Чорна металургія Італії
Чорна металургія Італії — одна з галузей обробної промисловості Італії. 2019 року виплавка сталі в країні становила 23,190 млн т., виробництво гарячекатаного прокату — 23,617 млн т. За виплавкою сталі і виробництвом прокату Італія посідає 2-е місце серед країн Євросоюзу (поступаючись лише Німеччині). Велика частка продукції підприємств чорної металургії країни вирушає на експорт.[1] В країні є 2 металургійні заводи з повним виробничим циклом, 1 завод лише з доменним виробництвом і кілька прокатних заводів.
Історія[ред. | ред. код]
Початок залізної доби на території Італії сягає 1-ї половини I тис. до н. е. У залізну добу на території Італії виникла низка культур. Серед них провідною була Віланова культура, яку пов'язують з умбрами, представниками однієї з гілок Італіків. Найстародавніші племена Апенінського півострова і Сицилії — лігури, етруски і сікани (в Сицилії) — були знайомі з залізом. У Етрурії добували залізо, у обробці якого етруски досягли досконалості. Етруски розглядаються прямими спадкоємцями хеттської металургійної традиції. Італійськими вченими підраховано, що за період свого 200-річного розквиту (VI—V стст. до н. е.) етруски виробили щонайменше 0,5 млн т заліза. За однією з теорій хатський термін для позначення заліза — «хапалкі» через фінікійське слово «парцілум» ввійшов до етруської мови як «ферсом». Римляни запозичили цю назву і вимовляли її як «ферум».
Металургійна промисловість в Італії набула значного розвитку після 2-ї світової війни.[2]
У 1970-х роках металургійна промисловість працювала переважно на імпортній сировині та паливі: ввозилося 90 % споживаної залізної руди, вище 75 % металолому, близько 70 % марганцевої руди, повністю — коксівне вугілля. Характерним було різьке домінування виплавки сталі над виробництвом чугуну і велика питома вага електросталі. Металургійні заводи в своїй більшості були невеликі, не мали повного циклу, багато з них — вузькоспеціалізовані. Однак основу галузі становили 4 великих металургійних комбіната — у містах Корнільяно, Баньолі, Пйомбіно й Таранто. Більша частина чорної металургії, включаючи найбільші комбінати, знаходилася під контролем державної компанії «Фінсідер» (94 % виробництва чугуну, 60 % — сталі і прокату).[2]
Сировинна база[ред. | ред. код]
Італія досить слабко забезпечена сировинними і енергетичними ресурсами. Запаси вугілля незначні, вугілля — енергетичне. Для виробництва коксу використовується довізне коксівне вугілля. Вже у 20 ст. видобуток залізної руди не задовольняв потреб країни і мав тенденцію до зниження.
| Вид продукції | 1893 | 1938 | 1958 | 1970 | |||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Залізна руда | 191,3[3] | 990 | 1292,5 | 756,7 | |||
| Марганцева руда | 48,3 | 44,1 | 50,1 |
Запаси залізних руд зосереджені в районах: Тоскано-Ельбанському, на о. Сардинія і в Альпах. Відомо понад 20 залізорудних родовищ. Більшість з них дрібні. За запасами марганцевих руд І. займає помітне місце в Зах. Європі. Зустрічаються скарнові, гідротермальні і осадові родовища. Особливо високий вміст Mn зафіксовано у залізо-марганцевому родовищі Монте-Арджентаріо (область Тоскана) — 14-15 %.[4]
Сучасний стан[ред. | ред. код]
Наразі (2022) в Італії з колись 4 металургійних комбінатів з повним виробничим циклом залишилося лише 2 — Металургійний комбінат в Пйомбіно і Металургійний комбінат в Таранто. Баньолі після зупинки було майже повністю демонтовано — залишено лише окремі будівлі як пам'ятки промисловості. У 2019 році 4,207 млн т сталі було виплавлено у кисневих конверторах і 19,030 млн т сталі — у електропечах.
| Вид продукції | 1938 | 1958 | 1970 | 2010 | 2011 | 2012 | 2013 | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 | 2018 | 2019 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Кокс | 1739,4 | 4188,1 | 7171,2 | ||||||||||
| Чавун | 862,8 | 2059,8 | 8331,6 | 8555 | 9838 | 9424 | 6933 | 6371 | 5051 | 6044 | 5052 | 4836 | 4606 |
| Сталь | 2322,8 | 6271,1 | 17277,4 | 25750 | 28735 | 27252 | 24093 | 23714 | 21958 | 23312 | 24007 | 24496 | 23190 |
| Феросплави | 65,8 | 107,3 | 197 | ||||||||||
| Прокат | 1734,6 | 4635,2 | 13928,8 | 25359 | 27978 | 26309 | 23553 | 23150 | 22023 | 23512 | 23789 | 24231 | 23617 |
| 2010 | 2011 | 2012 | 2013 | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 | 2018 | 2019 | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Експорт | 15316 | 17125 | 17926 | 16640 | 17328 | 16475 | 17895 | 18190 | 18180 | 17948 |
| Імпорт | 16307 | 17478 | 13899 | 15626 | 16632 | 19936 | 19616 | 20091 | 20619 | 20652 |
Компанії і підприємства чорної металургії[ред. | ред. код]
Металургійний комбінат в Пйомбіно[ред. | ред. код]
42°56′17″ пн. ш. 10°32′56″ сх. д. / 42.93806° пн. ш. 10.54889° сх. д.
Металургійний комбінат в Пйомбіно є другим в Італії підприємство чорної металургії за потужністю (після металургійного комбінату в Таранто).[5] Розташований на березі затоки Фоллоніка Тірренського моря. Комбінат здатний виробляти 2,5 млн т сталі на рік.[6] Комбінат працює на імпортній сировині, яка надходить на комбінат через порт.
Металургійний комбінат в Таранто[ред. | ред. код]
40°30′35″ пн. ш. 17°12′13″ сх. д. / 40.50972° пн. ш. 17.20361° сх. д.
Металургійний комбінат в Таранто є найбільшим металургійним комбінатом Італії з 1960-х років. Побудований протягом 1960—1965 років. Має повний виробничий цикл.
Металургійний завод у Корнільяно[ред. | ред. код]
Металургійний завод у Корнільяно розпочав роботу у 1935 році. Це був один з 4 найбільших металургійних комбінатів Італії з повним виробничим циклом. Однак у 2005 році було закрито частину його цехів.
Сервольський металургійний завод[ред. | ред. код]
Сервольський металургійний завод є одним з 3 металургійних заводів Італії з доменним виробництвом. Розташований у місті Сервола, що тепер у складі Трієста. Основною продукцією заводу є бабковий чавун.
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Steel Statistical Yearbook 2020 concise version (PDF). World Steel Association. 2020. Процитовано 23 червня 2022. (англ.)
- ↑ а б в г Італія. // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ John Birkinbine. The Production of Iron Ores in Various Parts of the World. U.S. Government Printing Office, 1895. [https://books.google.com/books?id=UONDAAAAYAAJ&dq=Output%20of%20iron%20ore%20in%20Italy%20by%20year&hl=ru&pg=PA134#v=onepage&q&f=false P.134. (англ.)
- ↑ Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- ↑ M. Angel (10 січня 2014). World's biggest steel trader eyes assets of troubled Lucchini. Сайт Рейтер http://uk.reuters.com. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015. (англ.)
- ↑ Italy's Lucchini to halt steel furnace temporarily. Сайт Рейтер http://uk.reuters.com. 23 листопада 2012. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015. (англ.)
