Чорний Острів (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Чорний Острів
Chorn ostriv gerb.png Chorn ostriv prapor.png
Герб Чорного Острова Прапор Чорного Острова
Orda Napoleon Czarny Ostrow.jpg
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область Хмельницька область
Район/міськрада Flag of Khmelnytskiy Raion in Khmelnytsky Oblast.png Хмельницький район
Рада Чорноострівська селищна рада
Код КОАТУУ: 6825055500
Основні дані
Засноване 1366
Магдебурзьке право 1556
Статус від 1957 року
Площа 6,23 км²
Населення 984 (01.01.2016) [1]
Густота 157,78 осіб/км²
Поштовий індекс 31310
Телефонний код +380 382
Географічні координати 49°30′25″ пн. ш. 26°45′56″ сх. д. / 49.50694° пн. ш. 26.76556° сх. д. / 49.50694; 26.76556Координати: 49°30′25″ пн. ш. 26°45′56″ сх. д. / 49.50694° пн. ш. 26.76556° сх. д. / 49.50694; 26.76556
Водойма р. Південний Буг
Відстань
Найближча залізнична станція: Чорний Острів
До станції: 2 км
До райцентру:
 - автошляхами: 20 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 20 км
Селищна влада
Адреса 31310, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, смт. Чорний Острів, вул. Жовтнева,13
Карта
Чорний Острів (Україна)
Чорний Острів
Чорний Острів

Чо́рний О́стрів — селище міського типу в Україні, у Хмельницькому районі Хмельницької області. Населення 905 мешканців (перепис 2001), 949 мешканців (2011).[2] Селище розташоване на річках Південний Буг і Мшанець, за 2 км від залізничної станції Чорний Острів, за 20 км від Хмельницького. Легка, харчова промисловість.

Магдебурзьке право з 1556 року. Статус смт із 1957 року.

Літопис[ред.ред. код]

Про заснування цього поселення перекази свідчать таке. Під час набігів татар на Поділля воєвода Свищ разом зі своєю дружиною, рятуючись від переслідування, втік на Острів Буга і тут оселився. Так заснували містечко, яке мешканці обкопали захисними ровами. У середні віки все населення Острова вимерло від чуми. Страшний мор пройшовся цими місцями. Ті, хто залишились, спалили свої пожитки і покинули цю місцину. Тоді острів здобув назву Чорного.

У XIV столітті це місце фігурує у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття — це вже Чорний Острів.

1493 Чорний Городок мав 18 димів.

1495 належав Новодворським.

Чорний Острів з 1545 р. належав Анні з Новодворських Влодковій — дружині старости Мацея Влодека. Пізніше він перейшов до її сестри Констанції Свірч. За часів Констанції король надав Чорному Острову Магдебурзьке право.

У 1552 р. польський шляхтич Ян Каменецький  — ротмістр коругви кавалерії оборони поточної — отримав у доживоття Чорний Острів (Подільське воєводство).[3]

В 1592 р. племінник Дмитра Байди Вишневецького — Костянтин Вишневецький через одруження з Анною, отримав у володіння Чорний Острів, яким Вишневецькі володіли до 1744 р. Після смерті Михайла Вишневецького, місто перейшло його внучці — Катерині з Огінських Пшездецькій.

В 1671 Чорний Острів належав дядькові короля Михайла Вишневецького — князю Костянтину Вишневецькому, місто мало природній захист озерами та річкою Бог. На той час Чорний Острів був досить великим містом. В 1667 татари не змогли взяти місто і відступили. В місті був дерев'яний костел та церква. Під ту пору усе місто було забудоване дерев'яними будинками. Замок знаходився на окремому острові і був оточений земляним валом та палісадом. Будинків в межах замку не було.

Чорноострівський замок[ред.ред. код]

Дитинець замку на пагорбі був у плані квадратним, оточений з трьох сторін валами. Посередині був ґанок з колонами, під балконом, заставлений квітами. Від замкової брами дорога йшла вверх. Замок був чотирикутний під зеленим дахом. Іншою стороною замок виходив на став, тут на місці ґанку була індійська веранда з дощок, покрита тентами, на ній знаходилися цитрусові дерева та вазони з квітами, поміж якими стояли крісла та софа. Від веранди до озера вели кам'яні сходи на один рівень тераси, а потім на інший з якого йшов міст, довжиною 500 ліктів. На острівці був білий будинок. Міст йшов до острівця на озері і далі. За мостом був парк з вільшини, сосни, а понад самим озером були волошські тополі. Зліва від мосту була гребля та паркова брама.

У другій половині XVIII ст. Міхал Пшездзецький на місці замку Вишневецьких поставив палац. В Білій залі був портрет гр. Лізи Пшездзецької пензля Франца Вінтергальтера, були тут також портрети роботи Альфонса Муратона. В сусідньому залі висіли портрети родини Пшездзецьких, Олізарів, Мостовських пензля італійського портретиста Бачеллі, який проживав в Чорному Острові, в англійському будинку з терасою на березі річки. У Жовтому салоні був портерт Іринея Залуського та роботи П'єтро Тенерані. У Довгій залі знаходився великий «образ» (ікона) Св. Ієроніма пензля Доменікіно, за який король Станіслав Август пропонував 5000 дукатів.

У костелі біля палацу були образи пензля Бачеллі. Чорноострівський парк був закладений Марією Мостовською (Пшездзецькою). Чорний Острів належав пізніше гр. Лізі Пшездзецькій та її доньці гр. Марії Валевській. На острів вів міст на ланцюгах, а на самому острові був італійської архітектури палац. Музичним оркестром в Чорному острові керував Луіджі Тоніні. Чорний Острів не був жодного разу проданий, а переходив у спадок. Досі в маєтку збереглися чотири грубки і дубові сходи.

На Вовчій горі був будинок, збудований Мечиславом Пшездзецьким.

У 1556 році король Сигізмунд Август надав містечку магдебурзьке право. Тоді тут був зведений укріплений замок.

1657 під Чорним Островом стояв табором семигородський князь Юрій II Ракоці. При переправі через p. Бог він був оточений військами Станіслава «Ревери» Потоцького, Єжи Себастьяна Любомирського, Стефана Чарнецкого і змушений був 23 липня підписати угоду.

Тут відбувались бої між польською шляхтою та козаками. За даними перепису 1545 року у Чорному Острові проживало 856 осіб православних.

За люстрацією 1780 місто налічувало 224 оселі, мало замок над озером, перебудований на палац і оточений високими валами.

Місто 1841 р. було оточене водою зі всіх сторін, та через чотири греблі поєднувалося з передмістями, в місті було багато мурованих будинків. Довкола церкви були розміщені у два ряди склепи, а за ними стояла жовта кам'яниця лікаря і наліво була мурована божниця.

Перед костелом знаходився квадратний англійський сквер обсаджений деревами і за ним була церква з зеленим куполом та високою квадратною дзвіницею з дзвонами. За церквою ринок з крамницями та посередині ринку аустерія (гостинний двір, із залою, казино, кімнатами для подорожніх).

У Чорному Острові було повітове однокласове народне училище. З 1856 по 1859 роки у цьому училищі викладав історію видатний український поет, байкар Леонід Глібов. З 1897 була школа для дівчат. Тут їх навчали французької та польської мов, а також всім тонкощам етикету: як поводитись у поважному товаристві, танцювати, як готувати їжу.

Крім цього, у Чорному Острові були заводи поташний, пивоварний, цегляний, механічний, столярний. Поблизу у с. Захарівці був завод по відливу церковних дзвонів. Один дзвін до сьогодні зберігся в Острозькій академії. Всі ці виробництва належали графу Пшездецькому. У містечку процвітала торгівля, влаштовувались ярмарки. На той час у Чорному Острові проживали 9 тисяч 300 осіб.

Святині[ред.ред. код]

Тут було дві церкви — Вознесенська та Воскресенська. Не відомо, коли і ким Вознесенська церква була розібрана і перевезена до с. Катеринівка. Однак до наших днів вона не збереглася.

Церква Преображення Господнього 1775[ред.ред. код]

Кам'яна церква, яку сьогодні відвідують віруючі, побудована у 1779 році і освячена на честь Преображення Господнього. Цегляна церква (в плані має вигляд хреста) заснована 1775 за дозволом єпископа УГКЦ Петра Білянського. Збудована церква коштом унійного свяшеника Іоана Стрельбицького-Жигайла, який також у 1779 освятив церкву. В 1808 році вже православним настоятелем Іоаном Курчинським був перебудований дах церкви, побудована дзвіниця з дзвонами і побудована огорожа. У 1836 році був влаштований новий іконостас на кошти гр. Костянтина Пшездзецького та прихожан. В церкві була стара ікона — копія Почаївської чудотворної ікони Богоматері.

Костел Успіння Пресвятої Богородиці[ред.ред. код]

1797 року розпочалось будівництво костелу на честь Успіня Пресвятої Богородиці, яке тривало 20 років. Костел фундував Міхал Пшездзецький. Костел збудований за грецьким архітектурним стилем. На костелі знаходилася постать Богородиці оточеної з двох сторін ангелами та апостолами Петром та Павлом. Перед костелом знаходився квадратний англійський сквер: квадрат обсаджений деревами. Як засвідчують історичні джерела, тут було встановлено орган. Всіх прихожан за даними 1858 року, які записані у церковній книзі, налічувалось понад 5 тисяч осіб. В костелі знаходились усипальниці родини Пшездзецьких. У революційному вирі 1910-1920-х років костел перетворили на склад, згодом там був будинок культури. 1992 року храм відновили.

Леонід Глібов та Ференц Ліст бували у Чорному Острові[ред.ред. код]

Графи Пшездзецькі, яким землі Чорного Острова передавались з покоління в покоління, починаючи з XVI століття, володіли 20 селами.

Леонід Глібов, працюючи в Чорноострівському училищі, часто користувався бібліотекою. Однак історики стверджують про такий факт. Якось відомий байкар був запрошений на прийом до шляхтичів. Сам Кароль Пшездзецький запросив його на розмову. Про що тоді між ними йшлося — не відомо. Але після тієї розмови Глібову заборонили відвідувати маєток і користуватися бібліотекою. Невдовзі після цього випадку Леонід Глібов назавжди покинув Чорний Острів та переїхав до Чернівців.

1847 року у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Він не був знайомий із господарями, але у ті часи багатії, вирушаючи у далеку подорож, мали, так званий, путівник. У ньому зазначались місця, де подорожній міг переночувати та поміняти коней. Дорогою до Санкт-Петербургу композитор зупинився саме у володіннях графа, які на той час славились своєю пишністю. Ференцу Лісту настільки сподобалось у Пшездецьких, що він залишився не тільки переночувати, але гостював там з тиждень. У залі він грав на інструменті для родини графа.

Ратуша[ред.ред. код]

Пам'ятка розташована в центрі стародавнього міста Чорний Острів, що знаходиться за 20 км від обласного центру м. Хмельницького. Її було збудовано на початку XIX ст. 4 липня 2014 року будівлю було пошкоджено пожежею. Наразі вона потребує реставрації.

Фасад ратуші сьогодні

Ратуша має статус історично-культурної пам'ятки України місцевого значення.

Лаура прославила свою родину[ред.ред. код]

Свавілля шляхтича щодо чорноострівських селян дійшло до того, що він примушував кріпаків працювати навіть у святкові дні. Цю справу у 1838 році розглядав проскурівський повітовий суд. Не прийнявши ніяких рішень, суд під тиском незаперечних фактів усе ж констатував перевищення прав поміщиком. Люди розповідають, що Софія, дружина Пшездзецького, відпочиваючи на Кавказі, скуштувала приготовлену форель. Їй дуже сподобався смак цієї риби, і приїхавши додому, вона забажала її розводити у своєму маєтку. Тоді Карл змусив селян викопати ставок розміром 50 на 50 метрів. А як відомо, форель живе тільки у крижаній гірській воді. Тому кріпаки взимку заготовляли лід і зберігали його у льохах, а влітку ним щодня обкладали ставок, аби вишуканою рибою могли частуватися пани.

Безтурботне життя графа було затьмарене гіркою втратою. Літнього дня 1873 року дві його доньки поїхали на прогулянку верхи. У той день ніщо не сповіщало біди. Але Лаурі стало погано і вона впала з коня. Важка травма — перелом хребта, прикувала дівчину до ліжка. Батько, який не бажав спокійно споглядати як поволі помирає його донька, вирішив вести її на лікування до Риму. У дорозі Лаурі стає тільки гірше і вона помирає у 21-річному віці. Її поховали у сімейному склепі, який знаходився під будівлею костелу. Засмучені важкою втратою батьки замовляють коштовний надгробок у видатного скульптора, професора Петербурзької академії мистецтв Віктора Бродського. Майстер працював над замовленням 2 роки. Надгробок з білого каррарського мармуру вагою понад 3 тонни 1876 року було доставлено залізницею. Пам'ятник встановили у костелі, де знаходився родинний склеп. 1898 році Карл помирає. Вдова продає родинний маєток невідомому власникові. За умовами договору про продаж, вдова Софія мала право жити у садибі до смерті. Вона не хотіла виїздити до Польщі і покидати могили своїх рідних. Софія померла у 1900 році і похована у родинному склепі поряд з чоловіком і донькою. Кажуть, що перед смертю графиня розпорядилась закопати срібний родинний посуд у підземному переході, якій сполучав костел із садибою. У свій час паничі щоранку перед сніданком цим переходом діставались до костелу. Тільки помолившись, вони приступали до трапези. Після того, як костел відвідала родина, він відчиняв двері для простих людей.

З усієї родини залишилась старша донька Пшездзецьких — Марія, яка виїхала до Варшави, де згодом вийшла заміж. Її рід продовжується до нині. Правнук Марії Пшездзецької — Мар'ян, якому зараз за вісімдесят, спеціаліст зі Східних ринків. Він живе у Варшаві, але часто буває в Україні. Є ще один нащадок Ярослав Пшездецький — магістр духовної семінарії у Ватикані.

Жителі Чорного Острова у буремні часи переховували надгробок Лаури під престолом у костелі. 1938 року його віднайшли. Він був засипаний землею та сміттям. Тоді його і перевезли до Кам'янця. На нього претендували Московський музей ім. Пушкіна, та Літературний музей російського мистецтва у Петербурзі. Серед радянських чиновників знайшлася людина, яка зрозуміла, що такий шедевр має залишитись в Україні. Але розпочалась Німецько-радянська війна, яка і відволікла увагу чиновників від цього питання. Після війни до цієї теми також не повертались.

Настоятель Чорноострівського костелу — брат Юрій каже, що останки родини Пшездзецьких і до сьогодні знаходяться у склепі. Але він замурований і доступу до нього немає.

У садибі Пшездзецьких до 1982 року розташовувалась загальноосвітня школа. Сьогодні у цьому приміщенні діє музична школа.

Олександр Андрійович Казіміров мріє відновити колишню славу Чорного Острова: «Я хотів би, щоб цей маєток взяла під свою опіку держава. З жодним із нащадків ще не зустрічався. Нам не потрібна від них матеріальна підтримка, однак може вони посприяють з документальними свідченнями про родину Пшездецьких. Адже більшість архівних матеріалів про них знаходиться у Польщі».

Сьогодні костел діє, його відвідують прихожани з 15 навколишніх сіл. На святковій службі, яку провів єпископ Леон Дубравський, після проповіді хтось із парафіян вигукнув: «Поверніть нам Лауру!». Чорноострівчани вірять, що краса, яку віртуозно передав відомий скульптор у камені, поверне містечку хоч часточку колишньої величі.

Чорноострівський професійний аграрний ліцей[ред.ред. код]

Чорноострівський професійний аграрний ліцей було засновано 29 червня 1963 року[4] як Чорноострівське професійно-технічне училище.

Станом на 2013 рік ліцей готує трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва, лаборантів хіміко-бактеріологічного аналізу, обліковців, кухарів, операторів комп'ютерного набору[5].

ФК «Промінь»[ред.ред. код]

ФК «Промінь». Склад команди 2012—2013

Після закінчення німецько-радянської війни футбольна команда Чорного Острова регулярно брала участь в першості Хмельницької області у другій групі. В ті часи команда проводила свої матчі на стадіоні, який був розташований на березі Південного Бугу. У 1960-х команда занепала та припинила своє існування. Команда відродилася лише у 1980-му році завдяки новому викладачеві фізкультури місцевого ПТУ Сергію Дем'янчуку. Домашні матчі спершу відбувалися на стадіоні в селі Антонівка, оскільки власного стадіону в команди деякий час не було.

У 2011 році «Промінь» переміг у чемпіонаті Хмельницького району. Цього ж року команда дійшла до півфіналу Кубка Хмельницього району та виграла Кубок ім. М.Дацкова.

У 2012 році команда «Промінь» здобула перемогу в Кубку ім. Б.Сідлецького.

Наразі «Промінь» є однією з найбільш титулованих команд району — багаторазовий чемпіон та призер розіграшу першості Хмельницького району, багаторазовий володар Кубку Хмельницького району[6].

Відомі люди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  3. Spieralski Z. Kamienecki Jan h. Pilawa (1524—1560) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt ….— 638 s. (пол.) S. 514
  4. Чорноострівський професійний аграрний ліцей на сайті b2btoday.com.ua
  5. Чорноострівський професійний аграрний ліцей на сайті osvita.com.ua
  6. «Промінь» — команда із історією! на сайті ФК «Спортлідер». — 8 жовтня 2011 р.

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.