Чикаленко Левко Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Левко Євгенович Чикаленко
Народився 3 березня 1888(1888-03-03)
Перешори
Помер 7 березня 1965(1965-03-07) (77 років)
Нью-Йорк
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
Польща Польща
Flag of the United States.svg США
Alma mater Лозанський університет, Санкт-Петербурзький університет
Галузь наукових інтересів археологія
Заклад Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Чеський національний музей, Краківський університет
Науковий ступінь доктор філософських наук
Батько Є. Х. Чикаленко
Мати Марія Вікторівна Чикаленко

Чикаленко Левко (рос. Лев Евгеньевич Чикаленко, 3 березня 1888(18880303) — 7 березня 1965) — громадсько-політичний діяч й археолог (учень Федора Вовка, разом з яким збирав археологічні й етнографічні матеріали). Дійсний член НТШ1932 р.) й Української Вільної Академії Наук1945 р.).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в селі Перешори Херсонської губернії в родині агронома, мецената Євгена Чикаленка та його дружини — Марії Вікторівни (пом. 1932). Родина налічувала 5 дітей: Ганна, Вікторія, Лев, Петро та Іван. Закінчив Одеську гімназію.

1907 року закінчив приватну гімназію Г. А. Палькера у Києві. З 1907 року навчався в Лозанському університеті. 2 роки вивчав геологію на кафедрі у професора Моріса Люжона (фр. Maurice Lugeon).

Був заарештований 1905 року в Одесі, захищаючи євреїв під час погрому, отримав поранення.

У 1909 р. покинув університет під впливом Ф. К. Вовка, який був в гостях у родини Чикаленків в Києві. Він запропоновував йому взяти участь у своїй археологічній експедиції на Волині та отримати освіту в Санкт-Петербурзькому університеті, щоб присвятити своє майбутнє українській антропології. Того ж року брав участь в археологічній експедиції за участю студентів під керівництвом Вовка. Провели розкопки палеолітичної стоянки біля с. Городок, побували в Житомирі, багатьох селах Волині. Брав участь в археологічній експедиції до стоянки біля Мізина Чернігівської губернії. Допомагав виконувати та узагальнювати антропологічні виміри на Полтавщині, Херсонщині, Кубані.

У зв'язку з репутацією «неблагонадійного» до Санкт-Петербурзького університету вдалося вступити лише в 1912 році. Брав участь у суспільно-політичних подіях в Петрограді в 1917 році.

З березня 1917 р. — активний учасник українських мітингів. Належав до УСДРП. Повернувшись до Києва, 1917 року увійшов до складу виконавчого комітету Київської ради робітничих і солдатських депутатів. У квітні того ж року на Всеукраїнському національному конгресі у Києві обраний до складу Української Центральної Ради, обіймав посаду секретаря, а 8 квітня 1917 — член Малої Ради.

У 1919 р. науковий співробітник Академії наук, при владі українських партій — в міській управі, викладав географію в київській гімназії на Лук'янівці.

1920 р. його кандидатуру виставлено на посаду міністра праці в уряді Української народної республіки, однак він відмовився від цієї посади, залишившись радником міністра внутрішніх справ в уряді О. Х. Саліковського.

Мав тісні зв'язки з соціалістами-федералістами. Входив до складу делегацій на переговорах з генерал-лейтенантом Врангелем П. М. у Криму в 1920 році і з Савінковим Б. В. у Варшаві. Після зустрічі з Врангелем прийняв рішення про еміграцію. Восени 1920 року переїхав до Тарнова, звідти — до Варшави. Його приватні колекції (близько 500 одиниць зберігання) потрапили до кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка[1].

У 1923—1926 рр. проживав у Празі, займався науковою діяльністю. У 1924 р. захистив дисертацію на здобуття доктора філософських наук в Українському вільному університеті в Празі. Читав лекції з антропології, етнографії та археології в Українському педагогічному інституті імені М. Драгоманова. Вивчав неолітичні культури території Чехо-Словаччини, орнаменти моравської мальованої кераміки, встановивши їхні зв'язки з неолітичною мальованою керамікою трипільської культури в Україні. Працював лаборантом у передісторичному відділі Чеського національного музею. Брав участь у виданні газети «Українське Життя» (Авсбург), друкував вірші, публіцистичні статті в періодиці.

1926 р. переїхав до Парижа. У Паризькому інституті палеонтології людини в Сен-Жермен вивчав знамениті колекції палеолітичних городищ Франції та південної Африки.

У 1926—1939 роках жив у Польщі, працював у Краківському університеті і музеях Академії наук Польщі. Впорядкував матеріали археологічних експедицій, проведених у Київській губернії.

У 1942 р. під час нацистської окупації входив до складу Львівського археологічного комітету, вивчав кераміку Трипільської культури і колекцію музею Наукового товариства імені Т. Шевченка.

Після закінчення Другої світової війни проживав у Західній Німеччині.

У 1948 р. перебрався до США. У зв'язку з незатребуваністю і відсутністю засобів до існування деякий час змушений був працювати прибиральником у нью-йоркському французькому шпиталі. Викладав в Українському університеті в Нью-Йорку.

Помер у Нью-Йорку 7 березня 1965 року. Прах перевезено в Україну і перепоховано на Батьківщині в селі Перешори в 1998 році, згідно із заповітом.

Праці[ред.ред. код]

Автор праць «Нарис розвитку геометричного орнаменту палеолітичної доби» (1923), «Техніка орнаментування керамічних виробів мізинських неолітичних селищ» (1925), «Нарис розвитку української неолітичної мальованої кераміки — Більче Золоте» (1926).

Родина[ред.ред. код]

Перша дружина — Стахевич Тетяна Сергіївна (1890—1942) (дочка Лідії Миколаївни Фігнер, племінниця Віри Миколаївни Фігнер) — історик. Закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих Бестужівських курсів (1914), залишилась там під керівництвом М. І. Ростовцева, вийшла заміж за К. Е. Чикаленка (1916) і поїхала з ним на Україну. Після еміграції чоловіка повернулася з дітьми до Петрограда (1921), працювала в Музеї революції. Під час розгрому Музею 1929 року (арешти співробітників і закриття відділів «Каторги і посилання», Великої французької революції) пішла звідти. Викладала українську мову і займалася зі студентами університету. Потім викладала латинь в Першому ленінградському медінституті. Померла від голоду в блокадному Ленінграді.

Дочки:

Стахевич Ірина Львівна (Арися, 1918 — жовтень 1999) — інженер-технолог. Закінчила хімічний факультет Інституту кіноінженерів, отримала направлення до Шосткинської фабрики кіноплівки № 6, але не поїхала туди, оскільки обладнання заводу було евакуйоване на схід країни, а м. Шостка незабаром був зайнятий німцями. Працювала на номерному заводі в Ленінграді, згодом перетвореному в НДІ. Перед відходом з роботи очолювала лабораторію. Пережила блокаду.

Стахевич Ягна Львівна (1917—1983) — геолог, працювала у ВСЕГЄІ, потім — Інституті геології Арктики, брала участь в геологічній розвідці алмазів у Якутії.

Друга дружина — Лінтварьова Оксана (нар. 1919) — від 1943 р.

Дочка: Мар'яна Львівна — лікар, що проживає в Нью-Йорку.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Генріх Шліман Це незавершена стаття про археолога.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.