Шагренева шкіра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шагренева шкіра
La Peau de Chagrin
BalzacMagicSkin01.jpg
Жанр роман
Автор Оноре де Бальзак
Мова французька мова
Написано 1831
Опубліковано 1831
Попередній твір Le Lys dans la vallée[d]

«Шагренева шкіра» (фр. La Peau de Chagrin), 18301831) — роман Оноре де Бальзака.

Французьке слово chagrin означає водночас вид віслюка й біль. Тому назва двозначна, еківок — шагренева шкіра або шкіра болю.

Історія[ред. | ред. код]

Роман «Шагренева шкіра», став першим гучним успіхом молодого французького автора. Саме з тих пір Бальзака почали сприймати як романіста, автора жанрових та маштабних творів. Книжка стала бестселлером і витримала кількаразові передруки, ще за життя автора. Сотні років по тому, роман вважають класикою французької літератури, його екранізують та проводять детальний аналіз, як яскравий образок епох. Написаний в 1830-1831 роках роман «Шагренева шкіра» присвячений старій, як світ, проблемі: зіткнення молодої, недосвідченої людини з розбещеним, численними вадами, суспільством[1].

Передумови[ред. | ред. код]

Появі роману передували різножанрові спроби Бальзака в літературі, більшість з них були невдалими.

Аналіз змісту[ред. | ред. код]

Композиція і жанрові особливості[ред. | ред. код]

Роман ділиться на три рівні частини, кожна з них є складовим елементом одного великого твору і, одночасно, виступає як самостійна, закінчена історія. Жанрова своєрідність роману «Шагренева шкіра» складається з особливостей побудови цих трьох його частин і наскрізною ниткою психологізму[2].

У «Талісмані» намічається зав'язка всього роману і при цьому дається розповідь про чудесне спасіння від смерті Рафаеля де Валантена. Перший розділ поєднує в собі кілька літературних жанрів: риси реалізму і фантастики, будучи, по суті, похмурою романтичною казкою в гофмановскому стилі[3]. У першій частині роману піднімаються теми життя і смерті, ігри (на гроші), мистецтва, кохання, свободи.

У «Жінці без серця» розкривається наскрізний конфлікт твору і розповідається про нерозділене кохання. Тут же акцентуються наміри дрібного французького буржуа зайняти своє місце в суспільстві. Виключно реалістичне оповідання, просякнуте особливим, бальзаківським психологізмом: тут мова йде про дійсність і примарність - в почуттях, літературній творчості, житті.

Назва третьої частини роману, «Агонія», говорить сама за себе: це і кульмінація, і розв'язка, і зворушлива розповідь про нещасних закоханих, яких розлучив злий фатум і смерть. Яскравий приклад жанру класичної трагедії, в якій є місце і сильним почуттям, і всепоглинаючому щастю, і нескінченному горю, що закінчується смертю в обіймах коханої.

Головні герої[ред. | ред. код]

  • Рафаель де Валантен — юнак;
  • Еміль — друг Рафаеля;
  • Поліна — донька пані Годен;
  • Графиня Феодора — світська дама;
  • Растіньяк — юнак, друг Еміля;
  • Власник ятки старовинних речей;
  • Тайфер — власник газети;
  • Кардо — юрист;
  • Акилина — куртизанка;
  • Євфрасинья — куртизанка;
  • Пані Годен — розорена баронеса;
  • Йонафан — старий слуга Рафаеля;
  • Фіно — видавець;
  • Пан Поріке — колишній учитель Рафаеля;
  • Пан Лавриль — натураліст;
  • Пан Планшет — механік;
  • Шпиггальтер — механік;
  • Барон Жафе — хімік;
  • Орас Б'яншон — молодий лікар, друг Рафаеля;
  • Бріссе — лікар;
  • Камеристус — лікар;
  • Могреді — лікар.

Характеристика Рафаеля[ред. | ред. код]

Головним героєм роману Оноре де Бальзака «Шагренева шкіра» є Рафаель. Рафаель до і Рафаель після – «дві великі різниці». Рафаель до володіння шагреневою шкірою - боязкий, зубожілий поет. Рафаель після - вдалий капіталіст. До шагреневої шкіри Рафаель відмовляється від усіх своїх бажань заради праці. Після - не може бажати, так як здоров'я його погіршується. Час йде, а сутність людей не змінюється. Змінюються декорації, звички, звичаї, але не суть. Людина все також любить, як і століття тому, страждає, прагне до самореалізації, знаходить, втрачає. Змінюється форма, але зміст залишається тим самим.

Не можна беззастережно приймати тільки бік Рафаеля або тільки бік суспільства. Оскільки це може призвести до протиставлення. Рафаель єдине ціле із суспільством. Суспільство навколо Рафаеля хворе. Причина - внутрішній світ героїв. Він виявився фальшивим. Починаючи з бажання Рафаеля оргії і закінчуючи блазнівським замовленням - вивести алгебраїчне рівняння, що доводить існування пекла.

Фінал роману дуже трагічний. Усвідомлення власної самотності і провини в цьому не полишає Рафаеля. Це - конфлікт Рафаеля із суспільством.

Перейдемо до особистого життя Рафаеля. Він закоханий у Поліну, дівчину, яка теж його любить. Але бажання підкорити Феодору вбиває кохання до Поліни. Мимоволі сам Рафаель ставить на одні терези любов і гроші. Він представляє Поліну своєю коханою в багатій обстановці, як німфу. Тільки багата Поліна представляє для нього інтерес. Він не в силах полюбити просту.

Особливий наголос робиться на ставлення Рафаеля до себе. Він з породи тих, одяг яких, якщо він в пилу, починає докучати. Він аристократ за духом, йому соромно працювати як каторжнику, але на насолоди він несподівано знаходить час і гроші. Це – «життєве кредо» Рафаеля. Це - його духовна убогість. Вона починає проявлятися з пристрасті до Феодори. За блиском красномовства ховається убогість. Але тільки той, хто хоч раз побував у шкурі Рафаеля, може зрозуміти, в якому хибному положенні знаходиться ця молода людина.

Рафаель чесний настільки, що показує корінь такого ставлення до себе. «У сиріт, підібраних громадською благодійністю, є принаймні таке майбутнє, як поле битви, такий батько, як уряд або ж королівський прокурор, такий дім, як притулок. У мене не було нічого!». У цій фразі Рафаель схильний звинувачувати суспільство, але винен насамперед він сам. Він і є частина того самого суспільства, яке виконує перераховані вище функції. Просто Рафаель підійшов до такого моменту непідготовленим. Причина тому - обстановка розкоші.

Уроки, що викладає життя, обходяться дорого[ред. | ред. код]

Історія молодої людини Рафаеля Валантена не нова. Він вирішує, що його життя вичерпало себе з останньою програною монетою. Від самогубства героя рятують чари, які він і знаходить у шматку шагреневої шкіри, яка стане для нього талісманом. Тільки ось порятунок?

Зустріч із зберігачем шагрені, який передає її Рафаелю, дуже важлива. Можна було уникнути всіх пригод, що випали на долю молодої людини, якщо б тільки він був чуйніший до старого, якщо б тільки зміг його вислухати. Але, як відомо, горе глухе до чужих аргументів. Загалом, якщо вчитися на чужих помилках - шишок набито було б менше. Якби молодість знала, якби старість могла…

Парадокс полягає в тому, що з кожним виконаним бажанням шагрень стискається, зменшуючи довжину життя Рафаеля. Герой постає перед вибором: задовольняти свої бажання і прожити коротке, але наповнене життя, або захистити себе від будь-яких потреб душі, щоб хоч якось продовжити свої дні. Шагрень дозволяє замислитися над ціною своїх бажань. Зрозуміти, наскільки сильно ти чогось хочеш, щоб заплатити необхідну ціну. І чи потрібне життя, позбавлене будь-яких прагнень?

«Шагренева шкіра» - наочна ілюстрація того, що людина повністю відповідає за свої вчинки. Приклад гравців, які можуть в запалі азарту програти не тільки свої останні панталони, але і долі близьких їм людей. І якщо вже Рафаель втратив все і прийняв рішення звести рахунки з життям, то ... Втім, він не прийняв такого рішення. Він чекав від долі звісточки, приводу відмовитися від свого задуму. Цей привід був Валантену надано у вигляді шагрені. Це був шанс переоцінити своє життя. Але він цим шансом не скористався. Він просто відклав свою кончину.

На шляху до смерті Валянтена чекає зустріч з двома ключовими фігурами в його долі. Це Феодора, що уособлює суспільство, і Поліна, живе втілення любові.

Точна формула людської машини[ред. | ред. код]

«Шагренева шкіра» - це посібник, який вчить чітко знати, чого ми хочемо, розставляти пріоритети і знати ціну бажанням. Шагренева шкіра виступає в романі як символ фатальної приреченості особистості на шляху угамування егоїстичних бажань і пристрастей. І відмова від пристрастей і бажань, і скажена гонитва за ними виявляються однаково згубними для людини. Можливо, з боку Рафаеля було б розумніше витратити шагреневу шкіру на підтримку науки або віддати її гіднішому вченому. Рафаель вчинив дуже нерозумно, оскільки першим його бажанням було піти від реального життя, стати багатим і розважатися. Рафаель міг розширити за допомогою шагренева шкіри свої здібності і відкрити дуже багато чого для себе. Роман Бальзака, незважаючи на плин часу, залишається актуальним. Наше суспільство мало чим змінилися. Воно все так само холодне, манірне і лицемірне, а гроші і слава - головні цінності. А маленькі чоловічки всі прагнуть потрапити туди, до них, залучені світлом, розкішшю, прекрасними дамами, фальшивими, але яскравими почуттями, примарами почуттів. І люди, туди потрапляють, поступово стають такими ж.

У книзі чудово показано, як амбіції і помилкові прагнення, що не приносять щастя, виявляються непотрібними як тільки з'являються справжні почуття ... (Поліні і Рафаелю нічого не потрібно крім один одного ...) Якщо ж говорити не про суспільство, а про людину, то фраза 'Бійся бажань своїх, бо вони можуть виповнитися' тут розкрито повністю ... Порожні стимули, ненаситна людська душа, амбіції, знищені тим, що вони втілені в життя ... Рафаель вбиває себе своїми бажаннями. Егоїзм тут - руйнівна сила, а не інстинкт самозбереження.

Бальзака завжди хвилювала проблема економії життєвих сил; сам він їх витрачав без ліку, але завжди з незмінним захопленням нагадував, наприклад, філософа Фонтенеля, який прожив сто років тому, що «економив свій життєвий флюїд». Шагренева шкіра і є матеріалізація цих уявлень про те, що життя можна розтратити в короткий термін, а можна споживати його ощадливо.

Публікації[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Яке Бальзак детально описав, наче з середини
  2. Саме в цьому романі він так чітко проявлявся, і в подальших творах Бальзак намагався дотримуватися свого кредо
  3. Кількома роками раніше, Бальзак саме захоплювався творчістю Гофмана

Посилання[ред. | ред. код]