Чумак Василь Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Григорович Чумак
Чумак В.jpg
Василь Чумак
Псевдо Вагр, С. Віче, М. Ічня, В. Ч, С. В., Чорненко
Народився 25 грудня 1900 (7 січня 1901)
Ічня, Ічнянська волость, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 8 (21) листопада 1919(1919-11-21)
Київ
Поховання Парк Вічної Слави
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1929-1937).svg УСРР Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Діяльність поет
Мова творів українська, російська
Роки активності 19171919
Жанр вірш
Magnum opus «Заспів»
Партія Українська комуністична партія (боротьбистів)

Василь Григорович Чумак у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Чума́к Васи́ль Григо́рович (літературні псевдонімиС. Віче, Вагр, М. Ічня, Чорненко[1]; 25 грудня 1900 [7 січня 1901](19010107), Ічня, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія8 [21] листопада 1919, Київ) — український поет, публіцист, громадський і культурний діяч.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 25 грудня 1900 (7 січня 1901)(19010107) року в містечку Ічня на Чернігівщині в козацькій родині Григорія Семеновича Чумака та Анастасії Петрівни, уродженої Марченко[2]. Мав молодшого брата Миколу та сестер Уляну і Марію. Сім’я володіла 6-ма десятинами землі та утримувала пекарню і хлібну лавку.[3].

Отримавши початкову освіту в церковно-приходській школі, навчався в Іченському вищому початковому училищі ім. царевича Олексія Миколайовича, а 1918 року закінчив гімназію в Городні[3]. По закінченню гімназії переїхав до Києва, де став активним діячем Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Працював секретарем журналу «Мистецтво» і був співробітником Всеукраїнської літературної колегії при Народному комісаріаті освіти УСРР, член літературного угрупування «Гарт».

Заарештований разом із Гнатом Михайличенком денікінською контррозвідкою за участь у організації повстання проти білогвардійців на Київщині, розстріляний конвоєм під час спроби втечі[4][5][6]. Після встановлення радянської влади в Києві в грудні в районі Лук'янівського кладовища було знайдено декілька закопаних тіл, серед яких були Михайличенко, Чумак[7]. Похований 29 грудня 1919 року в братській могилі на території Аносівського парку (нині парк Вічної Слави, могила не збереглася)[8].

Творчість[ред. | ред. код]

Василь Чумак — автор революційно-романтичних поезій, оповідань, нарисів, літературно-критичних і публіцистичних статей («Революція як джерело», «Євангелія Новітнього Заповіту»). Писав новели в прозі та рецензії. Як поет — імпресіоніст за допомогою називних речень, виразних деталей, кольорів, «штрихованої стилістики» майстерно відбив складні психічні переживання людини та її мінливі настрої, а головне — відтворив волелюбну енергію мас до незалежної України в добу національної революції 1918–1919 років. Друкувався з 1917 року.

Автор виданої посмертно поетичної збірки «Заспів» (1920).

Оцінка творчості[ред. | ред. код]

У 1920-х роках була загально-прийнята теза Володимира Коряка про Чумака й інших письменників-боротьбистів (Василя Блакитного, Андрія Заливчого, Гната Михайличенка) як про «перших хоробрих» — основоположників української радянської літератури.

У середині 1930-х років твори Чумака за приналежність його до боротьбистів були заборонені.

У середині 1950-х років творчість Чумака реабілітовано.

Ушанування пам'яті[ред. | ред. код]

На фасаді будівлі гімназії в м. Городні, де в 1914—1918 роках навчався Василь Чумак, встановлено меморіальну дошку.

На честь Василя Чумака в Києві[9], Ічні та Городні названі вулиці.

На Спаському кладовищі в Ічні біля могил батька і матері поета насипано символічну могилу, на надгробку якої – два портрети: Василя Чумака та його брата Миколи, що загинув на Колимі 1938 року[10].

Видання[ред. | ред. код]

  • Чумак В. Заспів : поезії. – 1919. – 62 с.
  • Червоний заспів / Василь Чумак. — К. : Комуніст, [б. р.]. — 16 с.
  • Чумак В. Революція : поезії. — Харків 1920. — 16 с.
  • Червоний заспів / Василь Чумак; В. Блакитний (ред і передм.). — Х. : Видання ЦК КСМУ, 1922. — 16 с.
  • Чумак В. Червоний заспів : вибр. поезії. – Київ, 1930. – 32 с.
  • Червоний заспів : Вибрані твори / Василь Чумак; вступ. стаття, упоряд. і примітки С. Крижанівського. — К. : Рад. письменник, 1956. — 204 с., портр.
  • Заспів : Твори / Василь Чумак; вступ. стаття Степан Крижанівський. — К. : Дніпро, 1968. — 207 с., портр.
  • Червоний заспів : Твори / Василь Чумак. — К. : Молодь, 1982. — 158 с., іл.
  • Червоний заспів : Поезії. Оповіданні і нариси. Спогади про поета / Василь Чумак. — К. : Дніпро, 1991. — 364 с., портр. — ISBN 5-308-00870-1.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Самусь, 1928, с. 7.
  2. Метрическая книга о рождении Николаевской церкви местечка Ичня Борзнянского уезда Черниговской губернии на 1900 год // ДАЧО. Ф. 679. Оп. 10. Спр. 2877. Арк. 319зв–320.
  3. а б Грабовський Сергій. «Країна Інкогніта». Василь Чумак.
  4. Предупрежденное возстаніе // Кіевлянинъ. — 1919. — № 73. — 20 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  5. N. Игнатій Михайличенко. [8 ноября при попыткѣ къ бѣгству былъ убитъ одинъ изъ виднѣйшихъ боротьбистовъ И. Михайличенко] // Кіевлянинъ. — 1919. — № 74. — 21 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  6. Плужанин, 1926, с. 2–3.
  7. Жертвы деникинского террора. [В районе Лукьяновского кладбища найдено зарытыми в одной яме 13 трупов, среди которых видные партийные работники, как т. Михайличенко и др. Трупы были в страшно изуродованном виде. У одного из трупов верхняя часть головы вся оторвана; многие из трупов были совершенно раздеты] // Известия Киевского губернского революционного комитета : газета. — Киев, 1919. — № 6. — 26 декабря. — С. 3. (рос.)
  8. Проценко, 1994, с. 261–263.
  9. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 20 серпня 1957 року № 1428 «Про найменування та перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 915, арк. 799–808. Архівовано з першоджерела 15 квітня 2013.
  10. Гайовий Гриць. Ічнянський іменослов // Культура і життя. — 2012. — № 31. — 3 серпня.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]