Чина запашна
| Чина запашна (Lathyrus odoratus) | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Чина запашна (Lathyrus odoratus)
| ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Lathyrus odoratus L. 1753 | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Чина запашна[1][2], горошок запашний[1], горошок пахучий[1], горошок душистий[1] (Lathyrus odoratus L.) — рослина з роду чина, родини бобових.
Історія[ред. | ред. код]
.png)
_(Leguminosae).JPG)
_flower.JPG)
_seeds.jpg)
Понад 300 років тому сицилійський ченець Франциско Купані, прогулюючись увечері біля стін свого монастиря, розташованого на узбережжі Середземного моря, вловив незвично сильний аромат, який належав запашному горошку. Монах зібрав насіння і відіслав їх в 1699 році в Англію, своєму другові Роберту Уведалю — шкільному вчителеві з графства Міддлсекс. Там завдяки роботі селекціонерів запашний горошок став «королем» витких рослин. В Англії діє Національне Королівське товариство любителів запашного горошку (англ. National Sweet Pea Society), яке було зановане ще 1900 року. Інші дослідники стверджують, що батьківщиною запашного горошку є Перу й Еквадор. Звідти він потрапив до Сицилії, яка з 1300 по 1700 роки перебувала переважно під впливом іспанських конкістадорів.
Загальна біоморфологічна характеристика[ред. | ред. код]
В'юнка трав'яниста рослина від 20 до 200 см заввишки. Квітки метеликового типу складаються з 5 пелюсток: найбільший — «парус», два бічних — «весла» і дві пелюстки, щільно облягають маточку з тичинками, утворюють «човник». Забарвлення пелюсток має найширшу гаму — від чисто білого, кремового, через рожевий, червоний і малиновий до лавандового, бузкового, синьо-фіолетового і навіть дуже темного — вишнево-каштанового. Коренева система у запашного горошку стрижнева, сильнорозгалужена, проникає в ґрунт на глибину до півтора метрів. Як і більшість бобових, запашний горошок вступає в симбіоз з бульбочковими бактеріями з роду Різобіум (Rhizobium), засвоюючи атмосферний азот, в результаті чого рослини самі себе «живлять».
Екологія[ред. | ред. код]
Росте в лісах і серед чагарників оскільки є в'юнкою рослиною, через що потребує підтримки.
Поширення[ред. | ред. код]
Природний ареал[ред. | ред. код]
Чина запашна в дикому стані зустрічається тільки на крайньому південному заході Італії та Сицилії. Широко культивується по всьому світу і натуралізована в деяких районах США.
Використання та господарське значення[ред. | ред. код]
Запашний горошок завдяки неповторному аромату, вишуканій будові квіток, рясному і тривалому цвітінню, багатому спектру забарвлень став однією з найпопулярніших у світі витких рослин, яку зазвичай використовують для вертикального озеленення балконів і вікон, терас, альтанок та інших малих архітектурних форм.
Охорона у природі[ред. | ред. код]
Занесений до Червоного списку Міжнародного Союзу охорони природи. Охоронний статус — близький до загрозливого стану. Вважається, що природний ареал складає менше ніж 2000 км². Існує прогнозоване зниження ареалу у зв'язку зі збільшенням літніх пожеж а також через збір у дикій природі. Тим не менш, вид зростає на природоохоронних територіях у понад десяти місцях, тому він оцінюється як близький до загрозливого стану.
Сорти[ред. | ред. код]
Перші 5 сортів з'явилися в 1800 році. Через 200 років кількість сортів перевищила 1000 і наблизилась до 2000. Вони об'єднані в 16 сортових груп.
Вирощування[ред. | ред. код]
Запашний горошок можна культивувати практично скрізь, важливо тільки правильно вибрати сорти і способи вирощування розсади. Найкраще росте на відкритих сонячних безвітряних місцях з глибоко обробленими родючими, нейтральними по кислотності ґрунтами.
Ділянку, для вирощування підготувати з осені. На початку жовтня на ній розсипають гашене вапно або крейду (300–400 г / м²), одне-два відра перегною, 100 г суперфосфату і 50 г калійної солі. Потім ґрунт перекопують на глибину багнетної лопати. Навесні цю ділянку розрівнюють граблями, а важкий за механічним складом ґрунт краще перекопати ще раз і розрівняти.
Рослини виносять легке притінення, але сильно реагують на різкі перепади нічних і денних температур — квітки і бутони обпадають, насіння не зав'язується. Запашний горошок два-три рази за сезон потрібно підгодовувати рідкими органічними добривами, але не можна вносити свіжі органічні добрива (гній), тому що це може стати причиною загибелі рослин від грибкових захворювань. В спекотну суху погоду потребує регулярного поливу. Важко переносить пересадку, краще вирощувати розсаду в торфоперегнійних горщиках.
При вирощуванні в теплиці запашний горошок може досягати висоти 4 м. Низькорослі сорти не потребують опори. При вирощуванні на великих площах відстань між рядами повинна становити 70 см.
Запашний горошок можна вирощувати на одному місці тільки рік і знову повертати на попереднє місце лише через 4-5 років, так як ця культура уражається фузаріозом — грибковим захворюванням, яке зберігається в ґрунті декілька років.
Цікаві факти[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Lathyrus odoratus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.]
- ↑ Довідник назв рослин України від Наукового товариства імені Шевченка, Лісівничої академії наук України, за участю працівників Державного природознавчого музею НАН України та студентів і викладачів Прикарпатського лісогосподарського коледжу; розробка вебресурсу: Третяк Платон Романович
- ↑ Цветочные символы у японцев(рос.)
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Геннадий Левко «Душистый горошек» // «В мире растений» — 2002 г. — № 3.
- Флора СССР. Т. 13. 1948 / Под ред. Б. К. Шишкина, Е. Г. Боброва. М.; Л.: Изд-во АН СССР.
- Черепанов С. К., Федоров А. А. Сосудистые растения СССР. Л.: Наука. 1987. — 509 с. (рос.)
- Гроссгейм А. А. Флора Кавказа. — Баку: Изд. Азерб. филиала Акад.наук СССР, 1952. — Т.5.
- Abrams, L. 1944. Buckwheats to Kramerias. 2: 1-635. In L. Abrams (ed.) Ill. Fl. Pacific States. Stanford University Press, Stanford. (англ.)
- AFPD. 2008. African Flowering Plants Database — Base de Donnees des Plantes a Fleurs D'Afrique. (фр.)
- Berendsohn, W.G. & A.E. Araniva de González. 1989. Listado básico de la Flora Salvadorensis: Familia 118: Leguminosae. Cuscatlania 1(2): 1-16. (ісп.)
- Breedlove, D.E. 1986. Flora de Chiapas. Listados Floríst. México 4: i-v, 1-246. (ісп.)
- CONABIO. 2009. Catálogo taxonómico de especies de México. 1. In Capital Nat. México. CONABIO, Mexico City. (ісп.)
- Cronquist, A.J., A. H. Holmgren, N. H. Holmgren, Reveal & P. K. Holmgren. 1989. Vascular Plants of the Intermountain West, U.S.A., FABALES. 3B: 1-279. In A.J. Cronquist, A. H. Holmgren, N. H. Holmgren, J. L. Reveal & P. K. Holmgren (eds.) Intermount. Fl.. Hafner Pub. Co., New York. (англ.)
- Gleason, H. A. & A.J. Cronquist. 1991. Man. Vasc. Pl. N.E. U.S. (ed. 2) i-910. New York Botanical Garden, Bronx. (англ.)
- Hickman, J. C. 1993. The Jepson Manual: Higher Plants of California 1-1400. University of California Press, Berkeley. (англ.)
- Hitchcock, C. H., A.J. Cronquist, F. M. Ownbey & J. W. Thompson. 1961. Saxifragaceae to Ericaceae. Part III: 614pp. In C. L. Hitchcock Vasc. Pl. Pacif. N.W.. University of Washington Press, Seattle. (англ.)
- Isely, D. 1990. Leguminosae (Fabaceae). 3(2): xix, 1-258. In Vasc. Fl. S.E. U. S.. The University of North Carolina Press, Chapel Hill. (англ.)
- Munz, P. A. 1974. Fl. S. Calif. 1-1086. University of California Press, Berkeley. (англ.)
- Nasir, E. & S. I. Ali (eds). 1980–2005. Fl. Pakistan Univ. of Karachi, Karachi. (англ.)
- Standley, P. C. & J. A. Steyermark. 1946. Leguminosae. Flora of Guatemala. Fieldiana, Bot. 24(5): 1-368. (англ.)
- Voss, E. G. 1985. Michigan Flora. Part II Dicots (Saururaceae-Cornaceae). Bull. Cranbrook Inst. Sci. 59. xix + 724. (англ.)
- Welsh, S. L. 1974. Anderson's Fl. Alaska Adj. Parts Canada i-xvi, 1-724. Brigham Young University Press, Provo. (англ.)
- Flora of China Editorial Committee. 2010. Flora of China (Fabaceae). 10: 1-642. In C. Y. Wu, P. H. Raven & D. Y. Hong (eds.) Fl. China. Science Press & Missouri Botanical Garden Press, Beijing & St. Louis. (англ.)
- Tutin, T. G. et al., eds. 1964–1980. Flora europaea. (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Душистый горошек (Lathyrus) сем. Бобовые [Чина запашна (Lathyrus) Род. Бобові]. «Энциклопедия декоративных садовых растений» ((рос.)) . Процитовано 06.12.2014.
- Г. Левко. Горошек, сэр! // Аргументы и Факты. На даче. № 09 (172) 5.05.2004 (рос.)
- Lathyrus odoratus Linn., Sp.Pl. 732. 1753. Ali in Biologia 11(2):9.1965. // Flora of Pakistan. eFloras.org ((англ.)) . Harvard University. Процитовано 06.12.2014.
- Lathyrus odoratus на сайті «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Духмяний горошок // Садові декоративні рослини / О. М. Олєйнікова. — Харків : Веста, 2010. — С. 107. — ISBN 978-966-08-4940-2.
- Lathyrus odoratus на сайті «Plantarium»(рос.)
- Lathyrus odoratus в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду (англ.)
- Lathyrus odoratus в базі даних «Global Biodiversity Information Facility» (GBIF) (англ.)
- Lathyrus odoratus в базі даних «Euro + Med PlantBase» — інформаційному ресурсі для Євро-середземноморського розмаїття рослин (англ.)
- Lathyrus odoratus на сайті «International Legume Database & Information Service» (ILDIS) (англ.)