Чорно-біла фотографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Класичний чорно-білий знімок Ензела Адамса «Річка Снейк і Тітон»

Чорно-біла фотографія — різновид фотографії, в якій будь-які об'єкти зображуються сірою шкалою яскравостей елементів зображення, а інформація про натуральні кольори не зберігається. Зображення, одержуване в чорно-білій фотографії, в загальному випадку є монохромним (чорно-біле, сепія тощо). Цей вид фотографії з'явився раніше, ніж кольорова, і більш як століття залишався домінівним.

Поширення[ред. | ред. код]

Після появи дешевих і доступних для масової публіки технологій кольорової фотографії, зокрема моментальної, частка чорно-білої стала швидко зменшуватися, і до кінця 1970-х років становила в світі менше половини. В СРСР цей процес йшов повільніше через малодоступність і дорожнечу кольорових фотоматеріалів, а також їх складнішої хімічної обробки. Однак, до кінця 1990-х років в країнах СНД завдяки поширенню машинних способів обробки фотоматеріалів співвідношення стало також не на користь чорно-білої фотографії. Поширення цифрової фотографії ще більше посилило цю тенденцію, завдяки простоті і покращенню передання кольору. Одним з найважливіших недоліків чорно-білої фотографії вважається підвищена витрата срібла, навіть за його повноцінної регенерації з обробних розчинів. Причина полягає в тому, що в желатиносрібному фотопроцесі чорно-біле зображення складається з металічного срібла, тоді як кольорове — тільки з барвників. Унаслідок лабораторної обробки срібло з кольорових хромогенних фотоматеріалів вибілюється і може бути практично повністю регенерованим із розчинів. Для чорно-білих фотоматеріалів частка регенерації становить не більше 70 %[1].

Однак існує багато безсрібних технологій чорно-білої фотографії, що дають якісне монохромне зображення різних відтінків. З'явилися безсрібні монохромні фотоплівки, придатні для обробки за швидкісним процесом C-41. Крім того, цифрові технології дозволяють легко перетворити кольоровий знімок на монохромний, регулюючи тональність відображення кольорових об'єктів і співвідношення колірних складових. У 2010-х роках у більшості країн став спостерігатися підвищений інтерес до чорно-білої фотографії, завдяки специфічній виразності фотознімків, позбавлених кольору[2]. Монохромне зображення дозволяє створювати більш абстраговані образи, емоційно інтерпретуючи повсякденну реальність. Ефект може посилюватися тонуванням у тони сепії або холодні відтінки. При цьому можуть використовуватися спеціальні техніки друку, такі як ціанотипія. Невід'ємну частину чорно-білої становить інфрачервона фотографія: в цій зоні спектра зелена рослинність відображається майже білими тонами, тоді як небосхил виглядає практично чорним[3][4]. Ефект можна отримати як аналоговим способом за допомогою інфрахроматичних фотоматеріалів, так і цифровим при видаленні захисного екрана матриці.

Одна з важливих переваг чорно-білого срібного фотодруку в порівнянні з кольоровою фотографією — значна довговічність. Найпоширеніші кольорові фотопроцеси — гідротипний, «Cibachrome»[ru] і особливо хромогенний — дають зображення, з барвників, які швидко вицвітають. Це стосується й кольорових фотографій, отриманих цифровим способом на більшості струменевих або лазерних принтерів. Разом з тим, якісно оброблений і ретельно промитий бромосрібний фотовідбиток може зберігатись до декількох століть, що підтверджується досвідом зберігання. Виняток становить пігментний фотодрук як кольорових, так і чорно-білих фотографій, що дає знімки з довговічністю, порівнянною з олійним живописом. Однак, через технологічну складність вартість одного пігментного відбитка перевищує 1000 доларів[5].

Чорно-білі фотографії як ілюстрації і стилістичний засіб також використовують у цифровому вигляді деякі інтернет-ресурси різної тематики — художні, історичні, аналітико-новинні тощо, зважаючи на асоціювання чорно-білої технології з минулим, документальними газетними фотографіями тощо.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фотокинотехника, 1981, с. 273.
  2. Хеджкоу, 2004, с. 52.
  3. Дмитрий Катков. СНИМАЕМ ПЕЙЗАЖ НА ИНФРАКРАСНУЮ ФОТОПЛЁНКУ. Статьи (ru). Хулиганствующий элемент. Процитовано 2016-03-15. 
  4. Хеджкоу, 2004, с. 143.
  5. Popular Photography, 1990, с. 47.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]