Шапошникова Людмила Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шапошникова Людмила Василівна
рос. Людми́ла Васи́льевна Ша́пошникова
Народилася 26 липня 1926(1926-07-26)
Новочеркаськ, Донський округ, Північно-Кавказький край, РСФРР, СРСР
Померла 24 серпня 2015(2015-08-24) (89 років)
Москва, Росія
Поховання Даниловський цвинтар
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність письменниця
Галузь історія
Alma mater Історичний факультет МДУ
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Знання мов російська
Заклад Nicholas Roerich Museum, Moscowd
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня Орден Дружби (Російська Федерація)
Заслужений діяч мистецтв Росії
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шапошникова.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Шапошникова Людмила.

Людми́ла Васи́лівна Ша́пошникова (рос. Людмила Васильевна Шапошникова; *26 липня 1926(19260726), Новочеркаськ, Північно-Кавказький край, СРСР — 24 серпня 2015[1], Москва, Росія) — радянська і російська письменниця, сходознавиця, громадська діячка, кандидат історичних наук, заслужений діяч мистецтв Російської Федерації.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася у Новочеркаську. Дитинство пройшло у Таганрозі. У 1941 році родина переїхала до Москви. Закінчила сходознавче відділення історичного факультету Московського державного університету (1950).

У 1954 році захистила дисертацію «Боротьба робітничого класу Індії за керівну роль у національно-визвольному русі напередодні Другої світової війни (1934—1939)».

У період від 1957 до 1985 року працювала старшим викладачем, доцентом кафедри історії Індії Інституту країн Азії та Африки при МДУ.

У 1958 році вперше побувала в Індії. У 1963—1965 і 1970—1972 роках працювала у Мадрасі (Південна Індія), в Мадраському університеті, Мадраському відділенні представництва Спілки радянських товариств дружби і культурного зв'язку з зарубіжний країнами.

Широку відомість у радянський час отримали науково-популярні книги Л. В. Шапошникової, написані у результаті вивчення індійської культури — «По Южной Индии» (1962), «Парава — „летучие рыбы“» (1967), «Тайна племени Голубых гор» (1969), «Годы и дни Мадраса» (1971), «Австралоиды живут в Индии» (1976), «Мы — курги» (1978) тощо.

Після знайомства 1972 року з біографом Реріхів П. Ф. Беліковим почала займатися вивченням життя й діяльності М. К. Реріха та його родини. Перші публікації на цю тему з'явились у 1973 році. Неодноразово зустрічалася і співробітничала зі Святославом Реріхом.

У 1974—1980 роках Л. В. Шапошникова пройшла маршрутом Центрально-Азіатської експедиції Миколи Реріха (1923—1928) Алтаєм, Монголією, Тибетом, Індією, відтак видала фотоальбом «От Алтая до Гималаев. По маршруту Центрально-Азиатской экспедиции Н. К. Рериха» (1987). Автор сценарію (спільно з Р. А. Григор'євою) документального фільму «Николай Рерих» (студія «Київнаукфільм», реж. Р. П. Сергієнко, 1976). Від самого початку входила до складу Комісії з культурно-мистецької спадщині М. К. Реріха при Державному музеї Сходу (з жовтня 1984 року).

У жовтні 1989 року була обрана одним з керівників Радянського фонду Реріхів і згодом призначена директором Музею імені М. К. Реріха у Москві (постанова Ради міністрів СРСР «О Советском фонде Рерихов и Центре-музее им. Н. К. Рериха» від 4 листопада 1989 року).

У 1990 році організувала і здійснила (разом з С. Ю. Житеневим) перевезення з Індії до СРСР «Архіву і спадку Реріха для Радянського фонду Реріхів у Москві», переданих С. М. Реріхом 19 березня 1990 року.

Восени 1991 року ініціювала створення нової організації — Міжнародний Центр Реріхів), була обрана першим віцепрезидентом МЦР[2][3]. За її керівництва (і з фінансовою підтримкою Б. І. Булочника[4]) здійснено масштабну реставрацію пам'ятки культури «Садиба Лопухіних» у Москві, де й розмістився Музей імені М. К. Реріха.

У книгах Л. В. Шапошникової «Веления Космоса» (1995), «Мудрость веков» (1996), «Град светлый. Новое планетарное мышление и Россия» (1999), «Тернистый путь Красоты» (2002), трилогії «Великое путешествие», «Держава Рерихов» (2009) розглядаються питання культури, філософії, наукової та мистецької творчості родини Реріхів. Книга «Мастер» (з трилогії «Великое путешествие»), написана у 1987 році, стала своєрідним підсумком розвитку реріхознавства на той період.

Л. В. Шапошниковій належить авторство понад 400 публікацій на теми російської та світової духовної спадщини. Л. В. Шапошникова курирувала декілька міжнародних науково-суспільних проектів.

Понад два десятиліття очолювала музей імені М. К. Реріха, була першим віцепрезидентом Міжнародного Центру Реріхів, президентом благодійного фонду імені О. І. Реріх, головним редактором журналу «Культура і час». Організаторська й творча діяльність Л. В. Шапошникової у сфері вивчення і пропаганди спадщини родини Реріхів має неоднозначні оцінки — від захоплених до вкрай критичних[5].

На честь Людмили Василівни Шапошникової названо малу планету 9717, відкриту астрономом М. С. Черних — Lyudvasilia[6].

Похована на Даниловському цвинтарі.

Звання і нагороди[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Борьба рабочего класса Индии за руководящую роль в национально-освободительном движении. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. М., 1954.
  • По Южной Индии. М., 1962.
  • Парава — «летучие рыбы». М., 1967.
  • Дороги джунглей. М., 1968.
  • Тайна племени Голубых гор. М., 1969.
  • Годы и дни Мадраса. М., 1971.
  • Среди сокровищ Кулу / Комсомольская правда, 1973, 3 марта.
  • Научная деятельность Н. К. Рериха в Индии / Тезисы: Рериховские чтения 1976. Новосибирск, 1976.
  • Институт «Урусвати» / Страны и народы Востока, вып. XIX, 1977 (Совместно с Беликовым П. Ф.).
  • Австралоиды живут в Индии. М., 1976.
  • Мы — курги. М., 1978.
  • Три малых круга, заключенных в большой. По следам Центрально-Азиатской экспедиции Н. К. Рериха / Наука в СССР, 1986, № 2.
  • От Алтая до Гималаев. По маршруту Центрально-Азиатской экспедиции Н. К. Рериха.— М.: Планета, 1987.
  • Рерих в Гималаях / Знамя, 1987, № 12.
  • Николай Рерих. Правда и мистификация / Советская культура, 1987, 14 февраля (совместно с О. В. Румянцевой).
  • Шамбала древняя и загадочная / За рубежом, 1987, № 26.
  • Рерихи / Огонек, 1989, № 43.
  • Веления Космоса. М., 1995.
  • Мудрость веков. Сб. статей к семидесятилетию со дня рождения. М., 1996.
  • Великое путешествие: В 3 кн. — Кн. 1. Мастер. — М.: МЦР; Мастер-Банк, 1998.
  • Град Светлый: Новое планетарное мышление и Россия. — М.: МЦР; Мастер-Банк, 1998. — (Рериховская научно-популярная библиотека).
  • Великое путешествие: В 3 кн. — Кн. 2. По маршруту Мастера. Ч. 1. — М.: МЦР; Мастер-Банк, 1999.
  • Великое путешествие: В 3 кн. — Кн. 2. По маршруту Мастера. Ч. 2. — М.: МЦР; Мастер-Банк, 2000.
  • Тернистый путь красоты. — М.: МЦР; Мастер-Банк, 2001.
  • Великое путешествие: в 3 кн. — Кн. 3. Вселенная Мастера. — М.: МЦР; Мастер-Банк, 2005.
  • Держава Рерихов: В 2 т. — М.: МЦР; Мастер-Банк, 2006.
  • Музей имени Н. К. Рериха. Путеводитель / Под ред. Л. В. Шапошниковой. — М.: МЦР; Мастер-Банк. — 2006. — 400 с., ил.

Література[ред. | ред. код]

  • Репин Л. Б. «Ждите, я вернусь» // Комсомольская правда. 1985. 22 марта.
  • Пути к единению. Людмила Васильевна Шапошникова // Лики возрождения: Современная российская элита от А до Я: Энциклопедия. — М.: Витязь, 1998. — С. 251—253.
  • Колесникова Н. Вице-президент Международного Центра Рерихов — Людмила Васильевна Шапошникова: «Наша беда в консервативности мозгов, и в этом веке их уже не исправишь» // Век. — 1999. — № 26 (341). — С. 7.
  • Рыцарь науки и искусства / Газета «Содружество» № 2, 2001 г.
  • Юбиляр с гималайского маршрута // Московский комсомолец. 2001. 10 сентября.
  • Людмила Васильевна Шапошникова // На пороге XXI века: Всероссийский автобиобиблиографический ежегодник. — М., 2002. — С. 383.
  • Шапошникова Людмила Васильевна // Мелуа А. И. Российская академия естественных наук: Энциклопедия. — М.; СПб.: Гуманистика, 2002. — С. 1107.
  • Фролов В. В. Подвижник Культуры: К 75-летию со дня рождения и 50-летию творческой деятельности Л. В. Шапошниковой // Культура и время. — 2002. — № 1/2. — С. 287—291.
  • Книжник Т. О. Вы нужны России // Содружество. 2002/2003. № 8.
  • Молчанова К. А. Поручение / Газета «Содружество» № 8, 2003 г.
  • Дорогу осилит идущий: Людмила Васильевна Шапошникова // Знаменитые женщины России, 2003. — М., 2003. — С. 395.
  • Троянова Е. Планета Людмилы Шапошниковой // Слово Кыргызстана. 2003. 18 февраля.
  • Подвижник Культуры // Люди нашего тысячелетия: Энциклопедия. — М.: Новая линия, 2004. — С. 142—143.
  • Шапошникова Людмила Васильевна // Российская академия космонавтики имени К. Э. Циолковского: Справочник. Раздел «Действительные члены академии» (Академики). — М., 2004. — С. 97.
  • Анненко А. Людмила Шапошникова: «Читайте, наблюдайте и думайте…» / Газета «Южно-сибирский вестник» (общественно-политическая газета Южной Сибири), № 44 (251), 2-9 ноября 2005 года.
  • Шапошникова Людмила Васильевна // Лучшие люди России: Энциклопедия. Раздел «Родины славные сыны и дочери» — М., 2005. — С. 609.
  • Лавренова О. А. Рыцарь науки и искусства / Газета «Культура», № 29 (7539), 27 июля — 2 августа 2006 г.
  • Королева А. Её Звезда // Губернія. 2006. 26 августа.
  • Лавренова О. А. Жизнь как пламя: К 80-летию Л. В. Шапошниковой // Культура и время. — 2006. — № 3(21). — С.232-251.
  • Наследие семьи Рерихов в надежных руках / Газета «Томский Вестник», 12 декабря 2006 г.
  • Гаганова, Анна На восточном направлении Интервью с Людмилой Шапошниковой // «Итоги», № 39 (537) от 25 сентября 2006 г.
  • Войченко Н. Музей и его директор.— М.: «Спец-Адрес», 2009.

Критика[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Елена Михайловина Директор московского Музея Рериха Людмила Шапошникова скончалась [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // The Village, 25.08.2015
  2. ↑ «МЦР — вновь созданная в 1991 году по инициативе иностранных юридических лиц организация, не является правопреемником Советского фонда Рерихов» // Информация в петиции Международного центра Рерихов не соответствует действительности [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.] / Официальный сайт Министерства культуры РФ.
  3. ↑ См. также:
  4. ↑ Алексеев З. (30 липня 2012). Что не отдал — потерял. Как Борис Булочник помог создать и сохранить общественный Музей имени Н. К. Рериха. // Российская Газета. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 20 березня 2013.
  5. ↑ Сборник критических материалов о деятельности МЦР. Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 17 березня 2020.
  6. ↑ JPL Small-Body Database Browser on 9717 Lyudvasilia
  7. ↑ Награждение Национальной Премией «Культурное наследие» [Архівовано 15 червня 2021 у Wayback Machine.], 27.04.2007
  8. ↑ Торжественный вечер, посвященный получению премии [Архівовано 15 червня 2021 у Wayback Machine.],
  9. ↑ Вручение премий Европейского Союза Европа Ностра [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.], 23.06.2010
  10. ↑ Информация на сайте Европейской комиссии по культуре [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.], 15.12.2010
  11. ↑ Л. В. Шапошниковой вручена юбилейная медаль [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.], 05.04.2011
  12. ↑ Диплом о присвоении Л. В. Шапошниковой звания почетного доктора Кыргызско-Российского Славянского университета. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 березня 2020.
  13. ↑ Письмо ректора Софийского университета Л. В. Шапошниковой [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (София, 6.10.2011)
  14. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 13 декабря 2011 г. № 1615 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 16 грудня 2011.
  15. ↑ Вечер памяти Святослава Рериха [Архівовано 7 січня 2020 у Wayback Machine.], 31.01.2012
  16. ↑ Министр культуры РФ открыл в Париже выставку Рериха [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // РИА-Новости, 03/04/2012
  17. ↑ Знамя Мира в ЮНЕСКО [Архівовано 9 січня 2020 у Wayback Machine.] // Международный Центр Рерихов, 03.04.2012
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шапошникова_Людмила_Василівна&oldid=40846993