Чорний хід (фільм)
Чорний хід | |
|---|---|
| Hintertreppe | |
 | |
| Жанр | драма |
| Режисери |
Леопольд Йєснер Пауль Лені |
| Продюсери |
Ганс Ліпман Генні Портен |
| Сценарист | Карл Майєр |
| У головних ролях |
Генні Портен Фріц Кортнер Вільям Дітерле |
| Оператори |
Віллі Гамейстер Карл Хассельманн |
| Композитор | Ганс Ландсберґер |
| Дистриб'ютор | Universum Film |
| Тривалість | 40 хв. |
| Мова | німий |
| Країна |
.svg){kind=small} Веймарська республіка |
| Рік | 1921 |
| Дата виходу | 11 грудня 1921 |
| IMDb | ID 0012281 |
| Рейтинг |
IMDb:  |
«Чорний хід» (нім. Hintertreppe) — німий німецький фільм, знятий у 1921 році режисером Леопольдом Йєснером у співавторстві з Паулем Лені. Стрічка стала предтечею стилю «камершпіле» у німецькому кінематографі 1920-х років[1].
Сюжет[ред. | ред. код]
Молода жінка, що працює служницею в панському будинку (Генні Портен), збирається вийти заміж, але її коханий кудись поїхав і навіть не пише їй листів. Щодня дівчина допитується у листоноші — чи немає для неї листа. Листоноша (Фріц Кортнер) — потворний зовні і дебільний за вдачею, — закоханий у дівчину і агресивний та винахідливий. Він перехоплює листи і тільки чекає свого часу. Живе він у підвалі, і одного дня, покоряючись чи то жалю до цієї істоти, чи то з відчуття самотності, дівчина приходить до нього в підвальну кімнату, де, на свій жах, дізнається правду про листи. І в цей момент повертається нарешті її коханий (Вільгельм Дітерле). Дізнавшись, куди потрапляли усі його листи, хлопець шаленіє і, не звертаючи уваги на протести й умовляння дівчини, береться за дебіла-листоношу. Зав'язується бійка, в якій листоноша устигає схопити сокиру, і хлопець отримує смертельний удар. Збожеволіла дівчина біжить з підвалу сходами на дах і не відчуваючи, де вона, зривається вниз, розбиваючись об камінь на бруківці.
У ролях[ред. | ред. код]
| Актор | Роль | |
|---|---|---|
| Генні Портен | • | Служниця |
| Фріц Кортнер | • | Листоноша |
| Вільям Дітерле | • | Ремісник |
| Юджин Дітерле |
Погляд кінознавців[ред. | ред. код]
Розпочата як романтична драма, завдяки своєму експресіоністичному настрою, стрічка поступово перетворюється на фільм жахів. А повільний підйом і спуск листоноші спіральними сходами пансіону, повторений у фільмі шість разів, виявляється символом цього жаху.
Експресіоністичні настрої «Чорного ходу» проявляються не в химерній архітектурі декорацій, а у вишуканій грі світла та тіней. Більшість екранного часу всі персонажі, крім пари центральних коханців, показано виключно у вигляді тіней. І навіть у сцені довгоочікуваного повернення першого коханого покоївки його тінь виглядає підкреслено більшою за розміром, ніж він сам.
Ледь не найбільшою новацією «Чорного ходу», як і інших фільмів Майєра цього періоду — «Святвечір» (1923), «Остання людина» (1924), — є те, що стрічка обходиться майже без титрів[2].
Показ в Україні[ред. | ред. код]
У 2016 році стрічка була представлена на фестивалі «Німі ночі» в музичному супроводі українського проекту «JULINOZA».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Petrie, Graham (2002), Hollywood destinies: European directors in America, 1922-1931, Contemporary film and television series (вид. 2nd), Wayne State University Press, с. 185, ISBN 0-8143-2958-6
- ↑ Матеріали взято з друкованого промо-видання 7-го фестивалю німого кіна та сучасної музики «Німі ночі», 2016
Посилання[ред. | ред. код]
- Чорний хід на сайті IMDb (англ.)
- «Чорний хід» на сайті oKino.ua
|
