Чилі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Чилі
República de Chile

Прапор Герб
Девіз: «Por la Razón o la Fuerza»
«Розумом або силою»
Гімн: Himno Nacional de Chile
Розташування Чилі
Столиця
(та найбільше місто)
Сантьяго
33°26′ пд. ш. 70°40′ зх. д. / 33.433° пд. ш. 70.667° зх. д. / -33.433; -70.667
Офіційні мови іспанська мова
Державний устрій Конституційна республіка
 - Президент Мішель Бачелет
Незалежність  
 - від Іспанії 12 лютого 1818 
 - визнана 25 квітня 1844 
Площа
 - Загалом 756 950 км² (38)
 - Води (%) 1,07
Населення
 - оцінка 2006 р. 16 432 674 (60)
 - перепис 2012 р. 16.634.603
 - Густота 21/км² (184)
ВВП (ПКС) 2006 р., оцінка
 - Повний $203 мільярдів (46)
 - На душу населення $13 970 (49)
ІРЛП  (2004) Green Arrow Up.svg 0,859 (high) (38)
Валюта Чилійський песо (CLP)
Часовий пояс  (UTC-4)
 - Літній час (UTC-3)
Домен інтернету .cl
Телефонний код +56
Мапа Чилі.

Чи́лі, Респу́бліка Чи́лі (ісп. Chile) — країна в Південній Америці. Межує на півночі з Перу, на заході і півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд розташовані Болівія і Аргентина. Через Магелланову протоку Чилі має вихід у Атлантичний океан. Чилі належать декілька невеликих островів в Тихому океані: острів Пасхи, острови Сала-і-Гомес, Сан-Фелікс, Амбросіо, група островів Хуан-Фернандес, острови Дієго-Рамірес біля мису Горн. Також Чилі претендує на сектор в Антарктиці.

Основна інформація[ред.ред. код]

Столиця — Сантьяго де Чилі.

Площа 756950 км².

Населення 16.634.603 млн чол. (2012).

Офіційна мова — іспанська.

Грошова одиниця — чилійське песо.

Глава держави й уряду — Себастьян Піньєра з 2010 року;

Політична система — демократична республіка, що розвивається;

Експорт: мідь (найбільший експортер у світі), залізо, молібден (другий світовий експортер), нітрати, пульпа і папір, сталеві вироби, рибні продукти, фрукти;

Рельєф: уздовж західного кордону — гори Анди, на півночі пустеля Атакама, ліси на півдні, території Східного острова, островів Хуана Фернандеса, частина Вогненної землі, частина Антарктиди.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Чилі

Незалежність від Іспанії отримала в 1818. Інтенсивна програма націоналізації і соціальних реформ, почата президентом Сальвадором Альєнде в 1970, призвела до військової хунти генерала Піночета в 1973. У 1989 Піночет погодився на проведення конституційних змін і багатопартійної системи; Патрісіо Аілвін став главою держави й уряду в 1990.

Зараз в країні — перша в історії жінка-президент, пані Мішель Бачелет.

Історична хроніка:
XV ст. — північ країни входила в територію імперії інків.
1520 р. — першим із європейців береги Чилі відвідав Ф.Магеллан, здійснюючи своє навколосвітнє плавання.
1535 р. — початок іспанського завоювання країни.
1541 р. — іспанці заснували м. Сантьяго.
1550-ті рр. — територія Чилі включена до складу віце-королівства Перу.
1778 р. — Чилі — самостійне генерал-капітанство.
1810 — 1818 рр. — національно-визвольна боротьба проти іспанців.
12 лютого 1818 р. — проголошення незалежності країни.
1879 — 1883 рр. — війна проти Перу й Болівії розширила територію Чилі на півночі.
1945 р. — оголошено війну Німеччині та Японії.
1970 р. — перемога на виборах лівих сил. Президент — С.Альєнде.
1973 р. — воєнний переворот, убивство президента і встановлення диктатури генерала Піночета.
1989 р. — повернення країни до демократії.

Проголошення незалежності Чилі. Картина Педро Суберкассо Ерразуріза[en] (1945)
Проголошення незалежності Чилі. Картина Козме Сан Мартіна[en]

Історія Чилі починається з часів заселення регіону близько 13 000 років тому. У XVI столітті почалося завоювання й підкорення територій нинішнього Чилі іспанськими конкістадорами, у XIX ст. чилійський народ завоював незалежність від колоніальної влади. Подальший розвиток Чилі аж до Другої світової війни зумовлювався спочатку видобутком селітри й дещо пізніше міді. Велика наявність корисних копалин призвела до значного економічного зростання Чилі, але також і до сильної залежності від сусідніх держав і навіть до воєн з ними. Після столітнього керівництва християнсько-демократичних сил у країні в 1970 році в Чилі прийшов до влади президент-соціаліст Сальвадор Альєнде. Путч генерала Августо Піночета 11 вересня 1973 року поклав початок 17-річній диктатурі в країні та призвів до радикальних ринкових реформ в економіці. Починаючи з 1988 року Чилі стає на демократичний шлях розвитку.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Чилі поділяється на 15 регіонів, кожен з яких управляється спеціальним керівником, що призначається президентом. Кожен регіон поділяється на провінції, керівники яких також призначаються президентом. Кожна провінція ділиться на комуни — адміністративні одиниці третього рівня, що управляються спеціальними органами самоврядування — муніципалітетами, керівників якого вибирає місцеве населення на 4 роки.

Природа[ред.ред. код]

Докладніше: Географія Чилі
Льодовик на півдні Чилі

Територія Чилі витягнута вздовж узбережжя Тихого океану на 4300 км і зайнята більшою частиною хребтами Анд (вис. до 6880 м), між якими лежить Поздовжня долина — головний економічний район країни. Багато вулканів, часті землетруси. Клімат — від тропічного пустельного на півночі до помірно-океанічного на півдні. На півночі — пустеля Атакама.

Чилі має три географічних і кліматичних області. Північна пустеля і холодний південь країни досі повністю не освоєні, тоді як волога (субгумідна) область Середнього Чилі являє собою найрозвиненішу в господарському відношенні територію, на якій зосереджено приблизно 75% населення країни.

Див. також Геологія Чилі, Географія Чилі.

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Чилі

Чилі — відносно розвинена країна Південної Америки. Найрозвиненіший автомобільний, морський, залізничний транспорт. Зовнішньоторговельний оборот забезпечується на 90% морським транспортом. Порти: Сан-Вісенте, Уаско, Гуаякан, Вальпараїсо, Токопілья, Кальдера.

Система залізниць Чилі, довжина якої становить 6300 км, є однією з найкращих у Латинській Америці. Ця залізнична мережа простягнулася від м. Пісагуа в пустелі Атакама до Пуерто-Монта на півдні країни з відгалуженнями в усі найважливіші порти. Окрема гілка йде в Аргентину і через м. Мендоса продовжується до Буенос-Айреса. Від Аріки й Антофагасти залізниця йде до Ла-Паса (Болівія). Лінія між Антофагастою і м. Сальта (Аргентина) перетинає Анди на висоті 4500 м.

З 79 600 км автомобільних доріг 9580 км асфальтовані, найсучасніші шосейні дороги прокладені в Подовжній долині в районі Сантьяго. Одна ділянка Панамериканського шосе долиною 3900 км йде в північному напрямку і з'єднує Сантьяго з Лімою (Перу), інша — довжиною 1450 км — йде на схід від Сантьяго до Буенос-Айреса, ще одна — довжиною 2250 км — на південь до Пунта-Аренаса.

Торговий флот Чилі — один з найстарших і п'ятий по величині в Латинській Америці. Чилійська пароплавна компанія «Компанья судамерикана де вапорес». Внутрішні і міжнародні авіалінії зв'язують Чилі з іншими державами, уся територія країни обслуговується рейсами місцевих авіакомпаній.

З 1973 р. в економіці країни суттєво збільшилася роль іноземного капіталу. Близько 80% американських інвестицій вкладені у гірничу промисловість.

У 1990-і роки середній річний приріст чилійської економіки становив 7%, що було найвищим показником серед країн Західної півкулі. У середині 1990-х років рівень інфляції і безробіття не перевищував декількох процентів. Скоротився обсяг зовнішнього боргу, бюджет виконувався з перевищенням прибутків над витратами, обсяг заощаджень досяг найвищого рівня за всю історію країни. У результаті в 1997 Чилі мала найвищий кредитний рейтинг серед країн Латинської Америки з обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) 77,1 млрд дол. (5280 дол. на душу населення), показником реального річного приросту 7,1% і рівнем інфляції менше за 6%. Розподіл по статтях ВВП у 1992 показує значні зміни в економіці Чилі. У порівнянні з кінцем 1960-х і початком 1970-х років частка продукції гірничодобувної промисловості залишилася приблизно на колишньому рівні (61%), частка продукції мідної промисловості зменшилася. Помітно знизився внесок сектора обробної промисловості — з 25% до 21%, тоді як внесок сільського господарства, тваринництва і лісового господарства трохи зріс — з 7,4% до 7,9%. Частка будівельної промисловості знизилася з 7,7% до 6%, а частка сфери обслуговування (включаючи банки) зросла з 26% до 29,1%. З кінця 1980-х років стали швидко рости доходи від рибного лову і туризму. Приплив прямих іноземних інвестицій продовжувався, і тільки за 1996 він зріс на 46%. Найбільша частина цих нових капіталовкладень (51%) припадала на сферу обслуговування, на частку гірничодобувної промисловості 19%, що обробної — 18%. Частка американських капіталовкладень за період з 1974 по 1996 становила близько 40% від їхнього загального обсягу, у 1996 досягла майже 49%. Уряд в 1997 сприяв приватизації і передачі в концесію автострад і платних автомобільних доріг, морських портів й аеропортів, водогосподарчих об'єктів і пасажирських залізничних перевезень. Структура паливно-енергетичного балансу в 90-х рр. ХХ ст.: вугілля — 17%, нафта — 61%, газ — 11, гідроресурси  — 11%.

Див. також Корисні копалини Чилі, Історія освоєння мінеральних ресурсів Чилі, Гірнича промисловість Чилі.

Населення Чилі[ред.ред. код]

Докладніше: Населення Чилі
чилійської сім'ї

За прогнозами Національного інституту статистики (INE), Чилі з населенням 18,006,407 жителів, з яких 8911940 чоловіки і жінки 9,094,467. За даними перепису 2002 року цей показник склав 15,116,435 осіб, з яких 7447695 були чоловіки і жінки 7,668,740.

Зростання населення останнім часом зменшилася. Хоча населення Чилі п'ятикратно протягом двадцятого століття-країні досягло 2,695,625 жителів в 1895 році, в 1940 році 5023539 і 13348401 в 1992 році, міжпереписний темпи зростання в період з 1992 по 2002 рік був 1, 24% в рік, в той час як між 2002-2012 був 0,99%.

Через поліпшення умов життя населення, тривалість життя чилійців була найвищою в Латинській Америці в 2014 році, 81,7 років: 78,6 для чоловіків і 84,5 для жінок. У 2009 році це було 78,4 років для чоловіків і 75,74 для жінок 81.19. У тому ж році коефіцієнт народжуваності склав 15,0 ‰ і сумарного коефіцієнта смертності, 5,4 ‰ -з природний темп зростання 9,6 ‰ (0,96%) - в той час як коефіцієнт дитячої смертності становив 7,9 ‰. Ці цифри встановити процес старіння чилійського суспільства, в якому велика частина населення буде старше 35 років в 2020 році, перемігши молодого віку, домінуючої групи в цей час. Таким чином, в 2025 році демографічна піраміда стане колоколообразний профіль продуктом процесу демографічного переходу, який живе в Чилі.

Чисельність[ред.ред. код]

  • 1983 р. — 12,3 млн чол.
  • 1995 р. — 14,3 млн чол.
  • 2000 р. — 15,2 млн чол.
  • 2005 р. — 16,0 млн чол.

Етнічний склад[ред.ред. код]

Середня тривалість життя[ред.ред. код]

чилійської команди

У 2009 році чисельність населення Чилі склала 16,970,000 осіб, з яких близько 8.8 мільйонів або 52,7% — це білі європейці,[1] а 44% — це метиси.[1] В інших джерелах йдеться про те, що чисельність білих людей зросте з 64% до 90% чилійського населення.[2][3] Різноманітні хвилі іммігрантів до Чилі складались з іспанців, італійців, ірландців, французів, греків, німців, англійців, шотландців, хорват та палестинців.

За даними перепису 2002 р., 3,2% населення Чилі склали індіанці.[1]

Eтнічний склад[ред.ред. код]

Aрауканскій жінка

Хоча держава Чилі робить етнічні класифікації свого населення і розглядати скоріше етнічно однорідну групу, є джерела, які вважають, що основна частина чилійського населення належить до двох основних етнічних груп, білих і метисів, які разом складають 88,92% населення. Перший спуск в основному з колишньої іспанської імміграції та європейської імміграції сталася між вісімнадцятого і двадцятого століть, в той час як метисів надходить в основному з суміші між іспанцями кастільський, Естремадура і баскських походження і корінних, що належать в основному до Чанго народів, ОБИДВА пікунче зник під час Кельн - Атакама, діагіта і мапуче.

У той час як вони мали після приходу іспанців на нинішній території Чилі більш-менш достовірних оцінок обсягу корінних народів, тільки на початку двадцятого століття почали проводити перепис надійних і систематично аборигенами. За результатами перепису 1907 року, було встановлено, що там були 101,118 індіанці в Чилі, що еквівалентно 3,12% від загальної чисельності населення в цьому році 022- 3231, переважно зосереджені в провінціях Каутін і Вальдівія. Це число виключається аборигенних народів Півночі, Рапа-Нуї і південній частині, доводилося лише корінного населення Арауко до Лланкігуе. За даними перепису 2012 року, 11,08% чилійського населення, 1,842,607 осіб у віці 14 років або більше, визнав себе корінні і приналежності до одного з дев'яти визнаних згідно чилійському законодавству, в травні 2008 року аборигенні групи, діагіта додав до товариства, який був записаний вперше в перепису 2012-. Загальна чисельність корінного населення, 81,88% оголосили себе мапуче; 6,22%, аймара; 2,46%, діагіта, 0,74%, кечуа; 0,74%, Колла; 0,46%, Рапануи; 0,33%, атакамаскій; 0,1%, і 0,07% кавескар, Яган. Інші групи, такі як аонікенк народів, Каукагуе, чоно, кунко і селкнам, вимерли.

Культура[ред.ред. код]

Куека в Сантьяго де Чилі

Не можна сказати, що побут індіанців не зазнав ніяких змін за останні століття. У традиційних будинках з соломи «руку», ясна річ, давно не живуть. Будують їх тільки, щоб показувати приїжджим. Мапуче їдять практично те ж, що й ми, — хліб, картоплю і яловичину. А от замість чаю п'ють напій, який робиться з пшениці, зеленого гороху і картоплі, який називається Муда. Після обіду гостей розважають казками. У цих місцях сезон дощів триває п'ять місяців на рік, з квітня по серпень. Тому гарний оповідач дуже цінується — він допомагає боротися з вимушеним неробством. Казки у мапуче, треба сказати, досить жорстокі. В одній з них йдеться про ворону, яка запросила тюленя в гості. Тюлень приплив чомусь в човні і довірливо вийшов на берег. Тут ворона з родичами на нього накинулися і з'їли бідолаху. Ось, власне, і все. Мапуче поки не обзавелися фольклорним ансамблем. Народні пісні й танці виконували і виконують не професіонали, а звичайні мешканці села. Діти показують танець «чойкі» — це сцени з життя птахів. Національна гра мапуче називається «палин». Вона трохи схожа на хокей з м'ячем, але має декілька відмінностей. Як м'ячі використовують кульку, зроблений з кінської шкіри. Поле досить вузьке — всього сім метрів. Зате дуже довге −140 метрів. Зустрічі влаштовуються між сусідніми селами. Перемагає команда, яка заб'є чотири голи поспіль. Якщо самі пропустили м'яч — всі попередні очки згоряють. Тому матч може тривати кілька днів. Як давно з'явився «палин», індіанці не знають. Кажуть, був завжди. У всякому випадку, задовго до приходу європейців з їх футболом …[4][5][6][7][8]

Кухня[ред.ред. код]

Чорріллана

Чилійська кухня зросла з суміші між владою корінних народів з іспанської колоніальної кухні і деяких європейських впливів.[9] Основні інгредієнти в традиційній чилійської кухні відповідають власні продукти цій галузі, таких як кукурудза, картопля і помідори, серед інших, і продукти спочатку привезених іспанцями, як пшениця і свинина, курка, яловичина і баранина; останній особливо в південній частині країни. Споживання морепродуктів важливо в прибережних районах.

Найбільш традиційні страви чилійської кухні є ахіако, шашлики, смажене м'ясо, то калапурка, то канкато, вуглець, горщик, то Чапалеле, Чаркікан, Куранто , пиріжки сосни Гумітас, то мілкао, морський Паіла, то пантрука, кукурудзяний пиріг, картопляний пиріг, квасоля тушкована, то Пулмай і Томатікан, серед інших.[9][10] Деякі традиційні десерти є Алфайорес, манйар [11][12][13][14] і моте кон гуесілло.

Національна кухня[ред.ред. код]

Чилійці полюбляють м'ясо та птицю. Одна з традиційних страв — «касуела де аве» — курячий суп з різноманітними спеціями, картоплею та локшиною. А «куранто», розповсюджене на півдні країни та на о. Пасхи, можна умовно назвати різновидом шашлику — земляним шашликом (м'ясо закопується в землю, а над ним запалюється багаття). Популярні «емпанадас» — пиріжки з найрізноманітнішими начинками: з м'ясом, оливками або тунцем. Ще одна традиційна страва — суп з морських їжаків. Попри те, що про його смакові якості можна сперечатися, ця багата на йод страва дуже популярна серед чилійців.

Зображення[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання й примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Composición Étnica de las Tres Áreas Culturales del Continente Americano al Comienzo del Siglo XXI (PDF). 
  2. Argentina, como Chile y Uruguay, su población está formada casi exclusivamente por una población blanca e blanca mestiza procedente del sur de Europa, más del 90% E. García Zarza, 1992, 19.
  3. Genetic epidemiology of single gene defects in Chile. 
  4. Valdivia Chile. Allsouthernchile.com. Процитовано 1 August 2011. 
  5. International Web Solutions, Inc. <http://www.iwsinc.net>. Latin America :: Chile. Global Adrenaline. Архів оригіналу за 11 July 2011. Процитовано 1 August 2011. 
  6. Learning About Each Other. Learnapec.org. Процитовано 1 August 2011. 
  7. Chile Foreign Relations. Country-studies.com. Процитовано 1 August 2011. 
  8. Food in Chile – Chilean Food, Chilean Cuisine – traditional, popular, dishes, recipe, diet, history, common, meals, rice, main, people, favorite, customs, fruits, country, bread, vegetables, bread, drink, typical. Foodbycountry.com. Процитовано 1 August 2011. 
  9. а б Educar Chile (2003). Comida chilena, una gran desconocida (ASPX). Процитовано 15 березня 2012. 
  10. Moya R., Carolina (11 серпня 2012). Más Deco - Reportajes: Cocina patrimonial, si es chileno, es bueno (SHTML).  Проігноровано невідомий параметр |accesssdate= (довідка)
  11. Ducrot, Víctor Ego (1998). Los sabores de la patria. Buenos Aires. с. 204. ISBN 958-04-4703-9.  Проігноровано невідомий параметр |editorial= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |editing= (довідка)
  12. Golombek, Diego, y Pablo Schwarzbaum (2003). El cocinero científico (cuando la ciencia se mete en la cocina) - Apuntes de alquimia culinaria. с. 96. ISBN 987-1105-15-0.  Проігноровано невідомий параметр |editorial= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |cite= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |ubicación= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |editing= (довідка)
  13. Barsky, Julián, y Osvaldo Barsky (2008). La Buenos Aires de Gardel. с. 208. ISBN 978-950-07-2904-8.  Проігноровано невідомий параметр |cite= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |editorial= (довідка)
  14. Boyle, Patricio (13-15 може 2008). La mesa y la cuja en el Colegio Jesuita de Mendoza. Mendoza. с. 3. Процитовано 28 грудня 2011.  Проігноровано невідомий параметр |publishing= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |cite= (довідка)

Джерела[ред.ред. код]


Чилі Це незавершена стаття з географії Чилі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Перу Перу Болівія Болівія
Тихий океан Gray compass rose.svg Аргентина Аргентина
Тихий океан Протока Дрейка Аргентина Аргентина
Атлантичний океан