Шамс ад-дін Ільяс-шах
| Шамс ад-дін Ільяс-шах | |
|---|---|
| Народився | 14 століття Сістан, Аббасидський халіфат |
| Помер | 1358 |
| Країна |  Бенгальський султанат |
| Титул | султан |
| Посада | Султан Бенгаліїd |
| Конфесія | іслам і сунізм |
| Рід | Ilyas Shahi dynastyd |
| Діти | Сікандар-шах I (султан Бенгалії) |
Шамс ад-дін Ільяс-шах (бенг. শামসুদ্দীন ইলিয়াস শাহ; д/н — 1358) — султан Бенгалії в 1342—1358 роках. Масштаби його походів, завоювання великих індійських культурних центрів, призвели до того, що він сам себе називав Другим Іскандером.
Походив зі знатної сістанської родини, що на початку XIII ст. пересилилася до Делійського султанату. 1227 року її представники отримали джаґір в Бенгалії. Спочатку служив придворі в Делі. Близько 1296 року після загибелі султана Джалал-уд-діна Фіруза опинився на службі Ізуддіна Яг'ї. Одружився з вдовою бенгальського брагмана з Баджрайогіні, яка прийняла іслам і взявши ім'я Пхулматі-бегум. 1328 року господар після смерті Азам-хана, маліка (намісника) провінції Сатгаон, обійняв цю посаду..
У 1338 році після Ізуддіна оголосив себе султаном Сатгаона з титулом Шамс-ад-Діна Ільяс-шах. За цим почав запеклу війну проти Ала-ад-Діна Алі-шаха, султана Лакхнауті, якого здолав 1342 року. Тоді ж оголосив себе володарем Бенгалії. Столицю переніс до Лакхнауті. З 1344 року в Сатгаоні за делійським зразком став карбувати власні срібні монети.
Водночас з війною проти Сонаргаону здійснював грабіжницькі походи проти сусідів на півночі та заході. У 1345—1346 роках пограбував район Тірута, який розділив на дві частини: на північ від річки Будхі Гандакі віддав Камешвару Тхакуру, раджи Ойнівар, південну (від Бегусарая до Тераї) приєднав до своїх володінь. За цим пройшов через рівнини Терай у долину Катманду, де завдав поразки Наякадеві, магараджихіраджи Малли. В результаті мусульмани зруйнували палаци доби Лічхавів — Манагріха і Кайлашкута, усі храми в долині Катманду, за винятком храму Чангу Нараян. Багато історичних будівель, хронік про початкову історію Непалу було знищено.
Проте центральну і східну Бенгалію контролював Іхтіар ад-Дін Газі-шах, султан Сонаргаона. Війна з ним тривала з 1349 до 1352 року й завершилася перемогою Шамс ад-діна, внаслідок чого під його владою було об'єднано усю Бенгалію. В Сонаргаоні було захоплено значний монетний двір, майстри якого стали карбувати монети з ім'ям Шамс ад-діна Ільяс-шаха за сонаргаонським зразком. 1350 року Ільяс-шах також заснував місто Хаджіпур.
Засновує нову столицю — Пандуа (неподалік Лакхнауті). Ймовірно від цього міста пішов термін бангла, закріпивши зрештою назву за султанатом і усім регіоном Бенгалія (раніше термін Бангла стосувалася лише дельти Гангу). Сам Шамс ад-дін титулювався як «шах-і-бангала».
Невдовзі Ільяс-шах виступив проти Бганудеви III, трі-калінгадхіпаті Східних Гангів. Потім він пограбував Джаджпур, Каттак і дістався озера Чиліка в Оріссі. Він також очолив успішну кампанію проти держави Камата. захопивши місто Ґувахаті.
У листопаді 1353 року проти нього виступив делійський султан Фіруз-шах Туґлак, який швидко зайняв східну частину бенгальського султаната й столицю Пандуа. Ільяс-шах відступив до фортеці Екдала, де витримав 2-місячну облогу. З почтаком відступу війська супротивника, став переслідувати того, дійшовши до Варанасі. Фіруз-шах повернувся до Делі у 1355 році. Ільяс-шах відновив контроль над Бенгалією, розширивши володіння до річки Коші.
Намагаючись зміцнити державу, став проводити активну політику уніфікації культури і мови, якою стала бенгалі (середньобенгальська), поширенню якої сприяв в офіційних документах і написах. Приймав мігрантів з усього мусульманського світу, зокрема тюрків, арабів та персів. Разом з тим не чинив утиски за релігійною або кастовою ознакою.
Помер у січні 1358 року. Поховало в Хаджіпурі. Йому спадкував син Сікандар-шах I.
- Eaton, Richard Maxwell. The Rise of Islam and the Bengal Frontier, 1204—1760 (англ.). — University of California Press, 1996. — ISBN 978-0-520-20507-9.
- Ahmed, ABM Shamsuddin. Iliyas Shah // Banglapedia: National Encyclopedia of Bangladesh/ Islam, Sirajul; Jamal, Ahmed A.. — Second. — Asiatic Society of Bangladesh, 2012.