Чотириста ударів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чотириста ударів M:
фр. Les quatre cents coups
The-400-blows poster.jpg
Жанр кримінальний фільм
драма
Режисер Франсуа Трюффо
Продюсер Франсуа Трюффо
Сценарист Марсель Муссі
Франсуа Трюффо
У головних
ролях
Жан-П'єр Лео
Клер Мор'є
Альберт Ремі
Гі Декомбль
Оператор Анрі Декае
Композитор Жан Константін
Кінокомпанія Les Films du Carrosse
Тривалість 99 хв.
Мова французька, англійська
Країна Франція Франція
Рік 1959
Дата виходу 4 травня 1959 (Прем'єра на Каннському МКФ)
3 червня 1959 (Франція)
IMDb ID 0053198
Наступний Вкрадені поцілунки

«Чотириста ударів» (фр. Les Quatre cent coups) — дебютна повнометражна стрічка режисера Франсуа Трюффо. Багато в чому біографічна. Призер Каннського кінофестивалю за найкращу режисуру (1959)

Сюжет[ред.ред. код]

13-річний Антуан Дуанель (Жан-П'єр Лео) живе з матір'ю і вітчимом у скромному будинку на півночі Парижу. Він зовсім не любить школу і мучить учителя. Він часто прогулює уроки з найкращим другом Рене; одного разу, тиняючись по Парижу, він бачить матір з коханцем. Антуан краще ладнає з вітчимом, ніж з рідною матір'ю, яка ставиться до нього без турботи й ніжності. У виправдання прогулу він, анітрохи не вагаючись, говорить учителеві, що його мати померла. Але того ж дня його мати приходить за Антуаном до школи.

Антуан більше не хоче жити з батьками. Він ночує в старій друкарні, що належить дядькові Рене. Мати намагається його задобрити й обіцяє дати йому 1000 франків, якщо він увійде до першої п'ятірки за результатами твору з літератури. У вигляді твору він здає сторінку з бальзаківських «Пошуків абсолюту», і вчитель звинувачує його в плагіаті. Рене запрошує Антуана пожити у себе: це будинок, що наскрізь продувається, де Рене живе з батьком, пристрасним прихильником скачок, і матір'ю-алкоголічкою. Антуан краде друкарську машинку з кабінету на Єлисейських Полях, де працює його батько. Йому не вдається її продати, і він повертається на роботу до батька, але тут його застає сторож. Вітчим відводить Антуана в комісаріат, звідки він, провівши ніч у дільниці та ще одну у в'язниці, потрапляє до Центру нагляду за неповнолітніми злочинцями. Одного разу він втече звідти на море, якого ніколи раніше не бачив.

В ролях[ред.ред. код]

Актор Роль
Жан-П'єр Лео Антуан Дуанель Антуан Дуанель
Альбер Ремі вітчим Антуана вітчим Антуана
Клер Мор'є мати Антуана мати Антуана
Клод Монсар слідчий слідчий
Робер Бове директор школи директор школи
Івонн Клоді мадам Біжей мадам Біжей
Жорж Фламан мосьє Біжей мосьє Біжей
Гі Декомбль класний керівник класний керівник
Люк Андр'є викладач гімнастики викладач гімнастики
Мариу Лоре інспектор Канабель інспектор Канабель
Жак Моно комісар поліції комісар поліції
Жанна Моро жінка з собачкою жінка з собачкою
Жан-Клод Бріалі перехожий перехожий

Історія створення[ред.ред. код]

На автобіографічному матеріалі колишній кінокритик воскресив вільний дух кінематографу Жана Віго (1905-34); у одній зі сцен прямо цитується його короткометражка «Нуль з поведінки»[1]. Режисер не вимагав від своїх юних акторів заучувати ролі напам'ять і заохочував до імпровізації[2]. Світове визнання отримала акторська робота 14-річного Жана-П'єра Лео, якого було відібрано серед інших дітей, що претендували на участь у зйомках, завдяки зовнішній подібності з режисером.

Свого часу кінодебют Трюффо сприймався як маніфест техніки «камера-перо», що мала на увазі серед іншого свободу від обмежень, що накладаються студійними павільйонами і статичною кінокамерою. Камера Трюффо так і намагається вирватися за межі кадру, вона злітає на рівень даху і виписує немислимі раніше піруети. Масу наслідувань викликав революційний для свого часу фінал, коли головний герой дивиться прямо в камеру і на цьому кадр застигає[2].

Визнання[ред.ред. код]

Прем'єра фільму в Каннах несподівано обернулася справжнім тріумфом. Захоплені відгуки про роботу молодого режисера залишили такі майстри світового кіно, як Карл Теодор Дрейєр, Луїс Бунюель, Акіра Куросава, Жан Кокто, Анрі-Жорж Клузо, Сатьяджит Рай[3]. Галас навколо фільму обернувся відмінними касовими зборами. «Нова хвиля» і її новаторська кіномова опинилися в центрі уваги світової громадськості. Серед інших нагород фільм «400 ударів» номінувався на «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій.

Після півстоліття після прем'єри в Каннах фільм «Чотириста ударів» як і раніше вивчається в усіх кіношколах і значиться серед найвизначніших фільмів про дитинство[4].

Продовження[ред.ред. код]

Лінія життя Антуана Дуанеля була продовжена Трюффо в кінострічках:

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]