Чумка собак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Щеплення свійських собак, 2015 р.

Чу́мка соба́к також хвороба Карре — вірусне гостре чи підгостре контагіозне захворювання собак, що часто закінчується смертю.

Історія вивчення[ред.ред. код]

Чумка собак відома людству з доби одомашнення тварини. Неможливість рятування у той час приводила до примирення зі смертю собак та цуценят, особливо вразливих до хвороби. 1762 року епідемія чумки собак була зафіксована у Криму. 1905 року вірусну природу чумки собак вперше довів науковець Карре, звідки назва хвороби за автором відкриття.

Збудником є параміксовірус[1]. Вивчення штамів параміксовірусу, отриманих від хворих собак у різних і віддалених одна від одної теріторіях, доводить, що вони одного типу та відрізняються лише вірулентністю (ступенем знатності викликати хворобу[2]). Віруси потрапляють у зовнішнє середовище зі слиною собак, сечею і екскрементами, з пластівцями епідерміса тощо.

Симптоми і перебіг хвороби[ред.ред. код]

Собаки належать до соціального типу тварин, що живуть стадами. Звідси здатність до контактів з людьми і налагодження з людьми різноманітного спектра стосунків та спілкування. Соціальність також має зворотній бік, що сприяє розповсюдженню хвороби між «знайомими» та «незнайомими» тваринами.

Вражаються собаки будь якого віку, домашні чи покинуті людьми. Особливо вразливі цуценята, відсоток помираючих серед котрих надзвичайно високий у разі відсутності щеплення[3]. Хвороба у щенят має блискавичну або гостру форму, переважають ураження кишок та легенів. Зростання захворюваності (і смерті собак) припадають на весну, кінець літа і осінь. Від моменту захворювання до повного розвитку клінічної картини проходить від трьох до (21) двадцяти одного дня.

Форми хвороби дорослих собак:

  • атипова
  • шкіряна
  • легенева
  • генералізована (комбінація двох-трьох форм)
  • ураження Центральної нервової системи (ЦНС)[4] . Відсоток смертності у собак з ураженням ЦНС високий.

Хвора собака відмовляється від їжі і контактів з господарем, доказами відмови від спілкування є як зменшення скиглення, гарчання, гавкоту, так і неприпустимість контактів руками.

Вона шукає тихого місця, має «винуватий», пригнічений чи виморений вигляд. У разі ураженя центральної нервової системи собака втрачає здатність впізнавати господарів, намагається захищати власний спокій загрозливими гарчанням і гавкітом. У разі тяжкої форми хвороби помітні судоми, втрата свідомості і смерть.

Діференціальна діагностика[ред.ред. код]

Ветеринари проводять діференціальну діагностику із аденовірусними захворюваннями, ураженням сальмонелами, коронавірусним ентеритом, енцефалітом, лептоспірозом, дерматитами собак неінфекційного походження[5].

Щеплення та профілактика[ред.ред. код]

Серед засобів профілактики — всіляке попередження контактів з незнайомими і хворими тваринами. Ретельно миють іграшки цуценят і посуд, з якого харчуються собаки, у разі потреби їх дезінфікують.

Ці засоби профілактики треба проводити у комплексі зі щепленням, що є невідкладним завданням, якщо ваші тварини улюблені і вже є членами вашої родини (не жалкуйте грошей на ветеринара, щоби не жалкувати потім за померлим собакою).

Щеплення для цуценят починають з тримісячного віку і проводять двічі у терміни, котрі визначить ветеринар. Бажано завести на свійського собаку ветеринарний паспорт, аби мати офіційно позначені і зафіксовані дати щеплення і від яких хвороб.

Люди не хворіють на чумку собак і догляд за хворим собакою не призводить до хвороби людей.

Джерела[ред.ред. код]

  • Снигирев С. И. Эпизоотический процесс чумки и парвовирусного энтерита у собак во взаимосвязи с их территориальной и популяционной структурой в различных экологических условиях: Дисс. … доктор биологических наук. — Новосибирск, 2005. 298 с.
  • http://vetl.ru/chuma-plotoyadnyx/ (опис захворювання)

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чумка собак

Примітки[ред.ред. код]