Чіапас – Гвадалахара (трубопровід для ЗНГ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Трубопровід для ЗНГ Чіапас — Гвадалахара — система доставки зрідженого нафтового газу (ЗНГ) від родовищ на півдні Мексики та нафтопереробних заводів до основних центрів споживання у південній та центральній частині країни.

Починаючи з 1970-х на півдні Мексики сформувався потужний нафтопромисловий район, який зокрема виробляє значну кількість ЗНГ. Для забезпечення зв'язку між виробниками, споживачами та експортно-імпортними терміналами створено ряд трубопроводів, найбільшим серед яких є лінія з південного штату Чіапас до Гвадалахара (штат Халіско, центральна частина західного узбережжя) довжиною понад 1200 км.[1]

Оскільки підключені до системи постачальники ресурсу виробляють різний за складом продукт (відрізняється вмістом пропану, бутану, олефінів, вуглеводнів С5+), в процесі управління трубопроводом особливу увагу приділяють підтриманню в ньому оптимального складу суміші з урахуванням потреб основних споживачів. Зокрема, ключовим є контроль за вмістом пропану у суміші, яка надходить до столичного району Мехіко. Для цього регіону оптимальним визнано вміст пропану у ЗНГ в межах 60-70 %.     

Основними виробниками ЗНГ у Мексиці є газопереробні заводи, не менше чотирьох з яких підключено до системи Чіапас — Гвадалахара. На початковому етапі продукт з ГПЗ Cactus та Nuevo Pemex (штати Чіапас і Табаско), який вирізняється доволі стабільним складом — 60 %  пропану, 40 % бутану, менш ніж 1 % інших вуглеводнів — прямує у штат Веракрус, де до системи додається продукція ГПЗ Cangrejera і Morelos. Останні в процесі переробки газу отримують окремі фракції. Пропан та частина бутану додаються у трубопровід, при цьому кількість останнього варіює у широких межах, від 3 до 40 %. Інша ж частина бутану спрямовується до НПЗ  Minatitlán, де з нього виділяють ізобутан, потрібний для місцевого хімічного виробництва.  n-бутан що залишився змішується з іншими газами нафтопереробного виробництва та надходить все в той же трубопровід Чіапас — Гвадалахара у складі багатої на бутан суміші.

Після приєднання потоку з НПЗ Minatitlán та до НПЗ у Саламанці (штат Гуанахуато) на північ від Мехіко більше до трубопроводу не вводять нових продуктів, зберігаючи оптимальну для столичного регіону пропорцію суміші. В районі Мехіко від системи живляться числені термінали по розподілу ЗНГ.[2] Також тут частина суміші подається до терміналу Тулу, де змішується з ЗНГ, доставленим по трубопроводу з ГПЗ Poza Rica (північ штату Веракурс).[3]

Діаметр трубопровода Чіапас — Гвадалахара змінюється по мірі просування від вихідних ГПЗ до кінцевих споживачів — 400 мм (ділянка ГПЗ Nuevo PEMEX — ГПЗ Cactus), 600 мм, 500 мм і на завершальному етапі 350 мм.[4]

Примітки [ред. | ред. код]

  1. Enciende Mi Fuego (Light My Fire)—Opening Up Mexico’s LPG Market. 
  2. Login. www.ogj.com. Процитовано 2016-12-19. 
  3. Design and Operational Study of a 300 Km LPG-Pipeline System. 
  4. CIMEX. www.cimex.com.mx. Процитовано 2016-12-19.