Шандор Ференці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шандор Ференці
угор. Ferenczi Sándor
FerencziSándor.jpg
Народився 7 липня 1873(1873-07-07)
Мішкольц, Австро-Угорщина[1]
Помер 22 травня 1933(1933-05-22)[1][2][3] (59 років)
Будапешт, Угорщина[1]
·хвороба
Громадянство
(підданство)
Flag of Hungary (1915-1918, 1919-1946).svg Угорщина
Національність єврей
Діяльність психоаналітик, невролог
Відомий завдяки психоаналіз
Alma mater Віденський університет
Науковий ступінь докторський ступінь[d][1]
Науковий керівник Зигмунд Фрейд
Відомі учні Майкл Балінт, Мелані Кляйн
Володіє мовами німецька і угорська[2]
Заклад International Psychoanalytical Association[d]
Членство Q55058156? і International Psychoanalytical Association[d]
Батько Барух Френкель
Мати Роза Ейбеншюц

Ша́ндор Фе́ренці (угор. Ferenczi Sándor, до 1879 року — Френкель; 7 липня, 1873, Мішкольц — 22 травня, 1933, Будапешт) — угорський психоаналітик, один з найбільш помітних однодумців  З. Фрейда у 1908—1924 роках, засновник Угорського психоаналітичного товариства (1913), засновник вчення про інтроекцію (1909).


Біографія[ред. | ред. код]

Народівся у місті Мішкольц в єврейській сім'ї. Його батько, Барух  Френкель (пізніше Bernát Ferenczi, 1830—1889), переїхав до Мішкольця із Кракова; мати — Роза Ейбеншюц (1840—1921) — також походила із західної Галичини (Тарнів), а выросла у  Відні[4][5]. Батько був хозяїном книжкового магазину з власною типографією та послугами бібліотеки.

З 1900 року займався приватною неврологічною практикою. До моменту знайомства з Фрейдом (1908) встиг опублікувати не менше 30 робіт. Супроводжував Фрейда в численних робочих поїздках, став членом внутрішнього психоаналітичного кола. За часів Угорської Радянської Республіки у 1919 році за підтримки  Бела Куна організував у в Будапештському університеті кафедру психоаналізу.

У 1924 році Ференці з Отто Ранком опубліковали працю «Розвиток психоаналізу». Фактично, Ференці підтримав ранківську теорію «первинної травми народження», яка заперечувалась Фрейдом. Це призвело до погіршення стосунків між Ференці та Фрейдом, хоча до відкритого розриву не дійшло.

Погляди[ред. | ред. код]

Ференці постійно експериментував з методами терапевтичного впливу, відстоював застосування гіпнозу. Став відомим завдяки своій роботі з найскладнішими пацієнтами та створеній теорії більш активного втручання, порівняно з психоаналізом. Однією з його пацієнток була Мелані Кляйн.

В своїх дослідженнях Ференці дійшов висновку, що свідчення пацієнтів про насилля в сім'ї в дитячі роки, можна вважати правдивими тільки після їх перевірки в роботі з іншими членами цієї родини. Відтворення в пам'яті пацієнта травматичних переживань він не вважав суттєвим для терапії.

З ціллю концентрації лібідо в терапевтичних цілях, Фрейд рекомендував пацієнтам сексуальне утримання. Ференці пішов далі і вимагав також відмови від їжі, пиття та інших фізичних функцій. Коли така практика показала свою контрпродуктивність, Ференці перейшов на прямо протилежні позиції, вимагаючи від психоаналітика проявляти до пацієнтів якомога більше тепла, ніжності і прихильності, так як, саме цього невротики були позбавлені в дитинстві.

У вкрай суперечливій роботі «Таласса, досвід генітальної теорії» («Thalassa, Versuch einer Genitaltheorie», 1924) Ференці робить акцент на інстинктивному прагненні індивіда до повернення в материнське лоно і, в кінцевому рахунку, в води світового океану.
Шандор Ференці дотримувався ідеї поєднання функції аналітика та супервізора в одній людині, що було мало популярним серед інших психоаналітиків.

Вплив[ред. | ред. код]

Погляди Ференці вплинули на його угорського колегу Мікаеля Балінта. Вони також мають певне визнання серед послідовників Жака Лакана, так само як і серед прихильників психоаналізу відносин — школи психоаналізу, що виникла в США в 1980-і. Психоаналітики цієї школи вважають, що Ференці віпередив їх власний клінічний акцент на взаємності (інтимності), інтерсуб'єктивності та важливості аналітичного контрпереносу.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Hysterie und Psychoneurosen, Lpz., 1919;
  • Die Symbolik der Brucke, «Intern. Z. Psychoanal.», 1921, Bd. 7, S. 211—213;
  • Zur Psychoanalyse von Sexualgewohnheiten, «Intern. Z. Psycoanal.», 1928, Bd. 11;
  • Development of Psychoanalysis (Classics in Psychoanalysis, Monograph 4), Otto Rank and Sandor Ferenczi, International Universities Press, Inc, 1986, Hardback, ISBN 0-8236-1197-3.;
  • (Hrsg) Bausteine zur Psychoanalyse, 4 Bde., 1927, Wien.;
  • The phenomena of hysterical materialisation, in.: Contributions to the Theory and Technique of Psychoanalysis, 2 Bde., L., 1950.
  • Thalassa: A Theory of Genitality, Sandor Ferenczi, H. Karnac Books, Limited, 1989, Paperback, ISBN 0-946439-61-3.
  • First Contributions to Psycho-Analysis, Sandor Ferenczi, translated by Ernest Jones, H. Karnac Books, Limited, 1994, Hardback, ISBN 1-85575-085-6.
  • Final Contributions to the Problems & Methods of Psycho-Analysis, Sandor Ferenczi, H. Karnac Books, Limited, Hardback, 1994, ISBN 1-85575-087-2.
  • Ferenczi's Turn in Psychoanalysis, Peter L. Rudnytsky, New York
  • Sandor Ferenczi: Reconsidering Active Intervention, Martin Stanton, Jason Aronson Publishers, 1991, Hardcover, 1991, ISBN 0-87668-569-6.
  • Legacy of Sandor Ferenczi, Edited by Adrienne Harris and Lewis Aron, Analytic Press, 1996, Hardback, ISBN 0-88163-149-3.
  • Ференци, Ш. Собрание научных трудов. — Ижевск: ERGO, 2013. — Т. 2: Работы 1908—1912 гг. — ISBN 978‑5‑98904-151-0
  • Ференци Ш., Ранк О. Цели развития психоанализа. — Ижевск: ERGO, 2016. — ISBN 978-5-98904-231-9.
  • Ференци Ш. Анализ души. — Ижевск: ERGO, 2011. — ISBN 978-5-98904-096-4.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]