Чосон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
조선 / 朝鮮
Чосон
Корьо Royal flag of Goryeo (Bong-gi) (Fringeless).svg
1392 – 1897 Корейська імперія Flag of Korea (1882–1910).svg
Прапор Герб
Прапор Емблема ванів Чосона
Розташування Чосон
Територія Чосона після вторгнення чжурчженів.
Столиця Хансон
Мови Корейська
Релігії Неоконфуціанство
Форма правління Монархія
Ван
 - 1392–1398 Тжедхо (перший)
 - 1418–1450 Седжон Великий
 - 1863–1897 Коджон (останній)1
Історія
 - Заколот 1388 20 травня 1388
 - Інтронація Лі Сонге 17 липня 1392
 - Створення абетки 9 жовтня 1446
 - Імджинська війна 1592–1598
 - Вторгнення маньчжурів 1636–1637
 - Канхваський договір 26 лютого 1876
 - Проголошення Імперії 12 жовтня 1897
Населення
 - 1500 [1] 6,510,000 осіб
 - 1753[1] 18,660,000 л.
Валюта Корейський варн (11000 муна); 1892-1897: хван.
1Проголошений Імператором Кореї у 1897 році.
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Чосон
Історія Кореї
Korea unified vertical.svg
Доісторична Корея
Кочосон, Чінгук
Ранні корейські королівства
Пуйо, Окчо, Тон'є, Самхан, Конфедерація Кая
Три королівства
Когурьо, Пекче, Сілла
Об'єднане Сілла, Пархе
Пізні три королівства
Корьо: Кіданьські війни, Монгольські вторгнення
Чосон: Імджинська війна
Корейська імперія
Генерал-резиденти
Під контролем Японії:
Генерал-губернатори, Тимчасовий уряд Республіки Корея
Розділена Корея:
Корейська війна, Північна, Південна Корея
Хронологія, Військова історія, Список монархів

Портал «Корея»

Чосон (кит. 朝鮮; кор. 조선; яп. ちょうせん; 13921897) — корейська династія і держава на території Корейського півострова. Офіційна назва — Велике Королівство Чосонів (кор. 대조선국, кит. 大朝鮮國). Заснована генералом Лі Сонге. Керувалася ванами з роду Лі. Припинила існування через проголошення Корейської імперії.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Велика імперія Чосонів постала у результаті повалення промонгольської династії Корьо представниками прокитайської опозиції на чолі з Лі Сонге. Назва династії відсилала до стародавнього царства Чосон, яке передувало Корьо (див. Кочосон).

На півночі Чосон мав суходільний кордон із китайськими імперіями Мін і Цін, по річках Ялуцзян і Туманна, а на півдні — морський кордон з Японією, по Західному проходу Корейської протоки і Японському морю.

Півтисячолітня доба правління династії Чосон позначилася значним впливом сусіднього Китаю на всіх сторонах життя корейського суспільства: чосонські вани були данниками китайського імператора, державною ідеологією Чосону було проголошено китайське конфуціанство, а головним торговельним партнером країни також був Китай. Попри це корейці Чосону змогли розвинути власну оригінальну культуру, зокрема винайти корейську абетку хангиль.

Напади японців і чжурчженів на Корею наприкінці 16 — першій половині 17 століття ослабили її і змусили чосонське керівництво дотримуватися ізоляціоністської політики. На кінець 18 століття ця політика призвела до гальмування корейської економіки, зростання соціального напруження і технологічного відставання Чосон від передових держав світу.

У 1893-94 рр. почався революційний рух під керівництвом партії Тога-куто, що змусило корейського короля звернутися за допомогою до Китаю. Китайський уряд відправив свої війська у Корею, на що Японія відповіла відправкою своїх. Почалася Японсько-Китайська війна 1894-95 років. У 1894 Японська імперія, після переможної війни з Китаєм, почала проводити експансіоністську політику на сході континенту. Корея, що знаходилася під управлінням династії Чосон у занепаді, являла собою зручний плацдарм для зміцнення позицій Японської імперії в регіоні. Після договору Сімоносекі Японська імперія отримала контроль над півостровом Ляодун, що стурбувало Російську імперію, оскільки представляло загрозу її інтересам на Далекому Сході. Остання з часом привернула на свій бік Німецьку імперію та Французьку республіку. Під тиском цих трьох держав Японська імперія відступила від півострова, але почала відігравати головну роль в Кореї, зайнявши місце Китаю, підтримкою якого користувався королівський двір Кореї. У 1895 році, у результаті отриманої перемоги в японсько-цінської війни Велика імперія Чосонів отримала повну незалежність від імперії Цін, але водночас потрапила під контроль японського уряду.

Дружина короля Коджона, королева Мін, допомагала боротьбі проти японського тиску. 8 жовтня 1895 вона була жорстоко вбита японськими солдатами під командуванням Міури Горо. Більшість вчених вважає, що Міура діяв за вказівкою когось із високопоставлених японських чиновників.

Після смерті дружини король Коджон у 1896 сховався в російському посольстві в Сеулі. До того часу японське втручання у внутрішню політику Кореї стало повсюдним і дуже глибоким. На ключових посадах у державі стояли або японці, або прояпонськи налаштовані місцеві чиновники. Корейська влада перестала контролювати ситуацію в країні. Набирав силу рух за незалежність Кореї.

У спробах врятувати політичну ситуацію в країні король Коджон проголосив Корею імперією та оголосив про початок нової епохи Кванму (кор.광무, 光武). Себе він оголосив першим імператором Кореї. Однак, де-факто імперський уряд був нездатний контролювати ситуацію в країні, що з часом призвело до анексії Кореї Японською імперією.

Політична історія[ред. | ред. код]

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Провінція Корейською Центр
1 Канвон 江原道 강원도 Вонджу
2 Кьонгі 京畿道 경기도 Хансон (Сеул)
3 Кьонсан 慶尙道 경상도 Тегу
4 Пхьонан 平安道 평안도 Пхеньян
5 Хамгьон 咸鏡道 함경도 Хамхин
6 Хванхе 黃海道 황해도 Хеджу
7 Чолла 全羅道 전라도 Чонджу
8 Чхунчхон 忠淸道 충청도 Конджу

Освіта[ред. | ред. код]

Міжнародні відносини[ред. | ред. код]

Влада[ред. | ред. код]

Центральна[ред. | ред. код]

Провінційна[ред. | ред. код]

  • Наглядачі (觀察使, 관찰사, гванчхальса) — голови 8 провінцій, чиновники 2-го молодшого рангу.
  • Старші (府尹, 부윤, буйон) — голови 5 особливих міст (府, 부), чиновники 2-го молодшого рангу.
  • Староста (牧使, 목사, мокса) — голови 20 староств, чиновники 3-го молодшого рангу.
  • Повітові (郡守, 군수, гунсу) — голови 80 повітів (郡, 군), чиновники 4-го молодшого рангу.
  • Старші (縣令, 현령, хьонрьон) і молодші волосні (縣監, 현감, хьонгам) — голови волостей (縣, 현), чиновники 5-го і 6-го молодшого рангу.

Кожен повіт і волость керувалася чиновниками, що призначалися центральним урядом. Янбани повіту були службовцями повітових управ. Для перевірки провінційної влади центральний уряд інколи висилав таємних ревізорів (暗行御史, 암행어사) — молодих чиновників низького рангу, що мали повноваження звільняти корумпованих посадовців.

Політичні фракції[ред. | ред. код]

Військо[ред. | ред. код]

Офіцери-лучники династії Чосон.

Військо династії Чосон було побудовано за зразком корьоських військ. Основні збройні сили поділялися на П'ять гвардій, розміщених у провінціях: Передня гвардія квартирувалася в Чолла, Задня гвардія — в Хамгьон, Ліва гвардія — в Кьонсан, Права гвардія — в Пхьонан, а Середня гвардія — в центральних провінціях Хванхе, Кьонгі, Канвон і Чхунчхон. Кожна з гвардій мала свої власні сухопутні армії та флоти. Вони поділялися на «ліві» та «праві», а їх кількість визначалася стратегічною доцільністю. В Сеулі постійно розташувалася Ванська гвардія для захисту столиці.[2].

Усіма військовими справами завідувало Міністрество війни. Командування збройними силами здійснював Генеральний штаб П'яти гвардій, розташований в Сеулі. Командири армій та флотів завжди перебували в столиці з метою профілактики військового перевороту. Рівень підготовки офіцерів був низький — надавалася перевага підготовці першокласних воїнів-лучників, а не тактиків чи стратегів, що могли керувати підрозділами. Військова служба вважалася не престижною; як правило офіцерами ставали ті шляхетні особи, які з певних причин не змогли успішно скласти іспити на посаду цивільного урядовця. Відмінностей в підготовці офіцерів армії та флоту не існувало. Корупція, продаж посад і земляцтво були звичними явищами. Переміщеннями військових керували цивільні особи[2].

В Чосоні діяла система загальної військової повинності. До війська набирали усіх здорових чоловіків за винятком шляхтичів. На початку існування династії дійсна армія і флот нараховували 200 тисяч вояків. У випадку кризи влада могла виставити додаткові 400 тисячі вояків резерву. Проте на 16 століття, через погане управління військом, систему відкупу від служби та корупцію офіцерства, збройні сили скоротилися втричі[2]. Основою зброєю вояків був двогострий меч, лук, спис; рідше — булава, алебарда, тризубець. Обладунки були шкіряні й використовувалися лише вищими командирами. Ручна вогнепальна зброя майже не використовувалася. На флоті широко застосовувалися гармати 4 типів, розривні гранати, 2 види мортир. Основою армії була піхота (лучники і списники), основою флоту — кораблі типу пханоксон. Під час війни з японцями використовувалися унікальні броненосці «кораблі-черепахи»[2].

В країні також існувала система замків та фортець, розташованих вздовж північного кордону для захисту від кочовиків, а також південного узбережжя півострова, в районі частих нападів японських піратів[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б 아틀라스 한국사 편찬위원회 (2004). 아틀라스한국사. 사계절. с. 108. ISBN 8958280328. 
  2. а б в г д Hawley S. (2005). — p. 109 — 113

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Чосон // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
  • (англ.) Hawley, Samuel. The Imjin War: Japan's sixteenth-century invasion of Korea and attempt to conquer China. — Seoul: Royal Asiatic Society, Korea Branch , 2005.

Посилання[ред. | ред. код]