Шарлотта Прусська (1831—1855)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарлотта Прусська
Charlotte von Preußen
Prinsescharlottepruisen.jpg
Ім'я при народженні нім. Friederike Luise Wilhelmine Marianne Charlotte von Preußen
Народилася 21 червня 1831(1831-06-21)
Палац Шонхаузен під Берліном, Королівство Пруссія
Померла 30 березня 1855(1855-03-30) (23 роки)
Майнінген
·післяпологові ускладненняd
Поховання Майнінгенський парковий цвинтарd
Країна Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg Королівство Пруссія
Діяльність композиторка, піаністка
Титул принцеса Пруська
Рід Гогенцоллерни, Ернестинська лінія Веттінів
Батько Альбрехт Прусський
Мати Маріанна Нідерландська
Брати, сестри Александріна Прусська, Вільгельм фон Гогенауd, Альбрехт Прусськийd і Фрідріх фон Гогенауd
У шлюбі з Георг Саксен-Мейнінгенський
Діти Бернхард, Георг Альбрехт, Марія Єлизавета
Wappen Hohenzollern.svg

Шарлотта Прусська (нім. Charlotte von Preußen), повне ім'я Фредеріка Луїза Вільгельміна Маріанна Шарлотта Прусська (нім. Friederike Luise Wilhelmine Marianne Charlotte von Preußen), (нар. 21 червня 1831пом. 30 березня 1855) — прусська принцеса з династії Гогенцоллернів, кронпринцеса Саксен-Мейнінгену у 18501855, донька принца Пруссії Альбрехта та нідерландської принцеси Маріанни, дружина кронпринца Саксен-Мейнінгену Георга.

Життєпис[ред. | ред. код]

Шарлотта з'явилась на світ 21 червня 1831 року у палаці Шонхаузен під Берліном. Вона стала первістком в родині принца Пруссії Альбрехта та його першої дружини Маріанни Нідерландської, народившись за дев'ять місяців після весілля батьків. Згодом, сім'я поповнилася сином Альбрехтом і донькою Александріною. Ще двоє дітей померли у віці немовляти.

Пруссією в цей час керував дід Шарлотти, Фрідріх Вільгельм III, Нідерландами правив інший дідусь — Віллем I. 1840-го року вони обидва померли, і престоли посіли її дядьки.

Жила родина у палаці Принца Альбрехта на Вільгельмштрассе у Берліні.[1][2]

1845-го року матір пішла із родини. Діти були залишені під нагляд батька, фактично ж ними опікувалася бездітна королева Єлизавета. У Шарлотти рано була помічена схильність до музики, для розвитку її таланту запрошували найкращіх майстрів того часу. Серед вчителів принцеси були Вільгельм Тауберт, Теодор Куллак та Юліус Штерн. Перу Шарлотти належить низка фортепіанних п'єс, пісень та військових маршів, між яких Швидкий марш (марш гвардійських кірасир) № 55 та Defiliermarsch für türkische Musik № 162.

За Шарлоттою упадав спадкоємець саксонського престолу Альберт, однак дівчина віддала перевагу іншому залицяльнику — Георгу Саксен-Мейнінгенському, який після Датсько-пруської війни продовжував робити військову кар'єру у Берліні. Наречений був кронпринцем Саксен-Мейнінгену, наразі герцогством володів його батько Бернхард II. Час заручин був нетривалим, оскільки пара женилася через взаємне кохання. З точки зору політики, шлюб також був вигідним.

Вілла Карлотта — весільний подарунок від матері

Із 24-річним Георгом Шарлотта побралася у віці 18 років. Весілля відбулося 18 травня 1850 року в палаці Шарлоттенбург у Берліні. Як весільний подарунок, молодятам було відведено північне крило Мармурового палацу в Потсдамі. Матір, що вже мала іншу сім'ю, презентувала доньці віллу на озері Комо, яку назвала її ім'ям.[3] Георг, невдовзі, зайнявся оздобленням приміщення.[4]

Союз був дуже вдалим, подружжя мало багато спільних інтересів. Обоє були пристрасно закохані у театральне мистецтво, і навіть разом брали участь у придворних аматорських спектаклях.

Жили молодята, переважно, у Берліні та Потсдамі, повертаючись до Мейнінгену для народження дітей. Всього у подружжя їх було четверо, троє з яких вийшли з віку немовляти:

Середній син Георг Альбрехт помер взимку 1955 року, коли матір була вагітна четвертою дитиною. Син народився 29 березня, однак, наступного дня і він, і Шарлотта пішли з життя.

Обох поховали на парковому цвинтарі Мейнінгену.[5] Георг був невтішним і до кінця життя не змирився із смертю коханої дружини.

Донька Марія Єлизавета успадкувала музичні здібності матері і стала відомою піаністкою.

Генеалогія[ред. | ред. код]

Фрідріх Вільгельм II
Frederick Wilhelm II.png
 
Фредеріка Луїза Гессен-Дармштадтська
Friederike Luise von Hessen-Darmstadt.jpg
 
Карл II
1741 Carl-01.JPG
 
Фредеріка Гессен-Дармштадтська
Friederyka Karolina.jpg
 
Вільгельм V
Willem5oforangenassau.jpg
 
Вільгельміна Прусcька
Johann Georg Ziesenis - Portret van Frederika Sophia Wilhelmina (1751-1820), prinses van Pruisen, echtgenote van Willem V, prins van Oranje-Nassau.jpg
 
Фрідріх Вільгельм II
Frederick Wilhelm II.png
 
Фредеріка Луїза Гессен-Дармштадтська
Friederike Luise von Hessen-Darmstadt.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх Вільгельм III
FWIII.jpg
 
 
 
 
 
Луїза Мекленбург-Стреліцька
Grassi, Josef Mathias - Luise von Mecklenburg-Strelitz.jpg
 
 
 
 
 
Віллем I
Willem I in kroningsmantel crop.jpg
 
 
 
 
 
Вільгельміна Прусська
Wilhelmina van Pruisen.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Альбрехт Прусський
Prince Albrecht of Prussia (1809 - 1872).jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Маріанна Нідерландська
Prinses Marianne van Oranje-Nassau.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Шарлотта
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Палац Принца Альбрехта [1] [Архівовано 17 березня 2014 у Wayback Machine.] (нім.)
  2. Маріанна Оранж-Нассау [2] [Архівовано 17 березня 2014 у Wayback Machine.] (нід.)
  3. Офіційний сайт вілли Шарлотти. Історія [3] [Архівовано 16 листопада 2018 у Wayback Machine.] (італ.)
  4. Герцог Георг II Саксен-Майнінгенський і Вілла Карлотта [4] [Архівовано 23 грудня 2007 у Wayback Machine.] (нід.)
  5. Гогенцоллерни [5] [Архівовано 23 червня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Ebel, Otto. Women Composers: A Biographical Handbook of Women's Work in Music. Chandler-Ebel. 1913
  • Koller, Ann Marie. The Theater Duke: George II of Saxe-Meiningen and the German Stage. Stanford University Press. 1984. ISBN 0-8047-1196-8.[6] [Архівовано 17 березня 2014 у Wayback Machine.]
  • Osborne, John. The Meiningen Court Theatre, 1866-1890. Cambridge University Press. 1988. ISBN 0-521-30394-X.

Посилання[ред. | ред. код]