Чиатурський марганцевий басейн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чиатурський марганцевий басейн
Тип басейн корисної копалини
Країна  Грузія

Чіатурський марганцевий басейн[1][2][3] — унікальний басейн у західній частині Грузії.

Історія[ред. | ред. код]

Промислову розробку розпочато 1879 року.

Характеристика[ред. | ред. код]

Площа 85 км². Марганцеворудний горизонт пов'язаний з пісковиками олігоценової епохи. Складається з прошарків загальною потужність до 12…16 м, що полого залягають на глибині 10…220 м. Потужність промислової пачки близько 5 м. Руди окисні, карбонатні та окиснені з вмістом марганцю 17–25 %. Переважають карбонатні руди (близько 47 %) з середнім вмістом марганцю 16.5 %. Змішані руди становлять 11.6 % запасів родовища (при середньому змісті марганцю 20.9 %); оксидні легкозбагачувані — близько 28 % (26.4 % Mn), в тому числі пероксидні 2.4 % (38.5 % Mn); важкозбагачувані оксидні («мцварі») — 0.3 % (24.3 % Mn); окиснені — 13.6 % (21.3 % Mn).

Промислові запаси 255 млн т.

Прогнозні запаси руд марганцю на 2001 р — бл. 500 млн т.

Розвідано 14 родовищ.

Для руд всіх типів характерна тонко- і дрібнозерниста будова з розміром рудних зерен менше 20 мкм. За фізико-механічними властивостями чіатурські руди близькі до нікопольських.

Технологія розробки[ред. | ред. код]

Руду добувають шахтним і відкритим способами. У зв'язку з виникненням нової політичної ситуації після 1991 р. (розпад СРСР, виникнення незалежних держав) стабільність видобувних робіт порушена.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мала гірнича енциклопедія, т. 2 / За редакцією В.С.Білецького. – Донецьк: Донбас, 2007. – 652 с. ISBN 57740-0828-2
  2. Мінералогічний словник / Укл.: Білецький В.С., Омельченко В.Г., Горванко Г.Д. – Маріуполь: Східний видавничий дім, 2016. – 488 с. ISBN 978-966-317-283-4
  3. Мінералого-петрографічний словник. Книга перша. Мінералогічний словник / Укл.: Білецький В.С., Суярко В.Г., Іщенко Л.В. – Харків: НТУ «ХПІ», Київ: ФОП Халіков Р.Х. 2018. – 444 с. ISBN 978-617-7565-14-6

Джерела[ред. | ред. код]