Чоколівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чо́колівка
Київ
Чо́колівка

Севастопольська площа
Загальна інформація
50°25′30″ пн. ш. 30°27′14″ сх. д. / 50.42500° пн. ш. 30.45389° сх. д. / 50.42500; 30.45389Координати: 50°25′30″ пн. ш. 30°27′14″ сх. д. / 50.42500° пн. ш. 30.45389° сх. д. / 50.42500; 30.45389
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Район Солом'янський
Адмінодиниця Київ
Головні вулиці Повітрофлотський проспект, Чоколівський бульвар
Транспорт
Метрополітен Kiev Metro First Line logo.svg «Шулявська»,
Kiev Metro First Line logo.svg «Вокзальна»
Залізнична інфраструктура Київ-Пасажирський,
Київ-Волинський,
з. п. Караваєві Дачі
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap 421866 ·R (Київ)
Карта
Чо́колівка. Карта розташування: Київ
Чо́колівка
Чо́колівка
Чо́колівка (Київ)
CMNS: Чоколівка у Вікісховищі

Чо́колівка (рос. Чо́коловка) — історична місцевість на правому березі Дніпра м. Києва, що нині є частиною Солом’янського району.

Сучасна Чоколівка охоплює територію між Південним залізничним напівкільцем Києва (залізниця Київ - Фастів), аеропортом «Київ», Турецьким містечком та історичною Солом’янкою.

До широких меж Чоколівки належить Першотравневий масив, КНУБА разом із забудовою між вул. Освіти та проспектом Лобановського, а також промзона між вул. Народного ополчення, вул. Медовою та Повітрофлотським проспектом[1].
Вузькі межі Чоколівки — територія між залізничною колією, частиною Чоколівського бульвару, вул. Авіаконструктора Антонова, вул. Народного ополчення, вул. Федора Ернста, Повітрофлотського проспекту та Міжнародний аеропорт «Київ»|аеропорту «Київ».

Історія[ред. | ред. код]

Історія Чоколівки бере початок в останньому десятилітті 19 століття та тісно пов’язана із київським підприємцем та гласним міської думи Миколою Чоколовим[2].

У 1896 році близько 100 київських робітників та залізничників звернулися до міської думи із проханням виділити їм землі під забудову на пільгових умовах.
Будучи зацікавленим у діяльності та розвитку заводу Гретера і Криваненка, Микола Чоколов лобіював інтереси артілі робітників та спонсорував будівництво селища. Спочатку робітниче селище планували розмістити між Брест-Литовським і Старо-Житомирським шосе (сучасні території поблизу м. Васильків). Однак Микола Чоколов відстоював рішення про виділення землі поблизу із заводом, на Солом’янці, на правах недорогої оренди.

В результаті підприємець доклав власних коштів, аби допомогти викупити землю, а також допоміг робітничій артіллі в отриманні позики на будівництво. Загальна площа землі придбана робітниками склала 7 десятин на коштувала 26 тисяч рублів, з яких 9 тисяч виділив Микола Чоколов. Територія, надана робіникам для будівництва, була частиною Кадетського гаю та розташовувалась поряд із залізничною магістраллю[3].

Варто зазначити, що історія створення селища Чоколівка почалась у 1897 році, але заселились робітничі родини у затишні садиби поблизу Кадетського корпусу лише у 1901 році. Урочисте відкриття селища було проведено 6 червня 1905 року. З цього моменту місцевість офіційно почала називатися Чоколівкою. [4] [5].

Власне топонім «Чоколівка» уперше з’являється на німецькій карті карті 1918 року, до цього селища не позначали на картах [6].

селище Чоколівка на німецькій окупаційній карті 1918 року

У 1925 році Чоколівка набула статусу селища міського типу [7]. В тому ж році Товариством робітників-залізничників було засновано селища імені Першого Травня, яке сьогодні належить до широких меж Чоколівки.

На схематичному плані міста Києва від 1935 року[8], складеному архітектурно-планувальною управою Київськоюї Міськради, Чоколівка помітно збільшилася у розмірах — майже вдвічі, поглинувши значну частину Кадетського Гаю. У 1930-ті роки сформувалася сучасна мережа вулиць (близько 30).

Чоколівка на схематичному плані міста Києва 1935 року

У 1920-30-тих роках адміністративно-територіальний поділ міста Києва зазнав суттєвих змін, тому у 1938 році Чоколівка разом з іншими селищами поряд увійшла до складу новоутвореного Залізничного району, а згодом у 2001 році — до складу Солом'янського району міста Києва.

Незважаючи на те, що з часом селище зникло, влившись у зростаючий Київ, назва історичної місцевості досі побутує серед киян. Нещодавнє дослідження Центру Урбаністичних Студій [9] виявило широкі та вузькі межі Чоколівки. Спільною для обох є обмеження місцевості із заходу залізничною магістраллю та аеропортом «Київ» з півдня.

До широких меж Чоколівки входить забудова Першотравневого масиву, КНУБА з прилеглими будинками та промислова зона між вул. Народного ополчення та Повітрофлотським проспектом.
З північного-сходу (Першотравневий масив) широкі межі Чоколівки обмежуються вул. Уманською, вул. Юліуса Фучика та Повітрофлотським проспектом.
Зі сходу (КНУБА) з прилеглими будинками — вул. Преображенська, вул. Максима Кривоноса та проспектом Валерія Лобановського.
З південного-сходу (промислова зона) — вул. Народного ополчення, вул. Медовою та Повітрофлотським проспектом.

Населення Чоколівки[ред. | ред. код]

Згідно з переписом населення міста Києва у 1919 року в селищі Чоколівка проживало 1273 особи, з них 622 — жінки та 651 — чоловік. Вікова структура населення Чоколівки була достатньо молодою, частка людей старше 70-ти років становило усього 0.86% від загальної кількості.
За національним складом переважали росіяни. Наступною за чисельністю групою були українці. Були також нечисельні групи білорусів, чехів, латишів та німців. Варто відзначити, що повнограмотних (з вмінням читати та писати) чоловіків на Чоколівці було на 22.73% більше ніж жінок.

У 1925 році у місцевій газеті «Пролетарська Правда» було подано оголошення від тутешнього мешканця про те, що 75% населення на Чоколівці є робітниками, інші ж 25% — селяни.

Всесоюзний перепис населення 1926 року став останнім, в якому засвідчено заселення Чоколівки як окремої територіальної одиниці. На той момент чисельність населення Чоколівки, зросла усього на 205 жителів у порівнянні з 1919 роком. Загальна кількість жителів у 1926 році становила 1478 осіб, з них 768 — жінки та 712 — чоловіки.

Надалі динаміку заселення Чоколівки можна оцінити лише у загальному контексті районів Києва, до складу яких вона входила: Залізничний район (1938-2001 рр.) та Солом'янський район (2001 р.— нині).

Архітектура Чоколівки[ред. | ред. код]

Забудова Чоколівки відбувалася у наступні етапи:[10]

У 1905 році на Чоколівці налічувалося 31 одноповерховий будинок садибного типу. Усі вони мали металеву крівлю, столярні вікна та двері. Будинки мали 2-3 кімнати. Подвір’я кожної садиби було просторим та зручним для господарських потреб. Біля кожного будинку був фруктовий сад та висаджений огород. Для загальних потреб було викопано 2 колодязі з питною водою. На момент відкриття були також 2 бакалійні лавки.[11]
Прикладом дореволюційного житлового будинку на Чоколівці може слугувати одноповерховий будинок 1910 року на вулиці Карпинського, 5, освітньої установи - Миколаївське артилерійне училище (Повітрофлотський проспект, 28), споруджене у 1914-1918 рр. за проектом Санкт-Петербурзького академіка архітектури Д.Д. Зайцева. Головний та другий навчальний корпуси, а також казарми та господарські споруди училища було виконано у "цегляному стилі" з використанням стилізованих форм неокласицизму та романо-готичної архітектури.

Набуття статусу селища міського типу позначило старт повільної урбанізації місцевості та визначило траєкторію руху Чоколівки до меж міста Києва [12]. Станом на 1925 рік на Чоколівці було розташовано 470 будинків садибного типу [13]. Такий тип забудови фіксується і надалі, в тому числі напередодні Другої світової війни. Тоді Чоколівка містила 36 вулиць, на яких була сконцентрована малоповерхова забудова садибного типу.
Збережено корпус школи №69 (вул. Донецька, 25), яка була збудована у 1930-ті рр.

Архітектура сталінського періоду на Чоколівці - селище ГВФ (1950-ті рр.)

Забудова Чоколівці під час Другої Світової війни не дуже постраждала.
Наприкінці 1950-тих років у містобудівній політиці радянського союзу відбувались два паралельних процеси: завершення будівельних проектів часів Сталіна (розм. «сталінки») та початок будівництва серійних п’ятиповерхових будинків. На території колишнього селища Першого Травня було зведено перший житловий масив у Києві — Першотравневий.

Приклад індустріального домобудування на Чоколівці - "хрущівки" 1955-1960-х рр.

Будинки селища ГВФ (рос. Гражданско-воздушний флот), у яких селились пілоти та обслуговуючий персонал авіації, представляют собою тип званих «сталінок» на Чоколівці та зосереджені між вул. Донецькою та Чоколівським бульваром. Такий тип забудови також зустрічається на ділянці між вул. Освіти, вул. Максима Кривоноса та проспектом Лобановського.
Незначна кількість «сталінок» присутня у районі Першотравневого масиву, зокрема на вулиці Авіаконструктора Антонова. [14]
Архітектура 60-х років на Чоколівці є добре збереженою та найкраще представленою в даному мікрорайоні. Однак з огляду на 20-25 років експлуатації – будинки мають не належний технічний стан сьогодні. [15]

Приклад другого етапу індустріального домобудування на Чоколівці - дев'ятиповерхова забудова 1970-1980-х

У 1968-1969 рр. будівництво «хрущівок» поступово було згорнуто. Натомість відбувся перехід до суцільної забудови в 9-16 поверхів. Для цього у 1970-80-тих майже уся забудова Чоколівки першої половини 20 століття було знесена. [16] В багатоквартирних будинках спостерігаються певні відмінності в плануванні залежно від року спорудження. Більшість квартири були обладнані газовими плитами, а інколи ще й газовими колонками для підігріву води. Підлога покрита паркетом або паркетною дошкою. Під'їзд односторонній. Сходові прольоти об'єднані з поверховими майданчиками. Як правило на поверсі 3—4 квартири. Кімнати в 95 % суміжні. Санвузли найчастіше суміщені, а площі квартир в основному невеликі.
До прикладів можна віднести наступні дев’ятиповерхові будинки:

  • вул. Сім’ї Іздикових, 17[17]
  • вул. Степана Васильченка, 12[18]
  • вул. Степана Васильченко, 14[19]
  • вул. Ушинського, 23[20]
  • вул. Молодогвардійська, 16[21]
  • вул. Академіка Карпінського, 1[22]
Забудова сучасного періоду на Чоколівці - ЖК Sherwood

У перші роки Незалежності України нових будівель на Чоколівці майже не будували. Лише наприкінці 1990-тих дещо активізувалося зведення багатоповерхових житлових будинків.
Протягом 2000-х рр. було споруджено 2 житлових комплекси: OK`Land (Повітрофлотський проспект, 56) та Sherwood (вул.Авіаконструктора Антонова, 4а). Обидва здані в експлуатацію (повністю або частково) у 2010 році. ЖК OK`Land належить до класу комфорт та має три будинки поверховістю — 12, 24 та 26. Загальна кількість квартир — 1703. [23]
Навідмінну від ЖК OK`Land, Sherwood істотно відрізняється від загальної забудови Чоколівки. Житловий комплекс складається з одного 24-поверхового будинку із закритою територією та належить до бізнес класу: має вищі стелі (3 метри), автономне опалення та невелику кількість квартир — 288. [24]
У 2019 році було частково введено в експлуатацію житловий комплекс на вул. Ушинського 14А — ЖК Karaway Tower. Будівля класу комфорт було зведено на 19-поверхів, а загальна кількість квартир — 120.

Транспорт на Чоколівці[ред. | ред. код]

Розвиток громадського транспортного сполучення з Чоколівкою бере початок у 1908 році, коли приватним підприємцем Давидом Марголіним було прокладено трамвайну лінію від Тріумфальних воріт (нині — Повітрофлотський проспект) до Кадетського корпусу (нині — будівля Міноборони). Спочатку трамвайна лінія використовувалися виключно для потреб підприєств, розташованих у цьому районі. Однак згодом Кадетський трамвай був викуплений містом (1915 р.), а у 1918 році трамвайну лінію було продовжено до місця, де нині розташована Севастопольська площа.

Через економічні негаразди та поганий технічний стан Кадетську лінію було закрито у 1919 році. Питання про відновлення роботи Кадетської лінії та продовження гілки неодноразово порушувалося у наступні роки, проте в кінці кінців усе залишилося на папері. У 1937 році місцеві мешканці навіть зверталися з листом до Йосипа Сталіна з прохання вплинути на діяльність колії та «протягненні гілки трамваю на 1,5-2 версти ближче до Чоколівського селища». Довгий час маршрутом Кадетської лінії рухався трамвай №8, що сполучав Софіївську площу (згодом був скорочений до університету) з Солом’янкою та був продовжений в глиб Залізничного масиву у 1967 року. У 1982 році трамвай №8 було замінено трамваєм №5, що курсував від Палацу Спорту. Фінальну крапку у знищенні трамвайної лінії до Чоколівки, Солом’янського району зокрема, було поставлено у ходу траспортної реформи мера Києва О.О. Омельченко у 2001 році. Трамвайне сполучення до Чоколівки було замінено нинішніми тролейбусним маршрутом №3.[25]

Перший тролейбусний маршрут на Чоколівці з’явився у 1952 році. Він пролягав аж до новозбудованого цивільного аеровокзалу м. Києва. У 1960 році новозбудована одностороння тролейбусна лінія покрила по периметру Першотравневий масив, а у 1986 році теж саме відбулося у Чоколівському масиві. Починаючи з 1967 року, тролейбус возив чоколівціd до центру міста, заводу «Більшовик» та «Мотозавод». В 1990-ті тролейбусне сполучення почали розвивати до новобудов Турецього містечка (вул. Кадетський Гай, проспект Лобановського) — це в свою чергу довершило тролейбусну мережу Києва, утворивши кільце Малої Окружної дороги довкола міста. [26]
З 2011 року залізничні станції Київ-Волинський та Караваєві Дачі належать до лінії міської електрички.

Чинним Генеральним планом розвитку Києва передбачається проведення лінії метрополітену, від Центрального залізничного вокзалу до Міжнародного аеропорту «Київ». Покращення функціонування наземного транспорту та відновлення трамвайного сполучення на Чоколівці не пропонується головним містопланувальним документом столиці.

Освіта на Чоколівці[ред. | ред. код]

Першу школу на Чоколівці було відкрито ще до початку НЕП-у. У 1925 році у школі навчалося 170 дітей, а штат складався з 10 вчителів. Сьогодні функціонують такі заклади освіти:

  • Дитяча музична школа №33 ім. В. Пухарського (вул. Сім’ї Іздиковських, 25)

Визначні місця на Чоколівці[ред. | ред. код]

Історичні та пам'ятні місця:

  • залишки Кадетського Гаю - ліс між вул. Уманською та залізницею Київ-Фастів)
  • Перунів дуб - Вулиця Генерала Генадія Воробйова, між 3 та 5
  • Пам'ятник Миколі Островському (Пам’ятка історії місцевого значення) - Повітрофлотський проспект, 33
  • Пам'ятник Костянтину Ушинському - у сквері на перехресті Чоколівського бульвару з Пітерською вулицею
  • Пам’ятний знак на честь студентів, викладачів та співробітників будівельного інституту, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр.- Повітрофлотський просп. 31 (територія КНУБА)
Селище ГВФ (рос. Гражданский воздушный флот) - вул. Донецька, Чоколівка
Будинок культурного центру УТОГ - вулиця Генерала Генадія Воробйова, 6

Архітектурні об'єкти:

  • Комплекс споруд Київського вищого військового авіаційного інженерного училища - вул. Авіаконструктора Антонова, 2/32, Повітрофлотський проспект, 30)
  • Селище ГВФ (рос. Гражданский воздушный флот) - між вул. Донецькою та Чоколівським бульваром
  • Кінотеатр «Єреван» - Чоколівський бульвар, 13
  • Залізнична станція «Караваєві Дачі»
  • Будинок початку 20 століття (Об'єкт культурної спадщини Солом'янського району) - вул. Генерала Генадія Воробйова, 4/1
  • Школа №69, корпус 1930-х років (Об'єкт культурної спадщини Солом'янського району) - вулиця Донецька, 25
  • Будинок житловий - вул. Генерала Генадія Воробйова, 5
  • Житлові будинки для офіцерів - вихователів Миколаївського артилерійського училища - вул. Генерала Генадія Воробйова, 3
  • Житловий будинок (Пам’ятки архітектури) - вул. Курська 1/26
  • Меморіальний будинок (Пам’ятка історії місцевого значення) - артилерійське інженерне училище ім. С.М.Кірова - Повітрофлотський просп. 42
  • Збережений будинок Першотравневого селища - вулиця Левка Мацієвича, 5
  • Будинок культурного центру УТОГ - вулиця Генерала Генадія Воробйова, 6
Мурал Антоніо Коррейя - Севастопольська площа

Мурали, мозаїки:

  • Мозаїка на стіні садка "Яблунька" - вулиця Освіти, 11
  • Мурал португальского художника-мураліста Антоніо Коррейя - Севастопольська площа
  • Мурал на стіні Дитячої лікарні №2 - вулиця Левка Мацієвича, 12
  • Мозаїка на стіні Палацу дитячої та юнацької творчості Солом`янського району - вулиця Генерала Генадія Воробйова, 15
  • Мурал - вул. Соціалістична, 2/4
  • Паркан з музикальними нотами - сквер імені Шамо

Місця з підвищеною активністю:

  • Волинська Оптова база - вул.Волинська, 34/1
  • Радіоринок - вул. Ушинського, 4

Зниклі місця:

  • Магазин «Учтехприлад» - Площа Космонавтів, вул. Чоколівський бульвар, 19
  • Будівля "Універмагу" - вул. Адама Мицкевича, 8
  • Гастроном "Першотравневий" - вул. Адама Місцевича
  • Будинок Послуг - вул. Пітерській, 5
  • Прибудинковий басейн - вул. Уманська, 47

Парки та зелені зони[ред. | ред. код]

  • парк ім. Мартиросяна - вул. Мартиросяна
  • Спортивний майданчик спеціалізованої школи №64 - вул. Ушинського, 32
  • Парк з Ротондою "Біла Вежа" - вул. Уманська, 14
  • Сквер К. Д. Ушинського - вул. Івана Світличного, 1
  • Перштравневий парк - вулиця Генерала Генадія Воробйова
  • Сквер біля Кінотеатра "Супутник" - вулиця Іскрівська, 18
  • Алея Пам'яті Воїнів АТО на вулиці Янки Купали

Чоколівка в літературі та мистецтві[ред. | ред. код]

Чоколівка згадується в наступних літературних творах:

  • Поетична збірка «Csokolivka, csokolj meg!» (1999 р.) — Віктор Могильний. Інша назва твору «Надкушене яблуко» ( у перекладі з угорської «Чоколівко, поцілуй мене!») [27]
« Ми вираховували своє походження
з Чоколівки,
де не любили чужаків
і чужі слова,
зокрема такі,
як «окупація»
«

Аттила Могильний, «Київські контури», цикл «Чоколівка»

[28]

Значна кількість сцен фільму «Прощавайте, голуби» (1960 р.) знімалась на території Чоколівки, у недобудованому на той час Першотравневому масиві — по вулиці Авіаконструктора Антонова, вулиці Уманській та Чоколівському бульварі.

Культурне дозвілля на Чоколівці[ред. | ред. код]

  • Освітньо-наукова платформа «Острів»[29] (вул. Волинська, 9/21)
  • Кінотеатр «Супутник» (вул. Іскрівська, 18)
  • Камерний театр «Дивний Замок»[30] (вул. Єреванська, 11)

Персоналії Чоколівки[ред. | ред. код]

«
Я знаю тут кожне дерево і кожен будинок
«

[33]

«
Я виріс на Посту Волинському, це — Чоколівка, бандитський район Києва. Надивився на тодішніх авторитетів. Злодії, з одного боку, веселі балагури, з другого — запросто можуть підрізати
«

[34]

  • Андрій Кокотюха - Топос Чоколівки фігурує у його романах. Улюблене місце Кокотюхи на Чоколівці — перетин вулиць Єреванської, Пітерської та Іскрійвської.
« Називаю його «П’ять кутів», бо їх справді п’ять «

[41]

« Все життя прожив на Чоколівці «

[42]

Джерела[ред. | ред. код]


  1. https://www.facebook.com/cus.urban.studies
  2. http://archive.kontrakty.ua/gc/2005/51/32-kak-bogateli-na-drozhzhakh.html?lang=ua
  3. http://archive.kontrakty.ua/gc/2005/51/32-kak-bogateli-na-drozhzhakh.html?lang=ua
  4. (Киевлянин : лит. и полит. г-та Юго-Запад. края. - Киев, 1905)
  5. http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_ir/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_G&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=00001541/216
  6. Bearbeitet v.Vermess.Abt.16, Heeresgr.Eichhorn, nach topogr. Erkundungen und Fliegerbildern, Juli 1918.
  7. (Пролетарська Правда, 24.12.1925)http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_ir/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_G&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=00001541/216
  8. Схематичний план міста Києва 1935 р.
  9. https://www.facebook.com/cus.urban.studies
  10. https://www.facebook.com/cus.urban.studies
  11. Киевлянин : лит. и полит. г-та Юго-Запад. края. - Киев, 1905 Випуск: No 216
  12. (Пролетарська Правда, 24.12.1925)
  13. (Пролетарська Правда, 11.08.1925)
  14. http://wikimapia.org/28021745/uk/Селище-ГВФ
  15. https://everyday.in.ua/?p=16516
  16. (Киев (архитектурно-исторический очерк). Шулькевич М М., Дмитренко Т.Д. 1978)
  17. https://domofoto.ru/object/140987/
  18. https://domofoto.ru/object/140988/
  19. https://domofoto.ru/object/140989/
  20. https://domofoto.ru/object/140989/
  21. https://domofoto.ru/object/140986/
  22. https://domofoto.ru/object/140986/
  23. https://lun.ua/uk/жк-ok-land-київ?utm_source=lun_search&utm_medium=referral&utm_campaign=about_rc&utm_term=rc_search_results_page
  24. https://lun.ua/uk/жк-sherwood-київ
  25. Машкевич С.В. Історія приміських трамвайних ліній Києва. К.: Сидоренко В.Б., 2018. - 224 с.
  26. Козлов К.П., Машкевич С.В. Київський тролейбус. К.: "Кий", 2009. - 608 с.
  27. https://chtyvo.org.ua/authors/Vit_Vitko/Csokolivka_cskolj_meg_abo_Nadkushene_iabluko/
  28. https://www.litmir.me/br/?b=204093&p=3
  29. https://www.facebook.com/artostriv/
  30. https://www.facebook.com/teatrdivniyzamok/
  31. http://www.journ.univ.kiev.ua/periodyka/images/scien_res/1_18.pdf
  32. https://klitschko-brothers.com/novosti/vitalii-klichko-posetil-rodnuyu-shkolu-i-pozdravil-s-dnem-znanii.html
  33. https://issuu.com/solom_rda/docs/solom_172
  34. https://gazeta.ua/articles/culture-journal/_cim-privablivij-sekspir-u-nogo-vbivayut-i-tut-zhe-smiyutsya-z-cogo/625922?mobile=true
  35. http://www.fcdynamo.kiev.ua/allnews/news/oleksiy_mochanov_uspikhu_mozhe_dosyagti_toy_u_kogo_e_chest_sovist_intelekt/
  36. https://www.umoloda.kyiv.ua/number/2572/163/90745/
  37. https://www.litmir.me/br/?b=204093&p=3
  38. http://library.khpg.org/files/docs/vDobrokiy.pdf
  39. https://shron1.chtyvo.org.ua/Bilokin_Serhii/Druhyi_Vseukrainskyi_Pravoslavnyi_Tserkovnyi_Sobor_UAPTs_1730_zhovtnia_1927_roku.pdf
  40. https://fakty.ua/204364-mark-reznickij-samym-smeshnym-klounom-sovetskogo-cirka-byl-karandash-on-nazyval-menya-maestrochko?fbclid=IwAR0urg0_vwb3P1GgGHkvSsIc8lHSbHVdueWFfXAfUi5IBhgtjkGMPpKXjxs
  41. https://www.umoloda.kyiv.ua/number/3193/164/114229/
  42. http://www.fcdynamo.kiev.ua/allnews/news/oleksiy_mochanov_uspikhu_mozhe_dosyagti_toy_u_kogo_e_chest_sovist_intelekt/
  43. https://kiekray-nadin.blogspot.com/2014/02/blog-post_5.html
  44. https://fakty.ua/204364-mark-reznickij-samym-smeshnym-klounom-sovetskogo-cirka-byl-karandash-on-nazyval-menya-maestrochko?fbclid=IwAR0urg0_vwb3P1GgGHkvSsIc8lHSbHVdueWFfXAfUi5IBhgtjkGMPpKXjxs