Чикаленко Левко Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Левко Євгенович Чикаленко
Народився 3 березня 1888(1888-03-03)
Перешори, Кіндратівська волость, Ананьївський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 7 березня 1965(1965-03-07) (77 років)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Поховання Перешори
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
Польща Польща
Flag of the United States.svg США
Діяльність археолог[d],#x32;науковець,#x32;політик
Сфера роботи археологія
Alma mater Лозанський університет, Санкт-Петербурзький університет
Науковий ступінь доктор філософських наук
Заклад Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Чеський національний музей, Краківський університет
Батько Чикаленко Євген Харламович
Мати Чикаленко Марія Вікторівна
Брати, сестри  • Чикаленко-Келлер Ганна Євгенівна

Чикаленко Левко (рос. Лев Евгеньевич Чикаленко, 3 березня 1888(18880303) — 7 березня 1965) — громадсько-політичний діяч й археолог (учень Федора Вовка, разом з яким збирав археологічні й етнографічні матеріали). Дійсний член НТШ1932 р.) й Української Вільної Академії Наук1945 р.).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селі Перешори Херсонської губернії в родині агронома, мецената Євгена Чикаленка та його дружини — Марії Вікторівни (пом. 1932). Родина налічувала 5 дітей: Ганна, Вікторія, Лев, Петро та Іван. Закінчив Одеську гімназію.

1907 року закінчив приватну гімназію Г. А. Палькера у Києві. З 1907 року навчався в Лозанському університеті. 2 роки вивчав геологію на кафедрі у професора Моріса Люжона (фр. Maurice Lugeon).

Був заарештований 1905 року в Одесі, захищаючи євреїв під час погрому, отримав поранення.

У 1909 р. покинув університет під впливом Ф. К. Вовка, який був в гостях у родини Чикаленків в Києві. Він запропоновував йому взяти участь у своїй археологічній експедиції на Волині та отримати освіту в Санкт-Петербурзькому університеті, щоб присвятити своє майбутнє українській антропології. Того ж року брав участь в археологічній експедиції за участю студентів під керівництвом Вовка. Провели розкопки палеолітичної стоянки біля с. Городок, побували в Житомирі, багатьох селах Волині. Брав участь в археологічній експедиції до стоянки біля Мізина Чернігівської губернії. Допомагав виконувати та узагальнювати антропологічні виміри на Полтавщині, Херсонщині, Кубані.

У зв'язку з репутацією «неблагонадійного» до Санкт-Петербурзького університету вдалося вступити лише в 1912 році. Брав участь у суспільно-політичних подіях в Петрограді в 1917 році.

З березня 1917 р. — активний учасник українських мітингів. Належав до УСДРП. Повернувшись до Києва, 1917 року увійшов до складу виконавчого комітету Київської ради робітничих і солдатських депутатів. У квітні того ж року на Всеукраїнському національному конгресі у Києві обраний до складу Української Центральної Ради, обіймав посаду секретаря, а 8 квітня 1917 — член Малої Ради.

У 1919 р. науковий співробітник Академії наук, при владі українських партій — в міській управі, викладав географію в київській гімназії на Лук'янівці.

1920 р. його кандидатуру виставлено на посаду міністра праці в уряді Української народної республіки, однак він відмовився від цієї посади, залишившись радником міністра внутрішніх справ в уряді О. Х. Саліковського.

Мав тісні зв'язки з соціалістами-федералістами. Входив до складу делегацій на переговорах з генерал-лейтенантом Врангелем П. М. у Криму в 1920 році і з Савінковим Б. В. у Варшаві. Після зустрічі з Врангелем прийняв рішення про еміграцію. Восени 1920 року переїхав до Тарнова, звідти — до Варшави. Його приватні колекції (близько 500 одиниць зберігання) потрапили до кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка[1].

У 1923—1926 рр. проживав у Празі, займався науковою діяльністю. У 1924 р. захистив дисертацію на здобуття доктора філософських наук в Українському вільному університеті в Празі. Читав лекції з антропології, етнографії та археології в Українському педагогічному інституті імені М. Драгоманова. Вивчав неолітичні культури території Чехо-Словаччини, орнаменти моравської мальованої кераміки, встановивши їхні зв'язки з неолітичною мальованою керамікою трипільської культури в Україні. Працював лаборантом у передісторичному відділі Чеського національного музею. Брав участь у виданні газети «Українське Життя» (Авсбург), друкував вірші, публіцистичні статті в періодиці.

1926 р. переїхав до Парижа. У Паризькому інституті палеонтології людини в Сен-Жермен вивчав знамениті колекції палеолітичних городищ Франції та південної Африки.

У 1926—1939 роках жив у Польщі, працював у Краківському університеті і музеях Академії наук Польщі. Впорядкував матеріали археологічних експедицій, проведених у Київській губернії.

У 1942 р. під час нацистської окупації входив до складу Львівського археологічного комітету, вивчав кераміку Трипільської культури і колекцію музею Наукового товариства імені Т. Шевченка.

Після закінчення Другої світової війни проживав у Західній Німеччині.

У 1948 р. перебрався до США. У зв'язку з незатребуваністю і відсутністю засобів до існування деякий час змушений був працювати прибиральником у нью-йоркському французькому шпиталі. Викладав в Українському університеті в Нью-Йорку.

Помер у Нью-Йорку 7 березня 1965 року. Прах перевезено в Україну і перепоховано на Батьківщині в селі Перешори в 1998 році, згідно із заповітом.

Праці[ред. | ред. код]

Автор праць «Нарис розвитку геометричного орнаменту палеолітичної доби» (1923), «Техніка орнаментування керамічних виробів мізинських неолітичних селищ» (1925), «Нарис розвитку української неолітичної мальованої кераміки — Більче Золоте» (1926).

Родина[ред. | ред. код]

Перша дружина — Стахевич Тетяна Сергіївна (1890—1942) (дочка Лідії Миколаївни Фігнер, племінниця Віри Миколаївни Фігнер) — історик. Закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих Бестужівських курсів (1914), залишилась там під керівництвом М. І. Ростовцева, вийшла заміж за К. Е. Чикаленка (1916) і поїхала з ним на Україну. Після еміграції чоловіка повернулася з дітьми до Петрограда (1921), працювала в Музеї революції. Під час розгрому Музею 1929 року (арешти співробітників і закриття відділів «Каторги і посилання», Великої французької революції) пішла звідти. Викладала українську мову і займалася зі студентами університету. Потім викладала латинь в Першому ленінградському медінституті. Померла від голоду в блокадному Ленінграді.

Дочки:

Стахевич Ірина Львівна (Арися, 1918 — жовтень 1999) — інженер-технолог. Закінчила хімічний факультет Інституту кіноінженерів, отримала направлення до Шосткинської фабрики кіноплівки № 6, але не поїхала туди, оскільки обладнання заводу було евакуйоване на схід країни, а м. Шостка незабаром був зайнятий німцями. Працювала на номерному заводі в Ленінграді, згодом перетвореному в НДІ. Перед відходом з роботи очолювала лабораторію. Пережила блокаду.

Стахевич Ягна Львівна (1917—1983) — геолог, працювала у ВСЕГЄІ, потім — Інституті геології Арктики, брала участь в геологічній розвідці алмазів у Якутії.

Друга дружина — Лінтварьова Оксана (нар. 1919) — від 1943 р.

Дочка: Мар'яна Львівна — лікар, що проживає в Нью-Йорку.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]