Чудомиричі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чудомиричі
Країна Хорватія
Час/дата припинення існування 16 століття

Чудомиричі (лат. Quddomirorum, Chudomirig, Cidomirig, Cudomericich, Cudimerig, Cudomirichys, Zudomerich, Zuddomirikion and Zudomirikion) — один із дванадцяти знатних родів Королівства Хорватія, згаданих у Pacta conventa та Супетарському картулярії.

Етимологія[ред. | ред. код]

Бранімір Гушич стверджував, що родове ім'я пов'язане з топонімом і селом Туджемілі (Тюджемілі або Чудемілі) поблизу Бара, Чорногорія, які знаходяться поблизу інших сіл Дедічі та Хорватін з церквою Святого Миколая. Таким чином, ім'я Чудомір-Чудомер він отримав від готського особистого імені Тіудомер (гот. thiuda «нація, народ, народ»).[1]

Історія[ред. | ред. код]

Найдавнішим відомим предком роду є жупан Прибислав Чудомирич, один із дванадцяти шляхтичів, згаданих у Pacta conventa (1102).[2] Відповідно до Супетарського картулярію, вони були одним із шести племен, які обирали банів, які, у свою чергу, обирали нового короля у випадку, коли попередній король помер, не залишивши спадкоємців.[3] У ньому згадується Saruga або Sarubba (Zaruba) Cudomirig, який, швидше за все, пов'язаний з iupanus Sarubba, супутником невідомого хорватського короля або претендента на хорватський трон, Славака, з того самого джерела.[1] До XV століття вони, ймовірно, розгалужувалися на багато менших родыв, або стали частиною інших родыв, або втратили більшість свого шляхетського статусу.[4]

Найдавніша достовірна згадка про рід належить до 1207 року, коли Усте Зудоміріко з'являється як свідок (разом з представниками родів Гусич, Могорович, Качич та ін.) у двох документах, що належать церкві Св. Петра в Бубняні, на захід від Тиня (біля Бенковаця).[5] У документі 1232 року з міста Задар зареєстровано Мілоту Цидомирига щодо деяких земель церкви Св. Хрисогона, тоді як Доброє, син Вукоє Чудомирича в 1278 році, як землевласник у Чудомирчині або районі Чудомирича поблизу Задара, відомий як такий до XVI століття століття.[1][5] У 1348 і 1361 роках записані як свідки Радослав і Радич. У 1365 р. Грубан, син «кондама Скеничі», був резидентом і господарем у Качині Гориці. Між 1391 і 1402 роками згадується Диминсе Петрович щодо землі в Чудомирщині. Наприкінці XIV та на початку XV століття в Задарі жили мореплавець Матія Радушевич, Юрай, Петар, Бартол, син Борайки та ін. У 1399 році шляхтич Ратко Драгіашич був одружений з Єленою, дочкою Якова Ласнічича з Бітіни в Гацькій жупі. Остання згадка по імені в місті Задар датується 1509 роком[5].

25 листопада 1371 року в Спліті було укладено угоду, в якій згадується, що Богдан Вукович із села Чихович і «чотири власники села Сиверич» у Петрово Полі були частиною vna generacione videlicet Cudomiricorum. Маєток роду в Лівно опосередковано згадується в XV підробці, виданій, імовірно, у 1103 році угорським королем Коломаном (villam in Cleuna Sudumirizam).[6] У XV столітті деякі члени жили також в інших частинах Далмації, наприклад, у Трогірі та Сукошані, а в 1451 році в Кніні. У 1494 році конвентуальний францисканець Матія Чудомирич був прокуратором монастиря Св. Фране в Шибенику.[5]

Вони також жили в районі Ліки, в 1404 році був записаний Симон, син Обрада з колишнього села Хотуш'є за Велебітом. У 1503 році Іван Ноич був свідком у Лагодушичі (сьогодні Будак біля Госпича), а у 1512 році Яків Врукович або Врнкович у Белаї (сьогодні Білай біля Госпіча), що також є останньою згадкою роду.[1][5]

У XV столітті одна родина також мала маєток у Греличі (сьогодні село Греличі біля Нового Загреба в області Загор'я).[5] Біля міста Самобор є пагорб під назвою Чудомершчак, який, можливо, пов'язаний з назвою племені.[1] У 1482 році король Мавій Корвін наказав Каптолу визнати володіння Павла Чудомирича, чиновника сербського деспота Вука Гргуревича Бранковича. У 1501 році дружина Павла Луція, яка тоді була вдовою з доньками Барбарою та Доротеєю, написала Корвіну про насильницьке привласнення її маєтків.[5]

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Gušić, Branimir (1969). Prilog etnogenezi nekih starohrvatskih rodova [A contribution to the ethnogenesis of some Old Croatian genera]. Radovi (хор.). Zadar: JAZU. 16—17: 449—478.
  2. ↑ Croatian Encyclopaedia, 2011.
  3. ↑ Švob, Držislav (1956), Pripis Supetarskog kartulara o izboru starohrvatskog kralja i popis onodobnih banova (PDF) (Croatian) , Zagreb: Školska Knjiga, с. 101—117, архів оригіналу (PDF) за 14 May 2014
  4. ↑ Klaić, 1897, с. 43.
  5. ↑ а б в г д е ж Redakcija, 1993.
  6. ↑ Ančić, Mladen (2019). Gradu kmeti ili iobagiones castri kao element društvene strukture Hrvatskoga Kraljevstva [Gradu kmeti or iobagiones castri as an element of the social structure of Croatian Kingdom]. Miscellanea Hadriatica et Mediterranea (хор.). Zadar: University of Zadar. 6 (1): 35—132.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Klaić, Vjekoslav (1897), Hrvatska plemena od XII. do XVI. stoljeća [Croatian tribes from 12th until 16th century], Rad (Serbo-Croatian) , Zagreb: JAZU (47): 1—85
  • Croatian Encyclopaedia (2011), Čudomirići
  • Redakcija (1993), Čudomirići, Croatian Biographical Lexicon (HBL) (Croatian) , Miroslav Krleža Lexicographical Institute
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чудомиричі&oldid=38234379