Чорнобай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Чорнобай
Cernobai2.png Flag of Chornobai.png
Герб Чорнобая Прапор Чорнобая
Чорнобаївська районна рада
Чорнобаївська районна рада
Чорнобай
Чорнобай на карті Чорнобаївського району
Чорнобай на карті Чорнобаївського району
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Чорнобаївський район
Рада Чорнобаївська селищна рада
Код КОАТУУ: 7125155100
Основні дані
Засноване середина XVII ст./1656
Статус з 1965 року
Площа 87,43 км²
Населення 7 311 (1.07.2015)[1]
Густота 90,48 осіб/км²
Поштовий індекс 19900
Телефонний код +380 4739
Географічні координати 49°40′28″ пн. ш. 32°19′48″ сх. д. / 49.67444° пн. ш. 32.33000° сх. д. / 49.67444; 32.33000Координати: 49°40′28″ пн. ш. 32°19′48″ сх. д. / 49.67444° пн. ш. 32.33000° сх. д. / 49.67444; 32.33000
Висота над рівнем моря 121 м
Водойма річка Ірклій
Відстань
Найближча залізнична станція: Золотоноша
До станції: 22 км
До райцентру:
 - фізична: км
 - залізницею: км
 - автошляхами: км
До обл. центру:
 - фізична: 31 км
 - автошляхами: 52 км
Селищна влада
Адреса 19900, смт. Чорнобай, вул. Леніна, 154
Карта
Чорнобай is located in Україна
Чорнобай
Чорнобай
Чорнобай is located in Черкаська область
Чорнобай
Чорнобай

Commons-logo.svg Чорнобай у Вікісховищі

Чорноба́й — селище міського типу, адміністративний центр Чорнобаївського району Черкаської області.

Селище розташоване за 20 км на схід від станції Золотоноша I, за 49 км від обласного центру (м. Черкаси).

Географія і клімат[ред.ред. код]

Ірклій у Чорнобаї

Чорнобай розташований на Придніпровській низовині на річці Ірклій за 22 км на схід від залізничної станції Золотоноша і за 52 км від обласного центру — міста Черкаси. Клімат — помірно континентальний. Пересічна температура січня -6°С, липня +24°С. Опадів — 488 мм на рік. Найпоширеніший тип ґрунтів — чорноземи звичайні. Гідрографічна мережа представлена річкою Ірклій.

Населення[ред.ред. код]

Населення Чорнобаю — 7 311 осіб за станом на 01.07.2015 року (7 911 у 2007) (6 600 у 1972 році). Селищній раді підпорядковане село Савківка.

На території селища проживають представники інших національностей: азербайджанці, білоруси, вірмени, грузини, латиші, молдовани, поляки, росіяни, угорці, чехи.

Назва[ред.ред. код]

Назва «Чорнобай» означає, очевидно, прізвище одного з перших поселенців. Імовірно це прізвище татарського походження (бай, в тюркських мовах, багатій, пан).

Протягом часу існування село мало кілька назв: перша — Слобідка, друга — Чернобаї, Чорнобаєве, Чорнобаївське, Чорнобай, третя — Дараганщина по імені сотника Кропивнянської сотні Дарагана, але ця назва за населенням не прижилася. За селищем закріпилась назва Чорнобай, а Дараганщиною називається околиця селища.

Історія[ред.ред. код]

Селище Чорнобай виникло на початку XVIIІ століття, як слобода заселена козаками Кропивнянської сотні Переяславського полку. В перших документах Чорнобай згадується 1721 року.

Під час перепису маєтностей Переяславського полку в 1729—1731 роках згадується: «На полі Канівському», як слобода, заселена переважно мешканцями містечка Великі Канівці, переселенцями з Кропивни, Чехівки, Мельників з Ніжинського полку. Крім того, не мало людей тут було осаджено ченцями Києво-Печерського монастиря. Відомості по належність Києво-Печерській лаврі Чорнобаївської Слобідки відносяться до 1720 року. Тоді Чорнобай належав до Чехівської волості, що йшла на гетьманську булаву, тобто, відбувала повинності на двір гетьмана.

За даними Генерального опису Лівобережної України 17651769 років у Чорнобаї налічувалося 19 козацьких дворів з 50 хатами, в яких жило 313 чоловік, 193 хати залежних селян. Більшість покріпаченого населення не мала навіть дворів: тут зареєстровано 137 бездвірних хат.

З середини XIX століття Чорнобай стає волосним центром. Поступово починає розвиватись місцева промисловість. У 1845 році вступив в дію пивоварний завод.[2]

В 1885 році в Чорнобаї налічувалось 982 двори з 5229 жителями. В цьому ж році в селищі відкрито церковно-парафіяльну школу. З кінця XIX століття Чорнобай в документах називається селом.

З 1910 року у селі почали працювати: цегельний завод, 2 парові млини з олійницею і просорушкою, млин з нафтовим двигуном, 63 вітряки, 14 кузень і слюсарних майстерень.[3] Чоловіки міста займались рибальством, плели верші з верболозу, жінки ткали, в'язали та вишивали, 29 чоловік жили з теслярства, 53 — кравецтва, 25 — столярства, 10 — ковальства, 28 — ткацтва.[4] В 1911 в селі закладено фруктово-виноградний розсадник.

В грудні 1919 року територія Золотоніського повіту, до якого входив Чорнобай, була захоплена військами Червоної армії. Встановилася радянська влада.

У квітні 1923 року Чорнобай став центром однойменного району.

У лютому 1925 в селі організоване машино-тракторне товариство, а у 1926 році артіль «Перемога». В 1929 році створено Чорнобаївську МТС.

З 1927 року тут працювали сельбуд, 4 клуби, 5 бібліотек. З 1931 року почала діяти кіноустановка.

З 1931 року в селі було чотири колгоспи: ім. Ілліча, ім. Ворошилова, ім. Шевченка та ім. Комінтерну. В 1934 році створено організацію «Заготскотвідгодівля».

19 вересня 1941 року село було окуповане німецькими військами.[5] За роки війни до Німеччини було вивезено 1527 юнаків та дівчат. 27 вересня 1943 року село було визволене. За мужність і відвагу 417 жителів села нагороджені орденами і медалями СРСР. Житель села Шмиг Іван Миколайович нагороджений званням Героя Радянського Союзу та медаллю Золотої Зіркии.

23 квітня 1965 року село Чорнобай віднесено до категорії селищ міського типу.

З 1969 року діє краєзнавчий музей.

Влада і політика[ред.ред. код]

Орган місцевого самоврядування представляють селищний голова, селищна рада, виконавчий комітет селищної ради. Депутатський корпус селищної ради складається із 30 депутатів.

На території селища зареєстровано осередки політичних партій: СПУ, ВО «Батьківщина», НСНУ, НПУ, ВО «Свобода» та інші.

Економіка[ред.ред. код]

Сільське господарство[ред.ред. код]

Традиційно важливе місце в селищі займає сільськогосподарське виробництво, домінуючими підприємствами є СТОВ «Родина», ТОВ «Силікат 1», ВАТ «Чорнобай птиця». Основним напрямком розвитку є зернове та цукрове виробництва, розвивається тваринницьке господарство.

Промисловість[ред.ред. код]

Чорнобаївські підприємства — ПП Віктор і К «Чорнобай елеватор».

Зростання обсягів промислового виробництва передбачається в усіх підприємствах селища за рахунок збільшення надходжень сільськогосподарської сировини, яка виробляється в селищі, на переробні підприємства. Нарощували обсяги промислового виробництва: ПП «Імперіал плюс», ВАТ «Чорнобаївський завод продтоварів». Також на території селища розташовані: ВУЖКГ, АТП 17149, Райавтодор, КБМП&nbsp.

Комунікації[ред.ред. код]

Місцевий будинок зв'язку

У селищі 66,8 км доріг в тому числі 2,7 км у селі Савківка, з твердим покриттям — 55,8 км, у тому числі в селі Савківка 2,7 км.

У Чорнобаї працює місцевий будинок зв'язку, на території селища діють 2 АТС на 3 069 основних номерів, працює 1 905 радіоточок.

Жителям смт.Чорнобай та с.Савківки надходить більше 5 тисяч екземплярів періодичних видань, у тому числі понад 1 200 екземплярів районних газет «Світлий Шлях» та «Наше слово».

Торгівля[ред.ред. код]

Понад чотирьохсот жителів селища займається підприємницькою діяльністю, на території населеного пункту налічується понад 70 торговельних закладів споживчої кооперації та приватних підприємницьких структур, функціонує супермаркет системи «Укоопспілки». Всебічне сприяння подальшому розвитку підприємництва дозволяє вирішувати питання безробіття, наповнення місцевого бюджету, насичення споживчого ринку.

Соціальна сфера: медицина і освіта[ред.ред. код]

Медицина[ред.ред. код]

Медичне обслуговування населення здійснює Чорнобаївська ЦРЛ та ФАП с. Савківки, три приватні стоматологічні клініки. До послуг населення функціонує мережа аптек фармацевтичних закладів «Фармація» та «Ваше здоров'я». Працює центральна аптека № 35 та ще 5 приватних аптек.

Центральна районна лікарня на 170 ліжок має відділення:

  • клінічно-діагностичне;
  • швидкої та невідкладної допомоги;
  • поліклінічне;
  • акушерсько-гінекологічне;
  • хірургічне;
  • травматологічне;
  • неврологічне;
  • терапевтичне;
  • педіатричне;
  • анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії;
  • стоматологічне;
  • фізіотерапевтичне;
  • соціально-медичної реабілітації дітей-інвалідів «Промінчик».

Освіта[ред.ред. код]

На території селища функціонують 7 закладів освіти:

Всі ці заклади об'єднують 1494 учнів та студентів, в них працює 241 особа педагогічних та технічних працівників.

Культура, спорт, пам'ятники[ред.ред. код]

Районний будинок культури
Меморіал воїнів ВВв

До послуг жителів селища Чорнобай:

Значним осередком культури Чорнобаю є районний краєзнавчий музей, що є філіалом обласного.

У селищі працюють районний стадіон, Палац спорту з 25 — метровим плавальним басейном (єдиним у районі).

У Чорнобаї розташована Школа мистецтв, вихованці якої беруть участь в різних міжнародних фестивалях дитячої творчості. Один з них — «Сонце. Радість. Краса» — проходив в болгарському місті Несебир. Вихованці школи брали участь у вокальному та інструментальному жанрах. В результаті піаніст Юрій Кишка посів 1 місце серед інструменталістів. Він, Вікторія Кутова та Руслан Верескун стали дипломантами серед солістів. Більшого успіху досяг фольклорний вокальний гурт «Намистечко» (керівник — Жовтова Тетяна Дмитрівна), який посів 1-е місце серед 11 колективів з усього світу. Окрім цього фестивалю, діти вже посіли призові місця на різних конкурсах в Угорщині, Австрії, Словаччині, Німеччині.[6]

Велику популярність має зразкова танцювальна студія «Фієста» (керівник — Тріандафіліді Лариса Георгіївна), яка є переможцем різноманітних обласних та всеукраїнських хореографічних конкурсів і фестивалів. «Фієста» неодноразово займала призові місця за кордоном. В 2016 році «Фієста» отримала звання народного колективу.

На території Чорнобаю дуже поширена течія КВН. У 2001 році була створена селищна команда КВН «Гарячі голови». У 2005 році команда змінила назву на «Бі-Бі-Сі» і стала володарем Гран-прі Всеукраїнського фестивалю команд КВН «Жарт-птиця — 2005», переможець фестивалю «Жемчужина у моря» 2006, 2007, фіналіст кубку «Асоціація КВН України сезону 20062007 рр.» У районі існує районна команда КВН «Дорослі діти» (творчий керівник — Купчин Андрій Іванович) — переможець Всеукраїнського турніру учнівських команд «ПОУМУ», бронзовий призер фестивалю «Жарт-птиця — 2013», переможець Всеукраїнського фестивалю дитячих та юнацьких команд КВН «Первосміх 2013» (м. Лубни), лауреати та учасники багатьох інших фестивалів у містах Вінниця, Житомир, смт Затока, Черкаси. Нині, протягом навчального року, регулярно проводяться змагання шкільних команд КВН.

З 2009 року, проводиться Міжнародний дитячий пісенний фестиваль «Чорнобаївські зорепади» (за підтримки народного артиста України Мар'яна Гаденка).

У селищі встановлено низку пам'ятників і пам'ятних знаків — селищний меморіал воїнів ВВв, який уже за незалежності був доповнений пам'ятними знаками воїнам-інтернаціоналістам і на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС; 22 лютого 2014 року рішенням селищної ради пам'ятник Леніну демонтовано. А 7 квітня 2014 року було встановлено пам'ятник «Морякам — підводникам».

Традиційними для Чорнобаю стало проведення свята селища, в рамках якого визначається найкраща вулиця, найкраща садиба, адміністративне приміщення зразкового благоустрою, найкращий багатоквартирний будинок.

Релігія[ред.ред. код]

Релігійне життя селища представлене двома православними церквами, церквою Євангельських християн-баптистів та 5 релігійними громадами.

У селищі споруджується новий храм Варвари Великомучениці. Коштом парафіян та багатьох меценатів 9 листопада 2012 р. відбулося підняття купола нового храму. Урочистості з цієї нагоди відкрив митрополит Черкаський і Канівський Владика Софроній. Також на території селища розташовується Храм Іоанна Милостивого, який почав своє служіння з 2001 року.

Персоналії[ред.ред. код]

У Чорнобаї народилися:

Примітки[ред.ред. код]

  1. [1]
  2. О. О. Несторенко. Розвиток промисловості на Україні, ч.1, стор.465.
  3. Третья подворно-хозяйственная перепись в Полтавской губернии 1910 года, стор.130 — 143.
  4. О. О. Несторенко. Розвиток промисловості на Україні, ч.1, стор.275.
  5. П. Н. Ємець і О. П. Самойленко. Полтавщина в роки Великої Вітчизняної війни. Харків, 1965, стор.97.
  6. Газета «Прес-Центр» № 26 (153) 25 червня 2008 р.

Література[ред.ред. код]