Диво
Ди́во, чу́до — явище, що сприймається як спричинене надприродними силами, чаклунством, втручанням божественної сили. В переносному значенні — те, що гідне великого подиву, незвичайне, дивовижне, що викликає загальне захоплення, вражає своїми якостями, властивостями, красою[1].
Етимологія[ред. | ред. код]
Найімовірніше походить від дієслова дивитися, яке коріниться в давньоіндійському dhī — споглядати, спостерігати.
Підходи до визначення дива[ред. | ред. код]
Цицерон відкидав існування чудес як наслідків надприродного втручання, пояснюючи незвичайні події випадковостями і незнанням дійсних причин. «Те, що не може статися, ніколи не відбувається; те, що може, — це не диво» — писав він[2]. Німецький філософ Фрідріх Гегель так визначав чудо: «Чудо означає, що перервався природний хід речей; але те, що називається природним ходом речей дуже відносне, наприклад дію магніту можна було б назвати чудом»[3]. П'єтро Помпонацці писав, що «Чудеса ж — не тому чудеса, що вони відбуваються повністю проти природи і всупереч порядку небесних тіл, але тому вони називаються чудесами, що незвичні і трапляються вкрай рідко і не в звичайному ході природи, а з тривалою періодичністю»[4]. За Людвігом Вітенгштайном, «Що в звичайному житті називається дивом, це, очевидно, просто подія, подібної якій ми ще ніколи не бачили»[5].
За визначенням російського філософа Олексія Лосєва «Збіг випадково протікаючої емпіричної історії особистості з її ідеальним завданням і є чудо». Тобто, інтерпретувати явище як чудо можна тоді, коли воно має для особистості важливий ціннісний характер[6].
Релігійні дива[ред. | ред. код]
У християнському богослов'ї вважається, що чудо завжди твориться Богом чи святим, якого Бог наділив певними силами, і завжди має духовне і символічне значення. Люди чи демони здатні певним чином самостійно використовувати невідомі іншим або неочевидні механізми природи, проте такі дії не порушують законів світу, на відміну від чуда[7].
Вичерпне визначення християнського чуда дав єпископ Феофан Кронштадтський: «Християнське чудо є видиме, вражаюче, надприродне явище (у фізичному світі, в тілесній, в духовній природі людини і в історії народу), створене особисто живим Богом для досягнення людиною релігійно-морального вдосконалення»[8].
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ЧУДО – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 18 липня 2017. Процитовано 11 липня 2017.
- ↑ Цицерон (1985). Философские трактаты. Москва. с. 265.
- ↑ Гегель, Г.Ф.Г. (1993). Философия истории. Санк-Петербург. с. 345.
- ↑ Помпонацци, П. (1990). «О бессмертии души», «О причинах естественных явлений». Москва. с. 272.
- ↑ Витгенштейн, Л. (1989). Лекция об этике №2. Даугава.
- ↑ Лосев, А.Ф. (1990). Из ранних произведений. Москва. с. 555.
- ↑ Важкі питання: Як пояснити чудеса, що відбуваються за межами християнства?. Католицький оглядач. 22/02/2016. Архів оригіналу за 27 травня 2017. Процитовано 11 липня 2017.
- ↑ Феофан еп. Кронштадтский (1915). Чудо. Христианская вера в чудо и ее оправдание. Опыт апологетически-этического исследования. Петербург. с. 96.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Диво |
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Диво |
 |
У Вікісловнику є сторінка диво. |
- Диво // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
- Чудо [Архівовано 23 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Чудо // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2064-2065. — 1000 екз.
- Чудо // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 579.
- Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) [Архівовано 10 грудня 2012 у Wayback Machine.] — там Етимологічний словник української мови: В 7 т., т. 2 / АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983 — …
|
