Шамрай Агапій Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шамрай Агапій Пилипович
Шамрай Агапій Пилипович.jpg
Народився 3 жовтня 1896(1896-10-03)
Миропілля, сучасний Краснопільський район
Помер 7 квітня 1952(1952-04-07) (55 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність письменник
Alma mater Харківський університет
Сфера інтересів літературознавство
Заклад Київський університет
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Відомий завдяки: дослідження історії літератури

Агапій Пилипович Шамрай (3 жовтня 1896, м. Миропілля — 7 квітня 1952 Київ) — український літературознавець, історик літератури.

Науковий співробітник Літературної секції Науково-дослідчої кафедри історії української культури в Харкові в 1925-26 pp., співробітник ВУАН в Комісії новітнього письменства. Редактор збірника «Харківська школа романтиків».

Жертва сталінського терору.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у с. Миропілля Харківської губернії.

1921 року закінчив Харківський Університет і викладав українську літературу в Харківському Інституті Народної Освіти, був співробітником Інституту літератури ім. Т.Шевченка, належав до видатніших представників нової школи в літературознавстві.

Зацікавився ще 1925 р. працею О. Сакуліна «Социологический метод в литературоведении», почав застосовувати цей метод у своїх працях, виступаючи водночас з цим активно проти «формального» методу, досить поширеного в тогочасній українській науці. Критиці формального методу присвятив А. Шамрай свою статтю в «Червоному Шляху» (1926, Ч. 7-8).

На початку 1930-их йому загрожує арешт з боку НКВД. У розпал Голодомору тікає з Харкова до Удмуртської автономної республіки, де викладає у педінстиуті міста Іжевськ. Потім переміщується далі — в Узбекистан (Фергана), Перм.

Наприкінці Другої світової війни «реабілітований» і працював далі в Інституті літератури ім. Т. Шевченка. Після повернення з еміграції — в Київському університеті (з 1944 р.).

Посмертне видання — «Вибрані статті і дослідження» (1963).

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Праці з історії укр. літератури: «Українська література. Стислий огляд» (1927 і 1928), 3-томова збірка «Харківські поети 30-40-их pp. XIX ст.» (1930) з власними розвідками про український романтизм.

Крім того, праці з теорії й методології літератури, розвідки про творчість І.Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка, О.Стороженка, М.Коцюбинського, С. Васильченка та ін.; із зах.-евр. літератур ст. про В.Шекспіра, В. Гюґо, Е.-Т.-А. Гофмана та ін.

Був автором праць і статей: «До тексту творів Гр. Квітки» (Наук. зб. Харківської наук. досл. кафедри іст. України, 1926, № 2-3), «Степан Васильчеко» (Ч. Ш.,1926, Ч. 4), «Українська література» (Х., 1927, 2-е вид. 1928) — підручник для курсів українізації та шкіл, «Дещо про поетику й методологію літератури в програмах факпрофосу ІНО» (записки Харк. ІНО, Кн. II, 1927), вступна стаття до вид.: О. Стороженко. Вибрані твори (К., 1927) і до: О. Стороженко. Твори, Т. ІІІ (Х.,1928), «Шляхи Квітчиної творчості» (вст. ст. у вид.: Г.Квітка-Основ'яненко. Вибрані твори, Х., 1928), «Творчість Коцюбинського в літературному оточенні» (Крит., 1929, кн. 4) та інших. Був співредактором Творів Шевченка (В-во «Рух» Х.,1930) й автором вст. статей до окр. видань Шевченкових творів.

Література[ред. | ред. код]