Чубай Григорій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Грицько Чубай
Григорій Петрович Чубай
Чубай Г.JPG
Грицько Чубай
Ім'я при народженні Чубай Григорій Петрович
Народився 23 січня 1949(1949-01-23)
с. Березини, нині Радивилівський район, Рівненська область
Помер 16 травня 1982(1982-05-16) (33 роки)
м. Львів
Поховання
Національність українець
Діяльність поет
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Мова творів українська
Жанр вірш, пісня
Magnum opus «Плач Єремії»
Сайт: chubay.ridne.net

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Грицько́ Чуба́й повне ім'я Григо́рій Петрович Чуба́й-Гетьман (23 січня 1949, с. Березини — 16 травня 1982, Львів) — видатний український поет, перекладач, художник, мистецтвознавець. Один із лідерів українського літературно-мистецького андеґраунду 1960-их 1970-их та 1980-их років, видавець самвидавного літературно-мистецького часопису Скриня (1971). Батько лідера гурту «Плач Єремії» Тараса Чубая та Соломії Чубай - автора проекту "Грицько Чубай. "П'ятикнижжя" та "Колискові для Олекси".

Автор посмертно виданих поетичних книг «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990), «Плач Єремії» (1999) , "Скоромовка не для вока" (2008) - зібрка віршів для дітей, «П'ятикнижжя» (2013).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 23 січня 1949 року у селі Березинах Козинського (нині Радивилівського) району Рівненської області, Україна) у сільській родині. У родині, де були воїни УПА, українські діячі. Родина була дуже великою та походила від запорізьких козаків. Батько Петро Чубай з родини Гетьман, мати Марія. У дитинстві Грицько перечитав усе, що було в бібліотеках Березинів й Козина, з 15-річного віку збирав власну бібліотеку і платівки з класичною музикою. Навчався у трьох школа в тому числі і Козинській середній школі. Писати та читати Грицька у 4 роки роки навчила бабуся Мотрона, котра була цілителькою, повитухою. З 1965 року друкувався у районних газетах. Ще у школі за Грицьком Чубаєм слідкувало КДБ. У 15 річному віці вже викликало на допити за антирадянські вірші та висловлювання.

У 1966 році вступив до Рівненського Педагогічного Інституту, але його завалив ректор на езкамені з історії питанням про національну визвольну бородьбу і вона видалася ректорові занадто антикомуністична. Згодом Грицько Чубай намагався поступати до Львівського університету. Якось стало відомо про його виступ біля пам'ятника Тарасу Шевченку у травні, в річницю перевезення праху Тараса з Петербурга до Канева, його не допустили до іспитів і виключили з університету. Повернувся додому й працював вчителем малювання та історії у селі Жабокрики на Рівненщині, потім у колгоспі - художником.

У 1968 році в Рівному випустив у самвидаві свою першу поетичну збірку «Постать голосу», де було 25 віршів.

Десь тоді ж, у 1968-му, написав поему «Вертеп», антирадянську та антиімперську за сутністю.

Ранньою весною 1969 переїхав жити до Львова вже сформованим поетом та перекладачем. Був поліглотом. Знав досконало німецьку, польську, білоруську, чеську, сербську та російську мови. Перекладав з іспанської.

Скоро став відомим у середовищі університетської молоді, де з великим успіхом зачитував поему «Вертеп» на студентських вечорах. У травні 1969 року через студента Львівського університету Олега Лишегу познайомився з учасницею університетського ансамблю пісні і танцю «Черемош» Галиною Савкою, яка навчалася разом з Лишегою на філологічному факультеті. Одружився з нею попри застереження її батьків. 21 червня 1970 в них народився син Тарас Чубай. 16 жовтня 1979 в них народилася донька Соломія.

У 1969 році написав поему «Відшукування причетного». Дякуючи дядькові Іванові Чубаю, котрий жив у Канаді - вірші Грицька та поеми звучали на хвилях Радіо Свобода та інших. У зв'язку з цим у травні-червні 1970 року Грицька «тягали» на допити в КДБ. Проводилися вдома обшуки.

Грицьком, як молодим талановитим поетом, заопікувалися подружжя Калинців — Ігор та Ірина. Через них познайомився зі самвидавною літературою, дисидентами — братами Горинями та В'ячеславом Чорноволом. У листопаді 1970 разом з Калинцями їздив до Івано-Франківська на суд над Валентином Морозом.

Восени 1969 року зійшовся з братами Яворськими — Володимиром та Орестом, десь тоді ж зі студентами університету Віктором Морозовим, Олегом Лишегою та Романом Кісем, навесні 1970 — зі студентом політехнічного інституту Миколою Рябчуком. Виникло неформальне середовище, яке збиралося переважно у підвалі Чубаєвого будинку на Погулянці, 35. В їхньому колі захоплювалися модерністською поезією Еліота, Паунда, Аполлінера, Лорки — переважно у польських перекладах, музикою Чеслава Нємана. Серед українських поетів високо ставили Антонича, Свідзинського, раннього Тичину. Під впливом Чубая друзі теж почали писати поезію.

У колі творчої молоді він користувався значним авторитетом. За характером дуже добрий, стратегічний, амбітний, дотепний, веселий, тихий, скромний, дещо саркастичний. Юрій Винничук у своїх спогадах назвав Чубая «Гетьманом втраченого покоління».

У 1971 році Грицько Чубай підготував самвидавний літературно-мистецький часопис «Скриня», про що мріяв давно. 31 сторінку було віддруковано в кількох екземплярах на друкарській машинці. До часопису включено вірш Олега Лишеги «Віч-на-віч», вірші «Хлопчик», «Бойківська зима» Романа Кіся, «Коли сенс виллється з існування» Віктора Морозова, «На пелюстці зеленого берега» Катерини Морозів (Морозової), цикл віршів Василя Гайдучка, поему «Марія» самого Грицька Чубая, оповідання Миколи Рябчука «Неси свій німб», переклад Г. Чубая п'єси Тадеуша Ружевича «Кумедний старигань», есе Олега Лишеги «Лицар» (огляд робіт скульптора Ореста Яворського, правильник «Квестіонар» Романа Кіся. Після виходу 1-го номера «Скрині» планував готувати друге число.

Після Різдва 1972 року до Львова, по дорозі з Моршина, де перебував на лікуванні, прибув Василь Стус. Він зустрічався з місцевими дисидентами, серед яких був і Чубай. Збереглися правки, внесені рукою Стуса до оригіналу збірки Г. Чубая «Постать голосу», яку згодом долучили до кримінальної справи Стуса.

12 січня 1972 року було заарештовано Ірину Калинець. У всіх було проведено обшуки. У Чубая знайшли книжку Дмитра Донцова, і його 3 дні протримали у слідчому ізоляторі КДБ. 15 січня 1972 Грицька відпустили. На суді над Іриною Калинець в липні 1972 року він погодився виступати свідком, заявляв про незгоду з естетичними вподобаннями у поезії Ігоря Калинця. Цього вистачило, аби в інтелігентських колах поета піддали остракізмові. Грицько важко переживав усе це. Їхній гурток розпався, студентів повиганяли з вишів, Лишегу і братів Яворських забрали до армії, Рябчук пішов працювати на залізницю в Карпати, Роман Кісь подався в етнографічну експедицію на Чукотку.

Надалі Чубай працював монтажником сцени в театрі ім. Заньковецької, вантажником, художником-оформлювачем на ізоляторному заводі, певний час на будовах у Сибіру. Через переслідування КДБ, Грицько Чубай, не міг довго затримуватися на будь-яких роботах, іноді доводилося розвантажувати вночі вагони, працювати на овочевій базі вантажником, підпільно працювати на меблевій фабриці, розмальовувати плакати, щоб хоч якось забезпечити сім'ю.

Могила Григорія Чубая

Незважаючи на все, у 1975 році, після 5-річної перерви, написав поему «Говорити, мовчати і говорити знову».

Був знайомий з представниками львівського російськомовного літературного середовища, зокрема з Андрієм Плаховим та Сергієм Фрухтом, майбутнім директором львівського видавництва «Центр Європи». Вони порадили Чубаєві вступати до Літературного інституту ім. М. Горького у Москві, куди він і вступив у 1978 році, блискуче склавши іспити. Вчився у семінарі Анатолія Жигуліна, який назвав його найсильнішим у своєму потоці.

Проте, навчаючись на четвертомур курсі, 16 травня 1982 р. Григорій Чубай пішов із життя. Його було поховано на Сихівському цвинтарі. За клопотаннями родини та Львівської організації Спілки письменників України Львівська міська рада дозволила у грудні 1995 р. перепоховати останки поета на полі № 11 Личаківського цвинтаря[1]. 15 вересня 2007 р. на могилі поета було встановлено пам'ятник (того ж дня у Львові відбувся «Вечір пам'яті Грицька Чубая»).

Тільки посмертно його прийняли до Спілки письменників України, і тільки тоді радянська влада дозволила друкувати його вірші та поеми, переклади з Блока, іспанських, чеських та польських поетів. У 1990 році вийшла його книжка «Говорити, мовчати та говорити знову», перекладена польською та іспанською, а у 1999 — «Плач Єремії».

2008 року, донька поета Соломія Чубай, видала збірку дитячих віршів Григорія Чубая, які до цього видавалися лише самвидавівськими зшитками, «Скоромовка не для вовка»[2][3].

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Чубай (документальний фільм)

14 вересня 2013 року на львівському Форумі видавців донька поета Соломія Чубай створила проект Грицько Чубай "П'ятикнижжя" та спільно з «Видавництво Старого Лева» видали збірку віршів Чубая «П'ятикнижжя», створену на основі «П'ятикнижжя», написаного самим Григорієм, і доповненого фотографіями з родинного архіву Чубаїв та листами Григорія Чубая до Олега Лишеги[4] 5 вересня 2013 в тюрмі на Лонського, Соломією Чубай була відкрита мультимедійна дисиденська кімната ім. Грицька Чубая.

14 вересня 2014 року у Львові, донька поета Грицька Чубая - Соломія Чубай, запрезентувала прем'єру повнометражного документального фільму, режисером котрого Олександра Фразе-Фразенка «Чубай»[5]. На жаль, режисер цього фільму негідно повівся з архівами родини Чубаїв, та змонтував фільм згідно власного бачення і донька поета Соломія Чубай припинила співпрацю з Олександром.

Твори[ред. | ред. код]

Всі поетичні книги автора вийшли посмертно.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. біля доріжки, трохи вище могили В.Гнатюка
  2. «Видавництво „Грані-Т“ підготувало збірку дитячих віршів Григорія Чубая».
  3. Рецензія у «Дзеркалі тижня».
  4. «П'ятикнижжя» Грицька Чубая — копія самвидаву поета 70-их років // ZAXID.NET. — 5 вересня 2013 р.
  5. Прем'єра вересня: документальний фільм про Грицька Чубая // 28 серпня 2014.
  6. Грицько Чубай. Говорити, мовчати і говорити знову. Київ: ЦК ЛКСМУ «Молодь». 1990. 144 стор. ISBN 5-7720-0396-8
  7. Грицько Чубай. Плач Єремії (поезія, переклади, спогади). Львів: видавництво «Кальварія» / Мистецьке об'єднання «Дзиґа», 1999. 319 стор. ISBN 966-7092-42-9
  8. Грицько Чубай. П'ятикнижжя. Упорядник: Соломія Чубай; автор передмови: Костянтин Москалець, післямова: Олег Лишега. Львів: ВСЛ, 2015. 255 стор. ISBN 978-617-679-172-0

Література[ред. | ред. код]

  • Олександр і Наталя Шевченки про Омара Хайяма, Грицька Чубая, Фредді Мерк'юрі, Джеймса Пола Маккартні, Стівена Спілберґа / О. Шевченко, Н. Шевченко. — Київ : Грані-Т, 2008. — 120 c.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-176-6

Посилання[ред. | ред. код]