Шабатин Полікарп Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шабатин Полікарп Юхимович
Шабатин Полікарп Юхимович.JPG
Народився 9 березня 1919(1919-03-09)
Склименці
Помер 2004(2004)
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність письменник-байкар
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
Жанр байка
Нагороди Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки Орден «Знак Пошани» Грамота Президії Верховної Ради УРСР

Поліка́рп Юхи́мович Шаба́тин (* 9 березня 1919, Склименці, сучасний Корсунь-Шевченківський район — † 2004 (в деяких джерелах 2007)) — український письменник-байкар, нагороджений орденами Вітчизняної війни 2 ступеня, Червоної Зірки, «Знак Пошани», почесною грамотою Президії ВР УРСР, медалями. Лауреат премії імені Степана Олійника.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походить з родини селянина-бідняка. Три роки працював на взуттєвій фабриці в Дніпропетровську. Навчався в Олександрівському культосвітньому училищі. Закінчив військове училище.

Учасник Другої світової війни, брав участь у боях за Москву, у визволенні Білорусі та Польщі, в боях у Східній Пруссії.

1949 року закінчив філологічний факультет Київського університету, згодом Вищі економічні курси Інституту народного господарства.

Працював в електромеханічному технікумі Києва викладачем української мови та літератури, згодом — заступник завідувача відділу видавництва Укрполіграфвидаву, завідував відділом пропаганди і агітації Печерського райкому КПУ.

З 1954 року працював у апараті Ради Міністрів УРСР.

На протязі 1976—1979 років — секретар правління Спілки письменників України.

Доробок[ред. | ред. код]

З 1958 по 2001 рік вийшло друком чимало його збірників байок, нарисів, ліричних поезій, зокрема:

  • «Байкарня — зброя дальнобійна», із вступним словом Олега Килимника,
  • «Байки та жарти»,
  • «Віялка»,
  • «Дружні натяки»,
  • «Не криви душею»,
  • «Неспокійна ріка»,
  • «НОП і клопіт»,
  • «Терниця»,
  • «Ягня й цапина борода»,
  • «Син вишні»,
  • книжки подорожніх нарисів.

За радянських часів його байки перекладалися на азербайджанську, алтайську, башкирську, бурятську, вірменську, грузинську, литовську, туркменську та угорську мови.

Перекладав на українську з бурятської, іспанської, португальської, російської мов.

Джерела[ред. | ред. код]