Чорнорот Іван Пантелеймонович

Іван Пантелеймонович Чорнорот
Іван Чорнорот.
Народився	1884(1884) Нижньодніпровськ, нині у складі Дніпра, Російська імперія
Помер	7 липня 1938(1938-07-07) Дніпро, Україна ·розстріл за рішенням трійки УНКВС
Громадянство	Російська імперія→ УНР→ СРСР
Національність	українець
Діяльність	скарбник, член Мануйлівської «Просвіти»
Відомий завдяки	член ради Мауйлівської «Просвіти»
Партія	УСДРП

Іван Пантелеймонович Чорнорот (1884, Нижньодніпровськ, нині у частина Дніпра, Російська імперія — 7 липня 1938, Дніпро) — український політик на Січеславщині, соціал-демократ. В'язень російських концтаборів СЛОН, ГУЛАГ. Член Мауйлівської «Просвіти» з 1910, скарбник (1913), член ради Мануйлівської «Просвіти» (1914). Жертва російського окупаційного терору.

Життєпис

Напис Івана Чорнорота на зворотному боці фотокартки із заслання. 1930 р.

З селян. Працював робітником, малописьменний. У 1913—1917 — член УСДРП, після революції — член «Вільного козацтва». Працював слюсарем і токарем, мешкав до арешту по вулиці Залізничній, 37.

У 1912 році Чорнорот їздив у Полтаву за кустарним крамом для гулянки, що її влаштовувала «Просвіта». Губернське жандармське управління встановило нагляд ним 29 липня 1915 року, давши йому «кличку наружного наблюдения» — «Хохол». Щоправда, в матеріалах охранки помилково названий по батькові Іларіоновичем.

Чорнорот не уник обшуку, проведеного в ніч на 27 листопада 1915 року. Як свідчать архівні матеріали (протокол обшуку), сам обшук проведено о другій годині ночі.

«В доме были владелец дома кр. с. Мануйловки Новомосковского уезда Иван Пантелеймонович Чернорот, его жена Анна и четверо малых детей и отец старый Пантелеймон Никифоров Чернорот, 70 лет, других посторонних людей в доме не было, все спали».

У підсумку нічого забороненого не знайшли. Чорнорот заявив, що він є членом Мануйлівської «Просвіти», працює в залізничних майстернях. Брав активну участь в політичних подіях 1917.

За спогадами Ісаака Мазепи, упродовж літа 1917 сили українців у Катеринославі міцніли. Коли восени був скликаний другий селянський з'їзд, то переміг український напрямок: ухвалено «об'єднати трудове селянство Катеринославщини у Всеукраїнській селянській спілці». Замість «малоросійствовавших» дядька і племінника Строменків на чолі катеринославської Спілки були поставлені український есер Ф. Сторубель і український соціал-демократ Чорнорот, «робітник з катеринославських залізничних майстерень, що став фактичним провідником Спілки».

Чорнорот висувався від села Мануйлівка Новомосковського повіту кандидатом УСДРП у депутати Українських Установчих Зборів (грудень 1917). Проведенню виборів завадило збройне втручання у справи УНР більшовицької Російської федерації.

Арешти, заслання, розстріл за рішенням трійки НКВС

У 1928 році Чорнорот засуджений за «контрреволюційну діяльність» на три роки концтаборів. Ув'язнення відбував на Соловках, у місті Кем на півночі Карелії. На момент наступного арешту 1938 року працював слюсарем на ДПРЗ.

Заарештований органами НКВС 5 квітня 1938 року, як учасник «контрреволюційної націоналістичної есерівської повстанської організації».

На допиті 10 квітня 1938 року визнав себе винним у приналежності до організації і свідчив, що був завербований Гаврилом Кириловичем Коржем.

10 травня 1938 року разом з шістьма іншими особами (І. Чорний, П. Бойко, Д. Ризоль, М. Шамрай, Г. Корж та Т. Філоненко) Іван Чорнорот засуджений до розстрілу трійкою УНКВС УРСР по Дніпропетровській області. У справі є акти від 7 липня та 23 липня 1938 року про приведення вироку до виконання.

Посмертна реабілітація

Постановою президії Дніпропетровського обласного суду від 25 вересня 1957 року Чорнорота реабілітовано посмертно.

Доля дітей Івана Чорнорота

Чорнорот мав дітей — Наталю, Галину, Катерину (пом. 1962), Марію (пом. у 1940-х), Івана (1918—1992). Чоловік Катерини Петро відбув у таборах 10 років. Наймолодший син Іван навчався 1937 року у Харківському авіабудівному інституті. Після арешту батька у 1938 році його відрахували, як сина «ворога народу» і він був змушений перевестися до Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. Учасник Другої світової війни, був поранений.

Література

• Микола Чабан Діячі Січеславської «Просвіти» (1905—1921): біобібліографічний словник / М. П. Чабан // Іма-прес. — Дніпропетровськ, 2002. — 536 с.

Посилання

• Відкритий список. Іван Чорнорот
• Малюта О. В. Катеринославське товариство «Просвіта» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України. Катеринославська «Просвіта» у культурно-громадському житті Наддніпрянщини (За матеріалами епістолярної спадщини академіка Дмитра Яворницького)

Див. також

• Катеринославське товариство «Просвіта»