігрантів зі зруйнованої Чигиринщини.
Наприкінці XVII століття Чигирин-Діброва лишалась важливим прикордонним пунктом Гетьманщини, «столицею» компанійського полку Іллі Новицького. У XVIII столітті підупадає (1731 Пивогірський монастир частково поновив стару юрисдикцію над Чигирин-Дібровою, містечко також потерпає через повені та річкові наноси). За ревізіями у 1769 р. значаться дві Чигирин-Дібровські сотні. Після скасування сотні її територія увійшла до Городиського повіту (Градизький повіт) Київського намісництва. Після ліквідації Гетьманщини Чигирин-Діброва втрачає своє значення.
1900 року містечко має лише 1099 жителів (імовірно через поділ на Чигирин-Діброву та Морозівку). 1959, у зв'язку із будівництвом Кременчуцької ГЕС, Чигирин-Діброва потрапила до зони затоплення. Населення переведено до давнього чигириндібровського виселка — села Мозоліївка (Глобинський район Полтавської області).
Населення[ред. | ред. код]
- 1885 — 1250[1]
- 1900 — 1099
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Чигирин-Діброва (1636 р.) [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Кременчук від заснування до 1764 р., Вирський Д. С.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
Література[ред. | ред. код]
- Ткаченко М. Нарис історії Кременчуччини до початку XVIII ст. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — Кн.24. — К., 1929. — С.67-68.
- Лазаревський А. М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины XVII–XVIII вв. // Чтения в обществе Нестора-летописца. Кн. 11. К., 1896.