Шапошников Матвій Кузьмович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шапошников Матвій Кузьмович
Ім'я при народженні Шапошников Матвій Кузьмович
Народження 29 листопада 1906(1906-11-29)
слобода Алексєєвка, Воронезька губернія, Російська імперія
Смерть 28 червня 1994(1994-06-28) (87 років)
Ростов-на-Дону, Росія Росія
Поховання Північне кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Росія Росія
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 1928—1966
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант танкових військ
Командування 178-ма танкова бригада,
10-й танковий корпус,
2-га гвардійська танкова армія,
заступник командувача ПКВО
Війни / битви Радянсько-фінська війна,
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Богдана Хмельницького II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Києва»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Будапешта»
Медаль «За взяття Відня»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Матвій Кузьмович Шапошников (29 листопада 1906, слобода Алексєєвка, Воронезька губернія — 28 червня 1994, Ростов-на-Дону) — радянський воєначальник, генерал-лейтенант ЗС СРСР, Герой Радянського Союзу.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 29 листопада 1906 на Слобожанщині, у слободі Олексіївці Воронезької губернії (нині місто Бєлгородської області) в сім'ї селянина. Українець. У 1920 році закінчив неповну середню школу. Працював забійником на шахті «Комунар» у Кривому Розі.

В Червоній Армії з вересня 1928 року, добровільно вступив в Одеську піхотну школу ім. Й. Е. Якіра. Член ВКП (б) з 1930 року. Закінчив її в квітні 1931 в числі курсантів дев'ятого ударного випуску, після чого з 1931 по 1932 служив у Києві в 135-му стрілецькому полку 45-ї стрілецької дивізії на посаді командира взводу станкових кулеметів. Потім очолював полкову школу. Тому Матвію в повній мірі була знайома нелегка доля піхоти, а разом з тим добре володів всіма видами стрілецької зброї.

В Червоній Армії вводиться в дію широка програма моторизації і механізації. І Шапошникова направляють у Москву на мотомехкурси удосконалення командного складу при Військовій академії механізації і моторизації РСЧА, звідки вийшов командиром танкової роти. З листопада 1932 року — командир танкової роти в школі молодшого комскладу 45-го механізованого корпусу Українського військового округу, з березня 1935 року — командир навчальної танкової роти 135-ї механізованої бригади в тому ж корпусі. З травня 1937 року по листопад 1938 командир розвідроти 12-ї механізованої бригади Київського військового округу.

У роки Другої світової війни[ред. | ред. код]

1939-1940 роки

У 1940 році закінчив Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе. З лютого 1940 року — старший помічник начальника оперативного відділу штабу 9-ї армії, в цій посаді брав участь в радянсько-фінській війні 1939 −1940 років. З квітня 1940 року — помічник начальника 1-го відділу інформаційно-оперативного відділу і потім старший помічник начальника відділення Оперативного відділу Генерального штабу РСЧА.

1941 рік

Перед самим початком німецько-радянської війни, у червні 1941 року, підполковник Шапошников був призначений на посаду начальника оперативного відділу штабу 37-ї танкової дивізії 15-го механізованого корпусу Київського Особливого військового округу. З першого дня війни в боях на Південно-Західному фронті. Брав участь в прикордонній танковій битві в районі Дубно-Луцьк-Броди, в Київській оборонній операції, в Уманській оборонній операції.

З 22.06.41 по 10.07.41 майор Шапошников брав участь в десяти боях дивізії з німецькими фашистами (зокрема 22.06.41 під сильним вогнем супротивника домігся захоплення танковими полками переправи біля с. Монастирок і виходу частей на північний берег р. Стир). Нагороджений орденом Червоного Прапора[1]

Після загибелі в Уманському котлі в серпні 1941 року дивізія була виведена на преформування за Дніпро, в місто Пирятин. А Шапошников призначений начальником оперативного відділення штабу 10-ї танкової дивізії. У вересневі дні 1941, коли ворогу вдалось зімкнути кільце оточення на східному березі річки Сула, в оточення попав і штаб 10-ї танкової дивізії. Штаб ПЗФ (рухався попереду штаба 10-ї тд) попав в оточення і майже повністю був знищений. Штаб 10-ї тд декілька разів піддавався мінометному обстрілу, атаці фашистських автоматників. Шапошников отримав поранення. Довелося йому з невеликою групою бійців із охорони протягом 4 діб бродити вздовж Сули в пошуках виходу з кільця. Рухались тільки вночі, а днем відсиджувались в якому-небудь укритті. І все-таки вдалось перебратися через Сулу північніше населеного пункту Сенча.

З жовтня 1941 року — начальник штабу 133-ї танкової бригади. 8 жовтня 1941 бригада завантажена в ешелони і відправлена до Курська.[2] 11 жовтня надійшла в розпорядження командира 7-ї гв. сд для розгрому Орловського угруповання противника. Доводилось зустрічатися з Єрьоменко Андрієм Івановичем. Тоді він командував Брянським фронтом.

1942 рік

З квітня 1942 року — начальник оперативного відділу штабу 22-го танкового корпусу 38-ї армії Південного фронту і 5-ї танкової армії Сталінградського фронту. Учасник Донбаської оборонної операції (1942)

Весна-літо 1942 року — битви під Харковом, під Куп'янськом і на воронезькому напрямку.

Учасник оборонного етапу Сталінградської битви.

З жовтня 1942 полковник Шапошников — начальник штабу 5-го механізованого корпусу 5-ї танкової армії Південно-Західного фронту, учасник контрнаступу радянських військ під Сталінградом, операції Малий Сатурн (грудень 1942).

1943 рік

В березні 1943 року полковника Матвія Кузьмовича викликали в управління кадрів Південно-Західного фронту, де ознайомили з наказом про нове призначення і вручили припис

«…з'явитися в розпорядження командира 10-го танкового корпусу на посаду командира 178-ї танкової бригади»

При цьому попередили, що потрібно поспішати: корпус знаходиться в резерві Ставки в Старобільську і готується до перекиду в новий район. В той же день, залишивши позаду 200 км фронтових доріг, Шапошников на своєму вілісі приїхав в Старобільськ, де його прийняв комкор генерал Бурков Василь Герасимович. Генерал сказав полковнику, щоб той приймав свою бригаду і через два дня вантажився з нею в залізничний ешелон. Корпус готувався до передислокації в смугу дій Воронезького фронту в Старий Оскіл.

Поки на станцію Старий Оскіл не прибули нові танки (почали прибувати в перших числах травня), Шапошников головну увагу приділяв роботі в мотострілецьких підрозділах, де бував і на стройових заняттях, і на заняттях по вогневій підготовці, і на тактичних навчаннях.

«Буваючи на стрільбищах, я інколи зустрічався з ситуацією, коли дехто з бійців, що не попав у ціль, звалював всю вину на буцімто погану зброю. Я брав автомат чи кулемет у такого бійця, робив декілька одиночних вистрілів по контрольній чи пристрілочній мішені, потім виходив на лінію вогню і на очах у всіх попадав у ціль з перших вистрілів»

Коли на початку червня 1943 з Москви в штаб корпуса поступили документи з даними про нові німецькі танки, то Шапошникову комкор доручив практичні заняття по демонстрації бойових можливостей «тридцятьчетвірки» при вогневому поєдинку з «тигром» (прибуксирували два підбиті Т-IV, яким надали форму і розміри «тигра», наростили екранами з броньованих плит). Практика пройшла успішно.

Учасник Курської битви і Бєлгородсько-Харківської наступальної операції, в якій його бригада спільно з іншими частинами звільнила міста Славгород (7 серпня) і Тростянець (8 серпня). Полковник Шапошников нагороджений орденом Червоного Прапора.[3]

Кидок до Дніпра

До Дніпра по прямій залишається близько 200 км. Шапошников отримує наказ очолити передовий загін (ПЗ) корпусу і бути готовим до самостійних дій. З 12 вересня ПЗ захоплює Гадяч, 15-17 вересня з боями проходить понад 130 км.

21 вересня 1943 його бригада в складі корпусу з ходу звільнила місто Переяслав.

Полковник Шапошников відзначився в боях за річку Дніпро. У ніч на 24 вересня в районі хутора Монастирок (Кагарлицький район) мотострілецький кулеметний батальйон бригади форсував річку і захопив плацдарм.

До світанку 26 вересня (прибув один пором) за командою Шапошникова вдається переправити на напівзатопленому поромі один за одним три Т-34 зі своєї бригади.

В ніч з 28 на 29 вересня під командуванням Матвія Кузьмовича новостворена «група Шапошникова» (26 Т-34, 10 СУ-152, 727 вптап) переправляється через Дніпро. 30 вересня захоплює Великий Букрин. 12-25 жовтня «прогризання» оборони супротивника, визволення Ходорова.

З кінця жовтня 1943 року — перший заступник комкора. 7 листопада визволено Васильків. В районі цього міста 11 листопада сформовано корпусний рухомий загін (КЗ) під командуванням Шапошникова. В ніч з 14 на 15 листопада проходячи вулицями Києва з маскувальними фарами, КЗ направляється в район Брусилова, де тримає оборону проти німецьких військ, що намагаються прорватися до Києва.

1944 рік

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 «за зразкове виконання завдань командування і проявлені мужність і героїзм у боях з німецько-фашистськими загарбниками», полковнику Шапошникову Матвію Кузьмичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

В березні 1944 року Матвію Кузьмовичу по визову штаба бронетанкових і механізованих військ (БТ і МВ) довелось побувати у Москві. Там він був прийнятий маршалом Я. Н. Федоренко, який повідомив про те, що Сталін підписав наказ про утвердження Шапошникова на посаді командира 10-го танкового корпусу. На наступний день в Кремлі йому вручили орден Леніна і медаль «Золота Зірка» (№ 3195). Незабаром йому було присвоєно військове звання «генерал-майор танкових військ».

Учасник ряду операцій щодо визволення Прибалтики. У ході Ризької наступальної операції корпус під командуванням генерала М. К. Шапошникова прорвав смугу оборони противника і звільнив місто Валмієра (23 вересня 1944).

З листопада 1944 року — перший заступник командира 1-го гвардійського механізованого корпусу.

1945 рік

Учасник Будапештської наступальної, Балатонської оборонної і Віденської наступальної операцій.

У районі міста Секешфегервар 1-й гвардійський механізований корпус в оперативному підпорядкуванні 9-ї гвардійської армії завдав удару у фланг 6-ї танкової армії СС, що вклинилась в оборону військ 3-го Українського фронту між озерами Веленце й Балатон. Ворог був вимушений вдатися до втечі. Шапошникову довелось безпосередньо керувати боєм двох гвардійських бригад: 9-ї танкової і 2-ї механізованої.

«...Ця сутичка здорово нагадала мені Прохоровку, де нашому 10-му танковому корпусу 8-9 червня 1943 довелось битися з танками 2-го танкового корпусу СС»

В перших числах квітня 1945 року частини 1-го гвардійського корпусу, переслідуючи супротивника, з ходу перетнули кордон Австрії і направились до Відня. Перед військами був Дунай. Шапошников ішов з передовими бригадами. Щоб захопити «королівський міст», який німці підготували до вибуху, Матвій Кузьмович вислав уперед загін, в який було введено відділення мінерів. Міст був захоплений і заряд знешкоджений.

В ході вуличних боїв у Відні Шапошников керував боєм трьох гвардійських бригад. Бої велись у взаємодії з 9-м гвардійським мехкорпусом (колишній 5-й мехкорпус, штаб якого Матвій Кузьмович очолював в період боїв у районі Сталінграда і Суровікіно).

Після визволення Відня 1-й гвардійський механізований корпус упродовж 3-7 травня 1945 року вів бої в Альпах з частиною сил із так званого угруповання Шернера.

На Параді Перемоги 24 червня 1945 року на Червоній площі генерал-майор Шапошников очолював зведений батальйон танкістів 3-го Українського фронту.

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

Після перемоги генерал Шапошников залишився в Збройних Силах СРСР. З лютого по грудень 1946 року — командир 26-ї механізованої дивізії.

1946—1948 — слухач основного факультету Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова. У 1949 році закінчив її.

З січня 1949 — заступник командира 3-ї окремої гвардійської танкової дивізії в Групі радянських військ у Німеччині . З березня 1950 — помічник командувача 3-ї гвардійської механізованої армії, з грудня 1950 — начальник штабу 2-ї гвардійської механізованої армії там же . З грудня 1952 року — заступник начальника штабу бронетанкових і механізованих військ Радянської Армії.

З січня 1955 М. К. Шапошников — перший заступник командувача 3-й механізованої армії. З травня 1956 п'ять років командував 2-ю гвардійською механізованою (у квітні 1957 переформована в 2-гу гвардійську танкову) армією в Північно-Кавказькому військовому окрузі.

З травня 1960-го року був першим заступником командувача і членом Військової ради Північно-Кавказького військового округу.

Під час повстання робітників у Новочеркаську 1962 року, перебуваючи на посаді заступника командувача ПКВО, отримав наказ командувача округу, керівника операції генерала І. О. Плієва кинути на народ танки. Однак він відмовився придушувати демонстрантів, відповівши: «Не бачу перед собою такого противника, якого варто було б атакувати нашими танками».[4]

1966 року генерал-лейтенант Шапошников відправлений у відставку. У січні 1967 року він був виключений з КПРС. 26 серпня 1967 Управлінням КДБ при Раді Міністрів СРСР по Ростовській області було порушено кримінальну справу за звинуваченням М. К. Шапошникова в антирадянській пропаганді (ст.70 Кримінального кодексу РРФСР), підставою для якої стали вилучені в нього при обшуку чернетки листів і проект листа-звернення з приводу новочеркасського розстрілу. Через кілька місяців, 23 грудня 1967 року кримінальну справу було припинено з огляду фронтових заслуг генерала, але фактично він виявився в опалі.

1985 року до 40-річчя Перемоги нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня[5]

Реабілітований у 1988 році, відновлений у КПРС 6 грудня 1988.

Жив у Ростові-на-Дону.

Помер 28 червня 1994 року. Похований на Північному кладовищі Ростова-на-Дону.

Пам'ять[ред. | ред. код]

У Ростові-на-Дону М. К. Шапошникову встановлена меморіальна дошка.

В музеях

У Національному музеї історії України у Другій світовій війні в експозиції, присвяченій 40-річчю битви за Дніпро і вигнання нацистів з Києва були представлені фото Шапошникова, Грамота Героя Радянського Союзу і шабля, видана йому перед Парадом Перемоги у Москві.

Нагороди[6][ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Шапошников М.К. По зову Родины / Лит. запись И.И. Судзиловской. — К. : Политиздат Украины, 1988. — 206 с. — ISBN 5-319-00078-2.