Перейти до вмісту

Шакал смугастий

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шакал смугастий
Період існування: пліоценнаш час
Біологічна класифікація редагувати
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Підродина: Caninae
Триба: Canini
Підтриба: Canina
Рід: Lupulella
Вид:
Шакал смугастий (L. adusta)
Біноміальна назва
Lupulella adusta
Підвиди[1]
  • L. a. adusta
  • L. a. bweha
  • L. a. centralis
  • L. a. grayi
  • L. a. kaffensis
  • L. a. lateralis
  • L. a. notatus
Територія поширення смугастого шакала

Шакал смугастий (Lupulella adusta) — вид шакала, що мешкає в центральній і південній Африці. На відміну від чепрачного шакала, мешканця відкритих рівнин, смугастий шакал мешкає в лісах і чагарниках.

Смугастий шакал зовні нагадує чепрачного шакала, відрізняючись від нього ширшою та короткою мордою. Уздовж боків тіла проходять світлі смуги, які й дали назву виду — їх можна розглянути, тільки підійшовши до тварини близько. Колір спини смугастого шакала — сірувато-бурий, хвіст — темний з білим кінцем. З відстані смуги з боків невидні і зливаються в сіру пляму на боці. Самці помітно більші від самиць.

Маса тіла коливається від 6,5 до 14 кг, довжина голови з тулубом від 69 до 81 см і довжина хвоста від 30 до 41 см. Висота в холці може варіюватися від 35 до 50 см.

Ікла у смугастого шакал — найпотужніші з усіх шакалів. Пахучі залози розташовані на морді і в анальному області. Самиці мають чотири пахові соски.

Зубна формула:

Зубна формула
3.1.4.2
3.1.4.3

Живлення

[ред. | ред. код]

У раціон смугастого шакала входять фрукти, дрібні ссавці (щурі) та комахи. Найбільша дичина, яку може вполювати шакал — заєць. На відміну від інших видів, смугасті шакали не їдять так багато падлиною, живлячись комахами і впольованою здобиччю. Таким чином, смугастого шакала можна віднести до всеїдних ссавців. Ще одна відмінність від родичів — це нічний спосіб життя.

Розмноження

[ред. | ред. код]

Сезон розмноження залежить від географічного поширення, вагітність триває 57-70 днів, у посліді 3-4 цуценя, які народжуються під час сезону дощів. У Південній Африці цей час припадає на період з серпня по січень, у Центральній Африці — з червня по липень.

Поведінка

[ред. | ред. код]

Своє лігво смугастий шакал влаштовує в термітниках, у разі їхньої відсутності самиця шакала сама риє нору. Перший час після народження дитинчат самець приносить їжу для самиці, що годує. Молочне вигодовування триває 8-10 тижнів, після чого самиця залишає потомство і йде полювати разом із самцем, вдвох вони приносять їжу дитинчатам. У разі небезпеки самиця змінює лігвище. Статевої зрілості шакали досягають у віці 6-8 місяців, в 11 місяців молодь залишає родину. Тривалість життя смугастих шакалів у природі становить 12 років.

Смугасті шакали моногамні і живуть парами. Їхнє життя недостатньо добре вивчене, оскільки вони більш таємничі, ніж звичайні і чепрачні шакали. Відомо, що за кожною парою смугастих шакалів закріплено велику мисливську ділянку, а в сімейній групі не буває більше шести осіб.

Таксономія та еволюція

[ред. | ред. код]
Філогенетичне дерево вовкоподібних псових із зазначенням часу розходження ліній у мільйонах років.
Caninae 3.5 млн. років
3.0
2.5
2.0
0.96
0.6
0.38

Пес свійський

Вовк

Койот

Canis lupaster

Шакал звичайний

Вовк ефіопський

Куон гірський

Lycaon pictus

2.6

Шакал смугастий

Шакал чепрачний

Шведський зоолог Карл Якоб Сундеваль в 1847 році надав виду назву Canis adustus.[2] Німецький зоолог Макс Гільцгаймер(інші мови) в 1906 році запропонував виокремити його в інший рід під назвою Schaeffia adusta.[3]

Викопні рештки шакала смугастого датуються епохою пліоцену.[4] Порівняння послідовностей мітохондріальна ДНК для вовкоподібних псових дало філогенетичне дерево, на якому шакал смугастий і шакал чепрачний є найбазальнішими представниками цієї клади, що свідчить про її африканське походження.[5]

У 2019 році на семінарі, організованому Групою спеціалістів із псових SSC при IUCN, було рекомендовано, з огляду на дані ДНК, що показують формування шакалом смугастим (Canis adustus) і шакалом чепрачним (Canis mesomelas) монофілетичної лінії поза кладою Canis/Cuon/Lycaon, виокремити їх у самостійний рід Lupulella Hilzheimer, 1906 з назвами Lupulella adusta та Lupulella mesomelas.[6]

Дослідження свідчать, що зубна система шакала смугастого відрізняється від зубної системи шакала чепрачного, і пропонують класифікувати його як Schaeffia adusta згідно пропозиції Гільцгаймера 1906 року.[7][8][9] Він є єдиним сучасним представником африканської групи, базальним членом якої є ранньопліоценовий африканський Eucyon khoikhoi sp. nov..[8][9] Нещодавнє відкриття E. khoikhoi віком близько 5 мільйонів років підтримує гіпотезу про радіацію роду Eucyon: від найдавнішого E. ferox у Північній Америці до E. davisi у Північній Америці, далі до Китаю, потім до E. debonisi у Західній Європі і, зрештою, до E. khoikhoi в Африці.[8]

Підвиди

[ред. | ред. код]

Визнано сім підвидів шакала смугастого:

  • L. a. adusta (Західна Африка до більшої частини Анголи ) – смугастий шакал Сандевала
  • L. a. bweha (Східна Африка; Кісуму, Кенія ) – Елгонський смугастий шакал[10]
  • L. a. centralis (Центральна Африка; Камерун , біля річки Ухам)
  • L. a. grayi (Північна Африка; Марокко та Туніс)
  • L. a. kaffensis (Каффа, південно-західна Ефіопія) – каффський смугастий шакал
  • L. a. lateralis (Східна Африка; Кенія, плато Уасін-Гішу, південь Габону)
  • L. a. notatus (Східна Африка; Кенія, рівнини Лойта, провінція Рифт-Веллі) – смугастий шакал Лойта[10]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Canis adustus. Planet-mammiferes.org. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 7 вересня 2009. [Архівовано 2012-03-18 у Wayback Machine.]
  2. Sundevall, 1847. "Nya Mammalia från Sydafrika" Ofv. K. Svenska Vet.-Akad. Forhandl. Stockholm 1846, 3: [https://www.biodiversitylibrary.org/page/2581778 121] [1847]
  3. Hilzheimer, M. (1906). Die geographische Verbreitung der Afrikanischen Grauschakale. Zoologischer Beobachter. 47: 363—364. {{cite journal}}: символ зміни рядка в |journal= на позиції 13 (довідка)
  4. Garrido, Guiomar; Arribas, Alfonso (2008). Canis accitanus nov. sp., a new small dog (Canidae, Carnivora, Mammalia) from the Fonelas P-1 Plio-Pleistocene site (Guadix basin, Granada, Spain). Geobios. 41 (6): 751. Bibcode:2008Geobi..41..751G. doi:10.1016/j.geobios.2008.05.002.
  5. Juliane Kaminski & Sarah Marshall-Pescini (2014). Chapter 1 - The Social Dog:History and Evolution. The Social Dog:Behavior and Cognition. Elsevier. с. 4. ISBN 978-0-12-407931-1.
  6. Alvares, Francisco; Bogdanowicz, Wieslaw; Campbell, Liz A.D.; Godinho, Rachel; Hatlauf, Jennifer; Jhala, Yadvendradev V.; Kitchener, Andrew C.; Koepfli, Klaus-Peter; Krofel, Miha; Moehlman, Patricia D.; Senn, Helen; Sillero-Zubiri, Claudio; Viranta, Suvi; Werhahn, Geraldine (2019). "Old World Canis spp. with taxonomic ambiguity: Workshop conclusions and recommendations. CIBIO. Vairão, Portugal, 28th - 30th May 2019" (PDF). IUCN/SSC Canid Specialist Group. Retrieved 6 March 2020.
  7. Zrzavy, J.; Ricankova, V. (2004). Phylogeny of recent Canidae (Mammalia, Carnivora): relative reliability and the utility of morphological and molecular datasets. Zool. Scr. 33 (4): 311—333. doi:10.1111/j.0300-3256.2004.00152.x. S2CID 84733263.
  8. 1 2 3 Valenciano, Alberto; Morales, Jorge; Govender, Romala (Лютий 2022). Eucyon khoikhoi sp. nov. (Carnivora: Canidae) from Langebaanweg 'E' Quarry (early Pliocene, South Africa): the most complete African canini from the Mio-Pliocene. Zoological Journal of the Linnean Society. 194 (2): 366—394. doi:10.1093/zoolinnean/zlab022.
  9. 1 2 Chinsami, Anusuya; Valenciano, Alberto (Вересень 2024). Multiple exostoses and an osteochondroma in a Pliocene canid from Langebaanweg 'E' Quarry (South Africa). Journal of Anatomy. 247 (3—4): 856—868. doi:10.1111/joa.14133. PMC 12397062. PMID 39233351.
  10. 1 2 Heller, E. (1914). New subspecies of mammals from equatorial Africa. Smithsonian Miscellaneous Collections, 63, No. 7. Washington, DC: Smithsonian Institution

Посилання

[ред. | ред. код]