Чолобитна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Файл:인조의 항복.jpg
Корейський ван Інджо б'є чолом перед цінським імператором Хуаном Тайцзі
Биття чолом

Чолобитна, або чолобиття (кит. трад.: 叩頭; піньїнь: Kòutóu, «бити головою, чолом»; рос. челобитная, від рос. бить челом) — акт колінопреклоніння перед вищою особою, що супроводжується прикладанням лоба до землі (биттям чола) на знак цілковитої покірності. Земний уклін, кидання в ноги. Найбільш шаноблива форма звертання чи прохання до божества, монарха, господаря, високопосадовця тощо. Символізує тотальне визнання влади господаря, цілковите приниження себе заради отримання протекції або вигоди від нього. Поширена у східноазійських країнах (Китай, Корея, Японія, Монголія), Індії, ісламських (суджуд) і африканських країнах, а також країнах Східної Європи (Русь, Московія, Молдавія, Угорщина тощо). Найстарші приклади звичаю бити чолом походять з Єгипту, Китаю, Індії.

На Русі, в Литві, Росії чолобитними також називались особисті чи групові звернення, скарги, клопотання, що подавалися до органів влади. Аналог європейської супліки (лат. supplicatio).

Китай[ред. | ред. код]

Китаєць у храмі (2008)
Китаєць у цінському суді (1889)

Чолобиття (коутоу) — це акт глибокої поваги виражений прострацією. Він виконується встаючи на коліна й кланяючись настільки низько, що голова доторкається землі. Альтернативний китайський термін, це кетоу; проте, значення дещо змінено: коу (叩) має загальне значення «стукіт», тоді як ке (磕) має загальне значення «доторкатися (поверхні)», а тоу (頭) означає «голова». Дата виникнення цього звичаю, ймовірно, десь між періодом Весни та Осені, або періодом Воюючих держав, оскільки він, як вже відомо, існував до часів першої імператорської династії Цінь (221 рік до н.е — 206 рік до н.е).

Згідно с китайським імператорським протоколом, чолобиття виконували перед Сином Неба. В залежності від ситуації використовувалися різні види. У найбільш урочистих церемоніях, наприклад на коронації нового імператора, піддані проводили церемонію «дев'ятикратного чолобиття» (кит. 三跪九叩頭) — трьох почергових колінопреклонінь, кожне з яких супроводжується трьома земними поклонами.

Оскільки урядовці представляли велич імператора під час виконання своїх обов'язків, простолюдини також повинні були звертатися до них через чолобитні у формальних ситуаціях. Наприклад, простолюдин повинен був стати на коліна перед місцевим урядовцем.

Оскільки конфуціанське вчення вимагає великої пошани до батьків, бабусі й дідуся, від дітей також вимагали бити чолом до їхніх старших предків. Наприклад, на весіллі заміжня пара традиційно виконувала чолобиття обом парам батьків, як підтверждення заборгованості за їх виховання.

Конфуцій вважав що існує природна гармонія між тілом і розумом, і отже, будь-які дії виражені через тіло, будуть передані розуму. Оскільки тіло знаходиться в розпростертому положенні під час чолобиття, ідея полягає в тому що людина, звичайно, буде відчувати глибоку повагу. Конфуціанська філософія стверджувала що повага є важливою для суспільства, роблячи поклоніння важливим ритуалом.

У 1816 році китайський імператор відмовився приймати британського посла Амхерста, за те, що той не дотримався церемоніалу коутоу. [1]

Від цієї назви походить англійське слово kowtow. [2]

Корея[ред. | ред. код]

Чолобиття (кор. 고두, 叩頭, godu, году) поширилося в Кореї з Китаю на початку нащої ери. Корейські правителі, такі як Інджон, присягали на колінах на вірність китайським імператорам. Всередині Кореї звичай чолобиття був поширений на всіх щаблях соціальної ієрархії — від ванського двору до селянської сім'ї. Корейці віддавали шану, б'ючи чолом перед, правителем, чиновниками, вчителями, батьками тощо.

Росія[ред. | ред. код]

Баскаки (Гурьев, до 1943)

Звичай чолобиття був поширений в Московії і Росії.

Скарги-чолобитні[ред. | ред. код]

Чолобитними також називались скарги, клопотання що подавалися до судів, органів державної влади. Подавалися як від окремої особи, так і від групи осіб.

Рішенням Земського собору 1549 року у Великому князівстві Московському було встановлене Право на подання Челобитної та закріплено в Судебнику 1550 року. У тому ж році утворено Чолобитний приказ який розглядав та перевіряв чолобитні і фактично був найвищою апеляційною та контрольною інстанцією в Московському царстві. У 1677 році Чолобитний приказ був об'єднаний з Володимирським судним приказом.

Чолобитні 1763[ред. | ред. код]

1763 К.Розумовський після участі в двірському перевороті у Санкт-Петербурзі (1762) прибув до Глухова. Тут він і вищі посадові особи його адміністрації підготували на ім'я імператриці Катерини II дві чолобитні. Одна стосувалася поліпшення вищої освіти в Гетьманщині, а саме: передбачалося перетворити Київську академію (див. Києво-Могилянська академія) на університет і заснувати університет у м. Батурин. У другій було клопотання про відновлення давніх прав України та визнання спадковості гетьманства за родиною Розумовських. Такі наміри викликали гостре невдоволення Катерини II і дали їй привід для остаточного скасування влади гетьмана та перетворення Малоросії на одну з провінцій Російської імперії[3].

Русь-Україна[ред. | ред. код]

Чолобиття (ст.-укр. чолобитье[4], чоломъбитья), як форма звертання, було відомим на Русі після монгольської навали.

За литовсько-польської доби в староукраїнських грамотах та листах князів XIV століття зустрічаються вирази «билъ намъ чоломъ» (1322[5], 1342[6]) у значенні «звертався до нас, прохав нас уклінно».

У грамоті польського короля Сигізмунда за 1507 рік, якою він визначає правові стосунки між євреями і християнами у Литві, зазначається: «Били Намъ чоломъ жидове Наши: зъ Берестья, съ Троковъ, зъ Городна, зъ Луцка, зъ Володимера и зъ иншихъ местъ Нашихъ Великого Князьства Литовского»[7].

У листі Івана Мазепи за 1699 рік чолобиття згадується у значенні укілнного прохання до російського царя: «воздаю йому ж, великому государю, його царській пресвітлій величності, моє піддане чолобиття і прошу його, монаршого, щодо того догляду»[8]

Японія[ред. | ред. код]

Чолобиття (яп. 土下座, dogeza, догедза, «сидіння на землі») в Японії поширилося з Кореї та Китаю на початку нашої ери. У «Переказі про людей ва Записів Вей» згадується, що японці III ст. вшановували старших сидячи на землі й плескаючи у долоні. Звичай бити чолом був звичним при дворі імператора, аристократичних і самурайських домах. Так само як в Китаї і Кореї чолобиття вважалося найвищим проявом шани і покірності.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 2. Прогресс. - С.242
  2. Definition of KOWTOW. www.merriam-webster.com (en). Процитовано 2020-03-20. 
  3. Гуржій О. І. Глухівські ради 1750, 1763 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  4. Пещак 1974:89. 68. Ярослав Ізяславич, полоцький князь, дарує млин на р. Бельчиці Борисоглібському монастиреві.
  5. Пещак 1974:20. 6. Князь Любарт Гедимінович дарує села соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку.
  6. Пещак 1974:24. 9. Великий князь литовський Ольгерд підтверджує право Григорія Тункеля на майно.
  7. Пещак 1974:89.
  8. Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Т. II. — М., 1859. — С. 23-28.; Лист думному дяку Микиті Зотову у Вороніж про заколотників Д. Забілу та А. Солонину, від 5 вересня 1699 року.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Грамоти XIV ст. / Упорядк., вст. ст., ком. i слов.-покаж. М. М. Пещак — К., 1974.

Монографії[ред. | ред. код]

  • Духовная культура Китая. Том 4. Историческая мысль. Политическая и правовая культура. / Редакторы тома М. Л. Титаренко, Л. С. Переломов, В. Н. Усов, С. М. Аникеева, А. Е. Лукьянов, А. И. Кобзев. 2009. 935 стр. Уч.-изд. л. 105,6.
  • Русско-китайские отношения в ХIХ веке: 1803-1807. М. Б Давыдова, ‎С. Л. Тихвинский, ‎Институт Дальнего Востока (Российская академия наук). М. 1995.

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чолобитна