Шакал смугастий

Шакал смугастий; Період існування: пліоцен — наш час
Охоронний статус
	; Найменший ризик (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Хижі (Carnivora)
Родина:	Псові (Canidae)
Підродина:	Caninae
Триба:	Canini
Підтриба:	Canina
Рід:	Lupulella
Вид:	Шакал смугастий (L. adusta)
Біноміальна назва
	Lupulella adusta; (Sundevall, 1847)
Підвиди
	L. a. adusta; L. a. bweha; L. a. centralis; L. a. grayi; L. a. kaffensis; L. a. lateralis; L. a. notatus;
	Територія поширення смугастого шакала

Шакал смугастий (Lupulella adusta) — вид шакала, що мешкає в центральній і південній Африці. На відміну від чепрачного шакала, мешканця відкритих рівнин, смугастий шакал мешкає в лісах і чагарниках.

Опис

Смугастий шакал зовні нагадує чепрачного шакала, відрізняючись від нього ширшою та короткою мордою. Уздовж боків тіла проходять світлі смуги, які й дали назву виду — їх можна розглянути, тільки підійшовши до тварини близько. Колір спини смугастого шакала — сірувато-бурий, хвіст — темний з білим кінцем. З відстані смуги з боків невидні і зливаються в сіру пляму на боці. Самці помітно більші від самиць.

Маса тіла коливається від 6,5 до 14 кг, довжина голови з тулубом від 69 до 81 см і довжина хвоста від 30 до 41 см. Висота в холці може варіюватися від 35 до 50 см.

Ікла у смугастого шакал — найпотужніші з усіх шакалів. Пахучі залози розташовані на морді і в анальному області. Самиці мають чотири пахові соски.

Зубна формула:

Зубна формула
3.1.4.2
3.1.4.3

Живлення

У раціон смугастого шакала входять фрукти, дрібні ссавці (щурі) та комахи. Найбільша дичина, яку може вполювати шакал — заєць. На відміну від інших видів, смугасті шакали не їдять так багато падлиною, живлячись комахами і впольованою здобиччю. Таким чином, смугастого шакала можна віднести до всеїдних ссавців. Ще одна відмінність від родичів — це нічний спосіб життя.

Розмноження

Сезон розмноження залежить від географічного поширення, вагітність триває 57-70 днів, у посліді 3-4 цуценя, які народжуються під час сезону дощів. У Південній Африці цей час припадає на період з серпня по січень, у Центральній Африці — з червня по липень.

Поведінка

Своє лігво смугастий шакал влаштовує в термітниках, у разі їхньої відсутності самиця шакала сама риє нору. Перший час після народження дитинчат самець приносить їжу для самиці, що годує. Молочне вигодовування триває 8-10 тижнів, після чого самиця залишає потомство і йде полювати разом із самцем, вдвох вони приносять їжу дитинчатам. У разі небезпеки самиця змінює лігвище. Статевої зрілості шакали досягають у віці 6-8 місяців, в 11 місяців молодь залишає родину. Тривалість життя смугастих шакалів у природі становить 12 років.

Смугасті шакали моногамні і живуть парами. Їхнє життя недостатньо добре вивчене, оскільки вони більш таємничі, ніж звичайні і чепрачні шакали. Відомо, що за кожною парою смугастих шакалів закріплено велику мисливську ділянку, а в сімейній групі не буває більше шести осіб.

Таксономія та еволюція

Філогенетичне дерево вовкоподібних псових із зазначенням часу розходження ліній у мільйонах років.

Caninae 3.5 млн. років

3.0

2.5

2.0

0.96

0.6

0.38

	Пес свійський

	Вовк

2.6

	Шакал смугастий

	Шакал чепрачний

Шведський зоолог Карл Якоб Сундеваль в 1847 році надав виду назву Canis adustus.^[2] Німецький зоолог Макс Гільцгаймер(інші мови) в 1906 році запропонував виокремити його в інший рід під назвою Schaeffia adusta.^[3]

Викопні рештки шакала смугастого датуються епохою пліоцену.^[4] Порівняння послідовностей мітохондріальна ДНК для вовкоподібних псових дало філогенетичне дерево, на якому шакал смугастий і шакал чепрачний є найбазальнішими представниками цієї клади, що свідчить про її африканське походження.^[5]

У 2019 році на семінарі, організованому Групою спеціалістів із псових SSC при IUCN, було рекомендовано, з огляду на дані ДНК, що показують формування шакалом смугастим (Canis adustus) і шакалом чепрачним (Canis mesomelas) монофілетичної лінії поза кладою Canis/Cuon/Lycaon, виокремити їх у самостійний рід Lupulella Hilzheimer, 1906 з назвами Lupulella adusta та Lupulella mesomelas.^[6]

Дослідження свідчать, що зубна система шакала смугастого відрізняється від зубної системи шакала чепрачного, і пропонують класифікувати його як Schaeffia adusta згідно пропозиції Гільцгаймера 1906 року.^[7]^[8]^[9] Він є єдиним сучасним представником африканської групи, базальним членом якої є ранньопліоценовий африканський Eucyon khoikhoi sp. nov..^[8]^[9] Нещодавнє відкриття E. khoikhoi віком близько 5 мільйонів років підтримує гіпотезу про радіацію роду Eucyon: від найдавнішого E. ferox у Північній Америці до E. davisi у Північній Америці, далі до Китаю, потім до E. debonisi у Західній Європі і, зрештою, до E. khoikhoi в Африці.^[8]

Підвиди

Визнано сім підвидів шакала смугастого:

L. a. adusta (Західна Африка до більшої частини Анголи ) – смугастий шакал Сандевала
L. a. bweha (Східна Африка; Кісуму, Кенія ) – Елгонський смугастий шакал^[10]
L. a. centralis (Центральна Африка; Камерун , біля річки Ухам)
L. a. grayi (Північна Африка; Марокко та Туніс)
L. a. kaffensis (Каффа, південно-західна Ефіопія) – каффський смугастий шакал
L. a. lateralis (Східна Африка; Кенія, плато Уасін-Гішу, південь Габону)
L. a. notatus (Східна Африка; Кенія, рівнини Лойта, провінція Рифт-Веллі) – смугастий шакал Лойта^[10]

Примітки

↑ Canis adustus. Planet-mammiferes.org. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 7 вересня 2009. [Архівовано 2012-03-18 у Wayback Machine.]
↑ Sundevall, 1847. "Nya Mammalia från Sydafrika" Ofv. K. Svenska Vet.-Akad. Forhandl. Stockholm 1846, 3: [https://www.biodiversitylibrary.org/page/2581778 121] [1847]
↑ Hilzheimer, M. (1906). Die geographische Verbreitung der Afrikanischen Grauschakale. Zoologischer Beobachter. 47: 363—364. {{cite journal}}: символ зміни рядка в |journal= на позиції 13 (довідка)
↑ Garrido, Guiomar; Arribas, Alfonso (2008). Canis accitanus nov. sp., a new small dog (Canidae, Carnivora, Mammalia) from the Fonelas P-1 Plio-Pleistocene site (Guadix basin, Granada, Spain). Geobios. 41 (6): 751. Bibcode:2008Geobi..41..751G. doi:10.1016/j.geobios.2008.05.002.
↑ Juliane Kaminski & Sarah Marshall-Pescini (2014). Chapter 1 - The Social Dog:History and Evolution. The Social Dog:Behavior and Cognition. Elsevier. с. 4. ISBN 978-0-12-407931-1.
↑ Alvares, Francisco; Bogdanowicz, Wieslaw; Campbell, Liz A.D.; Godinho, Rachel; Hatlauf, Jennifer; Jhala, Yadvendradev V.; Kitchener, Andrew C.; Koepfli, Klaus-Peter; Krofel, Miha; Moehlman, Patricia D.; Senn, Helen; Sillero-Zubiri, Claudio; Viranta, Suvi; Werhahn, Geraldine (2019). "Old World Canis spp. with taxonomic ambiguity: Workshop conclusions and recommendations. CIBIO. Vairão, Portugal, 28th - 30th May 2019" (PDF). IUCN/SSC Canid Specialist Group. Retrieved 6 March 2020.
↑ Zrzavy, J.; Ricankova, V. (2004). Phylogeny of recent Canidae (Mammalia, Carnivora): relative reliability and the utility of morphological and molecular datasets. Zool. Scr. 33 (4): 311—333. doi:10.1111/j.0300-3256.2004.00152.x. S2CID 84733263.
1 2 3 Valenciano, Alberto; Morales, Jorge; Govender, Romala (Лютий 2022). Eucyon khoikhoi sp. nov. (Carnivora: Canidae) from Langebaanweg 'E' Quarry (early Pliocene, South Africa): the most complete African canini from the Mio-Pliocene. Zoological Journal of the Linnean Society. 194 (2): 366—394. doi:10.1093/zoolinnean/zlab022.
1 2 Chinsami, Anusuya; Valenciano, Alberto (Вересень 2024). Multiple exostoses and an osteochondroma in a Pliocene canid from Langebaanweg 'E' Quarry (South Africa). Journal of Anatomy. 247 (3—4): 856—868. doi:10.1111/joa.14133. PMC 12397062. PMID 39233351.
1 2 Heller, E. (1914). New subspecies of mammals from equatorial Africa. Smithsonian Miscellaneous Collections, 63, No. 7. Washington, DC: Smithsonian Institution

Посилання

Ronald M. Nowak. Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 92. — ISBN 0801880327. (англ.)
ARKive (англ.)
Animal Diversity Web [Архівовано 24 травня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
Atkinson, R.P.D. & Loveridge, A.J. 2008. Canis adustus. In: IUCN 2013 [Архівовано 11 вересня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)

[planetmammiferes-1] Canis adustus. Planet-mammiferes.org. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 7 вересня 2009. [Архівовано 2012-03-18 у Wayback Machine.]

[2] Sundevall, 1847. "Nya Mammalia från Sydafrika" Ofv. K. Svenska Vet.-Akad. Forhandl. Stockholm 1846, 3: [https://www.biodiversitylibrary.org/page/2581778 121] [1847]

[Hilzheimer-3] Hilzheimer, M. (1906). Die geographische Verbreitung der Afrikanischen Grauschakale. Zoologischer Beobachter. 47: 363—364. {{cite journal}}: символ зміни рядка в |journal= на позиції 13 (довідка)

[4] Garrido, Guiomar; Arribas, Alfonso (2008). Canis accitanus nov. sp., a new small dog (Canidae, Carnivora, Mammalia) from the Fonelas P-1 Plio-Pleistocene site (Guadix basin, Granada, Spain). Geobios. 41 (6): 751. Bibcode:2008Geobi..41..751G. doi:10.1016/j.geobios.2008.05.002.

[5] Juliane Kaminski & Sarah Marshall-Pescini (2014). Chapter 1 - The Social Dog:History and Evolution. The Social Dog:Behavior and Cognition. Elsevier. с. 4. ISBN 978-0-12-407931-1.

[Alvares2019-6] Alvares, Francisco; Bogdanowicz, Wieslaw; Campbell, Liz A.D.; Godinho, Rachel; Hatlauf, Jennifer; Jhala, Yadvendradev V.; Kitchener, Andrew C.; Koepfli, Klaus-Peter; Krofel, Miha; Moehlman, Patricia D.; Senn, Helen; Sillero-Zubiri, Claudio; Viranta, Suvi; Werhahn, Geraldine (2019). "Old World Canis spp. with taxonomic ambiguity: Workshop conclusions and recommendations. CIBIO. Vairão, Portugal, 28th - 30th May 2019" (PDF). IUCN/SSC Canid Specialist Group. Retrieved 6 March 2020.

[Zrzavy-7] Zrzavy, J.; Ricankova, V. (2004). Phylogeny of recent Canidae (Mammalia, Carnivora): relative reliability and the utility of morphological and molecular datasets. Zool. Scr. 33 (4): 311—333. doi:10.1111/j.0300-3256.2004.00152.x. S2CID 84733263.

[Valenciano-8] 1 2 3 Valenciano, Alberto; Morales, Jorge; Govender, Romala (Лютий 2022). Eucyon khoikhoi sp. nov. (Carnivora: Canidae) from Langebaanweg 'E' Quarry (early Pliocene, South Africa): the most complete African canini from the Mio-Pliocene. Zoological Journal of the Linnean Society. 194 (2): 366—394. doi:10.1093/zoolinnean/zlab022.

[Chinsami-9] 1 2 Chinsami, Anusuya; Valenciano, Alberto (Вересень 2024). Multiple exostoses and an osteochondroma in a Pliocene canid from Langebaanweg 'E' Quarry (South Africa). Journal of Anatomy. 247 (3—4): 856—868. doi:10.1111/joa.14133. PMC 12397062. PMID 39233351.

[heller1914-10] 1 2 Heller, E. (1914). New subspecies of mammals from equatorial Africa. Smithsonian Miscellaneous Collections, 63, No. 7. Washington, DC: Smithsonian Institution

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]