Чудесний улов риби
Чудесний улов риби — дві євангельські події, що відбулись у присутності Ісуса Христа й описані в канонічних євангеліях від Луки (Лк.5:1-11) та Йоана (Ів. 21:1-11). Повідомляється, що чудеса відбуваються незалежно одне від одного, через декілька років, до і після воскресіння, але в обох чудесах апостоли спочатку без успіху ловлять рибу в Галілейському морі. Ісус каже їм закинути сіті ще раз, за що вони винагороджуються великим уловом.
.jpg)
Згідно з Євангелієм від Луки, в день цього дива, Ісус проповідував біля Генесаретського озера, коли побачив два човни біля берега і рибалок, що полоскали сіті. Він ступає на той, що належав Симону (Петру) і трохи відійшовши від берега, він сів і навчав людей з човна. Згодом він сказав Петрові:
У цьому розділі євангелист Лука розповідає про покликання чотирьох учнів: Симона Петра з його братом Андрієм, і Йоана з його братом Яковом. Ісус вибрав практичний спосіб проповідування, щоб його усі почули і віддаляючись від берега на кілька метрів можна було говорити до всіх хто був на березі. Виглядає, що Ісус закінчив говорити і подумав нагородити того, хто позичив йому таку «катедру», з якої він говорив. Ісусове заохочення видавалося Симонові певною іронією. Якраз вночі він намучився із товаришами й нічого не зловив. Денне світло також було перешкодою — якщо вночі нічого не зловив, то і вдень було б ще гірше. Симон знався на риболовлі та передбачував цілком інший фінал. Проте не так сталося і від того дня дві пари братів кинули все і залишилися з Ісусом.
У християнській традиції це чудо вважається символом апостольського служіння. Лука подає його як передвістя великого «улову людей» — успішної проповіді апостола Петра в день П’ятидесятниці (Дії 2:41).
Біблійні дослідники зазначають, що Лука надає цій події глибшого духовного змісту, ніж євангелісти Матвій і Марк, які не згадують про чудесний улов. На думку тлумачів, саме Лука підкреслює поступовість становлення апостольського покликання Петра та символічний характер чуда.
Св. Іван Златоуст пише, що незвичайно було видовище — бачити Спасителя на морі, а тих, кого повчав Він, біля морського берега. "Дивна річ — риби на землі, а рибалка на морі!". У гомілії на Лк. 5:3 Іоанн Златоуст описує, як Ісус, побачивши розчарованих рибалок (зокрема Симона Петра) після безуспішної ночі лову, спершу навчає натовп істини з його човна, перетворюючи його на символ Церкви. Автор наголошує на взаємозв'язку вчителя й учня: вчитель сяє мудрістю, учень — допитливістю; у духовному навчанні обидва мають бути активними, як у Пс. 1:2 та Ін. 6:45. Звертаючись до слухачів, Іоан Златоуст закликає не покидати богослужіння зарано, порівнюючи з терпінням натовпу біля озера, і цитує Притч. 13:13 проти зневажання Слова Божого. Симон, спершу невдоволений (очікуючи оплати), погоджується відплисти; Ісус навчає про любов, віру, нестяжання, самозречення (пор. Мт. 16:24–25), що розчаровує Симона, який розуміє: плата — духовна, а не матеріальна, бо Ісус — «Хліб живий».
У тлумаченнях на Лк. 5:4–11 Іоанн Златоуст тлумачить чудо з уловом риби як доказ божественної влади Ісуса: слова потребують справ для переконання, тож після проповіді Господь наказує Симону (Петру) закинути сіті вдень, попри нічну невдачу (Лк. 5:4–5). Петро, спершу скептично налаштований, але все ж виявляє віру — «по слову Твоєму закину сіть» — довіряючи Творчій силі Слова, що створив світ (Пс. 32:6; 101:26; Євр. 1:3). Сила Божа зійде раніше сіті, зібравши рибу — образ Вселенської Церкви (Лк. 5:6); невід рветься від надмірності, Петро пильнує Христа й рибу. Дві лодки зійдуться для улова: пророки (одна) й апостоли (інша) — з Іаковом та Іоанном як помічниками; риби самі стрибають у лодки, не чекаючи, наче виконуючи повеління Творця (Бут. 1:20; Лк. 5:7). У подиві й трепеті Петро падає ниць: «Вийди від мене, Господи, бо я грішна людина!» (Лк. 5:8–9), — смирення робить його основою Церкви, початком чеснот, що нищить пристрасті. Ісус заспокоює: «Не бійся; віднині ловитимеш людей» — живими, від смерті до життя, як рибу до загибелі; сіть — образ Євангельського вчення, що уловлює світ хрестом і проповіддю (Лк. 5:10). Апостоли, не вагаючись (навіть не продавши рибу чи не порадившись), виводять лодки на берег і, залишивши все, йдуть за Ним (Лк. 5:11), — Господь поспішає підтвердити чудо, аби уникнути сумнівів. Гомілія підкреслює покору, послух і пріоритет духовного над матеріальним.
У коментарі на Лк. 5:1–11 Кирило Александрійський підкреслює майстерність Ісуса, який «уловлює» апостолів-рибалок, аби вони, простягнувши сіть апостольської проповіді, зібрали весь світ (пор. Єр. 16:16 про рибалок і мисливців). Після достатньої проповіді для натовпу Господь велить Симону відплисти й закинути сіть (Лк. 5:4), попри нічну марну працю; во ім'я Христа вони чують, і сіть рветься від улову — образ євангельської проповіді, що збере натовпи язичників (Лк. 5:5–6). Симон з товаришами не можуть витягти сіть, сигналять партнерам (Якову та Іоанну), наповнюючи обидві лодки до загрози затоплення: апостольська праця потребує помічників — тлумачів Писання, пастирів і вчителів, які досі «тягнуть сіть» Христа з глибин світового моря (Лк. 5:7). У трепеті від дива Петро падає ниць: «Вийди від мене, Господи, бо я грішна людина!» (Лк. 5:8–9), — страх похвальний, бо закон навчив розрізняти святе від скверного, наче перед Чистим. Ісус заспокоює: «Не бійся; віднині ловитимеш людей» (Лк. 5:10), — обіцянка апостольського служіння. Апостоли виводять лодки на берег, залишають усе й ідуть за Ним (Лк. 5:11), підтверджуючи покору й пріоритет духовного.
У тлумаченні на Лк. 5:1–11 Феофілакт Болгарський наголошує: Господь уникає слави, але вона переслідує Його (Лк. 5:1). Входячи в човен Симона, Він навчає натовп, аби всі стояли перед Ним; алегорично: човен — синагога юдейська, Петро — учителі Закону (Лк. 5:2–3). За проповідь винагороджує Петра уловом риби й апостольством, приваблюючи через знайоме (як зірку для волхвів); виявляє смирення, благаючи відплисти, а Петро виявляє покору (Лк. 5:4). Петро, попри марну нічну працю, вірить і закидає сіть «по слову Твоєму» — гарячий у вірі ще до повного навернення; попередні учителі (до Христа — «ніч») не мали плоду (Лк. 5:5). Євангеліє — сіть проста чи глибока; апостоли — рибалки (Єр. 16:16), пізніші правителі Церкви — мисливці (Лк. 5:6). Апостоли не витягують улова самі, сигналізують знаками партнерам (Якову та Іоанну) від подиву; помічники — пастирі й учителі всіх часів, що пояснюють апостольське вчення (Лк. 5:7). У трепеті Петро благає: «Вийди від мене, Господи, бо я грішна людина!» (Лк. 5:8–9). Ісус: «Не бійся; віднині ловитимеш людей» (Лк. 5:10). Апостоли виводять човни, залишають усе й ідуть за Ним (Лк. 5:11), підкреслюючи покору й місію.
Коли закінчились пасхальні святкування учні повернулись до Галілеї, як було сказано Ісусом (Мт.26:32). Ця обіцянка вказувала місце, але не час, тому треба було бути готовим і очікувати. Рибалки не могли лежати на березі їхньог озера, і хоч очікували з дня на день появи Ісуса, почали працювати, щоб мати з чого жити. Згідно з Євангелієм від Івана подія Другого чудесного улову риби відбувається при третьому об'явленні учням Ісуса Христа після Воскресіння, в присутності семи учнів: Петра, Томи, Натанаїла, синів Зеведея (Якова та Івана) і ще «двох інших». Вони йдуть ловити рибу у Генесаретському озері, але безрезультатно. На ранок невпізнаний ними (воскреслий) Ісус кричить їм з берега, чи немає у них риби:
- https://bibliya.in.ua/index.php/site/index [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.]
- Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.
- Джузеппе Ріцціотті. Життя Ісуса Христа. Видання Українського католицького університету ім. св. Климента Папи. Том XLIX-L. Рим. 1979. ст. 324—325, 679—680.
